Що пережила школа за останній рік?

Цей шкільний навчальний рік ознаменувався раптовим введенням підсумкових контрольних робіт в 5-8 класах, мітингами вчителів та закриттям малоукомплектованих шкіл. До сьогоднішнього дня школи так і не отримали повного комплекту підручників для 10-го класу. Невирішеною залишилась і проблема підняття зарплат вчителям, аби вони могли нарешті придбати хоча б нетбуки та ліквідувати комп’ютерну неграмотність, проти якої виступає уряд. Експерти сходяться в одному: обіцяні реформи і досі лишаються на папері, а правильні гасла не мають свого реального втілення або просто обростають бізнес-проектами.

Про це у прес-центру «Главкому» говорили координатор напрямку «Суспільство знань» в Уряді Змін, перший директор Українського центру оцінювання якості освіти Лілія Гриневич та директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти, директор Українського центру оцінювання якості освіти (2006-2011) Ігор Лікарчук.

Лілія Гриневич: «Букваря російською мовою надруковано на понад 60 тисяч примірників більше, а українською мовою - не вистачає»

Навчальний рік був достатньо складний і наповнений значною кількістю сюрпризів, незважаючи на які вчителі працюють, а діти навчаються. Сьогодні останній день Державної підсумкової атестації в 11 класі і завтра буде свято Останнього дзвоника.

Серед характерних рис цього навчального року нашумілі підсумкові контрольні роботи в 5-8 класах. Офіційна причина, яка озвучувалася Міністерством освіти, а саме підготовка до оновлення державних стандартів освіти, цілком невиправдана через той механізм, який був запропонований. Основна новація полягала в тому, що діти, які завжди писали підсумкові контрольні роботи, а також учні 4-х класів, які складають підсумкову атестацію, змушені були це роботи лише за визначеними Міністерством освіти і науки збірниками. Я не буду поглиблюватись в економічну складову цього питання, що ці збірники друкувалися і розповсюджувалися одним видавництвом. Порахуємо, з 5 по 8 клас є чотири предмети, на цих паралелях сьогодні навчається 300-400 тисяч учнів. Якщо хоча б половина з них (по 200 тисяч на чотирьох паралелях - це 800 тисяч учнів) для підготовки до цих підсумкових контрольних робіт придбають збірники, а підприємливі видавництва видали зразу відповіді до них, то це великий бізнес-проект. На превеликий жаль, ми сьогодні можемо перерахувати цілу низку таких ініціатив Міністерства освіти, які насправді обростають бізнес-проектами. В даному випадку ці гроші вийняті з кишень батьків.

На кінець навчального року ми бачимо ще і проблеми з управлінням, менеджментом Міністерства освіти. Запропоновані Міністерством книжечки потім виявилися дуже неякісними. Напередодні підсумкових контрольних робіт Міністерство освіти і науки звернулося до вчителів з тим, що в зв’язку з помилками, наприклад, з історії для 5-го класу з 38 варіантів можна обрати тільки 7, для 6-го класу з 38 варіантів – 10. Це свідчить про те, що все здійснюється поспіхом і неякісно, а основна мета - точно не збільшення і покрашення якості освіти.

На початку навчального року ми привертали увагу до того, що підручники щойно розпочинають друкувати і вони не надійдуть вчасно. Але те, що відбулося, перевершило навіть наші погані очікування: до сьогоднішнього дня школи не отримали повного комплекту підручників для 10-го класу. Всім відома відповідь Генеральної прокуратури про стан з підручниками. Є просто неймовірні неспівпадіння між замовленням, яке надавали управління освіти, і тим, що надрукували. Наприклад, Букваря російською мовою надруковано на понад 60 тисяч примірників більше, а українською мовою не вистачає.

В якості освіти в країні є ключові речі: вчитель, який працює з дітьми, зміст освіти, якому навчають дітей, і умови навчання. Вчитель, на превеликий жаль, жодних покращень для свого становища впродовж цього року, які були обіцяні владою, не отримав. Цей рік ознаменувався великими мітингами вчителів, але вони при цьому не змогли досягти основного – припинення маніпуляцій з тарифною сіткою. Сьогодні мінімальна заробітна плата становить 960 гривень, а перший тарифний розряд, який має дорівнювати мінімальній заробітній платі, становить 630 гривень. Це означає, що молодий вчитель, маючи 9-й тарифний розряд, отримує заробітну плату 1030-1080 гривень, що майже співмірно з мінімальною заробітною платою технічного працівника у школі. Це не мотивує розумних та талановитих людей здобувати цю професію і йти працювати у школу.

