Ірина Фаріон: Московська церква – основна духовна отрута в Україні

Буча, Ірпінь, Маріуполь, Ізюм… – це все незасвоєні уроки нашої історії

Ірина Фаріон – легенда українського політикуму. Екснардепка від «Свободи» неодноразово робила радикальні заяви, які навіть ставали причиною відкриття кримінальних проваджень проти неї: зокрема, через образи спортсменів (2021 рік), через зауваження на адресу хлопчика, який представився Мішою, а не Михайликом (2015 рік), через націоналістичний плакат її студентки (2003 рік).

«Мене називали фріком, казали, що я несповна розуму… І що? Тепер ці люди визнають мою правоту. Треба було, щоби почалась війна, аби до людей дійшло, про що я говорила», – каже Ірина Фаріон.

Кореспондентка «Главкома» зустрілася з пані Іриною у затишній кав’ярні у центрі Львова. Кілька разів розмову доводилося переривати: люди різного віку підходили і просили про спільне фото з Фаріон. «Ми вас обожнюємо!», – казали вони. І пані Ірина не відмовляла.

Фаріон визнає: коли вона потрапила до Верховної Ради, суспільство було не готовим прийняти її радикальні погляди. А от нині все змінилося. Після повномасштабного вторгнення РФ українці масово почали переходити на українську у побутовому спілкуванні і нарешті остаточно визнали: ми і росіяни – не «адін народ».

«Стратегічне міністерство – це Міністерство освіти, а не оборони»

Пані Ірино, «Главком» радий вітати вас у Львові. Усі попередні інтерв’ю «Главком» писав з вами у столиці. Якщо їх погортати, там можна побачити дуже багато пророцтв. Зокрема ще до окупації Криму, у часи, коли Путін був… найпопулярнішим політиком в Україні, і таке у нас бувало, ви чітко говорили: Росія – це ворог номер один. Нині ж ми у вашому рідному місті. Усе змінила війна. Вона також пробудила у багатьох українців національне самоусвідомлення. Які ще трансформації ви прогнозуєте за рік-два-три після нашої Перемоги?
 
Є латинське прислів’я: «Якщо не допомагають ліки, допоможе залізо. Якщо не допомагає залізо, допоможе вогонь». Я не ворожитиму. Натомість пропоную згадати, що було сто років тому і як оцінювали це унікальні постаті нашої культури.

Чи допоможе всім залізо? Очевидно, ні. Наведу найяскравіший приклад з історії: стояв якось Михайло Грушевський на ґанку якоїсь хати в Києві, а поруч проходили Січові Стрільці з Галичини. І кажуть до нього: «Слава Україні!», а він відповідає: «Хай живе демократична Росія!».

За якийсь час у помешкання Грушевського влітає московський снаряд, так, як сьогодні він влітає у тисячі споруд українців та вбиває їх. Що робить далі цей Грушевський? За спинами українців провадить перемовини з більшовиками. Чим закінчується його життя? Його заріжуть на операційному столі. Його доньку, видатну дослідницю українського епосу – народних дум, арештують 10 липня 1938 року і кинуть у підвали так званого палацу «Жовтневого», що на Інститутській, щоб був епіцентром перебування свободівців під час Майдану. Дружина історика більше ніколи не побачить своєї закатованої доньки в найстрашнішому жіночому таборі «Ельген», що з якутської означає «мертвий»… Ось такий вислід перемовин з більшовиками.

З огляду на прислів’я, вогонь – це останній шанс нації переродитися і стати нацією-месником з нації-жертви. Будуть і такі, яким нічого не допоможе.

До зла не можна бути добрими. Папа Римський нас закликає бути добрими до зла – це кінець церкві Папи, але аж ніяк не кінець віри в Бога. Кажу це як греко-католичка, в хаті якої у 60-70-ті роки підпільно правили Службу Божу. Мій дід усе зробив для того, щоби висвячували у підпіллі греко-католицьких священників, які сьогодні поставали єпископами… Тепер ця церква належним чином не реагує на випади Папи Римського, якого неможливо назвати Папою, а хіба зробити «па-па».

