Зник безвісти на війні. Що робити? Інтерв’ю з урядовим уповноваженим
Артур Добросердов: «Є випадки, коли родина зниклого просто допомагає шахраям»
26 березня 2024 року Кабмін призначив Артура Добросердова уповноваженим з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. До цього майже сім місяців він був виконувачем обов’язків. Функції уповноваженого – координація усіх органів, які займаються розшуком і обліком осіб, зі статусом «зниклий безвісти». Таких в Україні на третьому році війни – 37 тисяч. Це офіційні дані.
З 20 травня 2022 року до 19 вересня 2023 року посаду уповноваженого з питань зниклих обіймав Олег Котенко. Після його звільнення інститут переформатували. По-перше, його було переведено з відання Мінреінтеграції до МВС, по-друге, дві функції, а саме проведення переговорів і формування пошукових груп, були передані до Міноборони.
В інтерв’ю «Главкому» Артур Добросердов розповів, яким є алгоритм дій для громадян, у який зникла рідна людина на війні, та як не стати жертвами аферистів, які вимагають гроші за інформацію про неї.
«Шахрайські call-центри обдзвонюють рідних зниклих, вимагають гроші»
24 березня стало відомо про ваше призначення на посаду Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Поясніть, будь ласка, читачам, що означає «за особливих обставин» і чим ваші функції у пошуку відрізняються від ГУР, СБУ, Нацполіції тощо?
Я фактично сім місяців виконував обов’язки уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. У разі відсутності уповноваженого, його функції виконує керівник Секретаріату уповноваженого. У МВС було створено управління з питань осіб, зниклих безвісти, я очолював це управління.
Щодо того, чим наші функції відрізняються від функцій і повноважень інших інституцій, то ми керуємося Законом «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин». У ньому визначені наші функції. Основні – це координація дій усіх органів, які займаються розшуком і обліком осіб, зниклих безвісти. Уповноважений здійснює збір інформації, її обмін, комунікацію з громадянами і з усіма органами влади, які пов’язані з процесами розшуку.
Але ваші функції відрізняються від тих, які були у вашого попередника Олега Котенка. У чому різниця?
У нього були ті самі функції, що і в мене за винятком двох. До Міноборони перейшли функція проведення переговорів і функція формування пошукових груп. Це логічно. Адже для ефективної роботи пошуку потрібна тісна взаємодія із військовими підрозділами, які, вочевидь краще за інших обізнані на місцевості у період війни, краще знають, чи безпечно, чи розмінована ділянка, на якій проводитимуться пошукові заходи. Громадські організації, які також займаються пошуком, діють при військово-цивільних адміністраціях. Усі свої заходи вони узгоджують із військовими підрозділами.
Практичне питання. Людина не знає, де перебуває її рідний. Коли починати бити у дзвони, починати пошуки? Який алгоритм дій, до кого звертатися, адже багато інституцій займаються пошуком?
- У разі отримання сповіщення про зникнення безвісти військовослужбовця або втрати зв’язку з цивільною особою, близькі родичі мають звернутися до територіального відділу поліції та повідомити про обставини зникнення.
- Після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) отримати від слідчого витяг з ЄРДР.
- Здати ДНК (для забору ДНК підлягають батько, мати, рідні брати та сестри, рідні діти).
- Cлідчому потрібно надати повну і точну інформацію про особу, зокрема фотографії, опис зовнішності, особливі прикмети, одяг та всі відомі деталі.
- Для того, щоб пересвідчитися, чи оголошено особу в розшук, доцільно переглянути на сайті МВС в розділі «Зниклі громадяни та діти» інформацію про перебування у розшуку зниклої особи за категорією «зниклий безвісти».
Тобто перша інстанція, куди має йти людина і писати заяву – це органи Національної поліції. У багатьох випадках, коли близьких у зниклого немає, тоді командир повідомляє поліцію, надає інформацію про військовослужбовця, який зник безвісти. Скажу вам, що родини військовослужбовців дуже добре комунікують між собою, обмінюються інформацією. Вони знають, хто куди має звертатися.
Щодо розшуку цивільних, то шукають, як правило, рідних, які опинилися в окупації, і з ними втрачено зв’язок. Люди самі обдзвонюють знайомих, сусідів зниклої людини. Коли нічого не допомагає, тоді звертаються до Нацполіції, пишуть заяву. У нас навіть були випадки, коли цивільна людина була у заручниках у росіян і повернулася із цих заручників, а щодо її зникнення навіть заяви поданої не було, її ніхто не розшукував. А заява потрібна для того, щоб офіційно зафіксувати факт зникнення особи (захоплення її у заручники) та почати її розшук.
