Прем’єр-рекордсмен. Феномен Дениса Шмигаля
«Тимчасовий», «непомітний» технократ усіх пересидів і став незамінним для Володимира Зеленського
4 березня виповнилося чотири роки з моменту, як Денис Шмигаль переїхав у кабінет глави уряду на Грушевського. Прем’єр не залишав Київ навіть на самому початку російської агресії, коли частина Кабміну евакуювалася зі столиці.
Такому безпрецедентному «довгожительству» прем’єр зобов’язаний низці внутрішньополітичних причин та збігів. Найбільш поширене пояснення комфортності Шмигаля для команди Зеленського – відсутність у нього політичних амбіцій помножена на повну відданість. У період нинішньої, м’яко кажучи, турбулентної ситуації ці якості виявилися незамінними для Офісу президента, якому не потрібна зайва точка напруги всередині влади. Особливо на тлі того роздраю, який охопив парламентську монобільшість.
Показово, що команда Володимира Зеленського доволі швидко позбавилася тих, хто в ній розпочинав, ще у перший рік свого урядування: Андрій Богдан, Руслан Рябошапка, Олександр Данилюк, Айварас Абрамавічус, Дмитро Разумков або зникли з радарів, або перейшли в опозицію. Перший прем’єр-міністр Зеленського «молодий та перспективний» Олексій Гончарук також пропрацював лише пів року і був замінений на той момент маловідомого технократа Дениса Шмигаля.
При цьому нового голову уряду усі оглядачі вважали тимчасовим. Парадокс: таке ставлення не змінювалося впродовж усіх чотирьох років. Чутки про «скору відставку» Шмигаля під різними соусами ширилися щороку, як сезонний грип. Проте факт лишається фактом: Денис Анатолійович Шмигаль – рекордсмен за тривалістю перебування у кріслі серед усіх прем’єрів незалежної України.
Нинішній Кабмін – 21-й з 1991 року. Деякі уряди не витримували й року, а рекорди належали кабмінам Миколи Азарова – 3 роки 11 місяців (дві поспіль каденції у 2010–2014 рр.) та Володимира Гройсмана – 3 роки та 4 місяці (2016-2019 рр.).
Поява «технократа» Шмигаля замість «романтика» Гончарука певною мірою символізувала злам у кадровій політиці Зе-команди. Зробивши висновки, що самі собою нові обличчя не призведуть до перезавантаження складного державного механізму, Зеленський поставив на сумлінного виконавця. І не прогадав…
Тихий кар’єрист
Львів'янин Денис Шмигаль у 1997 році закінчив університет «Львівська політехніка» за спеціальністю «менеджер у виробничій сфері (машинобудування)». Починав працювати у різних приватних фірмах на позиції бухгалтера, згодом обіймав керівні посади. В одному зі своїх інтерв’ю Шмигаль розповідав, що працює з 18 років і має у трудовій книжці понад 60 записів. Мабуть, така кар’єрна тактика інтенсивних переходів з роботи на роботу була виправданою. Адже за іронією долі найдовше наш герой затримався саме на посаді глави уряду.
По дорозі до цієї високої сходинки у 2009 році Шмигаль потрапив на держслужбу у Львівську обласну державну адміністрацію, де працював начальником головного управління економіки, директором департаменту економічного розвитку‚ інвестицій‚ торгівлі та промисловості, а у 2014-му став заступником начальника головного управління Міндоходів Львівської області.
У 2015-му майбутній прем’єр залишив держслужбу, віддавши перевагу роботі у топменеджменті великої львівської компанії «Львівхолод» та структурах енергетичного гіганта ДТЕК Ріната Ахметова. Останнім «комерційним» робочим містом Шмигаля став такий непересічний об’єкт, як Бурштинська ТЕС, де він працював директором. Саме звідти після перемоги Володимира Зеленського на виборах Шмигаль знову повернувся на державну службу Спочатку він розглядався на посаду голови добре знайомої йому Львівської облдержадміністрації, але в результаті на Банковій вирішили залишити новачка в Івано-Франківській області, де й розташований Бурштин. «Приїхав, щоб призначити хорошого чоловіка на посаду голови Івано-Франківської області. Дуже вам заздрю, бо тепер у вас є Денис Шмигаль», – так представляв нового голову ОДА Володимир Зеленський.
Після пів року роботи на Івано-Франківщині, у лютому 2020 року Шмигаля забрали у Кабмін – на подвійну посаду віцепрем’єра – міністра розвитку громад та територій. Згодом стало очевидно, що для нього це був пристрілочний етап, аби адаптуватися у Києві: вже за місяць Шмигаль очолив уряд. За це проголосував 291 депутат. Сам несподіваний призначенець запевняв, що його кар’єрний ріст стався через президентську програму «Ліфт», куди він сам подав заявку.