Я не думаю, що чинна влада готова докорінно очищуватися аж вогнем, аби випалити з себе рештки залежного та угодовського мислення. Це жовтенята і піонери тих, хто прийшов на українські терени окупантами в 60-70-ті роки. Зеленський з 2006 року через свій «95 Квартал» працював винятково на створення московського продукту, радянської псевдокультури, на яку була підсаджена абсолютна більшість українського «насєлєнія». Але доля зіграла злий жарт: комік перетворився в трагіка. Щоденні посили робить правильні, але дуже б хотілося, аби за словами йшли зміни до Закону про освіту, про мову, заборону московської церкви як основної духовної отрути в Україні. Тобто слід змінювати гуманітарний вектор країни з ліво-ліберального і космополітичного на національний та націоналістичний.

Стратегічне міністерство – не оборони, а освіти, тому що Міністерство освіти деколонізує мозок. Я бачила на відео, як деякі жителі Херсонщини вітали українських військових і казали їм «спасібо». Я хочу запитати: ви що, не можете вимовити слова «дякую»?

Є кілька аргументів, до яких апелюють люди, що усе життя розмовляли російською і не хочуть нічого змінювати. Перший – українські воїни зі сходу розмовляють російською. Другий – російська мова не є власністю Росії.

Вона є символом Росії і основною мотивацією Путіна розв’язати війну з Україною, щоб «захистити» рускоязичноє насєлєніє. Рускій язик – пуповина світу варварів. Захистив їх Путін? Добре їм від того?

Щодо російськомовних воїнів – а вони за що воюють? За російську Україну? У мене публічне запитання до них усіх – за що ви воюєте? Ви хочете, щоб ваші діти й далі вчилися в російських школах – розсадниках «русского міра»? Тільки у Львові з благословення Садового таких було чотири. Пан, що у Львові наводив ракети на Яворівський полігон, мав за жінку вчительку російської мови та літератури в одній із таких львівських шкіл.

Друге запитання – чи може солдат чи офіцер не виконувати розпоряджень командувача, порушувати закон? Я запитую кожного російськомовного воїна: ви читали закон про Збройні сили України, ви читали, що написано у Статті 13? Мова Збройних сил України – державна. То ви воюєте за українську державу, чи ви захищаєте своє право бути носієм «рускава міра»?

Отже, я запитую те ж, що й у Ніколая Азарова 2013 року: «Ви розумово відсталі? Ви за 30 років не могли вивчити мови Тараса Шевченка?» Чи ви політично упереджені? А може, ви просто ліниві? Навіть Азаров мені відповів: «Я буду вчіті українську мову». То вчіть! Я надішлю свою книжку «Мовна норма: знищення, пошук, віднова». Говоріть хоч суржиком, але говоріть, а не разгаварівайтє. Нещодавно москалі показували зброю українців, і серед тієї зброї була ця моя монографія, яку вони знайшли на Луганщині, в бібліотеці, і показали, як бомбу. Так. Це вибуховий пристрій на ураження для кожного кацапа.

І, нарешті, третє – ви можете собі уявити, щоб в Українській Повстанській Армії воїни між собою говорили польською мовою? За кого б ми мали такого воїна?

Мене дивують українці, які щойно сьогодні пробудилися і побачили, що москаль – дикун. А вам не відомо, що москалі зробили з воїнами УНР під Базаром у листопаді 1921-го року? Викопали траншею, поставили туди 360 наших воїнів і розстріляли! Українська мова з їхніх вуст була першим приводом до розстрілу. Згадайте 1933 рік – Голодомор, 1937 рік – терор і репресії. Ви дивуєтесь, що є Буча, Ірпінь, Маріуполь, Ізюм…? Це все незасвоєні уроки, тому непокаране, прощене і забуте зло повернулося і вбиває далі.

Скількох людей під час нинішньої війни українська мова врятувала? Скільки людей у Маріуполі казали, що сиділи в підвалах і коли чули, що звучить українська мова, то подавали знак? Російська мова – це мова московської нації, московська нація підтримує дії Путіна, понад 80% московитів вбивали б українців. І вбивають.

Чому московити не говорили німецькою мовою, кажучи, що це не власність Гітлера? Надто дешево виправдувати свою глупоту!

«Якщо до мене хтось говорить російською – я стаю пантерою»

Ви раніше казали, що від початку війни переглянули своє ставлення до Володимира Зеленського. Хто ще з політиків відкрився для вас по-новому?

