Фоззі: Усе більше схиляюся до жорсткішої українізації

«На півдні Харківщини люди кажуть, що за росіян було краще»

Харків’янин Олександр Сидоренко, на широкий загал відомий як Фоззі з гурту ТНМК, більшість свого часу наразі присвячує волонтерству. Доки соліст ТНМК Фагот (Олег Михайлюта) воює, він заснував волонтерський фонд «Згуртовані» та збирає аптечки.

«Главком» поговорив із Фоззі не тільки про війну і музику, а й про те, як змінився Харків, що таке «ефект Добкіна», на чиєму боці був би Кернес, яке майбутнє в українського футболу і чому «байрактарщина» теж має право на існування.

«Харків ожив»

Рік тому ви казали, що до повномасштабного вторгнення 60% населення Харкова було «ватним». А зараз щось змінилося?

Ракети до таких харків’ян достукалися. Частина містян, які ще не втратили совість, вимушені були змінити своє ставлення до Росії. Я називаю це «ефектом Добкіна». Люди врешті таки зрозуміли, про що йшлося всі ці роки.

Є особи, які попри все читають російські пабліки. Такий собі типаж харківського таксиста, що «хочєт знать, как на самом дєлє». Отак вони з цією шизухою і живуть собі далі. Мені здається, що дуже великий прошарок населення вже зрозумів, про що йдеться, як я вже казав. Але люди, які не можуть змінити своє ставлення, хай там що, і перекреслити свої попередні уявлення, досі залишаються у місті. Просто їх уже не так багато.

Що Росії треба ще скоїти, щоби навіть вони раз і назавжди отямилися?

Частина населення, яка все одно перебуває у російському інформаційному просторі, де Україна підриває греблі тощо, нізащо на світі не повірить у щось інше. Альтернативна точка зору не вкладається у їхню світоглядну парадигму. Не забувайте ж іще, що є частина населення, яка живе практичним життям, не думаючи ні про яку геополітику.

Мої друзі возили гуманітарку на схід Харківщини. Там люди суржиком, притаманним цій місцевості, кажуть, що ні, нам за росіян було краще. Не стріляли і телевізор працював. Себто, проросійські люди все одно є. Але їх вже менше, я на це сподіваюся щиро.

Коли ви востаннє були у Харкові? Яка там зараз ситуація? Хто з ваших близьких досі там?

Мама залишається, родина двоюрідної сестри теж. У Харкові я був тричі цього року: на Новий Рік приїздив до мами, на свій день народження (3 квітня) і місяць тому був разом зі гуртом. Грали концерт.

У порівнянні з новорічними пейзажами, які я побачив першого разу, місто змінилося. Зараз воно ожило. Слід розуміти, що демографічні зміни також відбулися. Кілька сотень тисяч переселенців приїхали. Мама мені казала, що ідучи вулицею, вона розуміє: Харків уже не той, яким був.

Будьмо чесні, усі ми уже давно не ті, якими були.

Яка ситуація з українською мовою у місті? І з культурою загалом?

Залежно від того, у якій ви «бульбашці» перебуваєте.

Якщо говориш українською, то, купуючи, наприклад, квіти у Харкові тепер більше шансів почути відповідь від продавця українською. Українська мова продовжує приживатися там. І це тільки питання часу, коли Харків звучатиме українською, якщо не повністю, то майже повністю.

Припустімо, я зараз отак роблю (клацає пальцями) – і Путін помирає. У Росії закінчуються гроші, щоби живити свою військову машину, але нам усе одно знадобиться багато десятиліть, аби вийти на рівень, коли ми зможемо вже заспокоїтися щодо майбутнього української мови на сході. Багато століть імперія підминала все під себе, змінюючи свідомість тамтешнього населення. Так і нам треба буде кілька століть наполегливо працювати, перш ніж ситуацію буде повністю врятовано.

Українізацію сходу і зокрема Харкова треба проводити лагідно, чи жорстко, на вашу думку?

На противагу тим, хто кричав про радикальний спосіб українізації, я ще донедавна був прихильником лагідного поширення українськості у тих регіонах. Чудовий приклад ефективності м’якої українізації – це український дубляж мультиків. Так ми боремося за майбутні покоління. У нас із росіянами війна у тому числі війна контентна. Треба працювати високоякісно на цьому фронті. Ще років з 10 тому ми почали робити хороші дубляжі. Потрібно продовжувати у тому ж дусі.