Перші враження від цього кадрового рішення були неоднозначними: переважали думки, що це реверанс у бік Ріната Ахметова, і новий прем’єр ненадовго. Аж надто він вибивався із загального ряду облич «Зе-команди». У перші ж дні на посаді Шмигаль потрапив у скандал, бо припустив, що в окупований Крим можна подавати воду. Утім швидко «увімкнув задню» після галасу, що піднявся. Цей досвід змусив прем’єра частіше звертатися внутрішнього цензора.
На четвертому ж році перебування на посаді Шмигаль взагалі перетворився на людину-невидимку, яка намагається зайвий раз не привертати до себе увагу. Якщо, скажімо, такі голови уряду, як Арсеній Яценюк та Володимир Гройсман, ставали героями мемів, то, мабуть, найвідоміший жарт, пов’язаний з Шмигалем, стосується хіба що його схожості з президентом Євроради Шарлем Мішелем.
Така «непомітність» має очевидні плюси: скандальні прем’єріади, що трусили Україну раніше, з виносами голів уряду з-за трибуни, нині неможливі. Політичні експерти регулярно видають інформацію про неминучу відставку уряду «найближчим часом». Лунали і різні прізвища на заміну прем’єра: Олександр Кубраков, Ростислав Шурма, Оксана Маркарова… Але деякі тимчасові президентські фаворити вже відсунуті на другий план, а Шмигаль продовжує тягнути свій плуг. На його тривалу каденцію припало одразу два суперекстримальні випробовування – епідемія «ковіду» та велика війна. Обидва удари він витримав. Причому, на відміну від самого прем’єра, з міністрів, які були в його уряді станом на 4 березня 2020 року, мало хто затримався. У цьому короткому списку лише нинішній віцепрем'єр-міністр з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій Михайло Федоров, міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, міністр юстиції Денис Малюська та міністр Кабінету міністрів Олег Немчінов.
За даними джерел «Главкома», попередня спроба змінити уряд Шмигаля могла бути реалізована восени минулого року. Кардинального перевантаження української влади, зокрема, вимагають західні партнери, які ставлять цю умову для подальшої фінансової допомоги. Під час епопеї зі звільненням ексголовнокомандувача Валерія Залужного Володимир Зеленський навіть обмовився про серйозні кадрові зміни і у «цивільному» блоці влади. Проте проєкт «Новий прем’єр» восени зірвався через непередбачувані настрої в парламенті: і не стільки через велику симпатію нардепів до Шмигаля, скільки через високу ймовірність зриву голосування за його наступника.
Нинішні стосунки прем’єра з парламентом та фракцією монобільшості важко назвати близькими. Шмигаль час від часу приходить на засідання мегафракції, коли розглядаються якісь дуже важливі питання. Водночас нинішня вертикаль влади побудована так, що в основному Кабмін комунікує з парламентом через керівництво Верховної Ради та «Слуги народу». Прем’єр же регулярно перед кожною пленаркою бере участь там, де реально ухвалюються рішення, – на координаційних нарадах у президента на Банковій.
Ті, хто стикався зі Шмигалем по роботі, відзначають, що він практично весь час проводить в Кабміні, вихідні – не виняток. Початок активної роботи у прем’єра починається о 7:00. Зранку він отримує оперативну інформацію з усіх напрямків, а далі бере участь у щоденних нарадах: ранковій – у президента, згодом – в Кабміні. Урядові засідання відбуваються двічі на тиждень, але з урахуванням нинішніх буремних часів, якщо є нагальна потреба, міністри збираються частіше. Так, на початку повномасштабного вторгнення уряд міг засідати навіть кілька разів на день.
Образ Шмигаля як прискіпливого бюрократа не є штучним. Прем’єр – прихильник системної роботи та знає, як працює бюрократична машина. Колишні урядовці згадують, що свою роботу він будує на принципах проєктного менеджменту та віддає перевагу наочним документам – дашбордам, діаграмам Ґанта, відслідковує поточні статуси виконання проєктів чи завдань. Також прем’єр сам читає новини, а не дізнається з «папочок».
Доручення в Кабміні відповідним чином оформлюються і йдуть далі по вертикалі. Окрім цього, Шмигаль веде особисті записи у блокноті, де фіксує все, що має бути зроблено, і в які терміни.
«Наприклад, він відстежує, які доручення давав сам, а які – президент; хто з міністрів має подати постанову і до якого терміну, – розповідає джерело «Главкома» у Кабміні. – Навіть про давні доручення прем’єр пам’ятає і під час нарад з міністрами про них нагадує. Якщо на нараді виникає якась суперечка між міністрами, він її припиняє і пропонує, як швидко вирішити конфлікт».