Як тільки людина звернулася із заявою до Нацполіції, протягом доби ця інформація з’являється у Секретаріаті Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Ми цю інформацію перевіряємо, чи дійсно особа, щодо якої надійшла заява до поліції, зникла безвісти в ході збройного конфлікту, окупації частини території України внаслідок воєнних дій. У такому випадку, я як уповноважений надаю статус такій особі, статус зниклої безвісти за особливих обставин. Ми починаємо детально з’ясовувати фактичні обставини зникнення: час, місце, особливі прикмети особи, коло її рідних. Долучаємо до облікового запису в реєстрі наявні фото і відео матеріали, документи. Що також дуже важливо, ми намагаємося здійснювати контроль у кожному кейсі зниклого безвісти щодо факту відібрання біологічних зразків у рідних такої особи, щоби було проведено молекулярно-генетичну експертизу. Тому що, на жаль, є багато випадків, коли в результаті пошуків встановлюють особу лише за біологічними даними.
Якщо щодо зниклого мало інформації, відсутні деталі зникнення, які джерела інформації ще використовуєте?
ЗМІ, соцмережі, люди. Коли цього року поновилися обміни полонених, ми дуже багато потрібної нам інформації отримали від звільнених полонених. Наступне джерело – Telegram-канали, Youtube-канали, інші соцмережі і ЗМІ з російського боку, включно з каналами, які фіксують те, що відбувається на окупованих наших територіях, і розповідають про тамтешнє життя. Є спеціальні групи, які працюють в тому числі у нас, які здійснюють постійно моніторинг цих ворожих каналів. До того ж чи не щодня якісь нові Telegram-канали з'являються, нові сторінки в інших соцмережах. Примітно, що родичі зниклих нам дуже допомагають ці нові канали виявляти. Самі родичі зниклих також моніторять інформацію і, буває, знаходять своїх зниклих, або, наприклад, односельчанина, також зниклого. Після проведення експертиз ми можемо підтвердити, що так, дійсно, людина в полоні у певному місці перебуває. Фіксуємо це в нашому реєстрі. Якщо це військовий потрапив у полон, то сторона, яка його утримує в полоні, має забезпечити належні умови утримання в полоні. У той же час слід відмітити, що захоплення цивільних осіб є порушенням норм міжнародного гуманітарного права.
Є випадки, коли росіяни зв’язуються із рідними зниклих українських військових і вимагають, наприклад, шпигувати на користь Росії. Мовляв, робіть так, інакше з вашим рідним буде погано. Які найбільш типові приклади ворожого шантажу?
Нам відомо про такі випадки, коли росіяни зв’язуються із рідними осіб, зниклих безвісти, та користувалися їхнім лихом невизначеності (що з рідним, живий він, чи вона, чи здоровий?), користувалися тяжким моральним станом, готовністю дізнатись будь-що про свого рідного. Мова про вимогу, наприклад, грошей, або вимога стежити за місцем розташування української військової техніки. Погрожували: якщо не виконуватимете, полоненому буде гірше. Єдиний вихід і єдина правильна дія для рідних людини, що потрапила в полон, – звертатися до СБУ. І в жодному разі не вестися на такий шантаж, не починати виконувати злочинних вказівок РФ або ж пересилати гроші за «належне» утримання в полоні або так званий «викуп».
Бувають випадки, коли шантажисти переконують рідних зниклого приїхати на територію Росії. Мовляв, тут вам віддамо людину, привозьте кошти. Знову ж таки, повторюсь: шахраї користуються важким моральним, психологічним станом наших людей, які шукають свого рідного. Звичайно, ніхто нікого нікому не віддає, а гроші забирають. Масштаб шахрайських дій має коментувати СБУ.
Інша ситуація – існування не тільки російських шахраїв. Є також проблема, коли шахрайські call-центри скуповують списки з телефонами рідних зниклих і починають їх обдзвонювати, вимагають переказати гроші. Не рідкісні випадки, коли родина зниклого просто допомагає шахраям, розміщує інформацію в якихось Telegram-каналах про свою зниклу людину, вказуючи навіть дрібні деталі, наприклад, про наявність татуювання. А потім зловмисники з такої інформації формують базу даних і шантажують рідних зниклого. У такому випадку обов’язково треба звертатись до Національної поліції.
