Про що не сказав Президент?

Послання Президента до Верховної Ради породило більше запитань, аніж відповідей. Політики так і не побачили чітких обрисів стратегії розвитку України, назвавши спіч Віктора Януковича пустими деклараціями. Щоправда, оцінили самокритичність Віктора Федоровича.

Експерти губляться в здогадах, які ж тепер у нас пріоритети – земля, армія, інвестиції чи ще щось. Мовляв, краще провести одну чи дві конкретні реформи за рік, тоді буде про що звітувати. Реалізувати одразу 22 реформи ще нікому не вдавалося. Якою буде обіцяна модернізація – по азіатському варіанту, якому так симпатизує глава держави, чи європейському? Що означає загадкова формула співпраці з Митним союзом «3+1»?

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв, директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко та директор Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.

Андрій Єрмолаєв: «Формула «3+1» – це умовне відображення пропозиції України після завершення переговорів з Євросоюзом вийти на пакетну угоду Україна-Митний»

Згідно до вимог Конституції, Президент України звернувся з Посланням до Верховної Ради. Це рамковий документ, який готується фактично протягом всього року. Проведення цієї роботи було покладено на Національний інститут стратегічних досліджень, згідно розпорядження Президента, була створена робоча група по опрацюванню Послання, її робота була завершена місяць тому. Послання складається з чотирьох великих блоків (політичні питання, гуманітарна сфера, соціально-економічний блок та зовнішня політика і безпека). Особливість Послання 2011 року в тому, що це чесний матеріал, насичений даними та цифрами, пропозиціями. Особлива увага була приділена гуманізації економіки, питанням, пов’язаним із соціальними проблемами та шляхами їх вирішення. Є цікаві новації у зовнішній політиці та безпековій сфері. Зокрема, Послання супроводжується проектом нової Стратегії національної безпеки, яка, згідно законодавства, також презентується в рамках Послання. Проект Стратегії підготовлений на основі схвалених у 2010 році Закону про основні засади зовнішньої та внутрішньої політики. Фактично він розгортає прийняття цілої низки нових документів. Зокрема, це нова Воєнна доктрина, новий «Оборонний бюлетень», підготовка реалізації Концепції реформування армії. Завершилась робота і буде оприлюднена найближчим часом Нова стратегія зовнішньої політики. Всі ці документи синхронізуються між собою. Думаю, що найближчим часом буде підготовлена розширена версія доповідної частини Послання, де буде надруковано і презентаційний виступ Президента, і можливо з’являться інші проекти документів, які відповідають структурі і положенням Послання.

Головний зміст Послання-2011 був відображений в назві «Модернізація України – наша стратегічна мета». Дійсно, минулого року Президент звертався до народу України, де окреслив основні напрямки і наміри, суть своєї політики. За цей час пройшло чимало подій, зокрема, напрацювання Програми економічних реформ. На сьогодні вже підготовлений національний план по його реалізації, який розбитий по напрямках і в часовій логістиці. Він буде оприлюднений, де буде перелік заходів, пріоритетів, розміщених в часі, відповідальних і проекти відповідних рішень. Після прийняття Закону про основні засади внутрішньої та зовнішньої політики буде проведена реформа в секторі безпеки та оборони. Прийнято ряд серйозних змін в економічному законодавстві, в Бюджетному та Податковому кодексах.

Послання – це своєрідна політична традиція, яка не завжди дотримувалась. Але головний урок з історією послань Президента полягає в тому, що це не є просто звіт, оскільки так вже склалося свого часу, що у нас політична сфера – це постійна суперечка і спроба або виправдатись, або щось пояснити. Послання – це в першу чергу можливість чітко дати оцінку ситуації і сформувати своєрідний образ майбутнього, на який потрібно працювати владі, який пропонується і розрахований на підтримку громадськості і є своєрідною настановою та викликом для інтелектуальних кіл. В цьому році Послання Президента та його виступ у Верховній Раді – це в першу чергу спроба вийти за межі можливо болісних, але поточних завдань і сформувати пріоритети на майбутнє.