Окремий напрямок роботи Шмигаля, до якого він заздалегідь готується, – міжнародні зустрічі. У списку головних пунктів, які він обговорює зазвичай з закордонними візаві – фінанси, зброя, санкції, а останнім часом до них додалася конфіскація російських активів.
Сім’я та гроші
Шмигаль – людина дуже закрита, під час спілкування з пресою тримається максимально стримано. Як і один з його попередників, Володимир Гройсман, нинішній прем’єр ретельно приховує свою дружину. Однак у 2021 році світська журналістка Катя Осадча все ж записала бліцінтерв'ю з усією сім’єю Шмигалів. У цій розмові прозвучали кілька, здавалося б, неважливих деталей. Але їхня цінність за 2,5 роки стрімко зросла.
До прикладу, у телесюжеті дружина пана прем’єра постає такою собі берегинею домашнього вогнища, яка свій час присвячує сім’ї, а також знаходить час – бо ж чоловікові-держслужбовцю не можна – на управління «невеликим сімейним бізнесом». Так, на питання про те, чим займається, Катерина Шмигаль відповіла: «Займаюсь домом, роблю, щоб все було у чоловіка добре у побуті, у фінансах».
«У нас є невеликий сімейний бізнес, яким якраз управляє дружина», – доповнив її відповідь прем’єр.
Які статки у сім’ї станом на сьогодні невідомо, бо в останній оприлюдненій декларації йшлося про доходи за 2022 рік. Проте достеменно відомо, що через рік після інтерв’ю Осадчій добробут родини суттєво укріпилося. Для порівняння: якщо у 2021 році статки очільника уряду та його дружини складали 8,11 млн грн, то за підсумками 2022 року вони подвоїлися (плюс 8,02 млн грн). Внесок Дениса Шмигаля у сімейний бюджет склав 900,7 тис. грн – це його зарплата. Зате його дружина Катерина заробила своєю підприємницькою діяльністю за 2022 рік 7,09 млн грн.
За даними відкритих джерел, «невеликий сімейний бізнес» почався у 2007 році – з ФОПа, зареєстрованого на Катерину Анатоліївну, з одним-єдиним КВЕДом: здавання в оренду нерухомого майна.
За даними сервісу Opendatabot, 19 лютого поточного 2024 року пані Катерина зареєструвала приватне підприємство «Кадіс Уа» зі статутним капіталом у 30 млн грн. Основний вид діяльності залишився незмінним: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. З’явилась і купа додаткових: діяльність готелів, ресторанів, надання послуг мобільного харчування, постачання готових страв для подій, купівля, продаж та управління нерухомістю. Катерина Анатоліївна є єдиним кінцевим бенефіціарним власником підприємства.
Доньки Анна і Софія, як і мама з татом, є вкрай закритими від зайвих очей. Так, профілі обидвох в Instagram є закритими, у Facebook профіль Софії також закритий, а от в Анни – відкритий, хоч дівчина і давно у ньому нічого не публікувала. Останні два дописи – відповідно за березень і квітень 2022 року, вони присвячені війні і болю, який війна завдає. Серед фотографій, які опублікувала донька глави уряду останніми, – світлини її батька, президента і голови парламенту.
Особисту інформацію та друзів Анна закрила від сторонніх. Втім, дещо все-таки можна дізнатися. Приміром, що Анна подорожує: у 2019 була у Німеччині, де відвідала, зокрема, Леголенд.
У травні 2020 року Анна дуже ніжно привітала свою маму із днем Матері: опублікувала світлину, на якій вона, сестра та Катерина Шмигаль – із букетом, і ніжно підписала: «Вітаю, мамуся! Любимо тебе».
Власне, судячи із дописів і фотографій, сім’я у пана прем’єра дружна. З Дня Незалежності у 2020-му та 2021-му Анна публікувала спільні фото з сестрою, мамою і батьком.
Непримітний виконавець
З того ж таки інтерв’ю Осадчій ми дізнаємося, що Шмигаль любить музику, зокрема – українську.
Примітно, що кілька людей, з якими розмовляла і кореспондентка «Главкома», і інші журналісти не можуть згадати про Шмигаля майже нічого, окрім його стриманості і старанності. Ось деякі спогади про нього педагогів (зі львівської школи №61 з російською мовою викладання) і знайомих.
«Учився на 4 і 5, п’ятірок було більше, – розповідає Надія Флюд, класна керівниця прем’єра. – Добре знав усі предмети. Я вчила його математики, тож можу сказати, що у Дениса добре аналітичне мислення. Думала, він буде науковцем. До поведінки учня ніколи не було претензій. Був стриманий, толерантний, умів слухати».
«Денис завжди мав хороші оцінки, ще й іншим допомагав отримувати п’ятірки, – пригадує Марина Якушева, однокласниця. – Пам’ятаю, коли поверталися з танців, він завжди проводив усіх дівчат, ще й чекав, поки ми заходили у під’їзд, а вже тоді й сам ішов додому. Не любив конфліктів, був дипломатом. Загалом він – мудра людина».
