Чому зникає гречка та борошно?

Гречки в супермаркетах досі немає, а мука і мучні вироби теж потроху зникають. Якщо гречки у нас є певний дефіцит та ажіотажні настрої, то з борошном просто призупиняється виробництво. В першу чергу це відбувається через те, що борошно є продуктом державного регулювання, і самотужки підняти ціну виробники не можуть, це при тому, що собівартість виробництва зростає і буде зростати в подальшому. Тому ціна буде стабільною, але борошна на полицях не буде. Експерти вважають, що борошно є лише першим дзвіночком, тому що по всьому ланцюгу продовольства ми спостерігаємо зростання собівартості і виробники будуть притримувати свій товар до кращих часів.

Найефективнішим способом захисту населення в умовах підвищення цін експерти вважають адресні виплати незаможним верствам населення. За розрахунками пекарів, це обійшлося б уряду всього в 1,1 мільярдів гривен на рік, і не несло б негативних наслідків для рентабельності товаровиробників та на бізнес-процеси.

Про це на прес-конференції в «Главкомі» говорили заступник генерального директора Української аграрної конфедерації Олександр Ярославський та керівник аналітичного відділу консалтингового агентства «ААА» Марія Колесник.

Александр Ярославский: «С мукой проблема не в присутствии, а в стоимости»

Исходя из ситуации, которая складывается на сегодняшний день, очень большие волнения произошли из-за того, что существует большая разница в ценах 2009-го и 2010-го годов. Это произошло в основном за счет того, в 2009 году на некоторые продовольственные товары цена была сниженная. К примеру, в 2009 году у нас было максимальное производство овощей, и естественно цена упала, но когда в 2010 году производство снизилось, цена значительно выросла.

То же самое и относительно других продуктов. По пшенице - динамика снижения реализации и цена взлетела. Тем более, это подогревалось со стороны мировых рынков, где тоже достаточно серьезное повышение цены из-за сложных климатических условий и увеличения спроса в мире.

Марія Колесник: «Україна імпортує енергоносії, тому собівартість виробництва аграрної продукції зростає і буде зростати в подальшому»

Україна не є опосередкованою на окремому острові і не може себе забезпечити абсолютно всім сама. Вона повністю інтегрована в світову економіку. Коли починають зростати світові ціни (така тенденція протягом цього року спостерігається, в першу чергу це стосується енергоносіїв та продуктів харчування), то це не може обійти стороною Україну. І це незалежно від того, чи вона імпортує певний товар, чи експортує.

Раніше ми експортували достатньо велику кількість зернових культур, були одними з лідерів в світі, цього року саме задля того, щоб внутрішні ціни на продукти харчування не зростали, уряд обмежив експорт. Але селяни останніми роками вже навчилися дивитися ціни на світових біржах і вже не хочуть продавати за безцінь свої продукти, адже ніхто дешево не буде їм продавати ні селітру, ні дизельне паливо. Україна імпортує енергоносії, тому собівартість виробництва аграрної продукції зростає і буде зростати в подальшому. Тобто, світові тенденції обов’язково будуть переноситися на наш внутрішній ринок.

Дуже недоречно порівнювати заробітну плату і кінцеву ціну на продукти в Україні, країнах Європи чи інших. В чергу треба порівняти, а скільки витратили українські товаровиробники задля того, щоб виробити цю продукцію, скільки на це витратили в європейських та інших країнах. По собівартості в деяких випадках ми перевищуємо навіть європейську, і не можемо продати дешевше, ніж ми виробили.

На сьогоднішній день, якщо торкатися виробництва, в першу чергу борошна, саме така ситуація і склалася. Україна може виробити борошно у великій кількості, при тому навіть експортувати, але підприємці на сьогоднішній день призупиняють виробництво не через те, що у них немає сировини, не через те, що вони не хочуть виробляти, а в першу через те, що це продукт державного регулювання і самотужки підняти ціну вони не можуть. На сьогодні ціна пшениці 3-го та 2-го класу (це в першу хлібопекарська пшениця, яка йде на виробництво борошна вищого ґатунку) коливається від 2000 до 2100 гривень в залежності від регіону. В літній період ця ціна була 1,5 тисяч гривень - це один єдиний показник, який показує, що собівартість цього виробництва збільшилася.

