Видав Бандеру за Путіна і відправив російських учителів на… хресний хід. Інтерв’ю з пранкером Боханом

«Вважаю вчителів справжнісінькими псами режиму Путіна та Лукашенка»

Російські вчителі вітають Путіна із днем народження портретами Бандери, виходять на хресні ходи і суботники з нацистськими гаслами і вшановують під виглядом героя Росії невідому їм людину, яка все це й організувала. За цими розіграшами стоїть білоруський художник-акціоніст Владислав Бохан.

В інтерв’ю «Главкому» Бохан розповів, чому другий рік безжально тролить саме російських та білоруських вчителів і чого намагається добитися, демонструючи їхню обмеженість?

«До білорусів дійшло: потрібен був силовий протест…»

До переїзду у Польщу ви викладали історію мистецтв та суспільствознавство у білоруській школі. Розкажіть про цей період.

Я працював шість років у школі у Мінську. Для мене це був експеримент. Школа – це остання ланка у ланцюжку владної ієрархії, тобто найнижчий рівень владної піраміди. За тим, як воно все там працює, я спостерігав наче з боку. Мені вдавалося залишатися дещо автономним. 

Якщо порівнювати із сьогоднішнім станом справ у білоруських школах, то ті часи можна згадувати як ліберальні. Хоча вже у ті роки був сформований культ мілітаризму, Великої вітчизняної війни, примусова участь школярів та вчителів в урочистих заходах для масовки. Багато формальностей. Учнів готували не до життя, а до іспитів. Ці процеси я спостерігав з 2015 по 2021 рік, поки мене не арештували за участь у масових протестах.

Вас арештували за участь у протестах і після цього ви втекли з країни. Як це було?

Це був липень позаминулого року, протести тоді остаточно згасли. Я був у відпустці, коли мене заарештували за обвинуваченням в участі у масових безладах. Відвезли на допит у відділення міліції. На серйозні статті накопати не встигли. Примусили мене підписати протокол про адміністративне правопорушення. Буцімто я чинив опір силовикам при затриманні.

Відпустили після того, як змусили підписати зобов’язання прибути на суд.

Щойно мене випустили, я нелегально перетнув кордон з Росією, потім приїхав в Україну і вже звідти – до Польщі. Зволікати було не можна, білоруські силовики могли накопати на мене щось серйозніше, я ж брав участь у силовому супротиві, був у редакції радикальних Telegram-каналів.

Ділилися з учнями своїми поглядами на життя, поки працювали у школі?

Ні. Я вважаю, що це було би гидко, якби я займався політичною пропагандою, використовуючи свою посаду. Коли мене запитували старшокласники про мої політичні погляди, я відповідав. Взагалі доволі вільно висловлювався стосовно політичних процесів у країні.

До 2020 року у тій школі була директорка, котра хоч і була людиною системи, та все ж людського у ній було достатньо. І вона досить ліберально ставилася до того, що я політично «неправильний».

Коли почалася революція (хвиля мирних демонстрацій проти режиму Лукашенка після президентських виборів 9 серпня 2020 року – «Главком»), я на батьківських зборах 1 вересня, при батьках та учнях, закликав усіх виходити на вулиці.

Тодішня директорка школи і після цього мені нічого не заподіяла. Вирішила зайняти вичікувальну позицію. Невідомо було ще тоді, хто врешті переможе. Більшість батьків, почувши мій заклик, погодилися зі мною мовчки.

Переважна більшість були проти Лукашенка. Інертна маса, яка становить більшість суспільства, була тоді на боці революції. Проте, з багатьох причин революція програла.

На вашу думку, чому у Білорусі не відбулося революції?

Причин багато. Це і банальна політична неосвіченість суспільства, і те, що у нас люди не люблять проявляти ініціативу. От вони знайшли собі лідерів, які закликали до мирного протесту. Нас же, котрі виступали за силовий сценарій, просто називали провокаторами. Чому ці лідери так робили? Напевно тому, що коли б все пішло за силовим сценарієм, то неодмінно пролилася б кров. І за це треба було б відповідати.

Протестувальники боялися вийти із зони комфорту. Гумові кийки їх так сильно не лякали, як перспектива вийти за межі власної зони комфорту. Нащо їм завтра залишатися на вулицях, якщо завтра йти на роботу?

Свобода має ціну. І протести показали, що більшість білорусів не готові її заплатити. Та зараз ми цю ціну все одно платимо. Тільки вже за власну нерішучість у минулому.

