«Рівне – це військова столиця»

Найзапекліші бої тривають зараз на східній ділянці фронту. Проте одним з потенційних напрямів подальшого наступу росіян в останні місяці все частіше військові та експерти називають Північ та Захід України. Саме через західний кордон Україна підтримує зовнішню торгівлю та отримує таку необхідну зараз військову допомогу, і це провокує  істерику в Москві. Тож перерізання цих ланцюжків через наступ з Білорусі цілком лягає у логіку кремлівських «мегастратегів», хоча і є не менш зухвалою авантюрою, ніж минулорічне «взяття Києва».

Поки прямої загрози з білоруського флангу не фіксується, але у прикордонних областях ці плани чудово розуміють. Так, в Рівненській області, що має 229 кілометрів спільного кордону з Білоруссю, робота у буквальному сенсі кипить: влада і військові готують протитанкові рови, фортифікаційні споруди, мінуються прикордонні території та мости, великі загони силовиків залучені до оборони атомної електростанції у місті Вараш.

Голова Рівненської обладміністрації Віталій Коваль в інтерв’ю «Главкому» розповідає, чим область відлякує ворога, куди влаштовують переселенців та як виявляють потенційних зрадників на АЕС.

«Два-три ворожі танки застрягнуть – і це вже тупик на декілька годин»

Місцеві мешканці до цих робіт залучаються добровільно? Риють окопи у вільний від роботи час?

Через те, що у нас дуже багато «альтернативників» (тих, хто через свої переконання не може проходити строкову військову службу), вони дуже активно відгукуються на такі суспільно-корисні роботи. Зазвичай ми як верхній рівень управління даємо задачу, а вже голова тергромади після консультацій з військовими і головою районної військової адміністрації вирішує кого залучати. Ця як своєрідна толока.

Тих, хто не хоче доєднатися, у нас немає, бо всі розуміють: це – їхня відповідальність. Уявіть собі, що ви – мешканець села і у вас стоїть задача зміцнити це село. А ви замість цього кажете, що якось нема настрою. Та вас свої ж односельці за вухо виведуть.

Наскільки ця превентивна оборонна робота вже проведена? Вона ж повинна мати якийсь кінцевий результат.

Ми завершимо будувати оборонні рубежі в день перемоги, бо нема межі досконалості. Наприклад, того тижня я оглядав споруди в одній з громад: здається, все нормально, але коли пішов сніг і дощ, деякі з них просто затопило. Доводиться переривати в іншому місці, аби все було в порядку. Тобто триває перманентний процес, який ніколи не завершується.

Чи фіксується активізація диверсійних груп в регіоні? Можливо, якісь місцеві допомагають ворогу збирати інформацію? Бо в багатьох регіонах ми чуємо про затримання «п’ятої колони» по цей бік.

У нас таких блукачів на кордоні було спіймано 17 чоловік, але, звісно, не всі вони були диверсантами. На жаль, були згадані вами випадки серед місцевих: затримувались корегувальники, які збирали дані, і вже навіть мають вироки. Але це не масові випадки.

Ми проводимо профілактичну роботу, і тут варто похвалити обласне управління СБУ. У нас є певні особливі точки ризику. Рівне – це військова столиця, бо у нас знаходиться ОК «Захід», яке об’єднує вісім західних областей, а також західне управління ТРО. Плюс місто Вараш, де розташована Рівненська АЕС. Там спецслужби дуже активно відпрацьовують, бо атомники – самі по собі люди з великою географією зв’язків, а багато хто з них походить з інших країн, служили та працювали багато де по Радянському Союзу.     

До АЕС ми ще обов’язково повернемося… Як ви координуєте зусилля з іншими сусідніми областями, зокрема, з прикордонними Житомирською та Волинською?   