По рентабельності борошнопереробні підприємства дуже сильно обмежені. Оскільки це об’єкт державного регулювання, то воно теж коливається в межах 2,5-3% в залежності від регіону. Нібито, ви можете підвищити ціну, але повинні спочатку подати певні свої розрахунки до регіональних державних органів, які їх розглядають і повинні надати дозвіл. Але документи розглядають більше двох місяців, відповідно, то одного папірця не вистачає, то ще одного. Цей процес затягується через те, що в Україні не повинно бути інфляції, ціна має бути стабільною і не важливо, за рахунок чого. Тому у нас буде стабільна ціна на борошно, але борошна не буде на полицях. Це одна причина, чому в супермаркетах починають зникати продукти, які під державним регулюванням. Борошно в цьому випадку є лише першим дзвіночком, тому що по всьому ланцюгу продовольства ми спостерігаємо зростання собівартості. Десь подорожчало зерно, відповідно комбікорми, отже має дорожчати м'ясо, молоко. Коли у вересні молокопереробні підприємства підняли ціни на молоко, населення відразу перестало купувати. Молочне споживання скоротилося, і вони будуть змушені знизити ціну. Молоко є дешевим, комбікорми дорогі, я не знаю, що будуть робити аграрії, через те, що достатньої підтримки вони не отримують.

Після прийняття нового Податкового кодексу наш Аграрний фонд і Держрезерв потрапили до так званих посередників. А задля того, щоб боротися з посередниками на аграрному ринку, в новому Податковому кодексі впроваджений механізм: якщо це перший продаж товаровиробником зерна або іншої продукції, то вхідне ПДВ від переробника існує, а якщо це закупівля іде вже від посередника, то для переробника немає вхідного ПДВ. Отже, або він повинен купити на 20% дешевше, або за власний рахунок відшкодувати всі ці 20% ПДВ до Держбюджету. На сьогоднішній день фактично в жодній компанії не вигідно співпрацювати з Аграрним фондом і Держрезервом через те, що в них виникла ця колізія неплатника ПДВ і відповідно той, хто з ними починає співпрацювати, програє. Уряд дізнався про те, що таке сталося вже після прийняття Податкового кодексу.

Уряд на сьогоднішній день, ніби, і хоче забезпечити борошном хлібопекарські підприємства, але їм по тій ціні не потрібно, бо вони виходять в збитку. З іншого боку, є світова тенденція зростання цін, після борошна почнуться інші подорожчання, а уряд скаже: зась, не треба піднімати ціни, ми не дозволяємо. На товари, які є об’єктами державного регулювання, ціна підвищуватися не буде, а товар почне потроху зникати з полиць.

Уряду потрібно робити адресні виплати незаможним верствам населення. Чи це будуть соціальні картки, чи як в Америці є певні соціальні гроші, які можуть використовуватися виключно на продукти харчування певними верствами населення. Ці виплати ніяк не впливають на рентабельність товаровиробника і взагалі на бізнес-процеси. Якщо уряд піде таким шляхом, то таких пожеж як з борошном в Україні більше не буде. Якщо він піде шляхом виключно адміністративного регулювання, відповідно будемо мати або випадок Венесуели, яка починає імпортувати продукти харчування, або… про це краще навіть не думати.

Александр Ярославский: Исходя и того, что введены ограничения на экспорт, товаропроизводитель дотирует внутреннего потребителя. Поэтому у нас цена муки внутри Украины ниже, нежели в странах-соседях. Это первая система дотирования.

Вторая система переходит от сельхозпроизводителя к переработчику. То есть из-за того, что действует система декларирования цен, переработчик должен в свою очередь дотировать внутреннего потребителя. По грубым расчетам, за один год существования квот на зерновые около 3,5-3,6 миллиарда гривен сельхозпроизводитель отдал внутреннему потребителю, тем самым, сдерживая инфляцию. Переработчик дотирует потребителя на сумму около 300 миллионов гривен в месяц.

Что касается внешней политики, то, например, ситуация с гречкой очень парадоксальная. У нас действуют импортные пошлинные на уровне 20%, что стимулирует к повышению внутренней цены и тут же действуют ограничения на экспорт. То есть, у нас ограничен и импорт, и экспорт – два разноплановые направления. В результате мы имеем такие ценовые качели.

Если бы наше правительство ввело адресное денежное продовольственное субсидирование населения с низким достатком, то это было бы дешевле. По расчетам пекарей, при условии отмены декларирования и ручного регулирования цен, это на одного человека в месяц до 10 гривен на хлеб. На год получается 1,1 миллиардов гривен. Поэтому здесь надо рассмотреть целесообразность ручного административного регулирования, которое, исходя из истории и из опыта других стран, приводит либо к перепроизводству, либо к дефициту. Единственным механизмом, что балансирует интересы потребителя, который хочет купить дешевле, и производителя, который хочет продать дороже, - это рынок, и лучшего за всю историю существования человечества еще никто не придумал.