Також типовими діями шантажистів є вимагання від рідних полонених виходити на мітинги. Тобто задача в росіян – розкачувати ситуацію в Україні, збільшувати соціальну напругу.
«Люди питають, чому одних поміняли, а їхнього рідного ні?»
З чим приходять люди до вас? Які найчастіше ставлять питання?
До нас, як правило, приходить на прийом для спілкування якраз та частина родин, які дуже активні, які шукають усі можливі механізми, аби отримати більше інформації про свого зниклого. І ці рідні з нами також діляться не тільки інформацією, а й методикою, яку вони використовують під час пошуку інформації про свого зниклого рідного. Відверто вам скажу, деякі родини буцімто справжні працівники поліції, володіють навичками аналітичного та критичного мислення, вміють шукати у соцмережах, здобувати інформацію в міжнародних організаціях. Тому, при комунікації з рідними ми запитуємо їх про досвід такого пошуку інформації та його результати. Така співпраця з рідними осіб, зниклих безвісти є вкрай важливою з огляду на кількість фактів зникнення осіб безвісти у воєнний час.
Буває, люди у повному розпачі, бо не знають геть нічого про долю рідної людини. Хочуть від нас хоч якоїсь інформації. Потім інформація з’являється, з’ясовується, де саме людина зникла безвісти. То рідні чекають від нас інформації про те, що їхня рідна людина жива і з нею усе добре. А у подальшому розпитують, чому ж їхнього рідного не міняють? І тяжко пояснити людям, які у розпачі, що це складно. Вони питають, чому одних поміняли, а їхнього рідного ні? Врахуйте, що весь цей час ворожа пропаганда підкидає хмизу в багаття: мовляв, «вашого рідного було включено в обмін, але українська сторона виключила». Ворог хоче суспільного резонансу в Україні через те, що нібито Україна когось не хоче повертати.
Яким є механізм пошуку зниклого безвісти?
Після реєстрації кримінального провадження ми аналізуємо наявну інформацію. Якщо розуміємо, що особа могла загинути, і рештки можуть перебувати на певній території, то після проведення заходів з розмінування на локації починають працювати пошукові групи військовослужбовців. Буває, що лінія фронту дуже динамічна і з’являється можливість спершу зайти на раніше окуповану територію працівникам поліції, вони це роблять і також розпочинають пошукові роботи. Так було, наприклад, на Київщині. У разі встановлення місця захоронення, відбувається ексгумація з тимчасових захоронень. Тіла доставляються в установи бюро судово-медичної експертизи. Після цього, у залежності від того, в якому стані тіло, чи є додаткові речі, які допоможуть ідентифікувати людину, тіло чи рештки направляються на ДНК-дослідження. Часто буває, що тіло чи останки тривалий час перебували в неналежних умовах. Тому ДНК-експертиза дуже часта процедура для ідентифікації. Якщо фіксуємо збіг виявленого тіла з рідною людиною, то проводиться ще одна експертиза – порівняльна. Якщо і в цьому разі є підтвердження, оформлюється юридично факт ідентифікації людини через постанову слідчого або прокурора.
Після деокупації Ізюма пошукові групи виявили понад 450 могил з цивільними. І тільки після цього почали надходити заяви від рідних зниклих. Чому люди не поспішають звертатися до поліції з проханням розшукати своїх рідних?
Дійсно, є така проблема. Багато цивільних вважає: якщо вони розуміють, що людина в заручниках на окупованій території, то не треба писати заяву в поліцію. Мовляв, чого розшукувати, ми ж знаємо, де наша людина. Це по-перше. По-друге, цивільні в принципі неохоче діляться інформацією про своїх зниклих. Скоріше за все, проблема у браку роз’яснювальної роботи. Але є непоодинокі випадки, коли після знаходження тіла та його ексгумації кількість заяв про зникнення людини одразу збільшується. Можливо, цьому є психологічне пояснення, бо люди пережили окупацію, чи переживали за тих, хто під окупацією і не були спроможні діяти одразу.
«У нас в реєстрі 37 тис. записів про зниклих безвісти»
Чи суттєво кількість заяв про зникнення відрізняється від реальної кількості зниклих безвісти?
