Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Рік з Януковичем

    • Альона Блохтур, фото Станіслава Груздєва, «Главком»
    • Розсилка
    Рік з Януковичем

    За перший рік свого президентства Віктору Януковичу вдалося досягнути успіхів радше в політиці, аніж в економіці.

    За перший рік свого президентства Віктору Януковичу вдалося досягнути успіхів радше в політиці, аніж в економіці. Він швидко розвернув країну до президентсько-парламентської республіки, провів судову реформу та вибудував вертикаль влади. Але в соціально-економічному напрямку успіхи поки не є відчутними, адже жодна із задекларованих реформ тут не реалізована.

    Не в найкращому стані Януковичу була залишена у спадок зовнішня політика. Тут хоч і на декларативному рівні йому вдалося зберегти рух в напрямку євроінтеграції та покращити стосунки з Росією. Наразі Україна зайняла нейтральну позицію, є спроби прагматизувати та економізувати зовнішню політику. Якщо на перших порах Януковичу було видано «кредит довіри», то через рік лідери провідних західних країн уникають зустрічі з ним. Нарікання викликають вибіркове правосуддя, згортання свободи слова та відвертий крен в бік авторитаризму. Тож терпець у європейців таки може увірватися.

    Про це на прес-конференції в «Главкомі» говорили директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський, заступник директора Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України Валерій Новицький та заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий.

    Михайло Погребинський: «Олігархи і великий бізнес не зацікавлені в стовідсотковій монополізації влади в одному кабінеті»

    Проблеми першого року президентства Януковича скоріше в політиці, ніж в економіці. Він прийшов до влади, коли основна фаза світової кризи доходила до завершення, і так чи інакше ми маємо певне зростання. Цим можна було заспокоїти еліти і почати формувати власну політичну ідентичність в країні. Як тільки він прийшов до влади, відразу почала реалізовуватися схема, яку пропонували свого часу Ющенку, але чи то він сам відмовився йти цим шляхом, чи то команда не дала можливості, але зрештою Ющенко не зміг піти на політичну реформу і стати домінантним гравцем. А Янукович це зміг зробити швидко і достатньо ефективно.

    Створити з держави вертикально-інтегрований холдинг є простим рішенням, але не найефективнішим. Судова реформа, в якій є багато позитивних речей, тим не менше передала судову систему в руки Президента, змінений закон про вибори місцевих органів влади, який вніс туди змішану систему, не дав можливість експансії Партії регіонів на центр країни. І тут на фоні маргіналізації основної політичної опозиційної сили «Блоку Юлії Тимошенко» (це зіграв не Янукович і його команда, це власні зусилля вивели її з мейнстріму боротьби з владою до конкуренції з Тягнибоком на полі західної України) ми маємо наступні речі. Отримавши ці конституційні структури під контролем і запланувавши проведення реформ, ми опинилися в ситуації, коли інституції під контролем, а суспільство віддалено від влади, як ніколи далеко.

    Зараз очевидно, що проведені зміни знівелювали роль парламенту як представницького органу і роль партії настільки, що у бізнесу зараз немає інтересу до інвестування у них. Навіщо допомагати формуванню партійної структури, якщо вони нічого не вирішують? Виконавча влада визначається на Банковій, а не в парламенті, як це було після політичної реформи в 2004 року. На фоні уявлення, мовляв, у нас все є для проведення реформ, і я взяв всю відповідальність на себе, є колосальний підрив суспільства і повне ігнорування соціального інжинірингу. Ми не бачимо жодних зусиль поставити суспільство на свій бік, знайти опору своїм діям та ідеології. В році, що минає, можна відзначити поліпшення стосунків з Росією, але пройшло півроку і особливого зближення, на яке очікувала більша частина Партії регіонів, також немає.

