The New York Times: Найгірший ворог російської опозиції – вона сама

У той час як до парламентських виборів у Росії залишилося всього кілька днів, в Центральному виборчому одномандатному окрузі Москви розгорнулася запекла боротьба, пише The New York Times.

«Кандидати від Партії народної свободи (ПАРНАС) і від руху «Відкрита Росія» йдуть ніс у ніс, що є рідкістю на зазвичай занадто передбачуваних виборах у цій країні», – зазначає автор статті.

Видання констатує: проблема в цьому окрузі і в усій Росії, принаймні з точки зору політичної опозиції, полягає в тому, що обидва кандидати є рішучими противниками не лише один одного, а й президента Володимира Путіна. І обидва вони дуже відстають від лідерів перегонів», – ідеться в статті.

«Імовірність того, що російські опозиційні партії доможуться хоча б якогось успіху на голосуванні в неділю, завжди була мізерно малою», – зазначає автор. Багато в чому це пов'язано з путінськими репресивними заходами. Але частина провини, за словами політичних спостерігачів і самих лідерів опозиції, лежить на самій опозиції, розрізненій і слабкій.

«У Росії на сучасному політичному жаргоні партії визначаються як «системна опозиція «і» позасистемна опозиція», причому перша зветься опозицією, але насправді підтримує Путіна з більшості питань», – йдеться в статті.

«Опитування показали, що партії «системної опозиції» домагаються успіхів на тлі правлячої партії «Єдина Росії», частково відігравши на невдоволенні популістського характеру, яке зростає тут, як і в інших місцях. Але це, швидше за все, не змінить політику, стратегію або керівництво країни», – пише Крамер.

По всій Росії у понад 120 передвиборних кампаніях бере участь багато опозиційних кандидатів, за словами Андрія Зубова. «Розбіжності в опозиції неймовірно корисні для Кремля. Він підживлює і підтримує їх у всіх відносинах, – говорить професор. - Розкол означає, що наші шанси дуже малі».

«Діставши відмову на виступ на телебаченні, кандидати від опозиції звернулися натомість до так званих агітаційних кубів – невеликих наметів із фотографіями і гаслами кандидатів, які встановлюються в місцях масового скупчення людей, наприклад біля входів на станції метро. У відповідь на це прокремлівські кандидати поставили власні куби», – розповідає кореспондент.

За допомогою саме такого «змагання кубів» нині єдиний у Держдумі член «позасистемної» опозиції Дмитро Гудков веде боротьбу за збереження свого місця, пише Крамер. (Іншого опозиційного депутата – Іллю Пономарьова – було позбавлено мандата на початку цього року, він живе у вигнанні в Україні.)

У його окрузі ПАРНАС і «Відкрита Росія» поступилися місцем Гудкову, який балотується від партії «Яблуко». «Але це може не допомогти», – зазначає автор. У Думі «одного голосу недостатньо, – вказує Гудков. – Нам потрібно 226 голосів, щоб ухвалити закон».