Наталія Радіна: Мирних способів змінити ситуацію у Білорусі вже немає
Повторний наступ на Київ із Білорусі? Погляд головної редакторки «Хартії 97»
Останні тижні у вітчизняному інформаційному просторі шириться дедалі більше інформації про загрозу другого наступу з боку Білорусі. На цьому тлі важливо розуміти, які насправді настрої панують у білоруському суспільстві з огляду на підготовку, яку ведуть Путін та Лукашенко на території сусідньої держави. Що думають про ймовірний напад білоруські військові. І нарешті – як білоруська опозиція реагує на останні події. Про все це «Главком» розпитав головну редакторку білоруського інформаційного порталу «Хартія 97» Наталю Радіну.
«Важливо розуміти, що білоруси проти цієї війни»
За різними оцінками, як білоруських, так і західних соціологів, що провели опитування білоруських громадян у липні цього року, за війну з Україною виступає від 3 до 11% білорусів (останній показник отримано з урахуванням відповідей мешканців сільської місцевості). А якою є ситуація зараз?
Ситуація не змінилася. Абсолютна більшість білорусів і надалі висловлюється та, звичайно ж виступає, проти війни. Хай навіть це не відбувається сьогодні публічно. Першопричиною цього є неможливість прояву будь-якої відкритої незгоди з режимом Лукашенка.
За відкритий супротив тут же карають арештами і величезними тюремними термінами. Та тим не менш, ми знаємо точно, що 85-90% білорусів проти війни в Україні. І насправді, білоруське суспільство досить багато разів демонструвало свою солідарність з Україною.
Однак, навіть за найбільш безневинні прояви солідарності у вигляді української символіки, котру носили з собою мої співгромадяни, за те, що розміщали в інтернеті пости солідарності чи чіпляли на власні авто українські прапорці, їх просто кидали за ґрати.
Це важливо розуміти й знати, що білоруси справді не підтримують цю війну.
Абсолютна більшість військових здасться в український полон
Яке ставлення до війни в білоруській армії?
Білоруська армія – це частина суспільства. Ми досліджуємо настрої серед білоруських армійців, спілкуємося з ними. Я сама донька білоруського військового. Щоправда, вже пенсіонера. І можу сказати, що білоруські військовики не хочуть воювати в Україні.
Бійці «Полку Кастуся Калиновського», котрі сьогодні воюють за Україну, кажуть, що 8 з 10 білоруських солдат не хочуть воювати у вашій країні. У мене це не викликає жодних сумнівів. Мені достеменно відомо, що білоруси не хочуть воювати ні за Лукашенка, ані за Путіна чи якісь там хворобливі імперські фантазії росіян.
Тому, якщо все ж таки білоруську армію якимось чином змусять вступити в цю війну, перетнути кордон, то я упевнена, що абсолютна більшість військових здасться в український полон.
Особисто мені здається, що найкращим сценарієм, з усіх можливих, буде здача білоруських армійців у полон українцям з подальшим вступом до лав батальйону Калиновського. А трохи згодом їм можна буде й повернутися в Білорусь у складі полку, щоб звільнити її від диктатури.
Ми з вами раніше вже згадували про те, що білорусів, які підтримували Україну, кидали до буцигарень. То це саме через це вони більше не виходять на акції?
Ви повинні розуміти, наскільки в Білорусі встановився жорсткий режим. Багато хто з українців ніколи не жив у подібних умовах. І саме тому вам складно собі уявити рівень жорсткості сьогоднішньої білоруської диктатури. У країні, по суті, оголошено надзвичайний стан. Людей арештовують за все. Тобто, навіть за використання білоруської мови під час спілкування. Можете собі уявити, яка там зараз атмосфера. За таких умов будь-який відкритий протест неминуче потягне за собою засудження до тюремного покарання на термін від 10 до 20 років. У нас вже й такі терміни присуджують. Це не якісь там 15 діб адміністративного арешту…
До того ж, у білоруській тюрмі цілком собі можна померти, зважаючи на жахливі умови перебування там засуджених. Там людей катують. Політв’язні вже помирали від тортур. Боюся, що смертей ставатиме більше.
У Білорусі до всього ще й ухвалили закон, що дозволяє застосування бойової зброї проти мирних демонстрантів. У такий спосіб розстріл мирних маніфестацій, фактично, узаконено. І тому перш ніж засуджувати нас, треба дізнатися, що відбувається на моїй батьківщині та осмислити це.
«Тихановська – випадкова фігура, яку винесло нагору…»
Які панують настрої зараз у білоруській опозиції? Чи всі противники режиму одностайні у своїй підтримці Світлани Тихановської, як альтернативи Олександру Лукашенкові?
Послухайте, Тихановська не є і не може бути ніяким президентом Білорусі. Її слід розглядати радше як випадкову фігуру, котра опинилася у сприятливих для себе обставинах під час протестів позаторік. Тоді у президентських виборах не змогла взяти участі величезна кількість гідних кандидатів. Серед них і тодішні лідери опозиції. Просто тому, що багатьом з них довелося емігрувати, інші були заґратовані напередодні виборів.
Хтось не міг бути учасником перегонів через статус колишнього політичного в’язня і не був цього тавра позбавлений режимом. Передовсім через небажання Лукашенка реабілітувати своїх політичних опонентів. Таким чином, на момент виборів 2020 року у реальної опозиції не було законних підстав для участі у президентських виборах. Нас всіх піддавали репресіям. Саме через незаконну заборону участі у виборчій кампанії ті вибори можна було визнавати недемократичними.