Таких немає. Я не переглянула ставлення до Зеленського. Я спостерігаю за його еволюцією. Бо вона очевидна – мінського договорняка нема. Є боротьба, зініційована здоровими силами суспільства. Раніше я була категорично проти нього, але вважала, що Зеленський – абсолютно логічний вибір суспільства. Наше суспільство – підліткового віку, воно політично незріле хоча б тому, що після кривавого Майдану привело до влади Порошенка... Типовий бізнесюк, що спаратизував на націоналістичній ідеї. Брехав. Лицемірив. Торгував. Творив мінський договорняк. Люди цього не сприйняли і на зло – проголосували за протисистемну людину, ніби за себе проголосували.

Порошенка я знала з Верховної Ради. Коли йому принесла рошенівську шоколадку, марковану російською мовою, то запитала: «Для чого ви це робите? Ви втілюєте в життя закон «Ківалова-Колесніченка». Він подивився на ту шоколадку з московською мовою і сказав: «Тут все написано українською». Про що можна після цього говорити з людиною?

Ми 30 років, обираючи до влади пофігістів, пацифістів, брехунів, крадіїв, отих всяких жовтенят і піонерів, демілітаризували суспільство на рівні мислення. Ми не формували національної свідомости ні через школу, ні через виші. За часів Порошенка у нас було підірвано шість чи п’ять складів боєприпасів. Так само було підірване національне виховання: і мова «не на часі», а московська церква – взагалі священна корова. Тому висловлювати претензії до західного світу, що за потребою не озброює нас – таки запізно. Відтак платимо за помилки найгірших ціною життя найкращих. Запитайте себе: «За кого я голосував?». Це першопричина проблеми.

Як ви ставитеся до таких людей, як Олександр Вілкул (нині – очільник військової адміністрації Кривого Рогу, раніше – соратник президента-втікача Януковича, віце-прем’єр за його часів) чи Михайло Добкін (колишній голова Харкіської ОДА, міський голова Харкова), які свого часу були носіями «руського міра», а зараз захищають Україну?

Пощо мені до них якось ставитися? Я спостерігаю за тим, що вони роблять, і думаю: якби той Вілкул став Сальдом або Балицьким (гауляйтер Херсонщини Володимир Сальдо та гауляйтер Запорізької області Євген Балицький, обидва у минулому – члени Партії регіонів, – «Главком») – це було б зовсім зле. Щодо Добкіна – взагалі без коментарів, бо він чимало бруду вилив на мене зокрема... Нема сенсу їх оцінювати. Відрадно, коли люди здатні позитивно змінюватися. Але в розвідку я з ними не пішла б.

«Свобода», під час своєї каденції у Верховній Раді, подавала законопроєкт про відновлення ядерного статусу, його тоді не зрозуміли і не підтримали…

І не тільки цього законопроєкту не підтримали. І зокрема, не підтримали характерні ліберальні середовища у Львові…

Які ще ініціативи «Свободи», подані тоді, зараз би суспільство і політикум сприйняли б на ура?

Ми йшли до парламенту з національною програмою захисту українців: перше – скасування закону Ківалова-Колесніченка, друге – люстрація, третє – деолігархізація і демонополізація, четверте – відновлення статусу ядерної держави, п’яте – заборона Комуністичної партії і гуманітарна декомунізація. Власне те, що зараз особливо в тренді… Ми всього лиш випередили час на років 20, створивши програму, з якої зараз годуються всі політсили в парламенті. Годуються, але мало хто з них живе цими цінностями, як ми.

Коли 232 депутати проголосували за скасування «закону Ківалова-Колесніченка», ми плакали від щастя. Бо це був розворот країни до національних цінностей. Але Олександр Турчинов (тодішній в. о. спікера парламенту) його не підписав. Тому я ініціювала звернення до Конституційного Суду, який його скасував аж за чотири роки – 28 лютого 2018 року. От вам лицемірна влада. Саме через розчарування в Порошенкові і його команді прийшов до влади Зеленський, не без чину якого ми воюємо, – тобто залізо нас змінює.

Шляхи Господні незвідані, негативне обертається позитивним. Війна, крім трагедії, ще спосіб відродження та укріплення нації. Ми готували ці ідеологічні зміни нашими Маршами на честь Степана Бандери щороку 1 січня. Нас ідіоти звинувачували у фашизмі, а ліберальна гниль типу В’ятровича пащекувала, що це не на часі. Відтак напередодні війни, восени, саме діти масово заспівали пісню «Батько наш – Бандера, Україна – мати».

