Чи повториться в Україні львівський сценарій?

Під час Дня гніву навряд чи повториться львівський сценарій, а сама акція взагалі ризикує закінчитися «пшиком». Куди більше занепокоєння викликає 22 червня, коли комсомольці та комуністи мають намір масово приїхати до Львова. Експерти вже застерігають владу, що повторення подібних провокацій може вдарити і по ній самій, бо зрештою складеться враження, що українська влада не контролює ситуацію в країні. Це може спровокувати розігрування більш серйозних сценаріїв на нашій території вже іншими державами.

Як суспільству, де наростають протестні настрої, випустити пар? Чого очікувати від Дня гніву? Чи довіряють українці громадським рухам? Чим закінчаться спроби розколоти Україну? Хто стоїть за провокаціями у Львові?

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили політолог Ігор Попов, директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала та директор GMT Group Анатолій Луценко.

Ігор Попов: «Дуже багато зацікавлених в тому, щоб ситуація стала некерованою»

Які передумови того, що буде відбуватися найближчим часом? Добробут населення падає, видимих успіхів уряду немає. Великих подвигів більше, ніж засудити Кучму, поки що зробити не вдається. Реформи загальмовані. Майже рік тому була прийнята Програма реформ, підсумки дуже невтішні. Корупція зростає. Відповідно зростає градус протестних настроїв. «Плюс» пішла ескалація внутрішнього конфлікту по лінії ставлення до історії, мови і зовнішньої політики. «Плюс» втручання іноземних організацій у внутрішні справи України. Влада втрачає контроль над ситуацією і взагалі не розуміє, що відбувається в суспільстві. Рейтинги довіри до влади також радикально впали.

З іншого боку, є природне і зрозуміле бажання вчорашньої влади повернутися назад у владу, причому, не чекаючи виборів. «День гніву» - це технологічна акція, яка дійсно відбувається на фоні наростання протестних настроїв. Це спроба опозиційної партії очолити ці протестні настрої. Оскільки інші політичні сили сьогодні не організовують суспільство на протести, в акції можуть взяти участь і реальні громадяни, які не задоволені ситуацією в країні.

Акція буде повністю відрізнятися від подій у Львові 9 травня: інші мотиви, інші організатори і інші завдання для всіх сторін. Загалом подібні акції просто необхідні, бо влада показала свою незграбність будувати нормальний механізм комунікації з суспільством, саме тому вона робить багато дурниць. Через це лише вийшовши на вуличний протест суспільство може показати, що країна рухається не в той бік.

Оптимальний варіант, щоб завтрашня і інші подібні акції були конструктивними, – це надзвичайно масовий мирний захід із конкретними гаслами соціального характеру, скажімо, «стоп корупції», «відродити малий бізнес» і т.д. Це б показало, що маси громадян мирно нагадують владі, що у нас є такі-то проблеми. Проте, це ідеалістична модель.

Завтра з боку політичних замовників дійства буде спроба перевести це до необхідності політичного реваншу і зміни влади в позавиборний спосіб. Це підриває суспільну значимість громадянського протесту і зводить все до старої пісні: один колір проти іншого, Юля проти Віті. Влада в цьому дискурсі починає працювати за своїми шаблонами: зупинятиме автобуси з протестантами, звинуватить організаторів акції у всіх смертних гріхах, посадить найбільш активних громадян. Оскільки акценти на гасла будуть політичні, про що вже заявили організатори акції, то влада заявить, що захід проплачений (хоча лише частково матиме рацію). Тому влада не матиме на увазі всі ці соціальні вимоги, а це ображає людей, які дійсно вважають, що у нас порушуються соціальні права і є економічні проблеми. На жаль, цей сценарій виглядає найбільш вірогідним.

Найгірший сценарій, який поки що не на часі, проте ризики після львівської ситуації є, - це використання акції для дестабілізації ситуації. Це можуть зробити або політичні замовники цієї акції, або група яструбів у владі, або треті сили, або ж зовнішні замовники такої дестабілізації. Виявляється дуже багато зацікавлених в тому, щоб ситуація стала некерованою. Організувати провокацію технологічно і технічно легко та дешево, що ми бачили і 9 травня. У разі кровопролиття конфлікт може стати некерованим, а у зливі заяв і звинувачень виявити реальних винних буде неможливо.

Ще один варіант – все закінчиться пшиком. Ми бачимо, що якось стихла пропагандистська кампанія, виділені ресурси потихеньку розпорошують. Заявляли 5 тисяч учасників, може вийде тисяча. Влада скаже, що День гніву не відбувся, знову перестане зважати на думку громадян на кілька місяців і продовжуватиме вести країну не туди.

Анатолій Луценко: «Більше побоювання викликає 22 червня з точки зору реалізації сценарію, який був 9 травня у Львові»

Я хотів би провести аналогії з акцією 9 травня. У мене немає ексклюзивної інформації про організаторів того, щоб було у Львові, але видно відомий почерк північного сусіда. Технологія дуже проста: робиться невелика масовка, гарна картинка і прекрасна розгонка цього всього матеріалу через візуальні засоби масової інформації. У Львові «свободівці» працювали в «сценарії», це зрозуміло кожній людині, яка брала участь чи організовувала масові акції. Варто подивитися лишень «на картинку» тих подій. 6 хвилин тривав сюжет на російських «Вістях», навіть про президента так довго не показували.