Багато людей були налаштовані радикально. Telegram-канали постійно наголошували на необхідності протестувати лише у мирний спосіб. За таких умов кожна людина, яка висловлювалася більш радикально, сприймалася як потенційний провокатор. До білорусів дійшло, що треба було силовим методом провадити протести лише тоді, коли в Україні почалася повномасштабна війна. Тільки тоді вони зрозуміли, що режими Лукашенка і Путіна мирним шляхом не усунути.

Три роки тому боялися навіть самого лише слова «революція». Коли я його згадував, мене зацитькували, відказуючи, що у нас ніяка не революція, а саме протест.

Тобто у провалі протестів частково винні Telegram-канали, які закликали протестувати виключно у мирний спосіб?

Так, такі молоді авантюристи, як редакція каналу Nexta, не розуміли, яку силу отримали у своє розпорядження. Людська маса – сила хоч і потужна, але піддатлива. І коли їм сказати, що у нас мирний протест, вони перейдуть на мирний. От коли б сказали битися – може б, і билися. Буде такий болючий урок для білорусів на майбутнє.

Та у цілому все одно відповідальність на багатьох: на людях, які боялися вийти із зони комфорту, і на так званих лідерах, які відірвавшись від реальності, вперто повторювали мантру про суто мирний протест, ну і почасти на Telegram-каналах.

«Вчителів привчили не думати»

У лютому минулого року ви вперше розіграли вчителів: тоді це були ваші білоруські колеги. Розкажіть про свій перший пранк, навіщо ви це робили і що потім відчули?

Я створив поштову скриньку з назвою «Діалоговий майданчик з дискусій про зміни у конституції Республіки Білорусь Ленінського району міста Мінськ». Просто я знаю, що чиновники завжди створюють такі нікому не потрібні структури. У них якась манія цього офіціозу. Написав на електронну адресу школи, що потрібно провести у такий-то день обговорення змін до конституції серед працівників школи. Додав логотипи із державною символікою.

Наступного дня вже був фотозвіт. Не скажу, що дуже здивувався, але було приємно, що мені підкорилися. Було смішно побачити знайомих, які станцювали під мою дудку. Хоча деякі з них Лукашенка не підтримували. Але виявилося, що страх у них сильніший за почуття власної гідності.

Після першого успіху ви продовжили з іншими білоруськими школами?

Авжеж я пішов далі. 3 липня минулого року, на день незалежності Білорусі, як завжди були організовані збіговиська, різні урочистості під примусом. Спочатку я хотів показати, як Білорусь перетворилася на концентраційний табір, де нацистське гасло «Праця робить вільними» користується великою популярністю.

Потім вирішив, що коли вже звертатися до нацистських гасел, то у Росії. Так відбулася акція у підмосковному місті Клин 23 липня 2022 року. Вчителі, позуючи із плакатом з нацистським гаслом, нічого не запідозрили.

У лютому цього року була акція «Потяг пам’яті»: у місті Хойники провели конкурс віршів, кожен з яких мав починатися з фрази «Ваша честь називається вірність». За задумом, вірші мали бути присвячені силовикам. Насправді, цей рядок – гасло СС. Я хотів показати, що СС колись теж співали дифірамби, а потім їх обплювали та затоптали. Щоби білоруські силовики при всій своїй показовій браваді пам’ятали, що прийде час і вони так само будуть витерті з історії.

Вчителі школи у Хойниках навіть створили сторінку в Instagram спеціально під цю акцію, де виклали звіт про успішне її проведення. Отак я займаюся «цифровізацією» білоруських шкіл.

Як у Білорусі відреагували на ваші розіграші?

Там система відреагувала досить швидко. Акцію, приурочену до 100-річчя СРСР, я ж проводив від імені компартії Білорусі. Представники партії зробили про мене «розслідування». З їхнього боку це була спроба виправдатися, що акцію насправді провели не вони. Це «розслідування» потім розіслали у білоруські медіа. Бачив новину щодо цього у Григорія Азарьонка (білоруський пропагандист – «Главком»). Наскільки я розумію, зараз у тамтешніх школах введено якусь систему верифікації наказів. Тепер вони будуть виконувати тільки вказівки від білоруського управління освіти.

У Білорусі мені тепер складно, на відміну від Росії, де мене ще не впізнають.

У Росії ви для кращого ефекту стали попереджати вчителів, що у разі відмови провести акцію вони муситимуть подати пояснювальну записку на ім’я чиновника.

Відкрив для себе силу пояснювальної записки. Це посилює у людей системи відчуття страху за невиконання доручення.

Мабуть, у Росії у мене вже багато ворогів. Але гадаю, що вони ненавидять не мене, а себе, бо я ж показую їм їхні справжні обличчя.

Чому російські вчителі ведуться на всі ваші розіграші? Невже вони настільки, перепрошуємо, тупі?