    Два слова про зовнішню політику. На початку в західному векторі було схвалення і навіть задоволення тим, що є прагматично налаштований лідер. Навіть після скасування політичної реформи ставлення було таке: Янукович - прагматик, зацікавлений в Міжнародному валютному фонді, зоні вільної торгівлі з Заходом, з ним буде нормально працювати. Скоріше, було задоволення тим, що час Ющенка і Тимошенко закінчився. Але пройшов рік і ситуація в західному напрямку почала змінюватися. В теоретичній підтримці зусиль Януковича зробити реформи є очевидні стримування, які демонструють, що Захід не сприймає аж таку консолідацію влади в руках Януковича, яка позбавляє будь-якої конкуренції. Тому, навіть добре знаючи Юлію Тимошенко, вони дали зрозуміти сьогоднішній владі, що вважають переслідування команди Тимошенко політично вмотивованим. Чесно кажучи, я думав, що після цього недвозначного натяку Держдепу та поважних осіб європейських інституцій буде зроблено якийсь крок назад. Але Янукович, навпаки, повівся дуже різко, сказавши, що йдеться про боротьбу з корупцією та бюрократією, яку треба поставити під контроль суспільству, а всі ці крики – результат того, що ця бюрократія пручається.

    Після «харківських угод» можна було говорити про швидкий шлях геополітичного, військового зближення з Росією. Насправді, нічого такого не відбулося, в економічній царині якихось суперпроривних рішень також немає, а проблема газотранспортної системи залишається проблемою.

    Однією з цілей будь-якої влади і цієї також є продовження перебування при владі. Влада повинна усвідомити, що для реалізації своєї мети необхідне більш менш ефективне проведення реформ в цьому і наступному році, щоб вийти на парламентські вибори хоча б з якимось результатами. А для цього необхідно знайти опору хоча б в половині українського суспільства. Думаю, ми будемо свідками якихось зусиль в цьому напрямку. Важливі українські гравці в політиці – олігархи і великий бізнес - також не зацікавлені в тому, щоб врешті все закінчилося стовідсотковою монополізацією влади в одному кабінеті, тому, можливо, в цьому році будуть якісь дії в напрямку стримування таких зусиль.

    До речі, в такій монополізації не зацікавлені не тільки Сполучені Штати і Європа, а також і Росія, яка більш спокійно ставилася б до того, що відбувається, якщо б нинішня влада більш стримано поводила себе по відношенню до колишньої.

    Валерій Новицький: «Україна має перспективи, які відкриваються для неї саме сьогодні»

    Формально цифри виглядають дуже непогано, і якщо не знати, що відбувається у світі, то дійсно можна було б бути оптимістом. Протягом року ВВП зріс на 4,5%, промислове виробництво - на 11%, а експорт - на 30%. Все, нібито, виглядає чудово. Щось подібне і навіть з кращими показниками вже було в 2004 році. І проблема не в тому, що в 2005 році прийшли інші люди, а в тому, що ані тоді, ані сьогодні в розвиток України не закладалися стабільні інноваційні засади. Розвиток відбувається пасивно в залежності від зовнішнього попиту на українську продукцію.

    Нагадаю, що в 2004 році було десь 12% приросту ВВП, але воно було за рахунок тих видів виробництва, які потребують вкладання низькокваліфікованої робочої сили, і які є екологічно брудними. Інші країни зацікавлені в тому, щоб Україна виробляла аграрну продукцію, яка пов’язана з вирощенням технічних культур. На жаль, Україна наслідує таким вказівкам із закордону. Ми досі вважаємо, що держава має бути слабкою і не повинна втручатися в економічні справи, що необхідно проводити лібералізацію, ринкові реформи. Лідерами у світі сьогодні постають ті країни, в яких сильна держава. У нас весь час посилаються на Сполучені Штати Америки як на взірець лібералізації, але насправді в Америці надзвичайно посилюється саме державне регулювання національної економіки. При чому не завжди за рахунок валового зростання і перерозподілу ВВП через держбюджет, а передусім тому, що держава націлена на точкове втручання і на такі силові впливи на відтворювальний процес, що дозволяють ефективно розвиватися виробництвам, які безпосередньо підтримують, так і всім іншим.

    При чому йдеться не тільки про США. Якщо в Україні вважається, що держава не повинна втручатися фінансово у виробничі процеси, то Китай у минулому році витратив 410 мільярдів юанів (60 мільярдів доларів) на кредитування економіки. Як результат, промисловість Китаю зросла на 12%, споживчий товарообіг - на 15,4%.

    Тому Україні сьогодні варто відійти від старих принципів регулювання економіки і використати ті невеличкі здобутки, які сьогодні вже є, для того, щоб канонізувати фінансовий ресурс у науково-технічному пріоритеті. Якщо цього не відбудеться, то знову буде 2005 рік і не тому, що прийдуть неадекватні люди, а тому, що країна, яка нарощує свої економічні потенціали екстенсивно, є приреченою на невдачу.