А загалом, я не уявляла, що в нас так мало державників, а тьма політиків-паралітиків. Мабуть, треба було зайти в парламент, щоб побачити, що це за типи там сидять – той самий Нестор Шуфрич (нардеп від Партії регіонів у сьомому скликанні – «Главком»), який іде якось Верховною Радою і каже йому Руслан Кошулинський (віцеспікер парламенту сьомого скликання – «Главком»): «Слава Україні», а той відповів не «Героям слава!», а «Герои у нас разные».

Чи ви помічали, що російськомовні люди, які для себе ухвалили рішення перейти на українську, часто розмовляють чистіше, ніж ті, хто все життя говорив українською? Яскравий приклад – президент Ющенко з його «робе»…

Російськомовні, що взялися щойно вивчати українську мову, – не знають її народної основи. Вони опановують літературний стандарт, себто верхню частину айсберга. А сила мови передусім в її народній стихії. Для тих, хто говорить природною мовою, вивчення стандарту всього лиш етап у процесі навчання. Форми типу «робе» і «ходе» – діялектні. Мова живе доти – доки живуть діялекти. Інша річ за якої ситуації такі форми використовувати. З найвищої державної трибуни, мабуть, ні.

Діялектну мову в часи совка маргіналізували і принижували. Коли хтось вживав діялектне слово, то хибно вихований соціум у цьому бачив щось негативне або смішне. Скажімо, я вперто вживаю слово «пательня», а не «сковорода», то мене можуть виправити: «Що там твоя пательня? Що там твої фіранки, філіжанка і мешти?». Мовляв, літературна форма інша: «сковорода». Хіба це може на мене вплинути як доктора наук? Зараз саме ця лексика неминуче стане способом збагачення літературної мови. Бо вона наша і особлива.

Люди часто кажуть: «Ми боїмося при вас говорити». Я кажу: «То ваш страх виписав собі такий неадекватний образ. Є різні вимоги до різних верств і різних людей». Якщо умовно Азаров чи хтось інший не може говорити українською, то я буду їх публічно шмагати, бо вони урядовці. Якщо робить помилку студент, до прикладу, з Донецька, то я створю всі умови, аби він вивчив мову свого земляка Василя Стуса, Олекси Тихого та Івана Дзюби. Мову слід навчати, формуючи національний світогляд. Тоді вона сама заговорить вами.

«Щойно Україна зайде у НАТО, проблема «що робити з москалями» зникне сама собою»

Зацитуємо вас: «Донбас – територія, яка зазнала колосального голодомору, і це та територія, де етнічне населення було винищено і заселено чужинцями, московитами, тобто етнічна структура Донбасу була змінена». Питання – як бути Україні з цією територією та її населенням після деокупації?

Можна я вам один епізод розкажу про Донбас? Приїжджають до мене журналісти з Києва у березні знімати про мене фільм. Один хлопчина раптом питає, чого немає моєї програми «Ген українців», яка виходила на каналі НТА. Я питаю, звідки він знає про цю програму, а він каже, що підсів на неї. Виявляється, він з Донецька, виїхав у 2014-му. Цей хлопець, разом із друзями, допоміг мені зібрати кошти на запис трьох програм. Тобто ці колись російськомовні хлопці, один з яких з Донецька, відродили мій націєцентричний проєкт «Ген українців». І я не маю боротися за Донбас?

Ні п’яді нашої землі ми не маємо віддати московитам. Що стосується людей, то вони, очевидно, різні, але для того і слід запровадити репаспортизацію (тобто повторне отримання українського громадянства людьми, які отримали російські паспорти). А репаспортизація це: знання мови, Конституції, історії. Її слід провести для всіх! А відтак праця СБУ і виявлення та покарання колаборантів. Всі, хто не сприймає України, – геть до Москви впродовж трьох днів. І жодних сентиментів.

Ви раніше сказали, що перемога – це, у тому числі, розпад Росії. РФ як держава може бути знищена, але населення ж залишиться і багато з них є носіями імперської свідомості. Що робити з такими людьми?