Вчителі – це не завжди розумні люди. У педагогіку у нас досі ідуть за залишковим принципом, школа у Білорусі завжди на самому низу. Вчителів привчили до того, що їм не треба думати і ставити питання. Тому вони й повелися на всі розіграші.

Не думаю, що хтось із них взагалі знав ці нацистські прокламації. До того ж, ці гасла гармоніюють з російською реальністю.

Готуючись до акції з нацистськими гаслами, я розіслав наказ у кілька десятків шкіл, простим повідомленням. У таке не всі повірили, мовляв потрібен документ з підписами і печатками. Тож наступного разу я розіслав вже документ за підписом Наришкіна (директор Служби зовнішньої розвідки РФ). А коли я ще відкрив для себе силу пояснювальної записки, на мої акції почали відгукуватися по три-чотири школи замість однієї.

Велика частина моїх запитів потрапляє у спам. До того ж багато сайтів російських шкіл не працюють, бо у них неоплачені домени.

Бохан змусив вийти на хресний хід вчителів трьох сільських шкіл у Курській області під гаслами «Все для Росії», «Ми росіяни» та «З нами Бог!»
Фото надані Владиславом Боханом

Як ви вивели освітян Курської області на «хресний хід»?

Спершу я хотів провести всеросійський молебень, але мене абсолютно всі проігнорували. Побачивши, що справа не рухається, я вирішив пригрозити пояснювальними записками, мовляв, якщо відмовляються провести захід, нехай пояснюють керівництву чому.  І вже за декілька годин мені відповіли три-чотири школи. Остаточно зрозумів тоді, що головний рушій російської системи – страх. Так і працює автократія, коли тиран керує всіма сферами життя. При цьому йому не потрібно постійно втручатися у функціонування створеної раніше системи. За нього все робить людське передчуття страшного покарання за невиконане завдання. Мені вдалося показати на цьому прикладі, до чого здатні пересічні люди, гнані тваринним страхом. А отже, моя мета була досягнута.

Когось із цих освітян керівництво потім покарало за легковірність?

Не думаю, що системі цікаво карати цих людей. Навпаки, для чиновників ці курйозні епізоди стали тільки наочним прикладом готовності підлеглих освітян втілити у життя взагалі будь-що. Вчителів, можливо, покарали хіба що якось формально. За те, що так легко купилися на обман. А з іншого боку, у чому їх звинувачувати? Протягом десятиліть у них пригнічували критичне мислення. І що тепер хотіти від цих бідолах?

От мені сподобалося, як білоруські пропагандисти після моїх мистецьких проявів закликали мислити критично. Вельми цікаво спостерігати, як причина намагається змагатися з наслідком. Та причина ж не може перемогти. Я ж не використовував нічого нового. Просто повернув їх же систему проти них.

Школа у Смоленській області слухняно вшанувала Бохана як героя війни і навіть провела церемонію посмертного нагородження, вже за власною ініціативою.
Фото надане Владиславом Боханом

У Смоленській області ви розіслали у школи свій портрет із наказом зробити захід на вашу честь як «героя Росії» і учасника війни. Яка тут була мета?

По-перше, я хотів підвищити рівень абсурду порівняно з іншими моїми акціями. Суботник – це звичне заняття для російських вчителів. Хресний хід – це вже цікавіше. Чому це раптом політична партія організує для широкого загалу релігійні заходи? Та вони без жодного сумніву і це зробили. Тож я і подумав піти ще далі.

Мої ім’я та прізвище були вже відомі, можна було загуглити. Але ніхто цього не зробив. Їм дали наказ зробити з мене героя, якого треба вшанувати. Результат не забарився.

Так, я зробив це, і щоби потішити власне самолюбство, але це не головний посил. Головне було показати, як легко створити для цих людей героя. До речі, дивно, чому це у Смоленській області мене вирішили перетворити саме на загиблого героя війни проти України.

В оригіналі ви склали вказівку якось по-іншому?

Написав, що я робив якісь вилазки у тил ворога і виводив системи зв’язку з ладу. Ніде при цьому не згадуючи себе як загиблого. Але вони потім ще й призначили церемонію посмертного нагородження мене у палаці культури у Смоленську.

Дорослі ж люди, освічені і з таким серйозним лицем грають свою рабську, холопську роль.

Ви обрали вчителів своїми жертвами, тому що вони навчають дітей беззастережно коритися репресивній системі? Тому їх вам не шкода?

Саме так. Я зсередини бачив, як ця освітня система працює. Мені не цікаво, що вони відчувають. Хай це буде для них уроком.

Школи я обрав не заради помсти. Вчителі – соціальна група, яка напряму сприяє встановленню диктатури. У Росії та Білорусі у школах працюють виборчі комісії, які безпосередньо займаються фальсифікацією виборів.