Коли ми тільки починали працювати з реєстром, а це вересень 2023 року, там було трохи більше 9 тис. записів про зниклих безвісти. Зараз це 37 тис. Коли тільки починали працювати, у цих даних не було записів про неідентифіковані тіла. Зараз ми цю інформацію додаємо на підставі відомостей, отриманих з обласних бюро судово-медичних експертиз. Далі ми у кожному з цих випадків відстежуємо, як відбувається ідентифікація. Керуємося в тому числі інформацією від Нацполіції про осіб, які в розшуку. Яка кількість людей не подала заяви про зникнення? Дуже важко говорити, якими є реальні цифри. І робити припущення неправильно.
Але натомість маємо дані стосовно військових. Ми збираємо інформацію від обласних центрів комплектування (ОТЦК) про зниклих безвісти. А потім дивимося, скількох зниклих військових не розшукують рідні, тобто не зверталися із заявами про зникнення до поліції. Зазвичай це 10-15%. Це меншість, але все одно такі випадки є. Щодо цивільних все ж складніше. Коли тільки ми почали з командою працювати з нашим реєстром, серед 9 тис. записів цивільних, які зникли безвісти, у ньому були одиниці. І, наприклад, коли потрібно перевіряти інформацію, чи цивільний зниклий не є колаборантом, потрібно отримати додаткову інформацію від органів розслідування. Назагал є розуміння, щодо цивільних згодом буде набагато більше заяв про зникнення. Зараз просто хочемо зосередитися на тому, щоби роз’яснювати людям інформацію про важливість таких звернень до поліції, щоб зафіксувати усі такі факти.
Ще у нашому реєстрі є інформація про понад 2 тис. дітей. Це, як правило, діти-сироти, або діти, які позбавлені батьківського опікування. Окремо існують єдиний реєстр осіб, стосовно яких установлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та єдиний реєстр осіб, у тому числі дітей, депортованих або примусово переміщених у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, які належать до сфери управління Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
В єдиному реєстрі осіб, у тому числі дітей, депортованих або примусово переміщених у зв’язку із збройною агресією РФ проти України кількість записів про дітей набагато більша ніж у нашому реєстрі. У реєстрі Мінреінтеграції містяться відомості про дітей, які, наприклад, лишилися на окупованих територіях з кимось із рідних, або були насильно депортовані до РФ з кимось із рідних. Тим не менше хтось з інших рідних дитини, наприклад, батько, вирішив звернутися до нашої поліції із заявою про зникнення безвісти дитини.
«Рідні просять, аби пошукова група підняла дрон у конкретному місці і подивилася, чи є тіла…»
Є чимало критики статусу «зниклий безвісти», бо він надається не лише особам, про яких немає інформації, а й особам, які можуть бути у полоні і на доказ цього є відео з російських пабліків. Через це в нас викривлена статистика. Чи бачите у цьому проблему?
Дійсно, статус «зниклий безвісти» щодо такої особи залишається. Бо якщо людина в полоні – де вона знаходиться, у якому місці? Інформація про місце перебування зниклої людини відсутня. Мають бути дві підстави для зняття статусу «зниклий безвісти». Перша – це встановлення місцезнаходження особи. У цьому випадку ми говоримо, що особа має повернутися на територію, підконтрольну Україні, або на територію іноземної держави, з якою у нас є міжнародно-правові договори. Тобто туди, де перебуватиме у безпеці. У такому випадку буде припинено розшук. Друга підстава – проведення ідентифікації за рештками. За відсутності цих підстав статус припинятися не буде. Чому так? Тому що ми не знаємо, коли відео зі зниклим було зроблено, де воно було зроблено, що сталося із людиною після того, як її зафіксували на відео та опублікували.
Ми знаходили відео з нашими полоненими. Почали перевіряти і виявилося, що про них немає офіційного підтвердження від Міжнародного Комітету Червоного Хреста щодо перебування в полоні. Бо якщо інформація про полон підтверджена, у подальшому можна очікувати на обмін такої особи та її повернення додому.
Тобто до моменту з’ясування фактичного місцезнаходження особи чи ідентифікації її решток ми статус «зниклий безвісти за особливих обставин» не припиняємо.