Не в них суть, а в нас. Що нам робити з тими громадянами України, яких не навчили ні зброя, ні вогонь, які й далі говорять московською мовою? Вони навіть тут, у Львові, кажуть: «Це ви винні в тому, що війна. Якщо б ви не були такі непоступливі, Путін би не напав». Тобто раби хочуть, аби вільні теж були рабами. Отже, сила москалів у рабстві українців. Щойно українці стануть вільними і національно свідомими – москалі потонуть у власному болоті. І буде так.

Якщо ми відбудуємо країну за новими технологіями, якщо змінимо освітню політику з космополітичної на національну відповідно до власних державних потреб, якщо ми системно діятимемо усупереч ідеологемам Москви – ми переможемо на ментальному та економічному рівні. Путін хоче нас денацифікувати, а ми маємо максимально «нацифікуватися» – тобто бандеризуватися. Мета Бандери – національна соборна Українська Держава, де панує українець.

Мріям Путіна про демілітаризацію країни маємо протиставити максимальну мілітаризацію з орієнтацією на високотехнологічну зброю та вступ до НАТО (або НАТО до нас…). Щойно Україна зайде в НАТО, проблема «що робити з москалями» зникне сама собою. Тобто переакцентування із зовнішніх проблем з москалями на внутрішню деколонізацію українців.

Українці з московитами були сполучними посудинами. Чому вони на нас напали? Тому що в нас був «рускій мір» в самому осерді держави – в парламенті. Населення обирало Медведчука, Киву, Сальдо, Балицького, Вілкула, Королевську, Шуфрича… Кум Путіна здобуває 10% на виборах після Майдану. Порошенко з нього робить медіямагната і бізнес-партнера! То як Путіну не йти війною? Як йому не думати, що можна взяти Київ за три дні? А тут овва, несподіванка, ці українці – їх неможливо збагнути, взялися до зброї.

Неочікувано спрацювало те, що Кучма проголосив мертвим – національна ідея. Який смішний тепер Леонід Кучма з формулюванням «Національна ідея не спрацювала». А що ж тоді спрацювало, чоловіче? Богуслаєв (В’ячеслав Богуслаєв, затриманий директор «Мотор Січі» – «Главком») спрацював? А це друг Кучми, він у нього і в Кравчука був довіреною особою. Придурки слабосильні і нікчемні. То хто виявився сильним? Як завжди – ті, які мали національну ідею в серці.

У Росії зараз гіпертрофована риторика щодо сімейних цінностей…

Вони не мають за що вчепитися, тому і випинають цю проблему.

Також у РФ посилилися переслідування ЛГБТ. «Свобода» теж не підтримувала рух за права ЛГБТ. Виходить, між вами та Путіним таки є щось спільне?

Я – християнка, греко-католичка, мій дідо був дяком у церкві, бабуся моя належала до Василиянської спільноти. Для мене надважливий цей зв'язок. Я за традиційні родинні цінності і категорично проти того, аби змінювати їх на законодавчому рівні, зокрема запровадження сумнівного поняття гендеру. То може, я винна в тому, що пуйло, як і всі решта люди належить до одного біологічного виду? Пощо це притягнення за вуха абсурдних звинувачень?

Водночас я категорично проти, аби хоч якось втручатися в чиєсь інтимне життя, цькувати за це, як і виставляти його на показ. Є інтимна сфера, і в цьому полягає її шарм за закритими дверима, а не в розгулах на площах в дивацьких костюмах і без них….

Але ж тут є певний правовий нюанс: право на шлюб чи партнерство – це дозвіл зайти до реанімації, успадкувати спільно нажите майно… Люди, які не взяли законний шлюб, не мають на це право в Україні. І саме до цих проблем привертається увага, проводяться Марші рівності, які у нас заведено називати гей-парадами.

Усі ці правові питання аж ніяк не треба вирішувати через публічну маніфестацію своїх сексуальних проблем. Це питання юристів, а не накидання суспільству своїх окремішних невмотивованих для мене цінностей.

«Фідбек» – це наше очевидне й промовисте «відгук»…

Поговорімо про «стейкхолдерів», «фідбеки» і «дедлайни». Чи вбачаєте ви загрозу чистоті мови у використанні іноземних слів? І як, на вашу думку, має розвиватись мова?

