Інна Совсун: Президент замірятиме рейтинг у неіснуючій країні, якщо боятиметься говорити про мобілізацію
«Країна вистоїть, лише якщо вистоїть фронт. Воювати мають не лише добровольці, але й усе суспільство»
Нинішня ситуація, каже народна депутатка України від фракції «Голос» Інна Совсун, дуже нагадує ту, яка склалася перед 24 лютого 2022 року. Нагадує сліпотою, яка уразила значну частину соціуму. «ЗСУ воюють, вони «наші котики», «наші сонечка», «ми на них донатимо». «Все прекрасно», «перемога вже близько», – гірко іронізує вона. – Але насправді це не так, далеко не так». Проте майже ніхто (як і перед вторгненням) не хоче говорити про справжню небезпеку. Та суспільству доведеться нарешті прозріти та інакше глянути на мобілізацію та власну причетність до неї.
«Главком» поспілкувався із депутаткою Совсун невдовзі після емоційного ефіру за її участю на «Суспільному». Тоді ексзаступниця міністра оборони України Ганна Маляр зазначила, що добровольці, які стали на захист країни 24 лютого, мали б знати: вони на фронті – до кінця дії воєнного стану. Ця репліка зачепила народну обраницю, чий коханий – на війні з першого дня повномасштабного вторгнення.
Діалог Совсун та Маляр спровокував резонанс і обурення словами останньої. Маляр була вимушена вибачатися перед своєю візаві. Свій випад ексзаступниця міністра пояснила так: її обурило, що Інна Совсун не підтримала закон про мобілізацію. Це дійсно так: із 17 членів фракції «Голос» лише Совсун утрималася від голосування, решта ж 16 натиснула кнопки «за».
Про причини такого рішення та про недоліки проголосованого закону – далі у розмові «Главкома» з народною депутаткою.
Пані Інно, із закону про мобілізацію «випала» норма про 36 місяців служби, після яких можливе звільнення військових у запас. Водночас йшлося про те, що демобілізація буде окреслена окремим законопроєктом. Його справді готують?
На його підготовку відведено вісім місяців. І це те, що мене насторожує. Бувають законопроекти, які треба розробляти вісім місяців, – це великі комплексні тексти, вони передбачають велику кількість змін, де багато що треба продумувати тощо. Але норма про демобілізацію дуже проста. Вона не потребує довгого технічного напрацювання. Так, там є якісь нюанси, які треба обговорити, прорахувати терміни абощо. Але це точно не робота на вісім місяців. Тому наразі прийнято таке рішення, але я не можу сказати, чи буде реалізований цей законопроєкт.
Припустимо, що через вісім місяців його дійсно розроблять та подадуть до парламенту. Але ж ми бачили, скільки часу тривало обговорення закону про мобілізацію – чотири місяці. Якщо стільки ж часу піде і на законопроєкт про демобілізацію, то мине цілий рік. Тому у його тексті точно не буде написано про «36 місяців з 24 лютого 2022-го», бо цей термін вже завершиться, коли законопроєкт проголосують. Думаю, його анонсували, розуміючи велетенську напругу в середовищі військовослужбовців. Можливо, щось навіть почнуть розробляти, але що саме? Наскільки цей документ буде адекватним?
Найбільше, що ми втратили, це наш ресурс єдності… І це дуже велика перемога для Путіна
То чи не ведеться все до того, щоб зрештою з’явилися підстави заявити: наше військо зробило все можливе і неможливе, але настав час завершувати війну за формулою «мир в обмін на території»?
Я відмовляюсь вірити, що таким є план влади і що це реалістично. Але ситуація дійсно є напруженою, і всі це розуміють. У день голосування перед парламентом виступав генерал Содоль, який дуже зрозумілими словами і дуже доступно пояснив те, які наслідки матиме відсутність людей на фронті. Дуже шкода, що цей виступ прозвучав через чотири місяці після доволі неадекватного обговорення законопроєкту про мобілізацію. Такі слова мали проговорюватись на пів року раніше, причому по всіх каналах, які транслюють телемарафон.
Несправедливо перекладати відповідальність на людей, які перебувають на граничній межі виснаження. Несправедливо очікувати, що вони й надалі розв’язуватимуть всі питання. Насправді все залежатиме від того, якою буде інформаційна політика держави та комунікація з суспільством. Бо зараз вони з питань мобілізації фактично відсутні. Я навмисно передивляюся соціальні мережі президента увесь останній тиждень, коли все суспільство обговорює мобілізацію, і не бачу його заяв з цього приводу.
