Пішов із життя Євген Марчук

Помер ексглава уряду, колишній очільник Служби безпеки України, екссекретар Ради національної безпеки і оборони України Євген Марчук. Про це повідомила його дружина, головна редакторка газети «День» Лариса Івшина.

Євген Марчук – український державний діяч, четвертий прем'єр-міністр України, генерал армії України, кандидат юридичних наук.

Марчук став першим головою Служби безпеки України й очолював її з 6 листопада 1991 до 12 липня 1994 року.

Також Марчук обіймав посади:

• державного міністра з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР;
• віце-прем’єр-міністра України в уряді Віталія Масола;
• першого віце-прем'єр-міністра України – голови Координаційного комітету при президентові України щодо боротьби з корупцією і організованою злочинністю;
• прем’єр-міністра України (1995-1996);
• секретаря РНБО (1999 рік);
• міністра оборони (2003-2004).

10 грудня 2014 року очолив Міжнародний секретаріат з безпеки та цивільної співпраці між Україною та НАТО. З травня 2015 року – представник України у підгрупі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи на Мінських переговорах щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. З 21 листопада 2018 року очолював українску делегацію в ТКГ замість Леоніда Кучми.

Також Марчук кілька разів був народним депутатом України. Зокрема, в 1998-му році він став другим номером у списку СДПУ(о), хоча до самої партії не входив.

Крім того, Євген Марчук брав участь у виборах президента України 1999 року, де у першому турі набрав 2 138 356 голосів (8,13 %), посівши п'яте місце з 13 претендентів.

Євгена Марчука нагородили Орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (27 січня 2001 р.) за визначні заслуги у зміцненні національної безпеки України, плідну державну і політичну діяльність.

Мав відзнаку Президента України «Іменна вогнепальна зброя» (29 січня 1996 р.).

Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора, Командорським Хрестом із зіркою за заслуги перед Республікою Польща, сімома медалями. Лауреат Міжнародної української премії ім. Григорія Сковороди (1997).