Авторка законопроєкту про демобілізацію: Воює лише п'ята-шоста частина війська. Це явний перекіс

Одним з головних каменів спотикання при ухваленні закону про мобілізацію стало резонансне питання демобілізації. Воно пройшло кілька стадій обговорення. На самому початку з’явився термін в 36 місяців – за ним ті, хто мобілізувався в перший місяць повномасштабної війни, змогли б звільнитися в лютому наступного року. Потім він був трансформований в неконкретну норму «36 місяців, але за рішенням Ставки» і в кінцевому проголосованому варіанті закону, який уже підписаний президентом, згадку про демобілізацію взагалі прибрали. Підставою для цього став лист головнокомандувача Збройних сил Олександра Сирського, який дав зрозуміти, що розглядати це питання зараз не на часі, і запропонував унормувати проблему окремо в іншому законопроєкті. Згодом в Міноборони пояснили, що Генштаб розуміє оперативну ситуацію, всі загрози і ризики та запобігає таким чином послабленню Сил оборони. Втім, оголошено, що розробка нового законопроєкту про демобілізацію займе до восьми місяців – тобто його концепція має з’явитися лише до кінця року. 

Опозиційні нардепи, які критикують такий підхід, вирішили не чекати стільки часу і почали генерувати свої ініціативи на цю тему. Юлія Яцик, яка давно побила горщики з Офісом президента та вийшла з партії «Слуга народу», але формально лишається в монобільшості, та вже колишня «слуга» Анна Скороход зареєстрували законопроєкт «Про внесення змін до закону «Про військовий обов’язок і військову службу» щодо проведення демобілізації». Обидві парламентарки – керівники Тимчасової слідчої комісії з розслідування фактів порушення прав військовослужбовців: Скороход є головою ТСК, Яцик – її заступницею.

Ідея депутаток полягає в тому, аби прописати чіткий механізм демобілізації військовослужбовців, які під час воєнного стану безперервно відслужили протягом 36 місяців. Втім, є важливий нюанс – вони мають брати безпосередню участь в районах ведення бойових дій в сукупності не менше ніж 12 місяців. Авторки законопроєкту зауважують, що його прийняття «дозволить зняти напругу в суспільстві, дасть розуміння захисникам України своїх прав та перспектив і сприятиме зменшенню потенційного ризику масового залишення ними своїх позицій через моральну втому». Цікаво, що подібні пропозиції демобілізації вже висловлювалися провладними нардепами, але поки були сховані під сукно.

В інтерв’ю «Главкому» Яцик розповідає, чому в її законопроєкті обрана саме така схема демобілізації, та визнає, що розгляд цього питання буде максимально затягуватися.

– Насамперед ми відштовхувалися від практичної можливості реалізувати цей законопроєкт, – каже його ініціаторка. – Якщо ми кажемо про три роки з моменту початку «повномасштабки» як термін для демобілізації, то за цей час ще можна мобілізувати ресурс та підготувати його на заміну тим, хто матиме право демобілізуватися. Я доволі скептично ставлюся до твердження вищого військового командування про те, що всі, хто матиме право демобілізуватися, одразу ним скористаються. Я дуже багато спілкуюся з військовими і точно знаю, що багато з них навіть після настання такого строку не планували і не плануватимуть демобілізуватися. Просто це надасть їм певну свободу дій.

І цей, і ряд інших законопроєктів, які ми зареєстрували, зокрема під час діяльності Тимчасової слідчої комісії, – вони саме про свободу, про деякі новели самоврядування у військовій сфері. Наприклад, можливість постановки питання перед вищим командуванням про відсторонення командира у зв'язку з відсутністю в нього авторитету в колективі і таке інше. У людей має бути усвідомлення та додаткова мотивуюча підстава, що у разі чого вона матиме право демобілізуватися.

Як ви пояснюєте для себе позицію вищого військового командування, яке так категорично проти демобілізації? Тільки тим, про що заявлено офіційно?

Я переконана, що така риторика – через відсутність необхідного озброєння. Коли ми не отримуємо зброї від західних партнерів, ми змушені захищати ті території, які залишилися, за рахунок людського капіталу, людських ресурсів. І це така неправильна риторика, бо це робиться замість інвестування в якісь новітні технології та створення власної новітньої зброї. За два роки ми вже могли і мали можливість перевести економіку на військові рейки. У той час, як окупанти на тимчасово окупованій території на базі сільськогосподарських підприємств збудували заводи по виготовленню мін і боєприпасів, ми, на жаль, не спромоглися достатньо використати ресурс власних підприємств для збільшення виробництва зброї. І хоча перекривати дефіцит зброї людьми неправильно, військове керівництво, напевно, вважає, що іншого виходу поки немає.