Ми знову маємо справу із закриттям шкіл. Розуміючи демографічні показники в країні по скороченню контингенту учнів, тема освітніх округів, яка вже була попередньо розроблена і має певне експериментальне підтвердження, не реалізується нормально. Уже є рішення міської ради Донецька, міської ради міста Тореза про закриття шкіл. На запит Арсенія Яценюка ми отримали відповідь Генеральної прокуратури про те, що закриття цих шкіл не відповідає закону і ці рішення опротестовані.

Ігор Лікарчук: «Щоб ліквідувати комп’ютерну безграмотність вчителя, треба дати йому можливість придбати комп’ютер»

Навчальний рік, який закінчується, був дуже складним для системи освіти взагалі, і в тому числі для системи загальної середньої освіти. Я в назвав чотири характерні риси. Перша – обіцяні реформи в системі загальної середньої освіти так і не розпочалися. Не можна вважати реформами заяви про, начебто, масове створення освітніх округів, запровадження державного стандарту початкової та середньої освіти і багато чого іншого.

Друга характерна риса – в загальноосвітні навчальні заклади повернулася корупція. Я роблю таку заяву свідомо, бо постійно маю контакти з керівниками закладів освіти і вчителями. Відновилися черги батьків, бажаючих зробити так, щоб оцінка у їхніх дітей-випускників була кращою, аніж вона є насправді. Вчорашнє повідомлення про те, що двох викладачів ліцею ім. Богуна затримано з хабарями є підтвердженням моїх слів. І такі процеси відбуваються по всій Україні.

Третя – потужне засилля непрофесіоналізму в управлінні освітою, в яку повертаються радянські методи управління.

Четверта – цей навчальний рік в системі загально середньої освіти став дуже яскравим в контексті того, що матеріальне становище вчителя надзвичайно погіршилося. На фоні інфляційних процесів заробітна плата залишилася на попередньому рівні. При цьому замість реальних справ по виправленню ситуації ми чуємо, що вчитель мало працює, у нього мале навантаження і про те, що вчитель має оволодіти комп’ютером. Який комп’ютер? За які гроші вчитель його купить?

Сьогодні я побачив інформацію в ЗМІ про те, що з’явилися фальшиві відповіді на зовнішнє тестування 2011 року. Це є очікувана річ, яка була у всі роки. Але є кілька насторожуючих моментів, тому що за моєю інформацією, в Українському центрі оцінювання якості освіти зруйновано систему захисту конфіденційної інформації і подібні речі стали більш реальними, аніж в попередні роки. В попередні роки люди, які розробляли тести з кожного предмету, готували кілька їх варіантів, і директор Українського центру постійно обирав один з них, який віддавав до друку. Я у варіант, який віддавав до друку, завжди вносив зміни, які не впливали на валідність тесту, але про них ніхто не знав, навіть з числа укладачів. Цього року дана практика відхилена. Сьогодні кожен з укладачів тестів знає, який саме варіант друкується, і який саме піде як бойовий для проведення зовнішнього оцінювання.

Ви заявляєте про витік інформації?

Ігор Лікарчук: Я кажу про високі потенційні ризики витоку інформації.

Прем’єр-міністр Азаров поставив завдання: до нового навчального року ліквідувати комп’ютерну безграмотність вчителів. Наскільки це реально і взагалі, чи потрібно це?

Ігор Лікарчук: Ліквідовувати будь-яку безграмотність завжди корисно, в тому числі комп’ютерну. Але виникає питання, для чого? Якщо це потрібно для удосконалення навчально-виховного процесу, для самоосвіти вчителів, то – це дійсно корисно. А якщо це потрібно для того, щоб запропонувати якийсь комерційний проект, то я не знаю, наскільки це доцільно. Більше того, я не здивуюся, якщо це буде робитися за кошти самих вчителів.

Для того, щоб ліквідувати комп’ютерну безграмотність вчителя, треба дати йому можливість придбати комп’ютер. За ту заробітну плату, яка у нього є на сьогодні, він цього не зможе зробити.