Про посилення відповідальності для ухилянтів він говорив…
…І про те, що парламент має не очікувати оплесків і прийняти складний закон про мобілізацію. Але це ще тиждень тому було. А де серйозна доросла розмова з суспільством про потребу у мобілізації, пояснення, бодай спроба переконати? Якщо цього не буде, то марно сподіватися, що з'явиться можливість для демобілізації. Бо поки немає нових людей, які стануть на місце тих, хто вже два роки служить.
Ситуація видається такою, що президент переймається рейтингами і боїться комунікувати мобілізацію, бо питання стало токсичним. Я не знаю, чи це правда, чи ні. Говорили, що депутатам від «Слуги народу» заборонили коментувати мобілізацію. Значить, влада реально збирається відмовчуватися… І якщо це правда, то це вкрай небезпечно для нас як для країни. Тому що так можна зрештою дійти до замірів рейтингу у вже не існуючій країні.
Здивувала і заява прем'єр-міністра Шмигаля про те, що нам не потрібно мобілізовувати 500 тисяч людей. Навіщо заперечувати слова військового керівництва?.. І як це прочитали на фронті? Так, що тепер точно нікого не демобілізують і що служитимуть ті самі, хто й служив. Це мало хто помітив у цивільному житті, але військові все добре почули.
Хай там як, а мобілізація триває з 24.02.2022. Тобто яка-не-яка, а ротація відбувається. Можете озвучити в цифрах, як оновлюється наше військо і скількох людей йому бракує?
Ні, точні цифри – це державна таємниця. Але сумний факт полягає в тому, що тих, кого мобілізовують зараз, не вистачає навіть для заміни вибулих через поранення чи загибель, чи зникнення безвісти.
Військові, з якими я спілкуюся, говорять про дику нестачу бійців у себе в підрозділах. Тобто якщо ми зараз не мобілізовуємо достатньо людей для того, щоб замінити поранених та вбитих, то очевидно, що нам й поготів ніким замінити тих, хто перебуває на фронті понад два роки і просто виснажений.
Сьогодні мені написала одна знайома, що її син та зять – обидва після важкого поранення – повернулися на війну та служать. Також мені показували скриншот переписок у чатах військових, де один з них пише, що «я, чорт забирай, не можу на праву нову ступити, а мені сказали «повертайся в стрій», бо воювати замість мене просто нікому».
«Для командування відмова від демобілізації – це мінімізація ресурсів на навчання»
Але у проголосованому законі передбаченні деякі підстави для звільнення зі служби, скажімо, у зв'язку з наявності інвалідності, у зв'язку зі звільненням з полону тощо. Бодай така демобілізація буде працювати?
Якось буде… Те, що людина після повернення з полону не мала можливості звільнитися зі служби – це дикість. Це ще й міжнародні конвенції порушує. Але тих, кого ми обміняли, на жаль, не так багато. Чимало людей досі в полоні. Тобто це не ті цифри, які впливають на загальну обороноздатність, але це той факт, який дуже сильно підриває довіру військовослужбовців до системи управління. Якщо вони бачать, що людей, які пройшли полон, не відпускають додому, це дуже деморалізує.
Щодо норми про інвалідність, то тут все впиратиметься у наші сумнозвісні ВЛК, з якими теж – велетенські проблеми. Знаю про чоловіка, який майже повністю втратив слух, але якому відмовляються підписувати документи про інвалідність, бо, бачте, є недостатньо доказів того, що це сталося саме через бойові дії. Під Бахмутом, де він був, недостатньо сильно стріляли, щоб людина втратила слух… Тобто людей можуть не відпускати за фактичними ознаками або ж – у кращому разі – відправлятимуть на тилові посади, що насправді не означає повернення до цивільного життя і до родини.
Головком Сирський обіцяв провести ревізію у складі ЗСУ і з'ясувати, чи є приховані резерви. Чи проведена така ревізія і якими її є результати?
Я не хотіла б перебирати на себе експертизу з тих питань, з яких у мене немає інформації. Те, що ми чули з комунікацій від Генштабу, свідчить, що якась ревізія була проведена, але вона не виявила достатньої кількості людей. Тобто так – когось десь знайшли, хто відсиджувався в тилу абощо, але цих людей замало, аби розв’язати системну проблему з нестачею кадрів у війську.