Кілька разів я вже наводив цей приклад. Ми з Фаготом (Олегом Михайлютою, солістом ТНМК, – «Главком») брали участь в озвучуванні мультфільмів («Теркель і Халепа», «Ваяна», – «Главком»). З нас тоді дуже натужно витискали правильну вимову. Наша з Фаготом українська, можливо, не така, якої прагнув тоді режисер. Процес тривав, приблизно, місяць чи й більше. У росіян це все займає 2-3 дні. Ми ж працюємо довго, щоби за рахунок найкращої якості виграти у них конкуренцію.

Зараз я все більше схиляюся до жорсткішої українізації. Нам варто щільніше взятися за цю справу. Проте спершу до цього треба дожити.

А як у Харкові з українською музикою?

Достеменно не знаю. Треба походити вулицями і послухати. Українська музика зараз отримала величезний поштовх. Багато музикантів раптово відчули себе українцями. Так само як багато з них зрозуміли, що співати далі російською немає сенсу. Не знаю, як вони самі ставляться до свого вибору. Мені подобається сам тренд.

«Поява вулиці Бандери у Харкові – справа часу. Кличко теж казав, що Бандера – не його герой»

Нещодавно мер Харкова Ігор Терехов говорив, що місто поки не готове до вулиці імені Степана Бандери. А коли буде готове?

Це так само справа часу. Пам’ятаю, як мер Києва Віталій Кличко казав, що Бандера – не його герой. І от уже за кілька годин я опинюся на проспекті Бандери у Києві (сміється). То хто у підсумку переміг? На все потрібен час.

Мер Харкова Ігор Терехов поки відмовляється від перейменування однієї з вулиць міста на честь Степана Бандери

Фото: Уніан

У вас із Фаготом від початку повномасштабної війни діє волонтерський фонд. Чим він займається?

Якщо ви про фонд «Згуртовані», то я є одним із його засновників. Ми збираємо аптечки і медичні наплічники в Івано-Франківську, а потім передаємо їх на фронт. Ми беремо на це гроші з нашого магазину мерчу та із допомоги, яку нам передають з-за кордону.

Моя частина роботи – розливати бетадин (антисептик), сортувати пластирі і складати це все в аптечки. Наш фонд збирає аптечки більшого наповнення, ніж це передбачає стандарт НАТО. Виходимо з того, що наші військові часто не мають поряд медика, а допомогу треба отримати швидко.

Військові мені розповідають, що, зокрема, пластирі дуже потрібні. Різні подряпини, мозолі тощо часто дошкуляють армійцям.

Якби був живий мер Харкова Генадій Кернес, яку би позицію він зайняв, на вашу думку?

Щодо Кернеса. Я люблю, коли мені зустрічаються у Києві таксисти-харків’яни, дражнити їх ним. Нещодавно мені один такий зустрівся. Питав, за який з двох «Металістів» уболівати (нині існують два ФК «Металіст». Перший пов’язують із бізнесменом Олександром Ярославським, а другий – «Металіст 1925», його гендиректор – Ярослав Вдовенко, керівник групи компаній AES Group, – «Главком»). У мене не було настрою для таких балачок, тож я вирішив творчо перервати цю бесіду і кажу: «Гадом буду, от був би живий Генадій Адольфович, – танком би командував». Далі була повна тиша. Водій навіть музику не наважувався вмикати, аби бува чогось зайвого не зробити.

Наскільки щирі ці всі «перефарбовані» харківські та й не тільки політики у своїх політичних перевтіленнях?

Відштовхуючись від мого авторського поняття «ефекту Добкіна», той самий Добкін же не вичікував, а проявив позицію наступного після початку вторгнення дня. Так само й усі інші харківські політики.

Ви не знаєте, де зараз Ярославський?

Після того ДТП він полетів до Лондона і все. Слід за ним майже одразу захолов. На початках намагався давати якісь обіцянки місту, мовляв, все зробимо, відновимо. Але ж Росію жодного разу ні у чому не звинуватив. Тому його позиція явно не добкінська.

Нещодавно ви сказали, що боїтеся перших після перемоги парламентських виборів, бо народним депутатом може стати така людина, як Олександр Поворознюк.