У виступі Президента, окрім загальних позицій по напрямках його політики на цей рік та на перспективу, також запропоновано кілька новацій, на які слід звернути особливу увагу. Зокрема, в блоці по боротьбі з корупцією Президент відкрито проголосив про те, що він готовий спиратися і розраховує на підтримку громадськості стосовно моніторингу і можливих нових публічних механізмів подолання корупційних справ. Думаю, це дуже серйозний сигнал і своєрідний тест для тих громадських організацій, які вже розпочинали таку роботу.

В блоці по зовнішній політиці була чітка відповідь стосовно тривалої дискусії (особливо у політичній сфері) щодо того, ми з Європою чи Митним союзом та Росією. До останнього часу це питання ставилось формально «або/або», але я переконаний, що сила української позиції полягає в тому, що з кожним партнером Україна сама пропонує той формат, який для неї вигідний і перспективний. З Євросоюзом є воля та бажання завершити переговорний процес по зоні вільної торгівлі, вийти на підписання відповідної угоди разом з угодою про політичну асоціацію. Це завдання 2011 року. Ситуація дійсно непроста. Є чимало моментів, які викликають зауваження і спробу захистити свої інтереси, зокрема, в аграрній сфері. Все-таки Євросоюз – це не благодійна організація, там досить жорсткі умови, і ми маємо розуміти, що при підписанні цієї угоди для української економіки – серйозний виклик. Але водночас перемовини та підписання угоди про ЗВТ та відповідну енергетичну асоціацію з перехідним періодом розглядається в першу чергу як своєрідний стимул для розвитку підприємницького середовища, для самозмін, тому що Євросоюз вимагає, стимулює до модернізації. Митний союз вже почав працювати, завершується процес формування економічного простру зі спільними митними правилами, з формуванням узгодженого законодавства, це новий економічний суб’єкт. Тривалий час учасники Митного союзу наполягали, пропонували Україні бути безпосереднім членом цієї організації. Але враховуючи, що Україна є вже членом Світової організації торгівлі, має певні зобов’язання та чітко визначені пріоритети зовнішньої політики, потрібно шукати ту формулу, яка, з одного боку, збереже нормальні торгівельні, економічні, виробничі стосунки з партнерами по СНД – учасниками Митного союзу. Але, з іншого боку, вона збереже і ті позиції, які зараз завойовуються в рамках євроінтеграційного курсу.

Формула «3+1» – це умовне відображення пропозиції України після завершення переговорів з Євросоюзом вийти на пакетну угоду Україна-Митний союз стосовно вже спільних правил, пов’язаних з торгівлею. На той момент учасники Митного союзу вже будуть мати єдині позиції стосовно вилучень, тарифної політики і т. ін. Це новий майданчик для переговорів. На сьогодні це регулюється двосторонніми угодами. Думаю, що це своєрідний сигнал на передодні нового раунду переговорів між Києвом та Москвою і настанови для економістів, дипломатів, політиків, урядовців стосовно напрацювання відповідних пропозицій. Власне такі напрацювання зараз і ведуться.

Акцент у виступі Президента був зроблений на глибокій реформі сектору безпеки та оборони, зокрема на реформі армії. Станом на сьогодні рамкові документи вже завершуються у своїй підготовці, а стосовно оптимальної моделі та логістики, поки що в процесі напрацювань. Президент бере це питання під свій контроль. Думаю, найближчим часом окрім загальних підходів, які відображаються у Стратегії національної безпеки та у Воєнній доктрині, буде і запропонована збалансована погоджена концепція реформування армії як такої. Є необхідність відповісти на ті реальні, актуальні виклики, з якими зараз стикається кожна країна, що має національну армію. Є досвід, в тому числі і повчальний останніх збройних конфліктів, вимог до оборонних систем і ми маємо це враховувати, коли підходимо до питання про реформу армії. Є загальне розуміння, що стан армії, престижність служби, військова еліта – це один із стовпів національного розвитку, тому ця увага невипадкова.

