Герой України Олег Голіней: Тим, хто працює на Himars, я боюсь навіть телефонувати
«На початку повномасштабного вторгнення росіяни за артилерією переважали нас вдесятеро»
Артилерист, підполковник Олег Голіней бере участь у війні проти Росії ще з 2014-го. Каже: тоді у агресора не було такої переваги над українськими військами, як на початку повномасштабного вторгнення.
Голіней – професійний військовий. Народився на Полтавщині. Закінчив військовий ліцей у Кременчуці, а також Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського і Військовий інститут ракетних військ та артилерії у Сумах. Нині очолює артилерійський підрозділ у бригаді швидкого реагування Національної гвардії України.
Повномасштабну війну Олег Голіней зустрів під Сєвєродонецьком. Пригадує, що вже о 5 ранку 24 лютого був на ногах, оскільки почався авіаналіт на військову базу. Командування поставило задачу – тримати Рубіжне і дати можливість нашим військам перегрупуватися.
У той же час родина Голінея, дружина і двоє дітей, була у їхній квартирі у Бучі, але завдяки побратимам встигла вчасно виїхати до родичів, на безпечнішу територію. Так Олег міг повністю зосередитися на виконанні бойових завдань.
Невдовзі у їхній квартирі у Бучі побували чеченці і навіщось розбили сімейний ноутбук.
В ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» Герой України Олег Голіней розповів про свій шлях на цій війні, переваги західної зброї і про задачі українських артилеристів.
«Гармата М777 може дістати всю ствольну артилерійську зброю ворога»
Для вас війна почалася ще у 2014 році. Якою вона тоді була і які задачі ви виконували?
У 2014-му я служив у Збройних силах України, в артилерії, на системах залпового вогню «Смерч» (ракетна система залпового вогню калібру 300 мм, розроблена у СРСР – «Главком»). Спочатку я не розумів масштабів того, що відбувалося, важко було повірити, що буде застосовуватись така зброя. Але нерозуміння тривало недовго, за короткий проміжок часу я усвідомив, для чого здобував освіту.
З 2014 року я виконував завдання у Донецькій і Луганській областях на посадах від командира взводу до командира дивізіону.
А чому ви обрали саме артилерію, чим привабила?
У мене непогано виходило з алгеброю і геометрією, вступав в інститут я без екзаменів, бо добре закінчив військовий ліцей. Генерал на вступній комісії спитав, чому я не пішов до Інституту зв’язку у Полтаві, адже я місцевий. А я і кажу: «Пане генерале, артилерія – Бог війни». Він посміхнувся, і каже: «Ну все, зарахований».
Спочатку ви служили в ЗСУ, потім пішли у Нацгвардію. Чому?
Захотів щось змінити у житті. Знайомий запропонував розглянути Нацгвардію, а саме бригаду швидкого реагування. Мені сподобалося те, чим займається підрозділ. Я вирішив спробувати, сходив на співбесіду, мене затвердили і буквально через тиждень я вже служив у Національній гвардії. Тобто служу уже чотири роки з 2018-го.
Свою бригаду я вважаю однією з найкращих у Нацгвардії. ЗСУ – це велика потужна машина, яка потребує більшого часу на певні процеси. Просто певна бюрократія. У Нацгвардії ці процеси відбуваються швидше.
Я багато років служив у ЗСУ, маю там багатьох друзів і це допомогло нашому підрозділу вже у нинішній період війни, у координації спільних дій із застосування вогневого ураження противника.
Якщо порівнювати війну у 2014-му і зараз, у чому відмінності?
Якщо брати на нашому напрямку, то на початку повномасштабного вторгнення артилерійські підрозділи противника переважали десятикратно. Ми мусили виконувати завдання під вогневим впливом артилерії, ракетних військ та авіації противника, з урахуванням обмеженої кількості боєприпасів. Противник мав змогу працювати цілодобово, маючи необмежену кількість боєприпасів. А у 2014-2015 роках у нас був майже паритет з противником щодо артилерійського озброєння.
Як зараз змінилася ситуація з озброєнням? Чи вистачає боєприпасів? Яке нове озброєння з’явилося у вас?
Зі старим радянським озброєнням є певні проблеми. Працюючи з новими зразками, ми проблем взагалі не відчували. Йдеться про М777 (польова причіпна гаубиця зі стволом калібру 155 міліметрів, виробництва Великої Британії, – «Главком»). Ці гаубиці та багато інших нам передали західні партнери.
Вам достатньо цих систем, принаймні, якщо говорити про вашу ділянку фронту?
Потрібно розуміти, що вид озброєння приносить результати, коли працює у комплексі із засобами артилерійської розвідки та безпілотними літальними апаратами. На жаль у 2014-2015 роках у достатній кількості всього цього у нас не було. Зараз іноді достатньо однієї системи М777, щоби за день знищити дві батареї противника, за умови якісної розвідки і корегування вогню.
Дякуючи волонтерам у нас майже у кожному взводі є квадрокоптер, який виконує функцію розвідки та корегування вогню. Стосовно більш дорогих безпілотників, є дефіцит. Загалом їх багато не буває, оскільки противник періодично намагається протидіяти засобами ППО та радіоелектронної боротьби.
Багато українських військових проходили або проходять підготовку у країнах Заходу, опановують нову зброю. Чи проходили ви таку підготовку?
Дуже багато моїх товаришів пройшли, проходять і вже працюють з новими зразками озброєння. Наш підрозділ хоч і не навчався за кордоном, але ми мали змогу у районі бойових дій освоїти М777, складного нічого не має. Що стосується розрахунків для наведення, також проблем не було.