Сюди ж відносимо й заборону діяльності незалежних медіа. До прикладу, наш сайт Хартії 97 тоді заблокували якраз таки напередодні виборів.
Ось так Тихановська і виявилася абсолютно випадковою фігурою, яку винесло нагору на хвилі протестів. Зрештою, виборці ж голосували не за Тихановську, не за якусь її програму. Тим паче, що жодної програми вона не мала. У політичної щасливиці був лише один пункт – у випадку, якщо вона виграє перегони, то одразу ж проведе нові вільні, демократичні вибори, в яких можуть взяти участь всі гідні цього кандидати. І все.
Тому, люди віддавали свої голоси в першу чергу проти Лукашенка. Одночасно сподіваючись, що невдовзі буде проведено нові президентські вибори. Уявляти Тихановську на чолі держави просто смішно. Вона ж ніколи, ані дня не була в лавах опозиції. Більш того, ані дня у своєму житті не працювала, задовольняючись роллю домогосподарки. Ніколи, аж до позаминулого року, не цікавила її ситуація в країні.
Не думаю, що за два роки після протестів щось сильно для неї змінилося, що вона якось помітно просунулася в питанні розуміння політичної ситуації. Ось тому ніхто серйозно й не розглядає цю постать як політичного лідера.
Всередині Білорусі її вплив зараз мінімальний. За два з половиною роки було змарновано надто багато можливостей змінити країну з подачі штабу Світлани Тихановської, що сьогодні вона ні на що не впливає.
Гаразд. Хто ж тоді може стати тим, кого потребує Білорусь насправді?
Місце президента в Білорусі можуть посісти багато людей, насправді. Я можу згадати нобелівського лауреата, відомого нашого правозахисника Олеся Бєляцького. Це дуже принципова людина, яка сиділа у в’язниці через те, чим займалася. І зараз продовжує відбувати покарання. А заарештували його торік. Тому цій людині я абсолютно довіряю, знаючи, що йому небайдужа доля країни. Він все життя присвятив спробам змінити ситуацію.
Є й Миколай Статкевич – лідер Білоруської соціал-демократичної партії. От він найсправжнісінький лідер опозиції. За роки правління Лукашенка провів у ув’язненні сумарно понад 10 років. Нині продовжує перебувати за ґратами.
Можна пригадати й Павла Северинця, лідера партії Білоруської християнської демократії (25 травня минулого року засуджений до семи років позбавлення волі за участь у позаторішніх протестних акціях – «Главком»). Павло перебуває в опозиції до режиму чи не з першого дня, відколи 1994 року Лукашенко став президентом.
Загалом, є дуже багато вартісних кандидатів. І щойно ми демократизуємо Білорусь після скидання нинішнього режиму, у нас будуть вільні вибори, на яких нам буде дуже складно вибрати найкращого з-поміж всіх гідних.
Далі якраз мова про методи скидання режиму. Соратниця пані Тихановської, Аліна Ковшик каже, що у них є великі сподівання прибрати Лукашенка мирним шляхом. А яка ваша думка: це реально?
Мені зовсім не цікаво, що там кажуть люди зі штабу Тихановської. Більшість цих людей некомпетентні. Серед них є й такі, що десятиліттями працювали на режим Лукашенка і є вихідцями з силових, каральних структур, створених диктатором.
І коли вони кажуть щось про мирний шлях чи діалог з режимом, то ну, це просто смішно. Тому, що абсолютно зрозуміло, що ніяких мирних способів змінити ситуацію в Білорусі вже немає.
Вам складно уявити рівень жорсткості білоруської диктатури
Український політолог Євген Магда каже, що українці і білоруси не можуть зрозуміти одне одного. Мовляв, у цьому головна проблема наших двох народів. Як, на вашу думку, нам віднайти таке необхідне порозуміння?
Я завжди вважала білорусів і українців дуже близькими народами. І знаю, що білоруси дуже тепло ставляться до українців. Попри війну, мені здається, що українці сьогодні розуміють, що воює проти них не білоруський народ.
Ось. Тому я вважаю, що ми історично близькі, рідні народи. І у нас, насправді, спільне майбутнє. Ми разом будемо боротися за свою свободу та незалежність. І врешті-решт разом увійдемо до Євросоюзу й до НАТО.
Білорусам доведеться ще багато чого дізнатися про вас, українців, щоб побудувати здоровий міждержавний діалог. Я, як представниця білоруських незалежних журналістів, разом з колегами намагаюся доносити інформацію про те, що відбувається в Україні. Однак, враховуючи блокування багатьох незалежних джерел, багато білорусів досі не знає, що саме у вас відбувається. У тому числі й те, що стосується звірств російської армії. І взагалі, через що проходить український народ ось уже 10 місяців. Тому, природно повинно бути більше інформації. Але й українці теж зі свого боку мають більше дізнатися, як це – жити в період лукашенківської диктатури.
Проте я впевнена, що наші народи не зможуть розділити двійко військових злочинців та маніяків – Путін і Лукашенко. Ми назавжди залишимося близькими й рідними одне одному.
Богдан Боднарук, для «Главкома»
Коментарі — 0