Добре, а чи можете ви назвати імена тих військових, котрі попросили вилучити із закону норму про демобілізацію?
А це якраз цілком відкрита інформація. Сам Сирський і просив вилучити цю норму – був його лист про це до комітету (комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки – «Главком»). Але я б не сказала, що це дорівнює позиції військових. Тому що це позиція військового командування, яке перебуває в тій ситуації, в якій воно перебуває.
І я можу зрозуміти командування. Тому що його задача – це воювати і захищати країну. А коли військове командування бачить, що темпи нової мобілізації йдуть повільно, що радикальних кроків для збільшення цих темпів не здійснюється, а натомість пропонується демобілізація, для нього це має вигляд певного роду колапсу системи.
Плюс для будь-якого командувача простіше мати справу з людьми, які вже воюють і вже всьому навчені, аніж з тими, хто щойно прийшов і з ким все треба починати спочатку…
Але ж і ви говорите про граничне виснаження бійців…
От власне… Вони вже просто неефективні. Я, на жаль, чула від деяких людей навіть про плани самогубства, бо вони психологічно не витримують, вже не можуть перебувати там, де вони є, і не бачать ніякої перспективи.
Водночас підхід командування до розв’язання проблеми мені зрозумілий. Для них відмова від демобілізації – це мінімізація часових витрат та інших ресурсів на навчання. Інше питання, чому вони опинилися в ситуації, коли треба просити депутатів про вилучення норми про демобілізацію.
Але ще раз повторюю: позиція військових командувачів і рядових військових, які сидять в окопах, може відрізнятися. Останні прекрасно розуміють свою відповідальність перед суспільством та державою. І ніхто – ніхто! – не має права казати, що вони свідомо підривають обороноздатність країни. Бо вони її й урятували у перші дні та місяці повномасштабного вторгнення. Їхній запит зараз – це запит на заміну, і суспільство повинно це зрозуміти і також взяти на себе відповідальність перед цими людьми.
Такої взаємності наші бійці якраз не відчувають, і це дуже на них тисне. Вони відчувають дику зневагу до своєї пожертви, коли такі, як Маляр, їм фактично кажуть: «А ми тебе туди не посилали…».
Найскладніше нам справлятися з випробуваннями, які ідуть зсередини. Це вже така історична традиція
Повернімось до закону про мобілізацію. Все-таки ваша фракція у майже повному складі проголосувала за нього. Тобто передувало якесь обговорення, зважування «за» і «проти». Очевидно, ваші колеги не переконали вас, що плюси у законі є. Чи їх дійсно там немає?
Ну, є положення про базову військову підготовку. Це те, що давно треба було зробити. Бо хоча така підготовка й не вплине на мобілізацію, це потрібний крок. Але якщо враховувати не тільки практичний бік справи, а ще й політичний контекст, то від закону про мобілізацію більше шкоди, аніж добра.
Він роз'єднав суспільство, породив купу суперечок, різних конфліктних позицій, і завдяки йому ми втратили головне – той ресурс, який був у нас у перший рік війни – єдність всього суспільства.
І я вже мовчу про те, що це нам завдало шкоди і на міжнародній арені. Бо іноземні журналісти, з якими я спілкуюся, запитують, а чи дійсно у нас є проблема з мобілізацією? Вони бачили, як відбувалось обговорення законопроєкту, бачили спроби уникати цієї теми з боку президента, і мені дуже болить, що величезна довіра та захоплення нашою армією наштовхується нині на фразу, що, мовляв, треба було добре подумати перед тим, як йти на фронт добровольцем…
Як ви оцінюєте мотиваційну частину закону, де йдеться про виплати для військових? Чи вона є достатньою?
Відповім вам історією про одного військового, яка застрягла у мене в голові. Він каже, що коли я сиджу в окопі, то зумисно висовую руки у сподіванні, що так мене ворожий дрон швидше побачить, випустить заряд та поранить, а я потраплю у шпиталь…То як ви гадаєте, для такої людини 70 тис. грн є мотивацією?
Я не кажу, що гроші не потрібні, але… Коли ми проголосували постанову про додаткові виплати, я чула різні відгуки від військових. Хтось сказав «ну так, це непогано», а хтось – «ви там що, знущаєтеся? Ми ледве стоїмо, а ви думаєте відкупитися від нас?». І я не маю, що на це відповісти.