Давайте так говорити: особа зникла безвісти за особливих обставин. Це означає, що людина не вирішила самовільно залишити військову частину, наприклад, і поїхати до якихось родичів десь переховуватися. Людина не вирішила поїхати самовільно до іншої держави, а це було характерно для багатьох у перші місяці повномасштабної війни. Це означає, що вона зникла за особливих обставин, тобто під час збройного протистояння. А якщо так, тоді починає здійснюватися її розшук, який ми координуємо. Ми розуміємо, що більшість людей, яких сьогодні шукаємо, буде знайдено, або їхню долю буде з’ясовано вже після нашої перемоги. Наразі ми можемо з’ясувати долю невеликої кількості людей, про зникнення яких нам надійшли повідомлення. Інформація щодо осіб, які загинули і перебувають в сірій зоні або в зоні ведення активних бойових дій, залишається без практичного результату. Тому що неможливо проводити пошуки на окупованій території, чи зоні проведення активних бойових дій.
З метою врегулювання неточностей та недосконалостей у закон «Про правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин» народними депутатами із залученням працівників МВС розроблено проєкт закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин та створення умов функціонування Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин». Ним передбачено:
- не тільки процес набуття відповідного правового статусу «особи, зниклої безвісти за особливих обставин», а й припинення та скасування такого правового статусу;
- проведення відповідної перевірки, за результатами якої особа набуватиме статусу зниклої безвісти за особливих обставин;
- модернізацію нашого Реєстру;
- забезпечення правом близьких родичів та членів сімей осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, на отримання безоплатної правничої допомоги.
А якщо таки доведено, що людина в полоні, цю інформацію з реєстру прибираєте, статус «зниклого безвісти за особливих обставин» в людини змінюється?
Ні, ми не змінюємо його статус. Статус змінюємо лише тоді, коли людина жива, дай Боже, здорова, повертається на підконтрольну територію України. У разі отримання відповідного підтвердження від Національного інформаційного бюро (НІБ – державне підприємство, працівники якого збирають та узагальнюють дані про українських військовополонених, загиблих, зниклих безвісти, незаконно затриманих окупантами, у тому числі й з-поміж мирного населення) про те, що особа, яка набула правового статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, перебуває в полоні держави-агресора, в обліковому записі щодо такої особи в категорії «Інформація про зниклого» уповноваженим робиться відповідна відмітка.
Ви про 37 тис. осіб, які є в базі зниклих безвісти. Скільки з них цивільних і скільки військових?
Все це зниклі безвісти, у тому числі, певна частина з них перебувають в полоні, або в заручниках. Серед них є і цивільні, і військові. Цифри ми не оприлюднюємо, бо публічність цих даних може зашкодити інтересам держави і Силам оборони.
Є пошукові загони «Плацдарм», CIMIC (Civil-military cooperation). Хто ці люди, які розшукують зниклих? Скільки ще займається пошуком? Чи достатньо цього?
Як я розповів раніше, після переходу функцій Уповноваженого від Мінреінтеграції до МВС, організацією і створенням пошукових груп займається Міноборони.
СІМІC – це професійні пошукові групи, які складаються з військовослужбовців Збройних Сил України. Вони отримують інформацію від усіх органів, які дотичні до процесу розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, отримують інформацію від нас та Координаційного штабу. Дуже часто до нас напряму звертаються рідні і кажуть, що вони комунікують з командиром зниклого безвісти військовослужбовця. Просять його аби пошукова група в конкретному місці підняла дрон у повітря, подивилася, чи є на вказаній локації тіла наших загиблих. Вказують на точні координати, надають нам геолокацію цієї місцевості. Все це ми надсилаємо до Центрального управління цивільно-військового співробітництва. На підставі отриманої інформації, належним чином її аналізуючи, вони складають порядок проведення пошукових робіт.
Персональний склад пошукових груп вноситься Генеральним штабом Збройних сил України на погодження до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненим, професійні військові, з яких складається пошукова група, чітко знають, як це робити безпечно за спеціальною картою.
Також слід зазначити, що пошукові групи Збройних сил України можуть залучати громадян, представників громадських об’єднань, які володіють інформацією, що може сприяти розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, а також мають необхідні знання, навички та досвід з проведення робіт з пошуку та вилучення тіл померлих осіб, їх транспортування.
Порядок пошуку решток зниклих безвісти, пошуку і фіксації місць тимчасових поховань, проведення ексгумації тіл загиблих осіб та їх транспортування до бюро судово-медичних експертиз або місць остаточного поховання визначається Генеральним штабом.
