«Австрійці не хочуть ризикувати своїм спокоєм»

Австрія залишається однією з країн з нейтральною позицією щодо війни в України. З одного боку, ця країна прийняла близько 90 тисяч українських біженців після повномасштабного вторгнення. З іншого – проросійські та праворадикальні партії в Австрії стають все більш популярними. Зокрема скандальна комуністична партія, депутат якої вихваляв білоруського диктатора Олександр Лукашенка, днями лідирувала на місцевих виборах у Зальцбурзі.

А під час онлайн-виступу президента України Володимира Зеленського перед австрійським парламентом понад 20 ультраправих депутатів з Партії свободи (FPÖ) вийшли із зали. Ексміністерка закордонних справ Карін Кнайсль, яка у 2018 році витанцьовувала на своєму весіллі зі своїм почесним гостем – Володимиром Путіним і входила до наглядової ради нафтової компанії «Роснефть» – саме з цієї партії. Карін Кнайсель і досі ретранслює кремлівську пропаганду й закликає Захід здати Україну.

У той же час нинішній міністр закордонних справ Австрії Александер Шалленберг заявив, що Австрія підтримує видачу Міжнародним кримінальним судом ордера на арешт президента Росії Володимира Путіна і додав, що підтримує кожний крок до торжества справедливості. 

Загалом же Австрія намагається зберігати нейтралітет, прописаний у її конституції у 1955 році, під тиском СРСР. 

У квітні 2022 року, коли світ здригнувся, побачивши наслідки різанини у Бучі, канцлер Австрії Карл Негаммер відправився у Москву, на зустріч із Путіним. Щоправда, побувавши перед цим у Києві. За оцінками ЗМІ, це був імпровізований візит, не узгоджений ні з австрійським МЗС, ні з європейськими партнерами. Негаммер став першим європейським лідером, який зустрівся із Путіним після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Однак спроби канцлера Австрії взяти на себе роль «моста» зустріли холодно і європейські партнери, і росіяни, а вже 23 травня Австрія приєдналася до Контактної групи з оборони України.

Таким чином, політика Австрії стосовно України залишається амбівалентною. Цьому сприяють як історично тісні зв'язки з Росією в економічній площині, так і засилля російського лобі у політичних партіях та навіть державному апараті.

Одним із важелів впливу на громадську думку, а отже, і на рішення політиків є українська діаспора у Відні. Про те, як їй вдається чогось досягати, «Главком» поспілкувався з активістом організації «Мрія» Андрієм Каріоті. В Австрії він живе з 2014 року.

«Партія свободи є прокладкою між Росією і австрійською владою»

Як змінювалася думка австрійців щодо подій в Україні за роки війни?

У 2014 році українську тему намагалися замовчувати. Австрійці були більш занепокоєні проблемою приїзду біженців із Сирії. Відтоді дуже багато сирійців досі живуть в Австрії.

До 24 лютого 2022 року існував офіційний договір співпраці між однією із провідних політичних сил Австрії, Партією свободи, із партією Путіна «Єдина Росія». Зараз вони кажуть, що цієї співпраці вже немає. Але попри це ми бачимо, що вона продовжується і навіть поглиблюється.

Наприклад, відбувається якийсь народний «референдум», на якому закликають і надалі підтримувати нейтралітет. У це вливаються шалені гроші. Днями я отримував багато інформації про те, що такі акції проходять не тільки у Відні, а і в інших регіонах, наприклад, Каринтії. На основних площах міста стоять намети, у яких збирають підписи на підтримку дружби з Росією, за мир із Росією і подібні тези просуваються різними каналами. Про ці «референдуми» говорять навіть центральні ЗМІ, й вже є достатньо інформації, що за цими акціями стоїть саме ця Партія свободи, яка офіційно цього не визнає. Партія свободи, по суті, є прокладкою між Росією й австрійською владою і вона має близько 20% голосів підтримки. На парламентських виборах вони опинилися в опозиції, але у будь-якому разі вони мають змогу впливати на рішення.

Як у вас виникла ідея створити громадську організацію «Мрія»?

Ідея з'явилася 24 лютого, після повномасштабного вторгнення. До того часу ми також займалися активізмом. Ми завжди підтримували Україну, коли не було організації, це були особисті ініціативи. Наприклад, ми проводили мітинги на підтримку Сергія Стерненка, коли його неправомірно хотіли засудити.

Напередодні повномасштабного вторгнення я відчував, що от-от щось має статися. 23 лютого ми домовилися про мій виступ в австрійському парламенті. Хотіли закликати до реакції на те, що Росія скупчує сили на українських кордонах.

Наступного дня якраз мало відбутися планове засідання. Я був запрошений для виступу і ми з одним депутатом мали зустрітися вранці 24 лютого і разом зайти у парламент. Проте вночі почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну і виступ українського активіста вже для них був чимось неприйнятним, бо вони ж політично нейтральні.