Чи буде на День гніву щось подібне? Мені здається, не буде. У організаторів точно інші плани, ніж були у Львові, у них інший піар. У мене більше побоювання викликає 22 червня з точки зору реалізації сценарію, який був 9 травня.

По-перше, сама назва акції незрозуміла. День гніву проти кого? Проти влади, проти опозиції, яка не може об’єднатися, чи проти політиків взагалі? По-друге, коли мотиваційна частина погано прописана, це говорить, що організатори орієнтуються на те, що вони наслідують ідеологію. Тому завтра не буде ніяких супер-масштабних акцій. Згідно соціологічних даних, немає довіри до політиків як таких. Тому для того, щоб скликати людей, які приходять не для масовки, а висловити свій протест, повинна бути вибудована інша мотиваційна складова і проведена робота в плані ідеологічного забезпечення. Друга тема – до кого ці люди приходять? Поки опозиція не об’єднається, вона не збиратиме маси людей, і весь протестний ресурс суспільства не буде реалізований через такі акції як День гніву.

Віталій Бала: «Поки народ сам не стане учасником цих громадських рухів, він не буде їм довіряти»

Я солідарний з думкою, що назва «День гніву» - це абсолютно невдалий варіант для акції. В класичному варіанті для того, щоб говорити про такі радикальні речі, треба щоб рівень довіри до опозиції був набагато більший, ніж до влади, і рівень недовіри до влади був набагато більший, ніж до опозиції. Одразу видно, коли це організовували, там фахових людей не було, були певні особистісні амбіції невеликої групи людей, які хочуть себе продати якійсь політичній силі або таким чином заявити про себе. Тому розраховувати на щось серйозне не доводиться, хоча частково туди дійсно прийдуть люди, які не задоволені ситуацією в країні. Я б не говорив про об’єднання опозиції, бо їй так само не довіряють, як і владі. В цьому сенсі мені більш симпатичний рух «Вперед».

Були протести підприємців, але 90% населення (можливо, трохи менше чи більше) досить специфічно відносяться до так званих підприємців. Потрібно, щоб були захоплені більш широкі верстви людей. По-перше, на акції люди мають приходити, тому що хочуть приходити, а не тому, що їх стимулювали, умовно кажучи, матеріально. По-друге, потрібно, щоб були заявлені якісь конкретні речі. Поки людина не відчує, що в зібраннях, де вона бере участь, щось вирішується, вона ніколи не буде туди ходити. Феномен Майдану в тому і полягав, що люди були причетні до самої ситуації. Поки наші політики не почнуть вірити в те, що вони роблять, хай навіть і не мріють, що люди підуть за ними навіть на такі акції, вони просто будуть робити постановочні варіанти.

Тим, хто затіяв цей День гніву, варто було б об’єднатися з тим же «Вперед», «Вперед» об’єднатися ще з кимось. Не треба визначати, хто з них правильніший, хто більше любить народ, ними мають бути поставлені конкретні завдання, які влада повинна вирішити. Не дивлячись на те, що влада своїми діями дає всі підстави для того, щоб опозиція себе дуже добре почувала, опозиція це чомусь не використовує. Потихеньку настає час нових людей, протесті настрої чекають чогось якісно нового. Якщо нинішні політики чи при владі, чи в опозиції цього не зрозуміють, боюся, що ми станемо свідками радикальної зміни ситуації в країні.

Я б закликав тих, хто йде на демонстрації, щоб вони йшли з тим, щоб щось зробити. Важливо, що буде далі. Уявіть собі ситуацію, що Верховна Рада злякалась і розпустилась. А далі що? Де план дій у організаторів? Вони ж мають написати, яка буде форма правління в Україні, форма власності, яка ідеологія цього руху… Політика – це серйозна річ, вона є інструментом для вирішення багатьох завдань. Поки люди не побачать, які завдання вони вирішують, це буде завершуватись пшиком.

Щодо подій 9 травня у Львові, то я маю ексклюзивну інформацію по організаторам того дійства. Тут Анатолій абсолютно правий у тому, що вже сказав. Але є такі фахівці і в середині України, які можуть зробити так, щоб спровокувати якісь масові дії.

Так хто стоїть за Днем гніву, бо Данилюк вчора запевняв, що це прості люди, які збираються зі всієї України висловити свій протест? Ви згадали про політичного замовника, хто ним є?

Ігор Попов: Оскільки в цій акції присутня досить обмежена кількість брендів, фактично вона приватизована, то це вказує на існуючого політичного замовника. А по тим гаслам, які висуваються, логічно передбачити, що це - керівництво минулого уряду України.