Тобто як тільки Штати розморозять нам пакет збройної допомоги, то і така потреба в мобілізації живої сили, на вашу думку, зникне?

З урахуванням того, що ворог планує наступальні операції, і ми всі чуємо про те, що він на літо планує якийсь наступ, то мобілізація потрібна, потреба в людському ресурсі точно не зменшиться. До того ж мобілізованих ще буде потрібно навчити користуватися зброєю і потрібен певний час для підготовки, навчання, проведення бойового злагодження між підрозділами. Найменший строк демобілізації, який прописаний в нашому законопроєкті, – спливатиме в лютому наступного року. За цей час все можна зробити.

При цьому люди, які можуть розраховувати на демобілізацію, мають перебувати у зоні бойових дій не менше 12 місяців. Бо у нас дуже багато військових формувань, які займаються тиловим забезпеченням і розташовуються в непов'язаних із зоною бойових дій територіях. Як відбувається ротація – абсолютно незрозуміло. Чомусь хтось постійно «на передку», а інші десь там – в Львівській, Закарпатській областях...

«Перебування в зоні бойових дій треба буде підтвердити»

Але в ЗСУ проводили аудит, аби вирахувати таких «сплячих» військових і нібито тисячі з них вже перенаправляє ближче до лінії фронту.

Працюючи у складі ТСК, ми побачили величезний розрив між існуючою кількістю військовослужбовців і тими, хто безпосередньо виконують бойові завдання. Чим займається решта? Коли воює лише п'ята-шоста частина війська, – це явний перекіс. Буде звіт комісії, і, можливо, ми більш точні цифри зможемо надати.

Тобто запровадження норми про 12 місяців на фронті для права на демобілізацію – це своєрідне стимулювання. Якщо ти хочеш мати таке право, то, будь ласка, відпрацюй в зоні бойових дій, бо у нас є військове керівництво, яке там не було жодного разу і не може відрізнити першу лінію оборони від третьої. Звісно, ти можеш відсидітися десь там в тилу – в логістиці або в штабі, але це не даватиме тобі права на звільнення. Перелік територій, громад, областей, які розташовані в зоні бойових дій, визначає Кабмін – це не обов’язково безпосередньо «нуль».

Є випадки, коли люди пишаються публічно, що вони в ЗСУ, але реально третій рік сидять собі у Києві. Як ви збираєтесь ці 12 місяців обраховувати і визначати точне місце перебування особи у просторі та часі?

Для підтвердження фактів перебування в зоні бойових дій потрібні: по-перше, бойовий наказ (розпорядження) на виконання певних завдань з зазначенням часу, по-друге, ⁠реєстрація в журналі бойових дій (коли особа прибула/вибула і підстава – бойове розпорядження), по-третє, рапорт особи за результатами виконання бойового розпорядження. А були випадки, коли у певних військових командувачів, крім бойового розпорядження, не було ані реєстрації в журналі бойових дій відповідних бригад, ані рапортів за результатами. Просто обмежились нарахуванням собі коханим «бойових».

Вочевидь, що у вашого законопроєкту шансів на проходження в парламенті немає. Уряд взяв вісім місяців, аби готувати свій, а Мар’яна Безугла вже заявила, що взагалі нічого не буде прийматися щодо демобілізації до завершення воєнного стану. Ваші прогнози – що буде з розробкою нового законопроєкту про демобілізацію?

Думаю, вони створять якусь робочу групу з депутатів різних фракцій, представників різних військових структур, і це буде мусолитися ще дуже-дуже довго. Ми зареєстрували свій законопроєкт, бо в нашій ТСК є ряд напрямків, за якими ми готуємо законопроєкти. Наприклад, деякі моменти з них були взяті і включені в ініційований урядом проєкт про призов на військову службу осіб, які відбувають покарання. Але ми пропонували іншу методику заохочення.

Тому навіть якщо не приймуть цей наш законопроєкт, а за класикою жанру він перереєструється як урядовий за якимось іншим номером і тема зрушиться, це також буде позитив.

Чи очікуєте ви від колег по парламенту появи інших законопроєктів щодо демобілізації?

Я поки не бачила, можливо, опозиція ще буде реєструвати. Думаю, позиція провладної фракції полягатиме в тому, що вони не будуть підтримувати демобілізацію в жодному випадку. Питання будуть затягувати, посилаючись на позицію нового головкома. Але час покаже.

«Більшість тих, хто має зараз можливість списатися з армії, залишаються саме через гроші»

Ваша ТСК складається з опозиційних депутатів. Військові не часто до нардепів від влади дослухаються, а до вас?