Основним координаційним центром у нас є Офіс президента, від якого постійно задачі летять. Дуже активна взаємодія з оперативним угрупованням військ «Волинь», яке фактично охоплює три прикордонні області. Командувач цим угрупованням якраз відповідає за прикордонну смугу і йому підпорядковані бригади тероборони. Їхня справа – визначати висоти, рубежі, ротні опорні пункти, а наша справа – надавати все, що їм треба. Моя основна функція – координація всіх силовиків і перерозподіл всіх вертикальних задач по горизонталі.

У вас та інших голів ОДА була зустріч з президентом, який відвідував Львів. Що конкретно глава держави від вас вимагає? Така увага до Західної України саме зараз як пояснюється?

Президент глибоко в матеріалі і може навіть згадувати на нарадах прізвища безпосередньо керівників бригад. Ми розуміємо, що загроза з півночі існує, як би ми не заспокоювали себе і населення. Президент нас координує і спрямовує, аби ми не розслабились і кожен день використали для підготовки.

Для розуміння наведу вам приклад. Загін наших поліцейських зараз знаходиться в Бахмуті, і в мене була розмова з керівником патрульної поліції, який наразі там. Після котрого тижня перебування в Бахмуті він мені прислав смс, що треба змінити та на що треба звернути особливу увагу в обороні області. Я сприйняв це як рекомендації «з пилу з жару», і в кінці тижня ми точно їх виконаємо. Це стосується простих речей: наприклад, як об’єкти правильно обладнувати, якої техніки треба більше.

Від президента ми вислухали реальну ситуацію, і вона дійсно така, як було потім зазначено в пресрелізі за результатами тієї зустрічі. Загрози прямого вторгнення на сьогодні з півночі немає, але вона може статися найближчими тижнями після прийняття відповідного рішення військово-політичним керівництвом недружніх сусідів.

Ви зауважували, що зараз навіть природа захищає від можливого наступу з півночі – нетиповий розлив річок, активність бобрів… Наскільки цей природний фактор може бути довгостроковим?

Ми на цей фактор не сподіваємось, просто радіємо, що він є. Дійсно, зараз просто аномальна кількість води. Зазвичай січень – це доволі сувора зима в цих краях, а сьогодні ми спостерігаємо ранню весну з розливами. Завдяки цьому, якщо проти нас буде застосована артилерія, то вона буде зосереджена тільки в деяких місцях, а не по всій 229-км лінії кордону. Уявіть – є місця, де ворожі танки можуть просто застрягнути. У них не буде навіть можливості розгорнутись, аби їх змогли якось витягти. Так два-три ворожі танки застрягнуть – і це вже тупик на декілька годин, які ми зможемо використати.

«Робимо велику ставку на переселенців»

Скільки внутрішньо переміщених осіб вже прийняла область? І скільки рівнян виїхали за кордон?

З початку війни понад 84 тис. осіб прибули до нас у статусі ВПО, з них близько 59 тис. залишились тут на тривалий термін. Найбільше до нас прибули з Донеччини, Харківської, Київської, Чернігівської та Херсонської областей. Судячи з перехресного аналізу даних мобільних операторів, в область на сьогодні прибуло більше, ніж вибуло, тобто фактично населення збільшилось – до 1 млн 200 тис. До війни було 1 млн 153 тис.

Як ви працевлаштовуєте переселенців? Чи всім вистачає роботи?

Коли всі працюють, ми не бачимо соціальних проблем, а тільки дуже швидку адаптацію та соціалізацію. Вже можна сказати, що 750 ВПО, які прибули до нас, мають постійне місце роботи. Під дві сотні пройшли курси і змінили фах. Ця програма активно працює, тим більше, що є державна підтримка: два місячних оклади по 6,5 тис. грн компенсує держава, якщо підприємство взяло на роботу переселенця.

До речі, є така тенденція: якщо людина живе у знятій квартирі чи десь у людей, вона більш мотивована отримувати робоче місце, ніж ті, хто живе в гуртожитках. Ми робимо на переселенців велику ставку. Лише в обласній лікарні у нас десятки лікарів – переселенці, суперспеціалісти з Харкова, з Київської області… Їхнім коштом ця лікарня стає драйвером розвитку не тільки в місті, а вже і з інших областей їдуть до нас на операції.