Наскільки Австрія поворотка у підтримці України? Наскільки важко спонукати до якогось рішення, чи то донести інформацію про події в Україні?

Це непросто через оцей нейтралітет, який Австрія здобула у 1955 році. Австрійські депутати завжди маніпулюють цим поняттям. Вони кажуть, що мають бути нейтральними щоби не зашкодити країні.  По суті, австрійці не хочуть ризикувати своїм спокоєм. Але ж цей спокій відносно уявний, адже Австрія дозволяє собі, при тій же нейтральності, бути повністю залежною від Росії, наприклад, у плані газопостачання.

А чи трапляються під обгорткою нейтралітету агресивні й відверто ворожі висловлювання на адресу України?

Приклад – та ж така собі Партія свободи. Депутати від цієї партії чітко демонструють свою неприязнь до України протягом вже більш ніж року повномасштабного вторгнення. Вони так і не визнали це вторгненням, агресію чи війною. Вони просто говорять, що це, мовляв, конфлікт, повторюючи, по суті, російські наративи.

Також є Соціал-демократична партія, що має потужну підтримку серед австрійців і у цій партії досі вірять в ідеали соціалізму. При тому, що соціалізму чи комунізму як такого вони не бачили, не бачили, як це було у Радянському союзі. Вони вірять, що комунізм – це щось красиве і його треба відродити.

Під час онлайн-виступу президента Зеленського у парламенті, 22 із 40 депутатів були відсутніми. Якщо Партія свободи демонстративно вийшла у повному складі, то соціал-демократи були відсутні частково і не визнають, що спеціально не прийшли.

Які ваші акції були найуспішнішими? Чи вдалося щось змінити, вплинути на якісь політичні процеси?

Ми провели понад 100 різних заходів. Ми зрозуміли, що важливо проводити акції перед приміщенням, де вже перебувають люди, які мають можливість ухвалювати рішення. Більшість заходів ми провели на площі біля адміністрації президента. І саме там, ми мали розмову із прессекретарем уряду, під час якої дізналися про затвердження рішення про передачу Україні засобів захисту та іншої гуманітарної допомоги.

Також під час однієї з акцій ми говорили з міністром освіти Австрії Мартіном Полашеком і після того, як ми передали список необхідного, частину його реалізували. Зокрема скасували для українських студентів семестровий внесок за оплату за навчання. Розумію, що це було рішення, яке довго обговорювалося, але ми їх підштовхнули і це зекономило українським студентам близько 2 млн євро. Після цього ми довгий час закликали їх у соціальних мережах хоча б частину цих грошей направити на допомогу українській армії.

«Представники Райффайзен Банку наполегливо намагалися зі мною зв’язатися»

Нещодавно ви провели акцію протесту під час з'їзду акціонерів Райффайзен Банку? Розкажіть про цей захід

На початку повномасштабного вторгнення Райффайзен Банк дуже активно намагався влізти у різні гуманітарні проєкти в Україні, і мене це здивувало, бо я знав, що він і далі працює у Росії.

Коли я побачив інформацію, що вони хочуть відремонтувати якусь там школу, я почав цікавитися, чи це правда. Тому що банк намагається підігрувати обом сторонам, і ми ж розуміємо, які суми йдуть у російський бюджет. Хіба це можна порівняти із ремонтом якоїсь школи, яку розбомбили росіяни? Це нікчемні суми заради того, щоби показати себе у гарному світлі.

Зрозумівши, що Райффайзен чітко визначився зі свою позицією і вирішив продовжувати працювати у Росії, ми почали привертати до цього увагу. Провели близько семи мітингів. І я можу сказати, що Райффайзен дуже незадоволений, що їх тут в Австрії зсередини кошмарять. Для них це шалені репутаційні втрати. Я розумію, що роль відіграють не тільки наші мітинги, інші країни зацікавлені у тому, щоби Райффайзен вийшов з Росії.

Хтось із керівництва Райффайзен Банку намагався встановити із вами контакт, щоби вплинути на вашу позицію?

Від початку вони дуже наполегливо намагалися встановити зі мною контакт. Через знайомих я дізнався, що вони хочуть просто попросити нас це питання більше не підіймати. І я вирішив, що не буду з ними зустрічатися, бо це не має сенсу.

Зараз на чому ви робите акцент у своїх заходах?

Ми збираємо зараз підписи за визнання Росії країною-терористом. У нас проходить захід, який ми назвали «Лабіринт». У «Лабіринті» показані фотографії знищених міст, вбитих російськими військовими українців.

Як знайти підхід до австрійського суспільства на вашу думку?

Україна і Австрія мають спільне минуле і взагалі австрійці знають, хто такі українці. Але навернути їх усіх на наш бік буде складно, адже в Австрії дуже багато російських наративів. Дуже багато російських так званих дипломатів роблять тут свою «роботу», а російські агенти працюють на державних посадах, тому антиукраїнські наративи досі тут присутні.

Маріанна Присяжнюк, для «Главкома»