Очільник звільненого Ізюма: Є усі дані про тих, хто співпрацював з окупантами
Валерій Марченко: «Нині немає ані світла, ані води, ані зв’язку»
У неділю, 11 вересня, українські воїни підняли державний прапор в центрі міста Ізюм на Харківщині. Воно перебувало в окупації з березня цього року. Із майже 46 тис. мешканців до повномасштабної війни у місті, захопленому росіянами, залишалися близько 12 тис. людей, переважно літнього віку, та ті, хто з різних причин не зміг або не схотів виїжджати. Зруйновано близько 80% житлового фонду, повідомляла місцева влада.
Ізюм став найбільшим населеним пунктом, звільненим під час контрнаступу на Харківському напрямку. А втрата контролю над Ізюмом стала найбільшою поразкою російської армії після розгрому на Київщині. До такого висновку приходять впливові західні видання. The New York Times взагалі вважає, що звільнення Ізюма, який має стратегічне розташування, змінить хід усієї війни в Україні. Логіка таких міркувань має підґрунтя: визволення Харківщини ускладнює наступ окупантів до вільної території Донеччини. Ключ від Ізюма, як доводилося чути від військових, багато в чому визначає, хто контролюватиме Слов’янськ і Краматорськ на Донбасі.
«Главкому» вдалось поспілкуватися із міським головою Ізюма Валерієм Марченком. Говоримо про зрадників, складну гуманітарну ситуацію, яку спровокували росіяни, та найгостріші потреби міста після деокупації.
«Буржуйки» не врятують ситуацію»
Пане Валерію, наші військові встановили над Ізюмом прапор України. Яким виявилось місто, коли з нього викинули російських окупантів?
Нині немає ані світла, ані води, ані зв’язку. Коли дадуть світло, то буде вода. Питання часу, не менше тижня потрібно спеціалістам, аби увімкнути електроенергію. Зараз військові встановлюють Starlink і роздають WiFi. Люди можуть приходити до точок, де є зв’язок і телефонувати рідним. Щодо гуманітарної ситуації – вона не критична. З сьогоднішнього дня (понеділка, 12 вересня) обласна адміністрація організовує конвої з гуманітаркою до міста. Нині військові займаються зачисткою. За ними заходитимуть піротехніки, які прочешуть усе місто і шукатимуть вибухонебезпечні предмети.
Коли самі плануєте повертатися до міста, чи перебуває там хтось із чиновників, депутатів?
Заїду, як тільки військові дозволять. Нині усі телефонують, запитують, коли нам повертатися.
Ви уже повідомляли, що цієї зими не буде централізованого опалення в Ізюмі і слід купувати буржуйки. Як вирішуватимете цю проблему, як допомогти населенню?
Думаю, що буржуйки не врятують ситуацію. Вони у приватному секторі. А у багатоповерхівках? Коли закінчать працювати військові, будемо аналізувати. Можливо, якійсь мобільні котельні встановлюватимемо. Я масштаб потреб розумію, але треба подивитися своїми очима. Кажу вам, що з вірогідністю 90% з опаленням будуть дуже великі проблеми у багатоповерхівках.
Усього у вашій громаді 18 населених пунктів, у яких проживали понад 60 тис. людей до початку повномасштабної війни. Де найскладніше ситуація?
Село Кам’янка, яке знаходиться одразу за Ізюмом. Воно майже повністю розбите, усі житлові будинки, уся інфраструктура. Людей там одиниці залишилися, бо там практично немає де жити. В інших усе нормально.
«Росіяни самі обстрілювали місто з мінометів, розповідаючи, що це роблять ЗСУ»
Коли Збройні сили звільнили міста на Київщині, відкрилася страшна картина масових розстрілів і катувань. Чи є подібне в Ізюмі?
Є подібне. Ще ми дізнаємося дуже багато «цікавого».
У липні ви говорили, що близько 500 людей загинули у місті через обстріли. Які дані маєте на сьогодні?
Може, загалом до 600 людей. Бойові дії тривали до останнього часу. Росіяни самі обстрілювали місто з мінометів, розповідаючи, що це роблять Збройні сили України. Били якраз по скупченнях людей.
Як поводилися окупанти з місцевими мешканцями, які залишалися в окупації?
Був тиск, особливо на проукраїнських людей. Була божевільна агітація. Багато людей переорієнтувалися, бо їм розповідали, що Росія тут назавжди. А значить, потрібно якось пристосовуватися до реалій. Змушували людей працювати за продовольчі пайки. Тих, хто проти, забирали «на ями», у підвалах сидіти. Звідти люди поверталися побиті. Після повернення з підвалів траплялись самогубства. Важка була ситуація.
Що люди робили працювали за пайок?