В Рівному – дуже релігійний мер, та і сам регіон вважається доволі консервативним. І от приїжджає людина з Києва чи Харкова, а її селять десь в селищі чи селі, де свої традиції. Наскільки вона там швидко адаптується?

Ми намагались розселити ВПО по всіх районах області більш-менш однорідно. Зрозуміло, що більшість тяжіє до обласного центру: з 84 тис. новоприбулих близько 20 тис. лишилося саме в Рівному. Дуже багато на півдні області – в Рівненському, Дубенському районах, на півночі менше, зрозуміло з яких причин. Але переселенці різні, і я б навіть не сказав, що більшість з них – це жителі великих міст. Якщо взяти Харківську область, то в нас багато людей приїхало з Ізюма, Чугуєва. Дуже похвалю активну харківську діаспору – в них прямо якась особлива культура ведення бізнесу і підтягування своїх. Сьогодні вони в нашій області мають свій почерк як релокований бізнес.

Взагалі наскільки цією відносною безпекою на Рівненщині скористалися підприємці, що вимушені були закривати бізнес в інших регіонах? І як такий потік конкурентів з інших областей відбився на місцевому бізнесі?

Позитивно. У нас 39 офіційно релокованих підприємств – це ті, що переїхали, зареєструвались та відкрились. Ми зараз дещо змінили парадигму сприйняття і говоримо не про релоковані, а масштабовані підприємства. Багато хто з них має можливість повернутись назад і навіть повертається, але лишає тут свою фірму. Тому що рівненчани демонструють повну відкритість. Можу сказати як людина, що прожила 17 років поза межами області, тут зараз дуже хороший менталітет щодо сприйняття новоприбулих. Ми також бачимо синергію та кооперацію між релокованими підприємствами і місцевими. Наприклад, один з київських виробників паркету релокувався до виробника основи паркету і фактично вони вдвох зробили додану вартість і замкнули ланцюжок постачань. Сьогодні вони на одній локації роблять спільний проєкт, хоча в кожного свій окремий бізнес. Або одне з харківських підприємств раніше виробляло бар’єрне огородження для дорожників. Приїхали сюди, зрозуміли, що ринок стоїть, – і тепер вони виготовляють лазнево-пральні контейнери для військових, де є душові кабіни, сушка – все, аби на позиціях військові могли прийняти душ і бути в комфорті. Це хороша історія, і таких досить багато.

Дуже активно допомогли державні програми. Я це говорю як людина, яка розуміється в банківському секторі. Наприклад, програма доступних кредитів «5-7-9%» дозволила нам під час війни видати дешевих кредитів на 2,4 млрд грн саме для рівненського бізнесу. Через Експортно-кредитне агентство наша область зайняла перше місце за кредитною підтримкою. Видано 11 позик під 86,6 млн грн, що дозволило нашим експортерам виконати експортні контракти та мати фінансовий ресурс. Ще один фактор, який мене приємно здивував, – кількість зареєстрованих підприємців протягом року зросла на 3,5%. Тобто люди під час війни відкривали ФОПи – ризикують, але створюють якийсь продукт. Працює програма «єРобота. Своя справа», через яку 221 підприємець вже отримав позитивне рішення і їм держава видала безповоротні мікрогранти на 53 млн. У цей час мати таку підтримку – це повітря для бізнесу.

Місцева сірникова фабрика дуже піднялась під час блекаутів?

Так у них і до війни було все прекрасно. До речі, я родом з того містечка, де розташована ця фабрика, – з міста Березне. Вони дуже активно працюють. Щоб ви розуміли, хоч вони виробляють близько трьох мільйонів сірникових коробок на день, у них все одно є черга на відвантаження, тому що це єдина сірникова фабрика в Україні. До речі, в них ще є свічкове виробництво також.