Англіїзація української мови з того ж джерела, що і московізація. Ті, хто донедавна творив московсько-український суржик, тепер творить англійсько-український. Ще не вийшовши з пастки московського суржика, вони одразу зайшли в «блекаут». Коли в голові нема місця на своє, то там темно. Це люди без стилю, що впали перед за модою. Буде мода на французькі слова – будуть французити. Вчіть англійську, але пощо її змішувати з українською? Чи чай також в узвар зливаєте? А коли вже такі англопросунуті, то і хліб «бредом» називайте, а місто хай «ситі» стане!

На цю тему завершую монографію «Англізм і протианглізм. Історія 100 слів». Життя слів – це життя людей і націй. Навіть слово «спорт» і «спортсмен» у нашій мові має питомі відповідники: «змаг», «змагун» і «спортовець». Що ж до «стейкголдера», то в нормальної людини лише одна асоціяція зі стейком, натомість правильний відповідник – «користач» або «зацікавлена сторона». Натомість «фідбек» – це наше очевидне й промовисте «відгук» чи «відгомін».

Принцип запозичення простий: якщо слово називає чуже поняття, то воно може розширити сферу наших знань. Коли ж ні, то що роблять чужі речі у вашій шафі?

Як ви ставитеся до того, щоби англійська була офіційною в Україні?

Негативно. Це філософія раба. Все, аби лиш не українська. Старі комплекси на новий манер. Нині англійська мова в Україні має всі законодавчі підстави для функціювання. Державний службовець найвищого рангу, відповідно до закону про державну службу, має володіти англійською мовою. Відповідно до мовного закону, дисертації можна захищати або українською, або англійською замість того, аби захищати їх винятково українською, а відтак перекладати якою завгодно. Науковий апарат слід розвивати державною мовою, бо це національне мислення нації і творення національного продукту.

Що будуть робити раби, які донедавна по-московському цвенькали? Захист дисертацій англійською вважатимуть за велике досягнення. Що означає наука англійською мовою? Наука англійською означає, що ви упосліджуєте національний інтелект і не розвиваєте українськомовного наукового стилю. Ви не актуалізуєте можливостей власної нації як власної мови. Це те, про що говорив геніяльний Іван Пулюй (український фізик та електротехнік, винахідник, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч – «Главком»), який знав 16 мов, належав до трійки найвідоміших фізиків на межі XIX-XX століття. Він сказав: «Наука своєю мовою – нездоланна твердиня».

Ірина Фаріон у парламенті із главою партії «Свобода» Олегом Тягнибоком

фото: ukr.media

«Щоби зрозуміти Шевченка, треба прочитати про Шевченка»

Назвіть три твори української літератури, які ви неодмінно хотіли б бачити у шкільній програмі.

«Бояриня» Лесі Українки, «Марія» Уласа Самчука, «Сад Гетсиманський» Івана Багряного.

Три твори, які не повинні бути у шкільній програмі на вашу думку.

«Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького (треба «Хмари»), Микола Вороний «Блакитна панна» (треба «Євшан-зілля»), Олесь Гончар «Модри Камень» (треба Наталена Королева «1313»).

Як правильно викладати Шевченка сучасним дітям?

Щоби зрозуміти Шевченка, треба прочитати про Шевченка. Спочатку пояснити історичний контекст життєвого шляху поета і його світогляд з проєкцією на сучасність: «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Спершу про Шевченка, а потім самого Шевченка. Від творів про нього (Олександр Кониський, Богдан Лепкий, Гнат Хоткевич, Дмитро Чуб, Павло Зайцев та ін.) до його творів. Траєкторія руху в Шевченків світ від «вражою злою кров’ю волю окропіте» до «садка вишневого коло хати», а не навпаки. Це інтелектуал-мислитель, борець і месник. І за такою моделлю маємо творити майбутнє України. Базовий твір «Великий льох» з ретельним тлумаченням учителя. Шевченко – найгерметичніший поет. Коли розкодуєш – переможеш.

Ви неодноразово називали Шевченка містиком. Але під час вивчення його творчості у школі він здебільшого сучасними дітьми сприймається так: коли всі плачуть, всі нещасні…

Та невже? А сьогодні не плачуть від масових убивств як плати за любов до московського ката і за свою недосвідомість? Якщо сучасні діти так його сприймають, то з ними геть не працювали батьки. То нехай ті батьки читають його «Осію. Глава ХIV», «Розриту могилу», «І мертвим, і живим…», а може, щось і з «Неофітів» та «Молитви» втнуть….