Володимир Фесенко: «Послання провокує більше запитань, ніж дає відповідей»

Погоджуюсь, що Послання – це не просто звіт. Дві головні його функції - політична оцінка того, що відбулося, яким зараз є стан суспільства, та формування пріоритетів розвитку. І це стосується не тільки українського досвіду, а й інших держав світу, де президенти виступають з посланнями. Це такий собі самоаналіз влади. З цієї точки зору, Послання є дуже важливим документом для аналізу, як сама влада оцінює і свою діяльність, і те, що треба робити далі.

Дуже добре, що Президент зробив виступ, особливо внутрішньополітичну частину, достатньо самокритично. Це був самокритичний аналіз і соціально-економічної ситуації, і держаної політики, особливо у сфері реформ. Він кількісно сформулював, що спромоглися реалізувати десь третину з того, що задумали і запропонували. Мені здається, зараз треба аналізувати, чому так сталося. Послання провокує більше запитань, ніж дає відповідей. Думаю, і владі, і суспільству треба шукати відповіді на ці запитання, бо йдеться про ефективність державної політики і про те, як далі має розвиватися суспільство. Неефективність того, що було минулого року, також має стати предметом серйозного обговорення.

Щодо бюрократизованості державної машини, тут все зрозуміло. Навіть те, що почали реалізовувати адміністративну реформу – це теж констатація існуючих проблем в системі державного управління.

Що стосується бізнесу, треба розібратися, чому він очікує і критикує, а не співпрацює з владою? Тут потрібний серйозний діалог. В діяльності уряду занадто переважає фіскальний підхід до відносин з бізнесом. Потрібно шукати економічні інструменти, які б заохочували великий бізнес і особливо малий до співпраці з владою та спільної діяльності і в розробці, і в реалізації реформ. Потрібно більше уваги приділяти саме економічним інструментам, а не лише адміністративно-фіскальним, зараз це суттєва вада діяльності Кабінету Міністрів, особливо економічного блоку.

Суспільство може критично, з насторогою оцінювати реформи, це зрозуміло. Для того, щоб воно краще зрозуміло заявлені реформи, зокрема пенсійну, соціальну, ЖКГ, треба вести величезну роз’яснювальну роботу, а не просто пропаганду.

Щодо стану національної економіки. Те, що визначена неефективність нинішньої структури економіки – також абсолютно об’єктивний та самокритичний аналіз. Але питання: як боротися з корупцією? Тут має бути системна політика, замало лише одного закону або окремих точкових дій. Зокрема, треба наводити порядок і серед нинішнього чиновництва, шукати корупціонерів не лише серед тих, хто був у попередній владі, а і в нинішній, очищувати від корупції тих, хто і зараз знаходиться при владі. Поєднання економічної, правової та соціальної політики – це і є перспектива посилення ефективності антикорупційної політики.

Питання про інноваційний розвиток поставлено абсолютно правильно. Є проект Програми інноваційного розвитку, але треба чітко визначити ресурси і те, як ця програма буде розвиватися. Є певні зрушення в питаннях альтернативної енергетики. Зараз це буде актуально у зв’язку з подіями, які відбулися в Японії. Але яке майбутнє атомної енергетики України? Як зменшувати залежність від енергоносіїв із-за кордону?

Я так розумію, що земельний ринок зараз є головним пріоритетом і на другу половину року, і на найближчу перспективу. Фактично – це один з головних ресурсів економічної політики. Також тут виникає дуже багато питань – технічних, процедурних, правових. Тут варто залучати не лише експертів, а й широку громадськість до дискусії навколо того, як впроваджувати ринок землі, яким він має бути.

У нас вже є певна ідеологічна формула зовнішньої політики – концепція національного прагматизму. По-перше, йдеться про відсутність якогось одного головного зовнішньополітичного партнера. Це не тільки Росія, це розширення стратегічних партнерів – особлива увага звертається на Китай. В нинішніх умовах – це абсолютно правильний крок.