Крім того, у дослідженні Info Sapiens на замовлення «Суспільного» для «Нового відліку» щодо готовності мобілізуватися гроші – на передостанньому місці. А попереду – загроза наступу на рідне місто (31%), далі – можливість служити за обраною спеціальністю, гарантоване двомісячне навчання, чітко окреслені строки демобілізації.
Бо значно більше, ніж гроші, мотивує можливість розпоряджатися своїм життям – знати, що ось тоді-то й тоді-то я повернусь з фронту, отримаю можливість поїхати за кордон, відкрити свій бізнес тощо.
«У війні немає справедливого рішення для всіх»
Справедливості заради: зараз прийнято закон, котрий дозволяє добровольцю, який прийшов укладати контракт, самостійно обирати підрозділ…
Це тільки для частини підрозділів працює – тих, які визначені як пріоритетні. Але й це вже добре. Бо будь-який тип добровільного рекрутингу треба заохочувати та розширювати. Адже людину найбільше лякає втрата контролю над власним життям. А у контексті війська – лякають історії про переведення, які тривають рік та більше.
До речі, про рекрутинг, який ми згадали. Чи є ефективним цей інструмент?
Ми бачимо успішні рекрутингові кампанії «Третьої штурмової», «Вовків да Вінчі» тощо. Окремі бригади показують, що це справді може бути ефективно – якщо є довіра до командира та підрозділ має хорошу репутацію. Але говорити, що це стало ефективним механізмом залучення до війська на загальнонаціональному рівні, зарано.
Досвіду кількох бригад, які самостійно запустили рекрутинг, іще замало. Це треба масштабувати, але не мати наївну віру, що рекрутинг замінить мобілізацію. Водночас позитивні історії довкола рекрутингу знижують рівень напруги щодо мобілізації та нормалізують атмосферу у суспільстві.
А як ви ставитесь до позиції, що санкції щодо ухилянтів (на кшталт заборони керувати авто чи ставати на консульський облік за кордоном) утискають їхні конституційні права?
Ще раз: просто зараз, десь на Сході в окопі сидить чоловік, який мріє, що прилетить російський дрон і поранить його, а він потрапить до шпиталю і бодай так побачить родину… Я просто не знаю, що іще сказати…
У війні немає справедливого рішення для всіх. Війна сама по собі є дикою несправедливістю щодо до суспільства. То як щодо конституційних прав тих, хто зараз в армії?.. Мені здається, що їхні права та їхній захист мають зараз бути в пріоритеті. Це все-таки найкращі наші люди, найсміливіші – ті, хто врятував нас із вами…
А якщо хтось вважає, що його право керувати машиною важливіше, то мені просто невимовно боляче, що дійшло до таких тверджень… Повторю свою думку: найбільше, що ми втратили, це наш ресурс єдності… І це дуже велика перемога для Путіна.
Гаразд, дивіться: ми об’єктивно не можемо демобілізувати людей з фронту, бо фронт посиплеться. Якою б жахливою несправедливістю це не було, це правда. Водночас ми не можемо замінити бійців, бо добровольців більше нема, а ресурс національної єдності, як ви кажете, втрачено. То що ж робити? Чи робити щось запізно, бо ситуація склалася патова?
Я хочу вірити, що іще – не патова. Я хочу вірити, що в критичні моменти українське суспільство збирається силами і приймає найважчі удари долі. Але найскладніше нам справлятися з випробуваннями, які ідуть зсередини – це вже така історична традиція.
І тут я вірю у те, що найкраще спрацює серйозна комунікація з боку держави і розмова, як із дорослими, роз’яснення того рівня загрози, з якою ми зіткнулися. Бо здається, що багато хто (окрім тих, хто на фронті) втратив це саме відчуття рівня загрози. Важливим є не один пост в Фейсбуці, не один лист, не одне відеозвернення, а постійна комунікація від найвищого політичного керівництва.
Іншого вибору у нас просто немає.
Тобто комунікація і ще раз комунікація?
Так, і подяка тим, хто пішов на фронт у перші дні війни. І спільне відчуття відповідальності. Й інші підходи до бронювання – це взагалі окрема тема. Країна вистоїть, лише якщо вистоїть фронт. Давайте не забувати, що воювати мають не лише добровольці, але й усе суспільство.
Наталія Лебідь, для «Главкома»
Коментарі — 0