Якушева додає: хоч пан Денис і закінчив школу з російською мовою навчання, у побуті завжди послуговувався українською.
Професор Олег Кузьмін, директор Інституту економіки і менеджменту Львівської політехніки згадує: «Був хорошим студентом, дисциплінованим. Вчився дуже добре».
Так, скажімо, з Оксаною Юринець (народним депутатом Верховної Ради VIII скликання, професором Інституту економіки і менеджменту Національного університету «Львівська політехніка»), у Шмигаля, схоже, кілька років тому були вельми приятельські стосунки. Принаймні, вона була однією з тих, кому у Facebook він передав книжкову естафету #book_challenge_Ukraine. Сам же Шмигаль віддає перевагу мотиваційній літературі, книжкам з особистісного росту.
«Главком» звернувся до Оксани Юринець із проханням поділитися спогадами та враженнями від Дениса Шмигаля. Юринець наголосила на його менеджерському таланті: «Ми вже зараз не спілкуємося – інколи посада змінює людину. Ми закінчили разом одну кафедру – «менеджменту організацій» «Львівської політехніки». Коли Денис Шмигаль був депутатом обласної ради, він очолював департамент економіки. Було багато форумів, де ми бачилися. Його донька (йдеться про старшу, Анну – «Главком»), дуже захоплювалася тим, що я роблю (Юринець очолювала підкомітет з питань регіонального і транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС – «Главком»). Як і її тато, Анна закінчила ту саму кафедру у Політехніці. У нас нині немає співпраці, спілкування».
У Дмитра Добродомова – лідера партії «Народний контроль», від якої Шмигаль балотувався до Львівської облради у 2015 році, такі спогади про колишнього соратника: «Людина професійна, технократ, дуже виконавчий. Політичні амбіції у нього не на першому плані – ми це зрозуміли за час його прем’єрства. Я його, звісно, знав, але ми точно не були близькими знайомими. Думаю, якби тоді, у 2015 році, його запитали, чи припускає він, що стане прем’єром, він би просто посміхнувся у відповідь. Але дивіться: він довго працював на держслужбі, потім – у великих приватних компаніях. Людей, які не показують результат, туди не запрошують, особливо – людей із держсектору. Навички прекрасні».
Добродомов у розмові з «Главкомом» також звертає увагу, що із чинного Кабміну люди знають дуже мало прізвищ: «Хіба що Федорова і самого Шмигаля. Ті, хто цікавиться, може, ще згадають Верещук. Вряди-годи Малюську. Все. Банковій потрібен уряд, який був би тихий і виконавчий. Чи правильно це, чи ні – інше питання».
Відомо, що у 2012-2014 роках Шмигаль на платній основі працював помічником-консультантом народного депутата сьомого скликання Романа Чернеги (Партія «Удар» Віталія Кличка). Втім, Чернега відмовився говорити про прем’єра.
«Я думаю, з мого боку було б некоректно щось казати», – сказав він «Главкому». Чому саме «некоректно» – не уточнив.
Старанність Шмигаля і бажання не конфліктувати з вищим керівництвом – його ключова риса. Вона проявлялася і раніше, до призначення на посаду глави уряду. У січні 2018 року, коли він став директором Бурштинської ТЕС, – до нього висунули претензії місцеві екоактивісти. Вони ще тоді називали Шмигаля слухняним виконавцем волі вищого керівництва ДТЕК, звинувачували у незаконному звільненні голови профспілки та засекреченні впливу станції на екологію.
Не склалося у Шмигаля й стосунки із громадою Прикарпаття. Коли його призначали головою Івано-Франківської ОДА, місцеві активісти вийшли на протест. Вони зазначали, що новий губернатор не має жодного стосунку до регіону, а його призначення відбулося без діалогу з місцевими мешканцями. Ексголова громадської ради при ОДА Михайло Глагович розповідав: «Складалося враження, що йому просто потрібно було якийсь час побути на цій посаді, аби просунутися кар’єрною драбиною далі».
Але що б не казали недоброзичливці, тактика «тихіше їдеш – далі будеш» у випадку Шмигаля дає плоди. Останнім часом знову ширяться чутки, що з посади прем’єра його може змістити голова Офісу президента Андрій Єрмак, який таким чином формалізує свій реальний статус, або навіть сам Володимир Зеленський… Проте «вічному» Шмигалю не звикати до таких розмов. Сьогодні він розпочав п’ятий рік на посаді глави уряду Української держави. Досі це не вдавалося жодному з двох десятків прем’єрів, які мала Україна за роки Незалежності.
Наталія Сокирчук, Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0