Найближчим часом буде дуже актуальне питання зони вільної торгівлі з Європейським Союзом та питання про відносини з Митним союзом. Тільки-но відбувся черговий раунд переговорів про ЗВТ у Брюсселі, ви добре знаєте заяву Мунтіяна, яка спровокувала вже дискусію та багато запитань з боку дипломатів, закордонних експертів на предмет того, що це означає. Думаю, що у Президента дана відповідь, як поєднати європейську економічну інтеграцію та відносини з Росією і Митним союзом. Перший крок – це домовленість із Європейським Союзом, утворення зони вільної торгівлі. Другий крок (можливо паралельний, оскільки це буде відбуватися в найближчі місяці) - це оновлення договірної бази про зону вільної торгівлі з Росією та країнами СНД, і тільки після цього вже тертій етап – це домовленість з країнами Митного союзу. Якщо правильно та напряму тлумачити текст виступу Президента, йдеться не про вступ у Митний союз, а про партнерські стосунки, про баланс інтересів між Європейським союзом та Митним союзом, який би не суперечив. І те, що спочатку будуть укладені стосунки з ЄС, а потім з Митним союзом дає можливість якраз несуперечливій договірній правовій базі узгодити стосунки з двома головними зовнішньо-торгівельними партнерами – ЄС та Росією. Думаю, що це найбільш оптимальна стратегія на сьогодні. Інша річ, і це теж буде предметом дискусій, що означає формула «3+1»? Точно не наше членство у Митному союзу. А яким буде зміст цих партнерських стосунків – тут треба буде визначати держаним чиновникам, які відповідають за цей напрямок.

Вадим Карасьов: «Завдання модернізації залишається досить голим, тезовим і тоне в воді подробиць та деталей, які не складаються в панораму стратегії»

Реальний зміст мають формувати політики, а не чиновники. Якщо політики ховаються від викликів такими компромісними формулами як «3+1», то тоді й буде різнобачення. Хтось говоритиме, що це означає вступ до Митного союзу, а хтось скаже про створення зони вільної торгівлі. Це не політика. Це означає, що в документі немає стратегії, а є лише тактика. Тому і суперечлива думка про цей документ. В ньому правильні слова, правильно виставлені політичні «фішки», є певні меседжи. Але розфокусовані пріоритети, тому що, з одного боку, говориться про те, що це стратегія модернізації України 21 століття, а з іншого - немає таких посередницьких форм, які б це зв’язали з деталями в освітній сфері, соціальними реформами, т.ін. Тому завдання модернізації залишається досить голим, тезовим і тоне в воді подробиць та деталей, які не складаються в якусь картину, панораму стратегії.

Можемо говорити про те, що земельна реформа має стати предметом громадського обговорення, але, перш за все, предметом парламентської дискусії. Але в цьому Посланні взагалі немає мови ні про парламент, ні про опозицію. Це невипадково, і не тому, що влада їх не вважає необхідним інститутом співпраці, а тому що цей документ – це документ влади, реальність в якій вона живе. Влада вважає, що ці реформи – це її реформи, вона є ініціатором, інспіратором і це не реформи суспільства, тому що воно їх не сприймає в тому вигляді, в якому вони подаються.

Тож аналізувати цей документ потрібно з двох аналітичних фокусів. Перший – як діагноз, який ставить влада. А ми маємо поставити діагноз владі – як вона бачить курс України на десять років вперед, тому що мова йде про 2020. Другий – ми маємо проаналізувати та дати оцінку, наскільки ця реальність, в якій живе влада, і яка є змістом цього Послання, відповідає тій реальності і тим викликам, в яких живе Україна.

Можна говорити про те, що у нас нова зовнішня політика. Але чим вона відрізняється від багатовекторності режиму Леоніда Даниловича Кучми? Ми в тій же парадигмі хитрого теляти, який двох маток ссе. Але так вже не буде.

Дійсно, влада бачить, що в Україні щось не так, немає прогресу. Щось крутиться, державна машина щось говорить, щось продукує, політики щось говорять, якось діють, але немає прогресу. Ефект блокування розвитку. Влада інтуїтивно розуміє, що далі так не можна і потрібно щось робити, змінювати. Але це ще не значить вирішити проблему, а тільки поставити її. «3+1» - це не вирішення проблеми, а лише констатація того, що вона є і її треба вирішувати, потім.