Лілія Гриневич: Міністерство освіти і влада дуже справно вміє говорити красивими гаслами, але за ними дуже часто або нічого не стоїть, або відбуваються надзвичайно загрозливі речі, або знову ж таки готуються бізнес-ініціативи. Наведу ще один приклад, ви знаєте про дуже хорошу ініціативу «Електронного вступу». Але для того, щоб приєднатися до системи «Електронного вступу», вузи змушені підключитися до «Єдиного інформаційного вікна», що їм буде коштувати 30 тисяч гривень в рік. Більше того, члени приймальних комісій вищих навчальних закладів стурбовані ще і тим, що до цього часу система «Електронного вступу» не пройшла тестування в масштабах країни.

Це тестування планується на червень. Такі великі системи, таке програмне забезпечення має бути протестоване фундаментально, адже в той момент, коли кожен абітурієнт може послати запити до п’яти університетів на три спеціальності – уявіть собі, який буде потік. Це було з системою «Конкурс», коли в «найгарячіші» дні минулого року треба було подивитись своє рейтингове місце, вона фактично «полетіла» від кількості запитів. Сьогодні ми до кінця не можемо бути впевнені, як спрацює система електронного вступу. Розуміючи цю ситуацію, батьки вже налаштовані перевірити та віддати ці документи в реальному вимірі та часі. На превеликий жаль, зараз прийшов час красивих гасел та абсолютно невідповідних їм дій.

Ігор Лікарчук: Якщо говорити про систему електронного вступу, то вона повинна мати сертифікати якості та захищеності для того, щоб їй могли довіряти люди. Наскільки я знаю, сертифікатів захищеності ця система не має.

В Україні, як відомо, є демографічні підйоми та спади. Тобто, є періоди, коли дітей мало в школах або ж, навпаки, йде великий наплив. Якщо зараз закриється багато шкіл з малою чисельністю учнів, чи не доведеться їх потім знову відкривати?

Лілія Гриневич: Школи закриває місцеве самоврядування. Зрозуміло, що такі приміщення шкіл повинні або належним чином законсервовуватись, або там може змінитися спосіб діяльності, наприклад, в бік позашкільної освіти. В будь-якому випадку ми не можемо допустити ситуації, яку отримали з дитячими садочками, коли в 90-х роках у зв’язку з демографічною кризою їх масово закрили, розпродали або поселили там інші організації. Тепер ми знаємо, в якій ситуації виявилась дошкільна освіта в Україні.

Зараз іде мова про те, що ми закриваємо школи для того, щоб просто зекономити. І водночас Міністерство освіти кидає ще одне гасло, що вся країна буде вчитися в першу зміну. Це неможливо виконати. В більшості районів Києва в місцях появи новобудов, як гриби, ростуть будинки і не будується достатня кількість навчальних закладів. Тож деякі школи будуть просто змушені вже з наступного року переходити в другу зміну. В тій же Донецькій області батькам пропонують перевести дітей в школу, яка має сьогодні достатню наповненість, тож частина класів теж піде в другу зміну. Тобто, знову маємо гарне гасло, яке не виконується.

Ігор Лікарчук: Як колишній директор малокомплектної школи, скажу, що, на превеликий жаль, проблема таки дійсно є. Але знайшли найпростіший шлях її вирішення – закриття. У нас і малокомплектна, і школа, в якій навчається дві тисячі учнів, працюють за єдиним навчальним планом, за єдиним штатним розписом, єдиними умовами оплати праці, правилами внутрішнього розпорядку та єдиною класно-урочною системою організації навчання. В цьому є уся проблема. При Міністерстві освіти є маса підпорядкованих йому установ таких, як Інститут змісту інноваційних технологій навчання, який може запропонували модель роботи малокомплектної школи, її фінансування, відповідні нормативні документи, і ми б не мали проблеми закриття шкіл.

Чи вдасться запровадити скрізь навчання в одну зміну?

Ігор Лікарчук: Я знаю школи, які працюють у дві з половиною зміни. Сьогодні ми маємо збільшення кількості учнів, в перші класи іде набагато більше дітей, ніж це було у минулому навчальному році. Дай Бог, щоб ми вирішили цю проблему без закриття шкіл.

Хотілось би почути вашу думку стосовно альтернативи, бо вже є ініціативи відкрити домашні школи. Чи бачите ви переваги все-таки у загальнодержавних школах?

Ігор Лікарчук: Домашні школи – це буде приватна освіта, яка з державною освітою знаходиться в нерівних правах. У нас є кілька сотень приватних загально-навчальних закладів. На цих учнів, так як і на тих, що не навчаються там, у бюджетах різних рівнів закладаються кошти на здобуття ними загально-середньої освіти, бо це гарантовано Конституцією. Але чи хоч одна приватна школа хоч раз отримала ці кошти з бюджету?..