    Кажуть, що Україна сьогодні має 21 модернізаційний проект. Хоча ми ще не знаємо їх суті, є підстави сподіватися, що ці проекти достатньо серйозні. Але для їх реалізації потрібно здійснити перехід на виважені програмно-цільові методи регулювання економіки, державі потрібен план та серйозний прогноз соціально-економічного зростання.

    Безумовно, Україна має певні перспективи, які відкриваються для неї саме сьогодні. Світ дійсно вростає в смугу серйозних потрясінь, які пов’язані з зміною клімату та напруженнями на продовольчому ринку. Тому навіть ООН зацікавилася Україною, її потенційною можливістю збільшити агровиробництво і брати участь у програмах ООН. Україна знаходиться на невеличкій хвилі зростання, і, маючи певний оптимізм, намагається запросити до себе у наступному році Всесвітній економічний форум. Тобто, певні підстави для оптимізму і сподівань є, але вони можуть реалізуватися тільки тоді, коли Україна не просто кількісно буде покращувати показники свого зростання, а і змінить якість зростання, про яку, на жаль, всі ці 20 років в Україні ніхто не думав.

    Сергій Солодкий: «На сьогодні ми маємо ситуацію не набагато кращу, ніж рік тому»

    Щоб оцінювати нинішній стан зовнішньої політики і позицію України на міжнародній арені, я хотів би хронологічно повернутися на рік назад і проаналізувати те, яку Україну отримав Янукович з приходом до влади. Ситуація справді була невтішна, позиції на міжнародній арені були доволі слабкими, що було наслідком постійних внутрішньополітичних чвар в Україні та дисбалансу між гілками влади. На Заході – в Європейському Союзі, Сполучених Штатах Америки – спостерігалася втома від України. Вона розглядалася як партнер, що не може виконувати власних обіцянок, тому що Президент робить одні зобов’язання, прем’єр-міністр – інші, при цьому вони не могли знайти достатньої підтримки в парламенті. Відносини з Росією близилися до абсолютного мінімуму. За всі роки незалежності відносини справді стали найгіршими, і Президенту потрібно було працювати над виправленням ситуації.

    Окрім стратегічного вектору посилення позицій України на міжнародній арені Янукович зіштовхнувся з особистісною проблемою відновлення довіри до своєї персони, особливо на Заході. Не секрет, що Янукович сприймався на Заході як людина, що була причетна до фальсифікацій 2004 року, а також його пов’язували з недемократичними тенденціями в України часів Президента Кучми.

    Коли Янукович прийшов до влади, йому було надано своєрідний кредит довіри. Захід вирішив почати все з чистого аркуша, були сподівання, що Янукович за роки перебування в опозиції переродився. Свідченням цього кредиту довіри були привітання Януковича з президентством ще до офіційного оголошення рішення Центвиборчкому. Кредит довіри працював, перші закордонні візити Януковича показували, що закордонні уряди готові співпрацювати з новим керівництвом України, але все ж таки спостерігалася певна обережність і очікування.

    Перший візит Януковича відбувся до Брюсселя, він був доволі вдалий. Президент заявив про стратегічний курс України в європейську інтеграцію, що було підтвердженням послідовної зовнішньої політики, ініційованої ще Леонідом Кучмою. Другий візит відбувся до Москви. Назвати його владним чи, навпаки, доволі складно, але в будь-якому випадку це був правильний сигнал для міжнародної спільноти і для Росії, що Україна приділяє російському напрямку належну увагу. Хоча відомо, що російське керівництво було не зовсім задоволене цим візитом, в дипломатичних кулуарах панували думки, що українська делегація виявилася не готовою і попросили на наступну зустріч прийти з певними проектами.

    Далі в західних столицях відбувалося певне розчарування. «Харківські угоди» з Росією – це те, чого на Заході не очікували, оскільки рішення приймалося доволі поспішно і в умовах абсолютної закритості. Навіть зараз ми мусимо пожинати плоди цього рішення, оскільки угода про пролонгацію перебування Чорноморського флоту була укладена, однак, допоміжних рішень, які б регламентували це перебування, ухвалено не було.

