«Курська операція – мудре рішення». Інтерв’ю з воїном, що у свої 20 вирушив на фронт

6 серпня колони української військової техніки перетнули українсько-російський кордон. Так розпочалася так звана Курська операція Збройних сил України – перша масштабна операція української армії на території країни-агресора. На російській території з центром у місті Суджа була створена військова комендатура, яку очолив генерал-майор Едуард Москальов.

Бої у Курській області тривають уже два з половиною місяці. 22-річний Іван Кащенко з позивним «Кощей» бере участь у бойових діях на території ворона. Він – оператор БПЛА 95 окремої десантно-штурмової бригади. Іван родом із сусідньої Сумщини. Участь у війні розпочалася для військового з кінця 2022 року, коли він підписав контракт із Збройними силами.

В інтерв’ю «Главкому» Іван Кащенко розповідає про поточну ситуацію на Курщині, доцільність цієї операції і те, яким хлопець, що взяв зброю до рук, бачить завершення війни.

«На Курщині маневрена війна»

Іване, ви уже два місяці воюєте на Курщині. Спочатку українська армія наступала, але потім ворог оговтався і сам пішов у наступ. Яка нині ситуація у Курській області?

Так, я дійсно на Курщині. Але не з самого початку операції тут, проте на всіх основних подіях тут я був присутній. Як мінімум, ситуація нині дуже складна. Я би сказав, що це маневрена війна. Вони (вороги) постійно лізуть з непередбачуваних напрямків, постійно хочуть перерізати нам дороги в тил. Тому підвезення боєкомплекту і особового складу до бойових позицій утруднені. Навіть доводиться змінювати маршрути. Є випадки, коли вони заходять до нас глибоко у тил, це ті, хто залишилися (в живих) після їхніх штурмів, та створюють нам дискомфорт.

Як змінюється поведінка ворога?

Вони навчилися, почали дуже багато копати. У той же час у них немає траншей чи окопів на велику кількість людей. Вони ховаються по норах від наших дронів та артилерії. З боєприпасами у нас проблеми немає, можемо сипати по ворогу добре. З ворожого боку велику проблему створюють fpv-дрони і керовані авіабомби (КАБи). Вони летять у тил, по піхоті, прилітають по посадках, не розбираючи куди. Зараз уже менше, ніж на початку Курської операції, але все ж прилітає, тому завдають вони збитків. Думаю, їхні літаки почали поводитися обережніше, але, буває, гелікоптери близько залітають до нас, диверсійно-розвідувальні групи також (ДРГ) противника заходять. Днями виявили групу з чотирьох таких. Під час одного з невдалих своїх штурмів вони сховалися у посадці, виживали два місяці. Потім вирішили вони повернутися до своїх, а ми їх виявили: бігли, тікали, але їх було знищено. Вбито усіх, окрім одного. Він був поранений у ногу, далеко втекти не зміг, його взяли у полон та відправили на евакуацію.

Зараз дуже багато розмов про північнокорейських військових, яких перекинуто на Курщину. Чи доводилося вже з ними стикатися, можливо, з дронів бачити, чи є вони на ворожих позиціях?

Ані наша піхота їх ще не бачила (станом на кінець минулого тижня – «Главком»), ані від інших підрозділів з інших родів військ ми не мали поки такої інформації.

А як взагалі з побратимами сприйняли новину, що північні корейці спрямовані ворогом на Курщину? Це ускладнить виконання задач?

З одного боку, це поповнення ворожої піхоти. А з іншого боку, північнокорейці будуть дуже тяжко сприймати реалії. Наприклад, орки риють собі нори і будують у них укріплення з декількома входами. Через це їх складно виявити. Пояснити доцільність таких нір північнокорейцям буде важко. Вони будуть рити великі окопи, які накриватимуть наші артилерія і дрони запросто.

«Є значна різниця між боями в Україні і на Курщині»

Якою є специфіка бойових дій на Курщині, чи відрізняється вона від тієї, яку спостерігаємо на території України?