Асоціація приватних шкіл давно бореться за те, щоб був прийнятий відповідний законопроект, але його ніхто навіть не розглядає. Думаю, якщо такі школи і будуть поширюватись, я впевнений, що вони будуть давати знання, але не думаю, що це буде по кишені більшості населенню України.

Приватна освіта, в тому числі і вища, не поставлена на один рівень. Якби приватні вищі навчальні заклади мали право брати участь у тендері на отримання державного замовлення підготовки тих чи інших спеціалістів, то багато з них би виграли його і готували б краще, аніж деякі державні вищі навчальні заклади. Але у нас немає такої практики і замовлення йде лише у вищі державні навчальні заклади.

Лілія Гриневич: У світі форма домашнього навчання надзвичайно популярна і з кожним роком її стає все більше і більше. Очевидно, це пов’язано із тим, що діти є дуже різні, тож способи навчання теж мають бути різноманітними. Ми все ще тримаємося класичної класно-урочної системи. В домашньому навчанні можна знайти як позитиви, так і деякі промахи, тому що соціалізація дитини може пройти тільки в колективі. Тому потрібно, щоб цим займалися професіонали, а різноманітні форми навчання стимулювала держава.

Держава ж сьогодні налаштована на те, щоб регламентувати абсолютно все від початку до кінця. Наприклад, завжди була можливість у спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, які мають особливий навчальний план та поглиблене вивчення предметів у інваріантній частині навчального плану (спільна для всіх шкіл) 15% навчального часу давати на ті предмети, які вивчаються поглиблено. Тобто, якщо замість трудового навчання захочуть додатково зробити технічний переклад для шкіл з поглибленими вивчення іноземної мови чи ще щось, в цьому випадку директор школи має погодити свій навчальний план (чого раніше не було)… з Міністерством освіти та науки. Це абсурд, щоб такі речі треба було погоджувати в центральному відомстві країни! Тобто, ми маємо централізацію, хочемо постригти всіх під одну гребінку і при цьому дуже мало приділяється уваги якості освіти.

Сьогодні основна тенденція в світі така: якнайбільше свободи дати школам та педагогам, а на центральному рівні дати дієвий механізми перевірки якості освіти. Громадяни, які платять податки, з яких утримується система освіти, мали б право знати і мати точну інформацію, як навчають в різних школах.

Так, приватна освіта є в абсолютно нерівних правах. Зверніть увагу, що батьки дітей, які йдуть до приватної школи, платять двічі. Вони сплачують податки, з яких утримується система освіти, і потім ще платять приватній школі. Я не говорю про елітні приватні школи, де навчання коштує півтори тисячі євро. На території Києва є приватні школи, де навчаються діти, які мають певні вади розвитку і лише там можуть навчатися.

Чи є у вас дані, скільки коштує державі один учень?

Лілія Гриневич: Сьогодні наш учень коштує різну кількість грошей, в залежності від типу навчального закладу та території, де він навчається, а також наповнюваності школи. Якщо середня вартість учня може становити 6 500 грн., то в малій школі – 10 000 грн. Держава виділяє певний норматив, а далі підтримують органи місцевого самоврядування. У Польщі щодо малокомплектних шкіл законодавство дозволяє робити так: створювати свій штатний розпис та щоб громада села доплачувала на утримання цієї школи. Це сьогодні, згідно з нашим законодавством, неможливо. Тому потрібно освіті дати більше свободи.

Ігор Лікарчук: Лілія Михайлівна назвала абсолютні цифри, тобто в них закладається заробітна плата, утримання шкільного приміщення та обслуговування. Але ніхто сюди не враховує мільярдні кошти, які витрачаються на друкування підручників, багато з яких не доходять до учнів, їх величезна кількість лежить на складах. Не враховується вартість програми «Шкільний автобус», подивіться, скільки цих автобусів стоїть на ринках у райцентрах на вихідні. Не враховуються кошти, які йдуть на комп’ютеризацію закладів освіти та інші речі. Нещодавно було оголошено, що на державні освітні програми в бюджеті буде передбачено 10 млрд.грн. Якби у нас був ефективний фінансовий менеджмент в освіті, ми б знайшли кошти, щоб підвищити заробітну плату освітянам, не вимагаючи додаткового фінансування з бюджету.