Правильно говориться про те, що проблема національної модернізації на часі. Це дійсно імператив. Але чому не сказано про те, яка це модернізація? Хіба Радянський Союз – це не модернізована країна? Ми пройшли ту модернізацію, яку проходить зараз Китай та Сінгапур. Нам що, знову будуть азіатську модернізацію нав’язувати? Що таке модернізація країни, яка вже пройшла стадію індустріальної модернізації і знаходиться в стадії споживацького суспільства, давно вже вийшла за межі будь-якої азіатської моделі модернізації? Шлях України - це європеїзація, це і є модель модернізації. Але це інша модель, аніж в Китаї та Сінгапурі, де зараз люблять так нам показувати. І чому ми не беремо приклад з тієї ж Росії, де вже дійшли висновку, що ніякої технологічної, технічної, інноваційної, інвестиційно-інноваційної модернізації, про що я чую вже 20 років, не може бути без політичної, а це - демократизація та створення ліберальних економічних інститутів. В Росії до цього прийшли. Так давайте ми вже не будемо пропускати цей етап і будемо одразу говорити, що шлях до національної модернізації – це удосконалення демократії, створення плюралістичної, дійсно політично-партійної, правової системи, правової держави, а не підміняти рішення, які дійсно болючі принципові, стратегічні, хорошими правильними іграми. А що далі?

Потрібно дати відповідь, чому немає прогресу в Україні, чому ми застрягли в колі нерозвитку. Президент сказав в «пострадянській ямі». Але як з неї вибратися, тому що так можна і засипати себе.

Якщо б це було послання для суспільства, то тоді треба було звернути увагу на основі проблеми, які сьогодні стоять перед Україною. Демографія, міграція, громадянські протести, непопулярні реформи. Ні одна реформа не спрацювала, тому що їх багато. Не буває 22 реформи, візьміть одну-дві, проведіть їх за рік і дайте звіт, що зробили.

Формування нових сердитих прошарків. Що нам робити із середнім класом за рівнем споживацтва, яке залишив нам Радянський Союз і пострадянські країни? Де брати гроші? Їх немає.

Застаріла структура економіки, неефективна держава, монополізм та перерозподільчі конфлікти, земля і воля, бо якщо говорити про земельну реформу, скажіть, в чому її мета, яка соціальна складова? Що, просто оптимізувати ринок землі чи за рахунок цього вирішити бюджетні проблеми?

Правильні слова про людський капітал. Але він є там, де є конкуренція. Якщо її стає менше в освітній сфері, то ніякого капіталу не буде, а буде деградація людського потенціалу. Люди не можуть капіталізувати себе, якщо ніде немає конкуренції – ні в політиці, ні в економіці.

Хронічне недоінвестування через несприятливий інвестиційний клімат. Ми закриваємо ринки, монополізуємо їх, вводимо квоти на зерновому ринку…

Погоджуюсь із основною тезою Президента про вичерпаність 20 років. Але я бачу тупіковість стратегії на найближчі роки. Потрібно чітко сформувати майбутнє України. Це Європа, європроект. Має бути розуміння, що сьогодні ми живемо іншому світі, особливо після арабських революцій. Немає сьогодні сходу та заходу, нам потрібно бути там, де прогресивний світ.

Головне завдання для України сьогодні – це вбудуватися у великий світ. Влада це підсвідомо розуміє, тому що вона давно вже вмонтована у Великий Захід, в Євросоюз. Але вона розуміє, що курс на європроект - це потрібно міняти владу, ділитися середньовічними привілеями, які сформовані за останні 20 років. Тому влада буде робити крок вперед та два назад.

Дійсно, пострадянське десятиріччя вичерпано, але і вичерпаний отакий жанр документів, коли говоряться правильні слова в руслі бюрократичних мовних ігор. Потрібно робити більш прикладні документи, які б можна було реалізувати. Сказав Обома у своєму посланні, що для нього головний пріоритет – проведення реформи медичної сфери, і зробив все, щоб провести її через Конгрес. Він тепер може звітувати, а на наступний рік буде інша стратегія. Давайте вчитися не тільки писати послання на хорошій науковій мові, а робити їх так, як у західному світі, та мати результат.