Поворознюк там точно буде, разом з Дмитром Гордоном і Олексієм Арестовичем. Так працює наш політикум. Вони якраз для цього і проявляють таку медійну активність. Свої відсотки вони точно наберуть і це дуже погано.

Але давайте спочатку доживемо, а там побачимо.

«На український футбол чекає «балканізація»

Як у ТНМК із творчістю під час війни? Проєкт «Пісні комендантських годин» ще живий?

Все вже готове до виходу. Фагот недавно випустив альбом Godmode, переважно там пісні, яким вже близько 10 років. Ще у нас лежить один альбом, який ми мали видати минулого травня – «Ватра Black» (20 пісень, як довоєнних, так воєнного часу), а ще є близько десяти пісень, написаних вже під час війни.

Зараз ми готуємо до виходу дует з репером Ярмаком, іще кілька інших дуетів. До всіх синглів треба познімати кліпи, а це не так просто, враховуючи, що ми з командою розкидані по різних містах.

«Пісні комендантських годин» – це умовна назва для моїх пісень, які почали писатися 24 лютого. Вихід першого синглу з цього циклу ми запланували ще місяць тому. І все ніяк не можемо розібратися з відео до нього, адже частина учасників гурту на фронті (Фагот воює у складі батальйону ТРО «Реванш», гітарист гурту – в ЗСУ, а бас-гітарист – у Нацгвардії, – «Главком»).

В українській музиці з’явилося таке поняття як «байрактарщина». Особливо у цьому плані відзначається, на мою думку, музичний лейбл реперки Альони Савраненко (alyona alyona) та продюсера Івана Клименка «Енко» (мультижанровий український музичний лейбл. На нього підписані, окрім alyona alyona, реп-гурт «Kalush», співачка Jerry Heil та репер Skofka). Ледь не кожного тижня – новий трек в шароварно-байрактарному стилі. Як ви до цього ставитеся?

Якщо це має попит, то нехай випускають. Вони ж бізнесмени там усі. Всі роблять те, що роблять. Не подобається – не слухайте. Не факт, що я теж це буду слухати, але тим не менш.

Артисти на кшталт Лободи, які виступали після 2014 року у Росії, а зараз раптово згадали, що вони патріоти України, що з ними робити? Повірити і пробачити?

Стратегічно треба дати їм шанс вибачитися. Нам все одно ж бажано збиратися разом. Бачив анонс цього концерту на підтримку Охматдиту. Мене також дуже обурила ця історія. Але знов таки, стратегічно, у теорії, нам всім з цим якось треба буде уживатися. Відштовхнемо таких артистів від себе – і з того боку їх радо приймуть.

Ви є затятим футбольним вболівальником. Яким ви бачите майбутнє українського футболу?

На український футбол чекає «балканізація». Недавно тому був гостем в аналітичній студії під час трансляції матчу фіналу Ліги Націй Іспанія – Хорватія. Ми говорили, що хорватський шлях у футболі був би для нас оптимальним варіантом. Вони там молодих футболістів продають одразу в Європу.

Не забувайте про випадок Златана Ібрагімовича (колишній шведський футболіст боснійського походження. Почав свою футбольну кар’єру у шведському клубі «Мальме», – «Главком»). Він був серед тих дітей та підлітків, які поїхали з батьками з Балкан, ставши біженцями. А потім заграли за збірні країн, які їх прихистили. Збірна Австрії – з албанцями у складі, збірна Швейцарії – також з вихідцями з Балкан.

Рівень нашої внутрішньої футбольної першості падатиме. Про це казали, починаючи з 2014-го року. Тому що грошей стало набагато менше. Але завдяки тому, що таланти будуть опинятися у юному віці у конкурентному середовищі європейських чемпіонатів, рівень національної збірної зростатиме.

Головна команда у країні для мене – це збірна. Тому цей хорватський шлях (і політичний, коли вони давали відсіч сербським імперцям і спортивний) – це шлях, яким хотілося б, щоби наша країна пішла. Об’єктивно.

Сергій Ребров для збірної – це хороший вибір?

У нас немає жодного українського тренера такого рівня. Ніхто з вітчизняних коучів не вигравав нічого закордоном. На відміну від Реброва, який досяг успіхів в Угорщині та ОАЕ. У нього є сучасне бачення футболу.

Богдан Боднарук, «Главком»