Прем’єр-міністр заявив, що буде використано зерно з Держрезерву. Чи не є відкриття Держрезерву в ситуації, коли в країні немає надзвичайного стану, злочином з боку уряду? Як законодавство регулює процес використання Держрезерву?

Марія Колесник: Держрезерв створений не лише для того, щоб використовувати, коли у нас війни або якісь надзвичайні ситуації. Зерно має властивість псуватися, його потрібно весь час оновлювати. Звичайно, він і для надзвичайних ситуацій, але також і для того, щоб робити товарні інтервенції. Європейський споживач не знає, коли там і що відбувається на аграрних ринках, бо в роздрібних мережах ціни не суттєво коливаються. Це відбувається тому, що там саме держава виходить з інтервенціями: коли ціна починає зростати, вона дає надлишок на ринок, коли ціна суттєво зменшується, щоб товаровиробник не програв, вона починає скуповувати цей надлишок і ціна знову стабілізується.

Але задля того, щоб Держрезерв і Аграрний фонд нормально працювали, з одного боку потрібно законодавство не таке зіпсоване, як зараз прийняли, а з іншого – потрібні кошти. Під час збиральної кампанії ціна є мінімальною, багато аграріїв продають зразу з комбайну. Але для закупівлі в цей період держава повинна своєчасно виділити кошти для Аграрного фонду, і не в грудні, коли пікові ціни, а бажано влітку, щоб Аграрний фонд апелював цими грошима не на папері, а вживу. Тоді цих проблем не буде. І це не стосується лише зерна, а і м’яса, сухого молока.

Александр Ярославский: Если сейчас Аграрный фонд будет выходить на рынок для того, чтобы сбить цену, он будет работать себе в убыток. Из-за того, что у нас введено новое налоговое законодательство, они подпадают под категорию посредников. НДС, которое они должны перекладывать дальше, они будут вводить в тело цены. Соответственно цена будет высокой, и они будут в проигрыше.

Ви кажете, що єдиним вирішенням проблеми, є адресні дотації малозахищеним верствам населення. Якщо уряд відпустить ціни, що можна буде купити на ці 10 гривень?

Марія Колесник: Механізм повинен розробляти уряд. Про 10 гривень мова йде лише щодо хлібу, тобто це не значить, що людина отримає тільки 10 гривень. Скрізь в світі використовується система соціальних карток. Тобто, сума коштів нараховується на картку і людина вирішує, яким чином і що за це купити. Звичайно, ці кошти не повинні витрачатися на цигарки, горілчані вироби, червону ікру, там є певні обмеження. Кошти повинні бути адекватні і економічно обґрунтовані. Але не можна утримувати ціни, коли зростає собівартість, бо жоден бізнес не буде працювати, якщо у нього видатки більше, ніж кінцева ціна.

Александр Ярославский: 10 гривен – это только на хлеб и только на одного человека, который действительно в этом нуждается. Есть слои населения у которых 80-90% удельного веса затрат занимает продовольствие, и для них повышение на 1-2 гривны очень существенно. Именно им должна направляться адресная дотация. По каким критерием, должно решить Министерство социальной политики, Министерство экономики и др.государственные органы, которые этим делом занимаются.

Може варто дотувати якраз етап виробництва?

Марія Колесник: А чому ми повинні дотувати пана Ахметова або нас з вами, якщо ми можемо собі купити кілограм борошна. Навіщо дотувати виробництво, якщо треба дотувати тих, у кого немає грошей. Таким чином ми розпорошуємо ці дотації. Треба все ж таки розмежовувати людей, які можуть собі це дозволити, і у яких зовсім не вистачає коштів.

Чи не вважаєте ви, що саме заяви експертів різних компаній про подорожчання створюють ажіотаж в нашій країні?

Марія Колесник: По гречці у нас дійсно було ажіотажне зростання цін. Ціна на цей продукт не регулювалася, і наше населення, ще пам’ятаючи радянські часи, біжить до магазинів і купує двох-трьохмісячну норму. Ціна стрімко зростає, протягом наступних двох-трьох місяців ніхто нічого не купує і ціна починає спадати. Потрібно, щоб засоби масової інформації правильно налаштовували населення, щоб не створювати ажіотажний настрій.

Александр Ярославский: Здесь замкнутый круг. К примеру, с гречкой в средствах массовой информации появляются какие-то публикации, люди бегут и покупают, потому что ажиотаж возникает в обществе, которое очень много раз обманывали. С другой стороны, правительство, видя такую ситуацию, вынуждено прибегать к каким-то молниеносным мерам. Вызываются губернаторы, какие-то действия с ними производятся, и они в ручном режиме начинают регулировать. В результате, мы получаем броуновское движение, и страдают все. Средства массовой информации, прежде чем что-то давать в свет, должны понимать свою ответственность, чтобы не будоражить лишний раз общественность.