А ще згадайте відео з Балаклії, на якому наші бійці ЗСУ знімають рашистський плакат, під яким увесь час окупації був Тарас Шевченко та його строфа «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая». І печать явленого щастя від Шевченка на обличчях наших воїнів. Ось вона – націоналістична програма, виписана давним-давно: «Кавказ», 1845 рік. Ось вона містика національної екзистенції від поета, якому найбільше пам’ятників в цілому світі.

Пригадую, дітям дали в школі вивчити на вибір вірш Шевченка. Я обрала своїй донечці щось сховане в скрині Шевченкового «Кобзаря»:

Дівча любе, чорнобриве
Несло з льоху пиво.
А я глянув, подивився –
Та аж похилився...
Кому воно пиво носить?
Чому босе ходить?..
Боже сильний! Твоя сила
Та тобі ж і шкодить.

Яка ж це любов до людини, щоб оце сидіти в шинку і спостерігати за якоюсь дівчинкою з пивом і перейнятися її долею? Це має пояснити вчитель і спроєктувати на низку можливих ситуацій, де ми завжди співучасники чиєїсь долі.

«Не заїдають високу істину кукурудзою»

Ви дивилися серіал «Гра престолів»?

Ні.

Свого часу серіал став дуже популярним через неочікувані повороти сюжету і дуже яскраві, гарно вималювані персонажі. Ви чудово знаєтеся на історії України. Назвіть три постаті з різних епох, яких ви вважаєте такими, про яких можна знімати серіал?

Княгиня Ольга: пасіонарна, сильна, мстива і владна жінка.

Пилип Орлик: інтелектуал-конституціоналіст, очільник двох походів в запілля московського ворога.

Андрій Бандера: батько сімох дітей-націоналістів, до яких і досі не доросла навіть десята частина нації.

Що вам цікаво із сучасних мистецьких і літературних здобутків? Що ви слухаєте, що дивитеся?

Класика і ще раз класика. Хочеш вилікуватися – вмикай «Мелодію» Мирослава Скорика. Щодо сучасної музики – Андрій Середа «Кому вниз». Решта гарне музичне тло, спричинене війною.

Щодо літератури – Мирослав Дочинець, Емма Андієвська, Наталена Королева, Улас Самчук, Євген Маланюк. Категорично не сприймаю сучасного претензійного легкого чтива. Цікавить документалістика, біографічна та історична література. Найосновніше – націоналістична політологічна класика: Степан Ленкавський, Юліян Вассиян, Дмитро Мирон (Орлик), Петро Федун, Ярослав Стецько, Михайло Колодзінський, Микола Сціборський, Степан Бандера, Дитро Донцов, Дарія Віконська…І завжди Шевченко, Леся (Українка), Франко.

Які дивитеся фільми, серіали?

Не маю на це часу. Незабутнє враження від фільму «Нескорений» про Романа Шухевича (режисер Олесь Янчук). Інші фільми, які дивилася, пройшли повз… менш-більш зачепив «Іловайськ».

Вразив фільм про Черчилля «Темні часи». Під час фільму поряд зі мною глядач пожирав кукурудзу…. Я голосно, на цілий кінотеатр, сказала, що не заїдають високу істину кукурудзою.

Коли до вас промовляють російською, ви маєте рецепт: «не розумію, це іноземна мова». А як поводитись, якщо за кордоном, скажімо, у кафе, вам трапляється росіянин з його великоімперськими промовами?

У Верховній Раді, коли депутати говорили російською мовою, ми їх закрикували. Це була моя ідея. Ми вперше таке започаткували в нашій історії парламентаризму. Свободівців у цьому ніхто не підтримав. Раби. Звідси і підґрунтя для путінської війни. Тепер платимо кров’ю і кричимо від жахів війни.

На наступні вибори підете?

Найтяжче запитання. Поки що внутрішньо все повстає проти цього. Надто багато наукових і творчих планів. Мабуть, я надто індивідуалістична. Політика – це молох, що з’їдає серце. Всі думки навколо перемоги і задля перемоги.

Наталія Сокирчук, «Главком»