Російська пропаганда спеціально виставляє борців за українську мову екстремістами, - науковець

Шевчук пояснив, що сьогодні громадянське суспільство набагато мобілізованіше.

«Так, воно усвідомлює, що справа не закінчується, а лише починається з мовою. Мовне питання – це насамперед інституціоналізована, леґітимізована самою олігархічною владою дискримінація величезної більшості українських громадян за мовною ознакою. Відсутність українського кінематографа, українського голосу на телебаченні, у пресі і загалом в публічному просторі - це все тільки відображення загального економічного і політичного безправ’я всіх простих українців без огляду на те, якою мовою вони розмовляють. Тому в цьому сенсі справа не в мові, а в усьому іншому, просто мовне питання відображає політичне, економічне і культурне безправ’я українців», - заявив Шевчук.

Він зазначив, що якщо подивитися на те, як розподілена мова за суспільними класами, то побачимо, що український олігархат практично поспіль російськомовний.

«Це цілком закономірно, бо при владі лишається той, хто її мав і до 1991 р. Мовна геґемонія росіян в сьогоднішній Україні – це продовження їхньої геґемонії політичної, економічної, культурної і символічної. Мені здається, що громадянське суспільство починає поступово усвідомлювати цей факт, і вже так легко не піддається заговорюванням, які раніше, особливо поміркована частина політичного спектру», - розповів мовознавець.

Шевчук пояснив, що довгий час мовні права в Україні відстоювали винятково крайньо праві партії, що теж було дуже зручно для партії влади, адже, тоді можна було подавати питання мови як питання «мовноозабочєнних».

«Перейматися мовою – це виявляти певну психологічну аномалію, якісь психологічні відхилення, екстреми в побутовій і політичній поведінці. Мовляв говорити про мовні права і мовну гідність можуть екстремісти, крайні праві і люди в чомусь ущемлені. Натомість «нормальні», помірковані люди, а за своїм характером українці є поміркованими - мовою не цікавляться. Зараз ця міфологема починає розпадатися. Дуже часто вдаються до такого риторичного засобу мовляв, а що, хіба в нас немає жодних інших проблем крім мови? Хіба ми вже побороли корупцію? Нам пропонують таку залишкову логіку – мовляв, треба спочатку порозв’язувати все на світі і тоді вже можна вирішувати питання мови, бо мова не така важлива. Така логіка розрахована на людей без освіти і розуміння, що в людському суспільстві все взаємопов’язане. Мова нерозривно пов’язана з економікою, політикою, культурою, самою здатністю спільноти до виживання у війні», - зазначив мовознавець.

За його словами, уряд намагається стримувати дедалі сильніший тиск суспільства, що спрямований на забезпечення законних мовних, а з ними політичних, економічних та інших прав.

«Уряд всіляко намагається тримати цей комплекс питань у стані стагнації. Я маю на увазі показове чи краще сказати показушне слухання щодо ганебного закону «Про засади мовної політики» в Конституційному Суді. Скільки часу вже пройшло, а рішення до цих пір немає. До того ж КС роками ігнорує звернення п’ятдесяти з гаком депутатів ВРУ про неконституційність цього закону. Нинішня політика уряду ставить за мету тримати українців у стані перманентного ідентифікаційного поділу», - вважає Шевчук.

Він наголосив, що доки суспільство буде поділене, доти олігархатові буде легше ним, маніпулювати, і доти сама Україна лишатиметься легкою здобиччю російського імперіалізму, вона буде стратегічно не спроможною до виживання і самовідтворення.

«Російська мова за визначенням не здатна бути об’єднуючим началом для українського суспільства. По-перше, це не є мова більшості, по-друге, вона невід’ємно пов’язана з кривавою історією російського імперіалізму, з фізичним знищенням мільйонів українських громадян, за рахунок чого вона поширювалася в Україні. Тому впихання російської мови під різними приводами, знаючи, що більшість українців її не приймуть, це є продовження ідентифікаційного, політичного, громадянського поділу, яку в Україні проводять аґенти московського впливу», - заявив Шевчук.