    Переговорний процес щодо перебування Чорноморського флоту триває і досі. Два тижні тому відбулося засідання підкомісії в рамках міждержавної комісії з цього приводу. Підготовлено проект угоди про пересування військових формувань Чорноморського флоту територією України. Триває переговорний процес щодо підготовки угоди про дію сторін в умовах кризових ситуацій. Переговори перебувають при цьому в абсолютній таємничості, в МЗС це пояснюють деполітизацією самого процесу, що в принципі є похвальним. Зрозуміло, що цей напрямок є доволі чутливим і ми пам’ятаємо, як відбувалося обговорення «харківських домовленостей» у Верховній Раді. Але з іншого боку, це питання потребує певної публічності, принаймні, на експертному рівні, на засіданні громадської ради при МЗС України.

    Якщо говорити про напрямки, декларовані Януковичем, то чи не найперше він оголосив про так званий «стратегічний трикутник»: Європейський Союз, Росія, Сполучені Штати. Що стосується Росії, спершу було значне пожвавлення у відносинах, відновлення довіри, потім пішов спад і російська сторона навіть скаржиться, що розчарувалася в українському керівництві, бо сподівалася на більшу інтенсивність в переговорах у різних напрямках.

    Сполучені Штати покладали сподівання на стабілізацію політичної ситуації та реалізацію можливих реформ в Україні. Ці сподівання досі стоять на порядку денному. З іншого боку, США не задоволені процесом, який відбувається в царині демократичних цінностей. Завершення минулого року було доволі промовистим. Зобов’язанням Віктора Януковича під час безпекового самміту у Вашингтоні у квітні було те, що Україна пішла на зустріч Сполученим Штатам щодо передачі високозбагаченого урану Росії. Тоді це був зоряний час для Віктора Януковича в американському напрямку. Здавалося, що почався новий етап у відносинах України і Сполучений Штатів, і особисто Януковича та Барака Обами. Здавалося б, в США мали вітати і можливо не помітити певних процесів всередині України, але так не сталося. З одного боку, Барак Обама подякував Президенту України за передачу частини високозбагаченого урану Росії, з іншого боку - була заява державного департаменту США, в якій висловлювалися критичні зауваження щодо переслідувань та вибіркового правосуддя щодо лідерів опозиції.

    Позитивним є збереження напрямку євроінтеграції, що є проявом послідовності зовнішньої політики України, але є і певні невдачі. Україні, приміром, надали План дій щодо безвізового режиму. Це – досягнення. Президент пов’язує великі сподівання з цим документом, зокрема, він хотів би до кінця нинішнього року все-таки домовитися з ЄС про безвізовий режим. Проте Євро комісія наголошує, що з технічної точки зору це виконати нереально. Досі тривають переговори щодо Угоди про асоціацію, а саме в частині, яка стосується поглибленої і всеохопної зони вільної торгівлі. Україна розраховує на підписання цього документа в нинішньому році, але чи станеться це? Чи дійдуть дві сторони порозуміння? Щоб цей документ був підписаний до кінця року, потрібно до червня завершити переговори. До того ж у цей процес втручається фактор внутрішньої політики. Поки що в Європейському Союзі стверджують, що вони не будуть змішувати внутрішньополітичні питання в Україні і зону вільної торгівлі, але ми знаємо, що угода про асоціацію це не тільки економічний, а і політичний документ, тому все можливо.

    На сьогодні ми маємо ситуацію не набагато кращу, ніж була рік тому. Є певні досягнення, але немає досягнень абсолютного поновлення довіри з боку закордонних партнерів. Владі доведеться докласти максимальних зусиль у проведенні обіцяних реформ, особливо це стосується конституційної та продовження судової реформи, задля того, аби те, що зараз називається вибірковим правосуддям, не викликало більше зауважень з боку західних партнерів.

    Чи можливий білоруський варіант встановлення влади в Україні?

    Михайло Погребинський: Є кілька причин, чому у нас білоруський варіант неможливий. Головна з них полягає в тому, що для реалізації жорсткої авторитарної схеми на зразок білоруської потрібно мати опору в більшій частині суспільства. Українська влада абсолютно не опікується цими проблемами, а сама конструкція українського електорального поля така, що мати підтримку, яку має Путін, Медведєв чи Лукашенко, в принципі неможливо. Тому таких перспектив немає.