«Кто был никем, тот станет всем» (заключні слова першого рядка «Інтернаціоналу – «Главком»). У нас двірники могли стати директорами шкіл, завідувач господарством у нас був начальником управління молоді і спорту міської влади. Тобто у нашу структуру виконавчої влади окупанти почали набирати на роботу людей. Також на каналізаційне підприємство (Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство), до міськгазу (Ізюмська дільниця Куп'янської філії ПАТ «Харківгаз»). Тобто навіть якщо на цих підприємствах не було роботи, окупантам потрібно було показати активну діяльність. Вони понабирали людей, змушували працювати. Зарплату ніхто не платив, тільки пайками давали. Якщо ти не працюєш, пайок не отримуєш.
Було відомо, що Державне бюро розслідувань розслідує діяльність двох місцевих депутатів Анатолія Фомічевського та Юрія Козлова, а також колишнього міліціонера Владислава Соколова та колишнього мера Ізюма Олександра Божкова, яких підозрюють у держзраді. Чи відоме місцеперебування цих людей?
Вони перебувають у Бєлгородській області, це точна інформація.
Ви говорили, що ці люди – верхівка айсбергу зрадників. Скільки загалом колаборантів у місті?
Є директори шкіл, які згодилися співпрацювати з окупантами, учителі, які їздили на «підвищення кваліфікації» до Бєлгорода. Кожен п’ятий бюджетник з тих, які залишилися в Ізюмі, пішов на співпрацю з окупантами. Але ж багато і виїхало.
«Кожен п'ятий бюджетник з тих, що лишалися у місті, співпрацював з окупантом»
Окупанти готувалися розпочати навчальний процес з 1 жовтня і частина місцевих учителів пішли на співпрацю з росіянами. Якби українські війська не увійшли до Ізюма, навчальний процес за російськими програмами дійсно б розпочався?
Вони нічого не збиралися переносити, скасовувати. Раніше вони говорили, що розпочнуть навчальний процес з 1 вересня, потім казали – з 1 жовтня. До громади завезли російські підручники, вилучили з навчальних закладів українські, невідомо куди поділи їх в підсумку. Тобто вони по повній готувалися на початок жовтня.
Що буде з тими, хто співпрацював з окупаційною владою?
З ними розбиратимуться правоохоронні органи. Усі дані на цих людей є.
А чи буде, з ким розбиратися? Всі зрадники залишилися в Ізюмі?
Поки про це точної інформації немає. Переважна більшість тих, хто співпрацював з окупантами, залишилися.
«Нам обіцяли встановити мобільні будиночки»
Ви говорили, що 80% житлового фонду зруйновано. Куди повертатися людям?
Думаю, шукатимемо можливості, розселятимемо людей. Усім, хто захоче повернутися до міста, ми надаватимемо прихисток. По-перше, проведемо аудит житла, яке залишилося. По-друге, є у нас дитячі садочки, школи. Поки у таких приміщеннях тимчасово розміщуватимемо людей. Обіцяли нам мобільні будиночки встановити. Не знаю, наскільки швидко це вийде. Мова про приватних інвесторів, але не казатиму хто це.
Якою є потреба в такому житлі, ви підрахували?
Всі не вирішать приїхати одночасно, це кажу вам однозначно. Багато хто виїхав за кордон, 90% з них там і залишаться. Мені в розмовах люди так і кажуть. Поки масштаби потреб у такому житлі я не розумію. Треба розуміти ситуацію з багатоповерхівками. Може, є такі, у яких просто вікна, двері, дах потрібно відремонтувати за короткий час і вони будуть придатні для проживання. Збитки ще не підрахували. І обласна, і районна воєнна адміністрації, і ми рахуватимемо. Усі разом це робитимемо, бо іншого виходу немає.
В Ізюмі раніше працювали декілька великих підприємства, зокрема Ізюмський тепловозоремонтний завод, Ізюмський приладобудівний завод. У якому вони стані?
Тепловозоремонтного заводу вже до війни не було, сама територія. А приладобудівний завод, це завод «Укроборонпрому», розбомблений. Його стан поки не уявляю. Але ми постійно на зв’язку з його директором, який запевнив, що завод буде відновлюватися і працюватиме в Ізюмі. Вся оптика для протитанкового ракетного комплексу «Стугна» виготовлялася на нашому заводі.
Яка ситуація із залізничною колією у вашій громаді, чи придатна вона для експлуатації?
Поки ні, бо залізничні мости, які йшли до Ізюма, були підірвані. Залізниця не працювала майже з самого початку війни. Щодо автомобільних мостів через Сіверський Донець, які з’єднують дві частини міста, то «Укравтодор» досліджуватиме. Чи потрібно поновлювати буде їх, чи робити переправу через річку.
Михайло Глуховський, «Главком»
Коментарі — 0