Герой України Ярослав Мельник: Курська область – маленький початок нашої майбутньої перемоги

З Героєм України, командиром зенітників Ярославом Мельником «Главком» поспілкувався після того, як частина його підрозділу, виконавши задачі на Курщині, повернулася до України. Про конкретні деталі операції і її результати військовий не розповідає. Зізнався лише, що про курську операцію Збройних сил дізнався в останній момент. Відповідаючи на запитання, чи стала вона для нього несподіванкою говорить коротко: несподіванка – це те, що я ще живу.  

Ярослав Мельник – професійний військовий. Початок повномасштабного вторгнення зустрів командиром батареї «Бук-М1» на півдні України. Згодом його підрозділ було передислоковано на Харківщину, де йому вдалося збити 11 російських літаків, два гвинтокрили, дві крилаті ракети і 13 безпілотників. За це Ярослав отримав звання Героя України.

Сьогодні Мельник є командиром зенітно-ракетного дивізіону «Бук-М1», з якими працює на Донбасі. В інтерв’ю «Главкому» військовий поділився думками про операцію Збройних сил на Курщині, розповів про ефект нового закону про мобілізацію та про те, що є найскладнішим у роботі зенітника.

«Є відмінність між Харківським контрнаступом-2022 і Курською операцією-2024»

Поширена думка, що операція на Курщині дуже схожа на контрнаступ на Харківщині, який допоміг Збройним силам звільнити від ворога практично всю область у вересні 2022 року. У чому, на вашу думку, схожість і різниця?

Відмінність лише в тому, що Харківська операція була звільненням наших територій, а Курська операція відбувається на ворожій території. Тобто ми тепер показуємо, що також можемо і вміємо йти в атаку. Нехай ворог нас боїться, а не ми його. Було швидке просування, бо для ворога операція стала несподіванкою, він не очікував, що війна перейде на їхню територію. Можу лише висловити свою особисту думку: Курська область – це тільки маленький початок нашої майбутньої перемоги.

Багато було розмов про контрнаступ ЗСУ у Запорізькій області у 2023 році. Він був у чомусь навіть успішний, у чомусь неуспішний. Тепер же керівництво держави ухвалило рішення трохи почати війну на їхній території. І перші результати побачили усі.

Є дві кардинально протилежні точки зору, які доводилося чути від військових. Одні кажуть, що операція не була виправданою, зважаючи на те, що росіяни не відтягнули основні сили з Донбасу, не послабили тиск на той же Покровськ, чого домагалося вище політичне і військове керівництво в тому числі. Маємо втрату наших територій. Інші кажуть, що операція була потрібна і вже зараз можна говорити про успіх – підвищення морального духу українського війська і демонстрація спроможності армії не тільки оборонятися, а й атакувати. До якої думки ви більше схиляєтеся?

Можна сказати про те, що це повернення території, які були втрачені з проголошенням незалежності України у 1991 році. Ви ж знаєте, що Курська область свого часу входила до складу УРСР (частина Курської області в нинішніх адміністративних кордонах раніше входила до складу УРСР). Так, багато хто каже, що саме через Курську операцію відбулася втрата контролю за великою територією на Покровському напрямку. Але ж багато людей не розуміють масштабів цієї війни. Більшість об’єктивно бачать прямолінійно тільки свій напрямок. Кажуть, що Курська операція змусила росіян резерви задіяти. Це так, але ви ж розумієте, що Російська Федерація просто має більше людей, ніж у нас? Ми, по можливості, трішки пізніше матимемо більше.

Окрім того, згадайте Харківщину. Ворог теж гадав, що ми не зможемо стримати їхній натиск на Вовчанський район, він хотів, аби ми резерви долучили. Так, ми використали резерви, але ж це не розвалило фронт, як хотів ворог! Ми розуміємо, за що воюємо, а вони – не розуміють. Щодо їхніх резервів, які вони задіяли на Курщині. Вони їх ще і як задіяли. Врахуйте, що окрім безпосередньо людей, логістику задіяли, це маршрути доставки боєприпасів, палива, яке вони ж не на Донбасі використовують, а на Курщині, продовольчі запаси, речі військових. Все це вони змушені через дії наших Збройних сил задіювати на Курщині. Є люди, які досвідчені, а є такі, які війну не бачили. І вони їх задіюють як резерви, сточують резерви з військ, які ще нічому не навчилися. Все це треба розуміти, бо це комплексна історія.

«Повірте, дуже важко розпрощатися з технікою, з якою вчився працювати і вмієш це робити»

В інтерв’ю «Главкому» восени 2022 року ви говорили, що невдовзі матимете нагоду опанувати нову західну техніку. Чи була нагода попрацювати на Patriot, чи з Iris-T?