Віталій Бала: Все виглядає так, що це пов’язано з БЮТ. Насправді, це їхня помилка. Треба до цього підходити більш виважено та зрозуміло. Це тільки завдяки владі знов складається ілюзія, що можна гаслами вчорашнього дня всіх скинути та знов повернутися до влади. Чим швидше вони це зрозуміють, тим у них буде більше шансів зробити щось корисне для країни.

Анатолій Луценко: Коли був Податковий майдан я неодноразово казав, що не треба ховатися. Не може бути так, що якась маленька група суспільства, люди, які працюють на ринках, зробили революцію в інтересах всіх. Об’єктивно треба виходити з політичними гаслами. Минулого разу вони на цьому погоріли, а зараз роблять ще гірше. Не треба ховатися за шафами.

Віталій Бала: Треба вийти і відкрито виступити БЮТ, Гриценку, Яценюку та іншим. Зрештою, використати це як майданчик для спілкування з народом, налагодити комунікацію з людьми, а не тихо приватизовувати.

Але ж протестні настрої у населення зростають, до опозиції немає довіри. Як випускати цей пар?

Віталій Бала: Хвилює доля нашої країни. Ситуація у світі, м’яко кажучи, несприятлива, щоб перебігати то до однієї сторони, то до іншої. Повертаючись до подій у Львові, скажу, що крім всього іншого, ще й розігралася російська карта в контексті виборів 2012 року в Росії. Ми можемо догратися, що реально поділимо Україну, якщо ось так будемо бігати з цими Днями гніву. Річ у тім, що молодь Західної України не сприймає соціокультурні цінності, які характерні для всієї України і пострадянського простору. Це серйозні речі, а ми тут бігаємо на День гніву туди-сюди. Події у Львові, інцидент з генконсулом Росії, це просто «капец» для країни, це ганьба. Нинішній владі треба знайти тих людей, покарати і вибачитися офіційно перед Російською Федерацією, а не писати ноту про невтручання в наші справи.

Ігор Попов: Уже зараз деякий російський капітал приглядається до українських ринків, бо після виборів в РФ не всі там зможуть лишитися. От їх і лякають Львовом, мовляв, тут будуть бити москалів.

Що ж може статися 22 червня у Львові? Це будуть вже вдвічі потужніші провокації?

Віталій Бала: Вже ж заявлено, що туди поїдуть комсомольці та комуністи. Насправді, все залежатиме від влади. Тут все зав’язане на Президенті та його позиції щодо закону про Червоний прапор. Йому просто треба було виступити та сказати, що політики не втручаються в ці святкування. Коли він не сказав ні «а», ні «б», це був сигнал. Я знаю про те, що було декілька команд з Києва, їхати чи не їхати цим хлопцям. До 13.00 взагалі була тиша. Потім коли той, хто тримав ситуацію в Києві, вирішив, що все впорядку та від’їхав, інший дав команду і п’ять автобусів пропустили. Але у владі мають розуміти, що це в першу чергу удар по України та ним самим. Вже складається ілюзія, що влада не контролює ситуацію в своїй країні. Якщо це станеться ще 22 червня чи будуть провокації в День гніву, то міф стане реальністю, що влада не контролює ситуацію, то можна тут робити більш серйозні речі. І тоді сценарії будуть писатися зовсім не в Україні. А наші можновладці думають, що це їм якось допоможе.

Ігор Попов: Абсолютно правильно. Зрозуміло, на який гачок попадається влада. Цей конфлікт може бути довготривалим. Проти підняття ціни на гречку люди можуть вийти один раз на вулицю, а от проти кольору прапора та всього іншого, доки не додавлять – будуть сидіти на Майдані і ходити колонами. Короткостроково може вирости рейтинг у Президента чи його партії, якщо вони займуть одну сторону конфлікту. А довгостроково? В Лівії начебто все почалося через якісь дрібниці, але війна продовжується через те, що там різні племена, глибокі протиріччя між якими зараз роздмухали. Якщо одна сторона буде дуже ображена, їй скажуть, що керівник другої сторони сидить на Банковій, вона піде на штурм.

Які це може мати наслідки особисто для Януковича?

Анатолій Луценко: Прямих ударів одразу не буде. Не може бути один з організаторів той, хто сидить у владі в конкретному регіоні. Всі розуміють, що губернатор призначений Президентом. Накопичування незадоволення відбувається поступово. Кілька таких скандальних акцій і йде обвал рейтингу. Вся команда, яка сидить в оточенні Президента, повинна це розуміти перед тим, як іти на такі речі.

Звичайно, в цьому контексті може відбутися відставка уряду, який вже набрався негативу як сучка бліх. На певний час це допоможе випустити пар в суспільстві.

Українці не довіряють ні владі, ні опозиції, а громадським рухам довіряють?

Віталій Бала: Поки народ сам не стане учасником цих громадських рухів, він не буде їм довіряти. Нашим опозиціонерам треба проводити безкоштовні акції. Нехай на них приїде 10 людей, але не бійтеся, що вас покажуть з такою кількістю, просто скажіть, що зараз є 10 людей, які реально хочуть змінити ситуацію, а потім їх буде 11 і так далі.