На некоторые продукты, например, мясо у нас цены снижаются. Сейчас очень критическая ситуация с предприятиями, которые выращивают свиней, они сейчас продают ниже себестоимости в живом весе, в рознице это еще пока не сказывается. Но если у нас будет снижение эффективности производства свинины, естественно будет сокращение поголовья. Сейчас достаточно рациональный шаг нашего правительства в том, что они закупают эту свинину в государственный резерв. Это нормально, потому что сейчас самый минимум цены, дальше будет сокращение поголовья и повышение цен, и государство должно выбросить эту свинину на рынок в пиковый период.

Гречки в супермаркетах досі немає, а мука і мучні вироби теж потроху зникають. Чи не повторить мука історію з гречкою?

Марія Колесник: Якщо гречки у нас є певний дефіцит на ринку, то з борошном просто призупиняється виробництво. Якщо домовленість між урядом та виробниками борошна буде досягнуто, буде надано дозвіл на підвищення цін, борошно зразу з’явиться.

Щодо гречки є гранична ціна, яка є низькою, на сьогоднішні день, незважаючи на те, що було, ніби, підписано меморандум, продавати ніхто її не хоче. Якщо є можливість продати там, де немає контролюючих органів, то вона стоїть по ціні 17-19 гривень. А анонсовані урядом 13 гривень навряд чи будуть найближчим часом. Можливо, трохи ближче до нового маркетингового року, коли ті, хто мають достатньо високі запаси гречки, будуть бачити, що посівні площі збільшилися, і побоюючись більше втратити, будуть видавати цей товар на полиці по нижчій ціні.

Александр Ярославский: Правительство подписало меморандум с производителями. У меня есть структура реализации. Сельхозпроизводители реализовали 104,6 тысяч тонн гречки, всего лишь 5,7% ушло перерабатывающим предприятиям и элеваторам, остальная часть ушла другим структурам, которые в последующем давали на переработку по давальческим схемам. То есть, особого эффекта подписания меморандума нет.

С мукой проблема не в присутствии муки, а в стоимости. К сожалению, создаются такие условия, что наши мукомолы зажаты в рамки. То есть, при повышении на 25% стоимости мукомольной пшеницы 2-го класса в основном они ограничены в повышении цены на готовый продукт. Эта ситуация не стимулирует развитие, у нас запасы пшеницы есть, потому что у нас квотирование на внутреннем рынке, мука из нее может произвестись, но такие условия не очень привлекательны для мукомолов. Надо четко понимать, что чем хуже производителю, тем хуже потребителю, и наоборот.

Можно ли прогнозировать строки подорожания?

Александр Ярославский: Думаю, что движений особо никаких не будет. Единственно, что мукомолы будут вынуждены пускать муку не второго класса, а ниже по классу. Тем самым чтобы обеспечить хотя бы минимальную прибыль от своей работы.

Якщо в Україні є достатній запас зерна, чому у січні ціни на зерно в країні виросли?

Марія Колесник: В січні відбулося подорожчання на всіх сировинних ринках в світі, Україна не була винятком. Знову ж таки, аграріям треба сіяти, у них немає коштів, кредитування на достатньо низькому рівні і весь той обсяг отримання коштів, на які розраховували аграрії протягом року, на сьогоднішній день вони не доотримали. Тягнути далі вони не можуть через те, що наприкінці лютого вже починається посівна кампанія в південних регіонах. Відповідно, вплив світових цін і зростання цін на нафту та мінеральні добрива спровокувало також і зростання цін на ту саму пшеницю всередині Україні.

Чи може зняття зернових квот призвести до подорожчання продуктів?

Марія Колесник: Відміна квот може частково підтягнути наші ціни до світових, а вони суттєво нижчі. Але все одно українське зерно, на превеликий жаль, купується з дисконтом. Саме через те, що Україна вважається за останні півроку ненадійним партнером, з нею не хочуть співпрацювати. Квоти надані, але ми знаємо, що наш провідний експортер на сьогодні не може навіть по квоті вивести своє зерно, бо митниця його затримала. Будь-який агент не хоче брати на себе ризики і співпрацювати з Україною, тому сказати, що суттєво виросте ціна і що вона виросте до світових цін, невірно. Частково вона може піднятися, але справа в тому, що в першу чергу мова буде йти про фуражне зерно, в Україні є його надлишок, особливо по кукурудзі. Інакше вона просто погниє, всередині країни такий обсяг зерна вжити неможливо.