Я свою нагоду віддав молодому поколінню, яке навчалося п’ять років і яке зараз вже виконує завдання на якихось напрямках. Я нині виконую бойові завдання на певному напрямку, а не навчаюся. Як то кажуть, я вже старенький, на старій техніці працюю, бо маю багато досвіду на «Бук-М1». Різних ракетно-комплексів у нас багато. Повірте, дуже важко розпрощатися з технікою, з якою вчився працювати і вмієш це робити. От молоді нехай одразу на новітньому озброєнні навчаються працювати.

А як довго потрібно вчитися працювати на новітніх системах Patriot, Iris-T? Досконала англійська мова потрібна? Що побратими розповідають?

Особисто я не навчався. Але з розповідей побратимів, які опанували системи можу сказати, що це як почати з букваря. Усе нове, принципи роботи геть інакші, відмінні від «буків». Тобто все з нуля. У нас є такі хлопці, які англійську не знають, але зі словником працюють, справляються. Тому не сказав би, що незнання англійської на якомусь рівні велика завада, щоби опанувати нові системи.

В Україні уже з’явилися F-16, які мають допомогти вам знищувати повітряні сили противника. Працюють в українському небі лише кілька бортів американських літаків, чи відчуваєте вже їхню допомогу, наскільки легше вам стало працювати? Як розподіляються функції по збиттю ворожих повітряних цілей між вами і пілотами літаків?

Навіть одна бойова одиниця, один солдат, чи один літак наближають перелом у війні, а з ним і нашу перемогу. Бо кожен робить якийсь свій внесок. Ми збиваємо крилаті ракети, гелікоптери, літаки, «шахеди» і пілоти наші збивають те саме. Різниця лише у секторах роботи, у зоні відповідальності. Просто працюємо на визначених командуванням ділянках.

Навесні було ухвалено новий закон про мобілізацію з метою її посилення. Принаймні на своєму напрямку вже бачите якісь зміни, чи приходять нові хлопці до вас у частину? Ще у 2022 році ви говорили, що мало хлопців, які здатні працювати на наявній у нас техніці, на тих же «буках». Що змінилося з того часу?

Деякі приходять добровільно до нашої військової частини, кажуть, що хочуть служити. Є такі, які з-за кордону спеціально для служби повернулися. Деякі приходять до нас за мобілізацією. Словом, по-різному буває. Ті військовослужбовці, які мають освіту нашого напрямку, зенітно-ракетних військ, також приходять до нас. Після додаткового навчання вони приєднуються до нас. Таких близько половини з відповідною освітою, які лишаються у нас. Є такі, що раніше працювали з «Бук», нині працюють на новітньому озброєнні. Інші перенавчаються на інші військові спеціальності. Природно, що особовий склад, який вже має бойовий досвід, ділиться знаннями з молодими. Про кількість не буду говорити.

Який середній вік людей, які приходять до вас у військову частину, до підрозділу?

Це чоловіки середнього віку 35+, також є молоді хлопці, яким 20-22 роки, хоча таких дуже мало.

Війна триває уже понад 2,5 роки. Наскільки українське небо сьогодні захищене, адже попри усі зусилля, таки трапляються страшні прильоти ракет і по Києву також?

Насамперед, якщо дивитися у часовому проміжку, наше озброєння стало сучаснішим, ніж у 2022 році. Але особисто мені хотілося би бачити у кожній області, у кожному районі комплекс протиповітряної оборони. Знаю, що в Україні є свої розробки новітнього протиповітряного озброєння. Але, певно, потрібен буде певний час, аби від ідей ми перейшли до практичного їх втілення. 

Які найважчі ворожі цілі для вас зараз, і як ця складність змінилася з 2022 року?

Раніше ми тільки стримували ворога, а зараз десь стримуємо, а десь уже даємо ворогу під сраку, даруйте за висловлювання. Найскладніше для нас – чекати на ворожу ціль. Зараз стало складніше, бо потрібно ховатися від ворожих маленьких fpv дронів. У такій великій кількості як зараз їх у 2022 році не було. Але ми з цією задачею справляємося. А цілі у нас такими ж і лишилися: крилата ракета, безпілотник, літак, гелікоптер.

Не секрет, що військові на передовій дуже стомлені. Постійно не вистачає озброєння, людей з дуже різних причин. Які настрої у вас, у побратимів, як ви бачите закінчення війни і що для вас особисто буде перемогою?

Перемога буде тоді, коли ми повернемо усі свої землі в кордонах 1991 року. Розумієте, війна триватиме не вічно, колись же вона все одно закінчиться. Війни закінчуються або перемир’ям, або перемогою чи поразкою. Дуже багато людей уже загинуло, військовослужбовців, дітей, жінок. Тому залишити усе, як є, ми не можемо. Ми маємо виконати свою задачу, звільнити Україну від ворога.

Михайло Глуховський, «Главком»