З приводу роботи інших пошукових груп, а їх багато – це громадські організації, волонтери. Наскільки нам відомо, у них є достатній досвід у пошуках зниклих безвісти. Навіть у громадських організаціях частина волонтерів, які розшукують людей, є колишніми професійними військовими, що говорить про те, що вони також знають, як необхідно здійснювати пошук тіл загиблих. Перше правило – це безпека. Діючи в координації з військовими підрозділами, погоджуючи свою роботу з військово-цивільними адміністраціями, вони виїжджають на місце й здійснюють пошук тіл. У випадку їх знаходження вони проводять їх вилучення та транспортування. Варто зазначити, що пошукові групи шукають усіх: і військових, і цивільних. Такого не буває, що вони бачать тіло чи останки і не забирають. З кожним невпізнаним тілом проводиться робота з ідентифікації. Якщо стане відомо, що це тіло належить військовослужбовцю РФ, то він стане «обмінним фондом». З огляду на чисельність останніх репатріацій, вони проводились двічі на місяць.
Чи завжди можна встановити, де свій, де чужий?
Представники Управління цивільно-військового співробітництва знають місця, де є загиблі наші військовослужбовці, знають локації території, яка окупована зараз. Також мають інформацію про ймовірне місцезнаходження тіл наших людей, а також тіл ворога. Все ж є загальні ознаки в більшості випадків. Це форма наша і їхня, якісь документи, жетони військового, зброя. Точно можу сказати, що передачу жодного тіла до РФ наша держава не здійснює, якщо до кінця не завершено процес ідентифікації тіла.
Чи є обмін інформацією з росіянами щодо ДНК?
Потрібно безпосередньо запитувати у групи, яка виїжджає на проведення репатріаційних заходів.
«Ключова проблема – брак спеціальних рефрижераторів»
В яких умовах і де зберігаються тіла і рештки?
Зберігаються тіла в установах судово-медичних бюро. Ці установи стаціонарні, вони мають відповідні морги. Є додаткові рефрижератори на базі автомобілів або рефрижератори вагонного, контейнерного типу. Однією із ключових проблем зберігання тіл (останків) осіб є недостатня кількість спеціальних рефрижераторів, в яких вони зберігаються у належних умовах. Проте не можу сказати, що їх критично не вистачає. Якщо така проблема десь і виникає, вона швидко вирішується. У нас є можливості в належних умовах зберігати в тому числі тіла окупантів, які готуємо на обмін.
Окрім того, хотів би підкреслити, що зараз відбувається реформа у Міністерстві охорони здоров'я, і обласні бюро судово-медичних експертиз виходять з підпорядкування органів обласних рад і переходять до складу підрозділів Міністерства охорони здоров'я. У широкому розумінні це має допомогти належній координації діяльності бюро судово-медичних експертиз, а відповідно підвищить ще більшу взаємодію між нами і ними, а також об’єднає наші спільні зусилля з питань розшуку осіб, зниклих безвісти та ідентифікації тіл загиблих.
Якщо на підконтрольній території України людина може прийти до регіонального відділення уповноваженого, записатися на прийом, чи написати заяву до поліції про зникнення, як бути людям на окупованих територіях? Яким чином їм допомагаєте, як їм безпечно звернутися до української поліції?
Абсолютно усім рекомендуємо звертатись на нашу гарячу лінію 16-98. За цим номером оператор надасть рекомендації, алгоритм дій. Окрім телефону є електронна пошта. Можна в електронному листі викласти всі обставини. За отриманою інформацією ми зможемо розпочати і кримінальне провадження, і розшук особи, зниклої безвісти. І нам надходять такі повідомлення. Але насамперед люди з окупації звертаються не до нас, а до Нацполіції.
Дуже складно відбуваються обміни полоненими. Тілами з ворогом обмінюватися набагато легше?
Ці обміни регулярні. Хіба минулого року перерва у шість місяців була з такими обмінами. Просто сторони в цьому питанні дотримуються домовленостей щодо обміну. Причому здебільшого тіло на тіло міняємо. Звісно, з урахуванням ситуації на фронті. Наприклад, відбувся бій. Якщо є можливість всіх наших на всіх їхніх поміняти, ми поміняємо. Так само може бути і навпаки.
Михайло Глуховський, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
Коментарі — 0