Доволі значні відмінності. Ми навчилися користуватися технікою, яку нам передають партнери. Зараз бачу таку картину: під час наступів під’їжджає до ворожих позицій наша техніка, а після техніки приходить піхота і зачищає позицію, які ми атакуємо. Потім наші займають оборону, а іноді навіть одразу рухаються далі, наздоганяючи противника. Перший місяць Курської операції саме так і було. На інших напрямках, а я був на Торецькому і Лиманському напрямках, були більше окопні бої, коли в нас є позиції, у противника є позиції і ми методично «розбираємо» позиції одне одного, не даємо пересуватися одне одному.

Майже півтора року юний Іван Кащенко служив у піхоті

фото: Іван Кащенко

Чого найбільше не вистачає нашим військам на Курському напрямку?

Важко сказати, ніби все є. Але бойовий дух сильно підірваний. Усі вже втомилися від війни. Ми тут сидимо фактично безвилазно, морально важко. А так, ми часто і багато витрачаємо дронів, велику кількість розвідувальних дронів потрібно, аби хоча би компенсувати втрачене.

Українська влада весь час підкреслює, що ми на Курщину і інші російські території не претендуємо, і рано чи пізно наші військові мають повернутися до України. З огляду на те, що росіяни тиснуть на Курщині, як ви уявляєте цей вихід?

Не має думок про те, що якось важко буде відходити. Ми не в оточенні і маршрути наших поставок доволі ефективні. Утримувати позиції зараз легше, ніж наступати. Можна їхати по дорозі, ніби все нормально, а за наступним полем величезне болото. Орки самі ховаються у болотах, у багнюці. І це, мені здається, є доволі дивним. Вони не жаліють особовий склад. Усі асфальтовані дороги, які ведуть до наших позицій, простріляні і заміновані. Пересуватися по полях та болотах під час злив, або після неї дуже важка та трошки дурна задача. Це ворогу дуже сильно ускладнить життя.

Військовий Іван Кащенко на Курщині

фото: Іван Кащенко

Нині чимало повідомлень про те, що росіяни активно використовують Starlink. Чи працює Starlink на Курщині?

Тут він взагалі не працює.

А чи існує проблема зв’язку між підрозділами? Як вирішується проблема відсутності Starlink, враховуючи, що цей вид зв’язку на український території є доволі важливим для фронту?

На початку (Курської операції) у нас були з цим проблеми. Ми намагалися знайти альтернативу (Starlink). Радіостанції у той період стали доволі значущим джерелом інформації. Потім інтернет-зв’язок з’явився.

Звідки? Невже з України протягнули?

Це інтернет від військових, так би сказав. Що це за технологія (чи наш, чи закордонний) мені невідомо. Трошки гірше за Starlink, але все ж таки це супутниковий інтернет.

«Майже півтора року проходив у піхоті, тому знаю, як хлопцям на передовій важко»

Ви пішли на війну з Росією у 2022 році. Тоді ж вам було лише 20… Ви добровольцем пішли?

Хотів із самого початку повномасштабної. Але мені сказали, що це не можливо, бо на той момент мені було 20 років. Принаймні, так сказали мені. То ж я дочекався, коли мені виповниться 21 рік і підписав контракт. Народився я у Сумській області. До великої війни працював на підприємстві у Кривому Розі, на Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті (ГЗК) помічником машиніста тепловоза. Навчався у Криворізькому гірничо-технологічному ліцеї на машиніста тепловоза, слюсаря рухомого складу. Пропрацював два роки до початку повномасштабної війни. І я вирішив, що маю іти захищати Батьківщину, свою сім’ю.

Наприкінці 2022 року я підписав контракт зі Збройними силами. 14 січня 2023 року я вже потрапив в окоп, де був звичайним піхотинцем, кулеметником. Можливо у керівництві побачили в мене ефективну роботу кулемета та перевели мене на більш крупнокаліберну зброю, кулемет ДШК (радянський кулемет Дегтярьова-Шпагіна). Потім, пам’ятаю, нас, а я з 95-ї бригади, поміняла 33 бригада з-під Мар’їнки, а ми потрапили під Лиман, де мене перевели оператором БПЛА. Потім був Торецьк і ось – Курщина. Майже півтора року я проходив у піхоті, тому знаю, як хлопцям на передовій важко.