За житловою урядовою програмою «єОселя» в області видано близько трьох десятків кредитів. Це багато чи мало?

Динаміка мене радує. Буквально за пару днів кількість таких виданих кредитів зросла з 31 до 38. На опрацюванні ще 1048 заявок. Я поставив задачу банкірам з забудовниками на рік взяти планку, яку ми поки не озвучимо, щоб нас потім не припирали до стінки. Вільних квартир, які вже збудовані, але не продані, в регіоні близько тисячі. Думаю, що саме завдяки «єОселі» можна зняти максимальну кількість з цієї тисячі, щоб бізнес міг гроші, отримані за квартиру, запустити знову в будівництво.

Ті, хто розраховує на ці кредити, переважно звідки? З Рівненської області чи приїжджі?

В основному це жителі області, але вже є немало заявок від релокованих. Є декілька категорій, які можуть розраховувати на житловий кредит: військові, поліцейські, педагоги, науковці та лікарі. Багато хто, до речі, ще не знає про цю можливість. Як на мене, взяти кредит під 3% річних за наявної інфляції на 20 років – це мрія.

Усі боялися, що зима в нинішніх умовах буде найбільшим викликом для України. На заході, звісно, не такі морози, як на сході, але ваш регіон так само потерпає від планових відключень електрики, хоч на його території і розташована АЕС. Як область загалом проходить зимовий період?

Ми його почали зі 100% готовністю опалення, всі 963 котельні працюють. Газ є, тиск в газорозподільчій системі в нормі, є тільки проблеми з енергетикою, особливо після ударів по енергетичних об’єктах, які в нас також були. Наразі ми маємо десь половину від тієї електроенергії, яку потребуємо. Зараз розподіляємо її між населенням та виробництвом. У нас все-таки відповідальність тилової області, а це означає, що економіка має працювати. До речі, за реальними показниками надходження бюджету, порівняно до минулого року, ми виросли на 23%. Це означає, що під час війни ми зберегли основну інерцію і зараз задача – не дати впасти виробництву. Економіка дуже важлива, тому що битви виграють полководці, а війни виграють економіки.

Кількість аварійних відключень у порівнянні з іншими областями менша?

Не хочу викликати заздрість у інших (посміхається).

«Я зараз спокійний за атомну станцію»

Рівненська АЕС розташована за 60 км від кордону з Білоруссю, і зрозуміло, що такий об’єкт в умовах війни є потенційною ціллю для захоплення, дестабілізації ситуації. Ви кажете, що наразі територія навколо станції нашпигована такими засобами безпеки, яких не було ще місяць-два тому. Відпрацьовується навіть вірогідність захоплення керівництва станції, як це відбулося в Енергодарі. Наскільки вам стає у нагоді цей сумний досвід?

Є досвід Енергодара, є досвід Чорнобильської АЕС, є досвід інших промислових об’єктів та максимальне усвідомлення, що цей об’єкт мегацікавий для ворога. Ми розуміємо, що, захопивши атомну електростанцію, росіяни за нинішньої ситуації ставлять на коліна всю енергетику. Тому нема такого тижня, щоб у нас не проходили якісь навчання, на які я їжджу, і вони точно не проводяться для галочки. Зараз є задачі, є ситуативний план, вони відпрацьовуються і досить реалістично. Підхід до самої оборони міста Вараш докорінно змінено: воно розбите на сектори, де кожен розуміє що робити. Зброї та особового складу там зараз в рази більше, ніж раніше.

А як щодо людського фактора? Ви згадували, що атомники – специфічні спеціалісти, які мають зв’язки ще з радянських часів. Чи можуть деякі з них раптом зіграти на догоду противнику, як це траплялося в тому ж Енергодарі?