Казати, що це вплине на гречку, недоречно, вона взагалі непов’язана зі світовими ринками, нею не торгують на світових ринках. Це є внутрішній продукт і саме через те, що вона споживалася виключно на внутрішньому ринку, останніми роками скорочувалися її посівні площі. Ціна на неї була мінімально, саме тому країна, ніби, і намагається щось закупити, але немає такого ринку. Тим більше, у нас наближається новий маркетинговий рік, і надлишок зерна просто тисне на ціни всередині країни

Є інформація, що вже починається регуляція цін на соняшникову олію. Що буде з цінами на неї?

Марія Колесник: Україна на внутрішньому ринку споживає досить незначну частину олії, яку виробляє. Минулого маркетингового року, з вересня 2009 по серпень 2010 року, в Україні було вироблено приблизно 3-3,1 мільйони тон рафінованої соняшникової олії, з них 2,6 було експортовано. Ціни на соняшник, що є сировиною для виробництва соняшникової олії, зростали протягом осені, і на сьогоднішній день на світових ринках ця тенденція присутня. Відповідно, зростала ціна на соняшникову олію. Переробники, в першу чергу зацікавлені в експорті, фактично дотували внутрішні ціни і протягом осені український споживач по великому рахунку не побачив якогось коливання цін на соняшникову олію. Вони почали зростати лише в грудні, коли цей запас вже нівелювався і переробники вирішили, що на внутрішньому ринку теж треба підняти ціну. Але на сьогодні уряд зробив таку пропозицію, від якої переробники не в змозі були відмовитися: або ви вже не експортуєте (тобто ці 2,6 залишаються всередині), або будемо щось робити з ціною на внутрішньому ринку. Вони сказали: окей. Ціна на внутрішньому ринку буде більш-менш стабільною. Відмовитися від такого обсягу експорту - це просто вбити галузь.

Александр Ярославский: Украина обеспечивает половину мирового экспорта подсолнечного масла. В прошлом году урожай был максимальным – более 7 миллионов тон полсолнечника. Это достаточно рентабельная культура, и пользуется очень высоким спросом на внешних рынках. И представьте себе гипотетически, что у нас введено квотирование, и вся эта масса, 3 миллиона тон, хлынет на внутренний рынок. Цена снизится в разы, но на следующий год наши производители не будут сеять подсолнечник, в результате чего никто не выиграет.

На протяжении 20-ти лет правительство пытается регулировать в ручном режиме, но это ни к чему хорошему не приводит. Государство должно действовать исключительно рыночными методами, и дотируя именно населения с низким достатком.

Чи заважають ЄС, СОТ чи інші об’єднання виходу українських сільгоспвиробників на європейський ринок?

Марія Колесник: СОТ не може заважати, а може тільки допомагати виходу на ринок. Там мова йде про зняття обмежень, а відповідно це повинно стосуватися як внутрішнього українського ринку, так і зовнішнього. ЄС не завжди адекватно ставиться до допуску на свій ринок продуктів з інших країн, дуже часто використовуються навіть певні політичні мотиви. Наші виробники, в першу чергу м’яса курятини, вже напевно три роки намагаються вийти на європейський ринок. До цього року у достатньо великій кількості (хоч не в такій, яку ми бажали) фуражне зерно постачалося на європейські ринки. На сьогодні Європа, ніби, зняла квоти по поставках фуражного зерна. Це може бути разова акція, але це може бути предметом перемовин щодо зони вільної торгівлі. Європа не дуже хоче пускати на свої внутрішні ринки, але питання в тому, як уряд проведе ці перемовини, і що він для України з цього виторгує.

Александр Ярославский: Европейцы очень жестко охраняют свой рынок, и на сегодняшний день прорваться туда практически невозможно. Они дотируют своего производителя очень серьезно. 90% экспортных субсидий, которые используются вообще в сумме в странах ВТО, занимает Евросоюз, то есть, они стимулируют производителя экспортными субсидиями. Украину со своей готовой продукцией они там не ждут, они хотят ее видеть в качестве поставщика именно тех сырьевых ресурсов, которые им необходимы. К примеру, 65% рапса идет в Евросоюз, им глубоко до сиреневой звезды, на каких землях он был произведен, у них есть четкие программы по производству биодизеля. Единственное, что Украина может сделать, - это повышать эффективность производства, чтобы наша продукция была конкурентоспособной даже в условиях такой защиты от импорта в Евросоюзе.