Іван Кащенко на війні

фото: Іван Кащенко

Перевестися до операторів БПЛА була чия ініціатива?

Я спитав, чи є така можливість? Коли питав, був уже не в змозі бігати, бо отримав поранення в ногу, пересуватися по полі бою мені стало важко. От тому і питав, чи є якась альтернатива (піхоті). Так і опинився в БПЛА, відправився на проходження курсів з керування FPV-дронами і потрапив до розвідників оператором БПЛА Mavic.

Чимало військових кажуть, що тієї відпустки, яка є, недостатньо, аби відновитися. А ви коли востаннє відпочивали, були у відпустці?

Майже два місяці тому декілька днів я відпочив, а потім відправився на Курщину. Так недовго, бо нам не вистачає кваліфікованих спеціалістів. Раніше у мене графік був три доби через три доби. Але так, щоби поїхати відновлюватися, то два місяці було після Мар’їнки. Тоді відпочинок і заняття на полігоні були. А от керівництво наше, мені здається, взагалі не відпочиває. Вони завжди перебувають на зв’язку. Дуже рідко ходять у відпустки, прямо дуже рідко.

Чи вдавалося поспілкуватися з місцевими цивільними на Курщині? Як багато їх залишилося?

Спілкуюся, але лише з однією бабцею у тому місці, де ми перебуваємо. Вона виїжджати не планувала, хоч це доволі дивно. Ми її двічі намагалися вивезти, вона нам розповідала свою історію. Потім росіяни її намагалися вивезти, але вона відмовилася. То ми їй передаємо продукти, щоби вона хоча би без хліба не сиділа.

У військових є різні думки, часом протилежні щодо доцільності Курської операції. Одні кажуть, що вона потрібна, бо таким чином Україна показує, що Путін не спроможний захистити саму Росії. Інші кажуть, що недоцільно атакувати, коли ворог стрімко просувається безпосередньо по території України. Ви свою точку зору сформулювали?

Вона, ця точка зору, є, і вона відрізняється від точки зору тих, хто залишився на інших напрямках. Особисто я вважаю, що це було доволі мудре рішення (проводити Курську операцію). Ми показали росіянам, що значить воювати проти України. Тепер у нас є території, які можна буде на переговорах, якщо вони будуть, використати як козир. Також це поповнення обмінного фонду. Ми тут опрацювали нові тактики ведення війни. Найважливішим є те, що ті КАБ, які полетіли б на Донецьку і Луганську області, полетіли сюди. Вони принесли менше втрат, ніж могли би принести, якби полетіли по Україні.

Але ж «Шахеди» з Курщини все одно як летіли, так і летять до Україні…

Так, інколи чуємо, як над нашими головами вони летять. Біля наший позицій немає ППО, яке би збивало «Шахеди».

Іване, ви для себе як бачите завершення війни?

Дуже і дуже важко сказати. Особисто мені, як і кожному українцеві, хотілося би повернути нам усю захоплену територію, скорішого вступу до НАТО. Потрібна ядерна зброя, чіткий захист, чітке розуміння того, що на нас більше ніхто не нападе. Повернути контроль над нашими кордонами потрібно, але я не знаю, наскільки це зараз можливо.

Не секрет, що в армії як і в цивільному житті люди відпочивають по-різному. Хтось випиває, хтось читає, хтось рятується сном, хтось старається гуляти, ходити більше. Як вдається вам себе підтримувати, як переключаєтеся, відпочиваєте?

Дійсно, є такі, що випивають. Я людина, яка не переносить алкоголь, не можу цього зробити. Гарні новини часто добре психологічно розвантажують. Сон також допомагає. Як би важко мені не було, хлопцям, які стоять в окопах, набагато складніше.

Михайло Глуховський, «Главком»