Я знав, що міг би пропагувати анархістські ідеї серед школярів, але однак це неповага до мого фаху вчителя історії. Історична наука повинна розглядати політичні питання з різних боків. Російські та білоруські освітяни безсоромно перетворили історію у тотальну пропаганду. Вважаю їх найсправжнісінькими псами режиму. Найстрашніше, що багато хто з них загалом не ідейний. Залякані, наполохані холопи. Ось хто вони всі такі. Діти дивляться на них. Можуть кепкувати зі своїх наставників на початках. Одначе у юних головах з часом формується уявлення про підлабузництво, як про правильну форму поведінки.

Отже, я хочу, щоби ці так звані вчителі подивилися на себе під іншим кутом. Я наче кажу їм своїми витівками: подивіться, що буде з вашими дітьми. На кого ви їх перетворюєте?

«Я не вірю у демократичні зміни у Росії»

У Калузькій області ви змусили вчителів вітати Путіна з портретом і гаслами Бандери. Вас не здивувало, що і тут знайшлися ті, хто це виконав?

До цього я бачив, як українці показували росіянам у «чат-рулетці» (сайт, на якому користувачі спілкуються з іншими рандомно обраними користувачами, – «Главком») портрети молодого Бандери, і ті вірили, що це молодий Путін. Але завсідники «чат-рулетки» не є аж такими освіченими. Мені сяйнула думка провести перформанс із Бандерою у школі.

Мені просто було цікаво. От українці зараз – це вороги-бандерівці в очах росіян. У СРСР всі знали, який вигляд має Гітлер. Бандера ж для Росії зараз – це хтось на кшталт Гітлера. І вони, борячись з Бандерою і бандерівцями, вітають свого президента із портретом його запеклого ворога… Ну, це точно «перемога».

І це при тому, що всі цитати на плакаті належать Бандері. В інтернеті їх можна легко знайти. Я ж шукав ці цитати саме російською. Досить багато їх у мережі. Але ж треба виконувати наказ, то що ж ти вдієш...

Скільки шкіл повелися на молодого Бандеру?

Я відправив лист у 30 шкіл, дійшов він до 15, а участь взяли чотири школи. Цікаво, що ті чотири школи погодилися без погроз, що мовляв інакше пишіть пояснювальну довідку на керівництво.

Цього літа ви наказали школам в «ЛНР» провести День опричника. Чому ця акція була спрямована саме на окуповані території?

Я розіслав повідомлення в «ЛНР», «ДНР» і у Крим. Якась частина потрапила у спам, тож мені достеменно невідомо, скільки шкіл отримали мій лист. До речі, з ОРДЛО мені спочатку надійшли письмові відмови від участі в акції.

Мені було цікаво, наскільки Україна відійшла від цієї системи дурного виконання будь-якого наказу. І ще хотілося перевірити, як глибоко на окупованих територіях вкорінився «русскій мір».

Ви не пробували тролити не тільки освітян, а й, наприклад, чиновників?

Пробував з білоруськими, хотів наказати адміністративним судам виносити або виправдальні вироки або лише штрафувати людей і не саджати за ґрати. Але отримував звідти лише сухі відписки. Не повелися.

Планую спробувати ще, але треба мати помічників з числа людей, які мають досвід роботи у чиновницьких колах. Мені треба зрозуміти, як працює ця система.

Я роблю це все, щоби достукатися не до більшості у пригнічених тоталітаризмом суспільствах, а навпаки до активної меншості. Аби остання не сподівалася на кількісну перевагу над режимом, а починала діяти вже зараз і рішуче.

Я не вірю у демократичні зміни у Росії ні під яким соусом. Бо якщо противники Лукашенка – це здебільшого проєвропейська частина суспільства, то у Росії опозицію являють собою дві групи. Одні не люблять Путіна за те, що той недостатньо кровожерливий. А інші – це безборонні хіпстери, айтішники та студенти. Не бачу, як такі люди можуть взяти Путіна на вила.

Як гадаєте, чий режим впаде першим – Путіна чи Лукашенка?

Мені видається, що жоден з них не впаде.

У Росії після поразки буде тільки більша консервація режиму замість антидержавних виступів. Та навіть коли скинуть Путіна, це буде не народна революція. Максимум військовий кабінетний переворот. На зміну прийде ще більш рішуче налаштована фігура.

Не вірю я і у народне повстання у Білорусі теж. Більшість проактивних громадян залишили країну. Однак, хоч події останніх років зробили мене песимістом, я сподіваюся на краще.

Богдан Боднарук, для «Главкома»