У нас зараз є досить потужний Департамент фізичного захисту атомної станції – це внутрішня служба безпеки, яка проводить фільтраційні превентивні заходи. Служба безпеки України також відпрацьовує там постійно, бо ми ж розуміємо, якими можуть бути наслідки, якщо щось не так станеться. Є превентивно-робочі моменти безпосередньо з колективом, які проводить саме керівництво станції. Про сталість функціонування Рівненської АЕС свідчить хоча б той факт, що сьогодні її  генеральний директор – це ексголовний інженер, який на станції провів вже як мінімум 30 років. Тому з тяглістю та передачею традицій там все в порядку. Відверто скажу, що я зараз спокійний за атомну станцію. З одного боку, це лише 60 км по карті напряму до кордону, але щоб пройти їх по болотах – це дуже багато.

МАГАТЕ планує розширити свою присутність на українських атомних станціях, зокрема, представники цієї організації тепер перебуватимуть на постійній основі і на Рівненській АЕС. Якою є роль МАГАТЕ, окрім моніторингу стану безпеки на станціях?

Їхня основна роль – проконтролювати виконання протоколів безпеки. Всі попередні візити завершувались позитивним висновком. До речі, треба знати атомників. Я коли з ними спілкуюсь, то відверто кайфую, тому що ці люди – надзвичайно чіткі та інженерно виважені. Якщо в них планово-попереджувальний ремонт – повірте, їх не заставиш зробити щось не за протоколом. Якщо виділено 11 днів на якусь задачу – то вони її будуть виконувати саме 11 днів, але кома і крапка будуть збережені в протоколі. До речі, МАГАТЕ під час своїх візитів перевіряє дотримання не тільки протоколів безпеки, а й договору щодо нерозповсюдження ядерної зброї.

Чим завершилася і чи завершилася історія з приватизацією державного підприємства «Бурштин України»? Є думка, що така низька ціна, за яку його було продано, є наслідком того, що підприємство роками цілеспрямовано доводили до банкрутства колишні керівники, пов’язані з певними політичними силами. Чи будете ви слідкувати за тим, що буде робити з підприємством новий власник, який раніше займався торгівлею кондвиробами? І що він вже зробив, бо в планах було і залучення інвестицій, і погашення боргів? Або взагалі не будете перейматися, бо це тепер приватне підприємство?

Звичайно, для мене все, що пов’язано зі словом «бурштин» – це, з одного боку, точка росту, з іншого – публічна небезпека, тому що Рівненщина раніше завжди асоціювалась з нелегальним видобутком. У мене задача, як і у президента, яку ще у 2019 році поставили, –бурштин має бути не прокляттям, а можливостями. Ми вже бачимо зростання ренти та офіційних платежів за минулий рік в рази. У нас 71 спецдозвіл реалізовано на аукціонах, і 61 з них – бурштиновий. У держбюджет перераховано 101 млн грн тільки від аукціонних надходжень, а від ренти – 10,4 млн. Частина йде місцевим громадам, це невеликі гроші: комусь – мільйон, комусь – півтора. Але це кошти, які вперше заходять від легального видобутку, я вже не говорю про ПДФО з цих підприємств та інші платежі. І це мультиплікатор для економіки, коли, наприклад, промисловий видобуток бурштину на одному підприємстві дав роботу маріупольській компанії, яка раніше обслуговувала «Азовсталь». Сьогодні це – реально історія успіху, коли вони приїхали з усією технікою з «Азовсталі» і промисловим кар’єрним методом виконали план з опрацювання кар’єру, який був розрахований на три роки, за шість місяців.

Щодо підприємства «Бурштин України», яке було викуплене, сьогодні можу сказати одне: платіж у 8 млн грн, що було переможною ціною, здійснено. Нові покупці заплатили за це підприємство, але там же ще є скелети у шафі в плані заборгованості за зарплату. Загальна сума боргу складає 14,5 млн. Тому після того, як вони закриють це питання і почнуть якусь діяльність, пов’язану з бурштином, буду тільки радий. Якщо вона не буде пов’язана з бурштином – теж добре, тому що закриють борги.

Павло Вуєць, «Главком»