У чому переваги і особливості британської гаубиці М777?
Коли у нашому підпорядкуванні з'явився підрозділ М777, перш за все, ми попіклувалися про відповідний захист, тому що для противника знищити таке озброєння – першочергове завдання. Потім ми почали методично знищувати ворожу артилерію. У нас була перевага тому, що М777 з першого-другого пострілу влучає у ціль. Відповідно, час та кількість боєприпасів на виконання вогневого завдання зменшується. Це по-перше, а по друге, дальність стрільби (до 40 км – «Главком») дозволяла дістати всю їхню ствольну артилерію. У радянських зразках озброєння ураження цілі відбувається за рахунок використання великої кількості боєприпасів.
Читайте також: Яку нову зброю отримала Україна
Але якщо говорити про стару техніку, вона може влучати точно у ціль?
Так, влучність можна покращити за допомогою балістичної та технічної підготовки до стрільби. Це якщо на це є час, а коли ти працюєш цілодобово, я кажу про своїх артилеристів, коли ти цілий день стріляєш, а вночі тобі треба обслугувати гармату та підготувати снаряди, щоби зранку знову працювати, (а так було впродовж чотирьох місяців), то самі розумієте…
Військові схвально відгукуються про безпілотник FlyEye 3, який допомагає артилеристам у розвідці. Це найкращий варіант сьогодні? У чому його переваги?
Є ж багато різних компаній, які в Україні також виготовляють безпілотні комплекси. Я працював з усіма. Для мене найкращим у найважчій ситуації, коли ворог повністю перекрив небо і мені не дозволяли літати ані «Лелекою» (безпілотний літальний апарат, призначений для ведення розвідки, створений українською компанією DeViRo, – «Главком»), ані іншими, дійсно був FlyEye 3. Він єдиний у важкі дні дозволяв нам виявити та знищити найбільші сили противника.
Поки вони не наростили свою радіоелектронну боротьбу, я ще міг спокійно літати іншими, виявляти й знищувати ворога. Коли вони вже створили потужне угрупування, підтягнули все що можна, тільки з FlyEye 3 мені виходило до них прорватись і відпрацювати.
Чи достатньо у нас FlyEye 3? Чи є шанс, що ми від західних партнерів отримаємо їх більше?
Нещодавно з цього приводу я спілкувався з командиром. На жаль, є співвідношення ціни і якості. Він дуже дорогий і там є проблеми із закупівлею. Гадаю, що керівництво держави таки вирішить цю проблему.
Поки мені обіцяють «Валькірію» (ASU-1 «Валькірія» – безпілотний авіаційний комплекс військового та цивільного призначення для моніторингу, повітряної розвідки, а корегування артилерійського вогню вдень та вночі – «Главком»). У принципі, є ділянки фронту, де вона також працюватиме. Цей безпілотник набагато дешевший за FlyEye 3. Якщо не помиляюсь, то він коштує близько 200 тис. грн, а FlyEye 3 близько $600 тис., тобто є різниця.
«Артилеристів достатньо для стримання, але бракує для наступу»
Війна в Україні триває вже восьмий рік. Наскільки достатньо у нас якісно підготовлених артилеристів, чи є фахівці для ротацій, аби бійці встигали відновлюватися?
Я можу сказати за свою ділянку. Навченість особового складу є і вона дуже гарна. Чи бракує їх? Знову ж таки, якщо ми кажемо про ділянку, яка є зараз у мене, то не бракує… Але достатньо для чого? Для стримування – так, але для проведення якихось дій наступального характеру – недостатньо.
Чи мали ви нагоду попрацювати з Himars?
Я знаю тих, хто працює з цими системами, але, щоби ви розуміли, я навіть не телефоную цим людям і не питаю про те, як воно працює, настільки все, що стосується Himars засекречено. Якщо зустріну, то при особистій зустрічі поспілкуємося, розпитаю. Але поки не хочу уточнювати всі ці процеси, вони працюють і мені подобається як вони це роблять.
Чи є альтернатива Himars?
Наразі альтернативи немає. Це дієвий засіб вогневого ураження. Те, що вони працюють точно, є великим плюсом. Ні в кого подібних систем немає на пострадянському просторі.
Ви самі з Полтавщини. Певно, чули про випадок, коли українські війська взяли у полон льотчика російської армії, батьки якого живуть у Кременчуці. Коли дізналися про цей випадок, як відреагували?
Коли його збили, у нас була така динаміка бойових дій, що я не відчув якихось особливих емоцій. Працював на своїй ділянці фронту, точно знав, що і як потрібно робити, аби виконати задачу. Я не дозволяв собі відволікатись. А вже пізніше… Напевно, я би не називав таких людей людьми. Тут немає місця ненависті, більше гидливість відчуваю.
Ви можете зрозуміти мотивацію цього пілота, або інших військових, які за походженням українці, але стали на бік ворога?
У Росії всі загрузли у кредитах. Грубо кажучи, вони перебувають у заручниках. Цьому льотчику чи іншому військовослужбовцю російської армії треба було вирішувати: або звільнятись та сідати у в’язницю, або іти та вбивати за наказом Путіна. Знаючи, що квартири заберуть, а кредити нікому буде виплачувати, вони прийняли для себе рішення іти і вбивати. Всі вони повинні відповісти за свої дії.
Михайло Глуховський, «Главком»
Читайте також:
Коментарі — 0