Наприклад, щодо конкретних матеріалів ми виявляємо факти зловживань у Львівській академії сухопутних військ. Там звільнили велику кількість викладачів, які викладають військову справу, але жодного разу з Львівської області взагалі не виїжджали. І це при заробітних платах, які вдвічі більші, ніж у хлопців на передовій. Ми підняли питання забезпечення продовольством, булінгу курсантів і совкового підходу до виховання. Зараз працює комісія, яка спільно з Сухопутними військами і Міноборони перевіряє ці факти.

Все це рухається повільно, система чинить супротив, і лише після розголосу починають щось там вирішувати. Але починають.

Скандал з колишньою заступницею міністра оборони Ганни Маляр, яка порадила військовим «не скиглити» та читати Конституцію, де не передбачена демобілізація до завершення воєнного стану, – це просто невдало обрана форма висловлювання чи тут глибша проблема?

Це ганьба, коли хай колишня, але посадовиця Міноборони говорить про «годі скиглити». Це говорить про повний нуль щодо обізнаності військового керівництва країни про ситуацію на фронті та проблеми військових.

Навіть якщо вона й хотіла донести якусь свою (чи за вказівкою Офісу президента) позицію щодо неможливості демобілізації військових, то це варто було робити у більш толерантній формі. Занадто часто вже я чую протестні наративи військових проти позиції влади. Навіщо їх проти себе ще й так налаштовувати?

Які протестні наративи ви маєте на увазі?

Я маю на увазі незадоволення військових, які тримають лінію фронту, діями та висловлюваннями окремих посадовців. Ці ж посадовці є представниками влади, від якої залежать більш глобальні речі – міжнародна підтримка, подальша доля держави... Військові вважають, якщо такі недалекі й недолугі люди приймають участь в управлінні країною та представляють її на міжнародних заходах, то перспективи у нас не дуже.

Чи підвищення грошового забезпечення, яке також багато обговорюють, вирішить проблеми з залученням добровольців до ЗСУ або затримає там тих, хто вже може звільнитися? Хоч би як меркантильно це не звучало.

Хай це звучить меркантильно, але більшість тих, хто має зараз можливість списатися за станом здоров'я, залишаються саме з таких причин. Бо цивільну професію на грошове утримання «сто тисяч з гаком» зараз не знайдеш. Але, окрім, власне, грошового забезпечення, треба пам’ятати про неухильне дотримання з боку державних органів реалізації прав військовослужбовців на звільнення, отримання лікування, підтвердження участі в зоні бойових дій. Бо деякі військові ще минулого року зверталися до мене з такою проблемою: вони виконують бойові завдання, а у них немає квитка військового, документів про участь у бойових діях. Люди хочуть бути впевнені в тому, що у разі, якщо вони отримають травму, їм не потрібно буде оббігати всі кола пекла і доводити, що вони отримали її під час бойових дій. Зараз не працює електронна форма документообороту, панують хаос і безлад, коли військовим доводиться по кілька місяців доводити очевидні факти, а деякі вже пішли з ними в суди.

Щодо добровольців, то я була в одному з навчальних центрів буквально у березні. Так от десь приблизно 40% зі складу цього підрозділу, який проходив після мобілізації навчання перед відправкою до бригади, – це добровольці. Ми просто постійно бачимо у ЗМІ інформацію, коли когось ТЦК витягли з авто, когось побили, вручаючи повістку чи ще щось. Але дуже багато й тих, хто розуміє, куди йде, і буде отримувати державне забезпечення, високу заробітну платню. І вже як вишенька на торті – він повинен усвідомлювати, що якщо сумлінно віддає борг Батьківщині та захищає її, то матиме право зі спливом відповідного строку звільнитися, бо свій борг виконав.

На днях в Головному управлінні розвідки звернули увагу на нове російське ІПСО – в соцмережах з’являються ролики, де нібито українці, що перебувають та відпочивають за кордоном, хизуються тим, що є «ухилянтами». Очевидно, що це не остання інформаційна провокація росіян, і тему несправедливої відсутності демобілізації вони теж будуть роздмухувати. Як тут випадково цій пропаганді не підіграти?

Думаю, що на цій стадії цю тему росіяни точно не будуть використовувати, а якісь заклики до демобілізації можуть з’явитися ближче до 2025 року. Тоді якраз спливатиме той восьмимісячний термін, за який Кабмін зобов'язується відповідний законопроєкт народити. Якщо до того часу це питання якось зрушиться, то підстав для цих ІПСО взагалі не буде. А от станом на зараз, коли немає чітких строків і держава не забезпечує визнання прав військовослужбовців, російські пропагандисти цілком можуть до цього апелювати.

Павло Вуєць, «Главком»