    Сергій Солодкий: Я теж не вірю, що цей сценарій може бути реалізований в Україні. Хоча є одне негативне явище: на Заході Україну подають в одній спайці разом з Росією, і Білоруссю. Для України присутність в такій трійці є вкрай небажаною, оскільки це послаблює її позиції на міжнародній арені.

    Валерій Новицький: Білорусизація України – це добре чи погано? Думаю, якщо запитати Мінськ, чи хотіли б вони, щоб було так, як в Україні, то вони в з жахом сказали б «ні». Вони хочуть тільки одного поганого, а у нас їх, поганих, дуже багато, і вони працюють набагато ефективніше в плані руйнації національної економіки, ніж Лукашенко. Будь-який порядок є все ж таки порядком, а відсутність стабільності, програмно-цільового підходу – це дуже погано. Тому не такий вже і надпоганий приклад Білорусі, яка, до речі, сильно відставала від нас в економіці, а зараз випереджає. Орієнтація на відносини з Білоруссю і також з Росією є серйозним геополітичним вектором, який не варто недооцінювати. Україна залежна від старих стереотипів, що обов’язково треба бути в Європі. Але, вибачте, що ми колись отримували від Європи?

    Чи буде «Євро-2012» стимулом для пришвидшення процесу переговорів щодо безвізового режиму?

    Михайло Погребинський: «Євро» буде стимулювати багато різних речей в модернізації, покращенні інфраструктури. Ми побачимо багато речей, які б інакше не були зроблені.

    Сергій Солодкий: Якщо вірити представникам Європейської комісії, то це не буде важелем для пришвидшення переговорів. Справа в тому, що в Європейському Союзі є країни, які виступають за пожвавлення цього процесу, а є країни, які є невеликими ентузіастами. Зокрема, Німеччина, яка є наближеною до Російської Федерації, навряд чи захоче надавати Україні безвізовий режим раніше, ніж Росії. Разом з тим, в Німеччині за часів міністра Йошки Фішера був візовий скандал. У ФРН побоюються надати Україні досить швидко безвізовий режим через страх появи значної кількості нелегальних мігрантів в країнах Європейського Союзу, зокрема, Німеччини. В цьому плані Україні належить виконати складну і тривалу роботу.

    Валерій Новицький: Україна дійсно могла б використати «Євро-2012» для залучення інвестицій, але, на жаль, вона не знає, в яку сферу можна залучати інвестицій, тому що знову ж таки немає програмно-цільового підходу. Тому будь-який проект в тому числі «Євро» залежить від того, як в Україні зміниться парадигма економічного врегулювання.

    Может ли привести к внешнеполитическому или внешнеэкономическому вакууму ситуация, связанная с преследованием оппозиции?

    Валерий Новицкий: Я не сказал бы, что на это нужно смотреть как на какое-то объективное явление. Думаю, что реакция европейского сообщества на то же предоставление политического убежища Данилишину во многом является политическим решением, а не экономическим. У Европы свои политические интересы, у других партнеров свои. Украина очень криминализованная, куда не ткни пальцем - кругом проблемы. Но пальцем тыкают в одном направлении, можно было бы посмотреть и в другие места, где происходит коррупция. Я говорил, что нужно перейти на программно-целевые методы регулирования экономики, но они никогда не сработают в коррумпированной стране. Проблемы не сводятся к тому, что совершаются такие ошибки, а к тому, что Украина в таком болоте, из которого выйти очень трудно. Тут нужны усилия не только власти, а и всего общества.

    Сергій Солодкий: Поки що такого вакууму немає, але є те, що можна назвати наданням Україні жовтої картки. Коли увірветься терпець у Європейського Союзу, важко сказати. Позиція дипломатів з країн ЄС і Сполучених Штатів свідчить про те, що поки що ніхто не хотів би утримувати Україну ізольованою, але йде дуже пильне відстежування процесів в Україні. Що можемо отримати в підсумку? Це може бути не обов’язково білоруський варіант – із економічними санкціями чи внесенням до чорних списків окремих політиків. Просто західні лідери можуть відмовитися від зустрічей із українським керівництвом. Подібне ми спостерігали в останні роки президентства Леоніда Кучми.

    Титульное фото: Пресс-служба Президента

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