Україна-Росія: похолодання без прояснень

Зустріч українського та російського прем’єрів засвідчила, що в стосунках двох країн почався новий етап. Відносини між Україною та Росією вперше за президентства Януковича переживають період охолодження. Вперше виник серйозний конфлікт інтересів, який пов'язаний не з газом, а з питанням подальшої інтеграції України. Очевидно, що робити далі не знають ні в Москві, ні в Києві. Росія і далі б тиснула на Україну, доводячи до ручки її економіку. Проте можлива ситуація, коли їхній потенційний союзник на пострадянському просторі, внаслідок цього опиниться перед серйозними внутрішньополітичними та внутрішньоекономічними проблемами. Якщо нинішню поки що лояльну до Росії владу зметуть соціальні протести, ще невідомо, хто прийде натомість і чим це обернеться для Кремля?..

Про це в прес-центрі «Главкому» дискутували директор Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко, колишній представник Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський та заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий.

Богдан Соколовський: «Не виключено, що до 2019 року російська сторона буде затягувати питання перегляду цін на газ»

Вчорашні переговори були плановими, бо це було засідання спільної україно-російської комісії. Їх результати були очікуваними: Росія стояла на своєму, а Україна хотіла змінити формулу, проте вони були свідомі того, що не наступить такий щасливий момент. Питання газу – це лише один з елементів переговорів та один з елементів кремлівської політики стосовно України, який був започаткований у 2009 році. Російська сторона не для того підписувала ці газові контракти, аби їх так легко змінити. Не виключено, що до 2019 року російська сторона буде затягувати питання перегляду цін на газ. Тоді вже розмова набере зовсім іншого оберту.

З одного боку, я не заздрю нинішній владній команді, вона розуміє, в якій ситуації опинилась. З іншого, не йдуть ті реформи, які були обіцяні. Зокрема, щодо реформування української економіки, яка б передбачала істотне скорочення обсягів споживання газу, це не виконується. Минулого року була опублікована програма Президента Януковича передбачала до 2015 року скорочення на 20% споживання енергоресурсів. На жаль, на сьогодні це не відбувається. Це за рік не робиться, але 8 років, які лишилися до закінчення терміну дії підписаних газових контрактів, цілком достатньо аби скоротити споживання газу. На той час, можливо, вже й буде термінал для скрапленого газу. Можливо, будуть реструктуризовані, перепрофільовані підприємства, які споживають багато газу. Тоді можна буде говорити з росіянами предметно зовсім на іншу тему або й відмовлятися взагалі від споживання газу.

Азаров вперше видав ультимативну заяву про те, що якщо Росія не піде на поступки, то ми, мовляв, піднімемо ціну на транзит. Це не так просто з огляду на другий підписаний контракт в січні 2009 року щодо транзиту, хоч він також був несправедливий. Але підписати контракт по транзиту – це одне, добиватися підвищення транзитної ставки – це інше, можливо, і треба так ставити питання. Але треба бути свідомим того, що Україна сьогодні на транзиті заробляє максимум 1,5 млрд.дол. Для нормально функціонуючої економіки це не є ті гроші, за які можна торгуватися незалежністю української економіки. Я переконаний, якщо б Україна готувалася бути негазотранзитною державою, як Угорщина, то трагедії б не було.

Вчора не відбулося ані проривів, ані провалів. Це була просто «галочка» чергових переговорів.

Володимир Фесенко: «Відносини між Україною та Росією вперше за президентства Януковича переживають період охолодження»

Ніякої сенсації не було і не могло відбутися на вчорашніх переговорах. В першу чергу, ми говоримо про газову тему, хоча традиційно засідання міжурядової комісії передбачає більш широкий порядок денний. Раніше обговорювались різного роду коопераційні проекти, а зараз все відійшло на другий план, тому що обидві сторони зациклилися на газовій темі. Точніше українська сторона поставила умову: спочатку вирішуємо питання про газ, потім – все інше. Думаю, російська сторона ставить питання про газ ще більш жорстко. Йдеться не про знижку, а про зміну формули обрахунку ціни на газ. В 2009 році завдяки угоді ми опинилися в газовому кріпацтві від Росії, а в 2010-му, отримавши знижку, ми опинилися ще й в геополітичному кріпацтві. Але проблема залишилась невирішеною.

Фактично вчорашня зустріч засвідчила, що в стосунках України та Росії почався новий етап за часів Президента Януковича. Якщо навесні 2010 року ми спостерігали різке зближення, потепління, формування нового стратегічного партнерства, то після цього потрапили в такий період стагнації, зависання, невизначеності, невпевненості, як далі ці відносини будуть розвиватися. Але зараз вже очевидно, що відносини між Україною та Росією вперше за президентства Януковича переживають період охолодження. Вперше виник серйозний конфлікт інтересів, який пов'язаний не з газом, а з питанням подальшої інтеграції України. Або це європейська інтеграція, завершення переговорів по ЗСТ, або Митний союз з Росією, Білоруссю, Казахстаном. Думаю, що подальша тактика росіян буде достатньо жорсткою. Як мінімум до кінця року, можливо, до президентських виборів, вони будуть тиснути на нас. Точніше, чекати, як українська економіка буде виживати в умовах зростання цін на газ. Буде непростий час випробування для нашої економіки та для вищого керівництва, як вони будуть реагувати на цю ситуацію. Ми бачимо, що частина українського бізнесу, в першу чергу група Фірташа та група Ахметова, шукають власні сценарії нейтралізації цих викликів і це їм вдається. Для всіх інших будуть проблеми.

Проте тут постає питання для Росії та її стратегії економічного егоїзму «довести до ручки», а далі, мовляв, вони самі прийдуть зі словами «рятуйте!». Але можлива ситуація, коли їхній потенційний союзник на пострадянському просторі, який не який партнер, внаслідок цього опиниться перед серйозними внутрішньополітичними та внутрішньоекономічними проблемами. Ми зараз бачимо ситуацію в Білорусі. Якщо в подібне повториться в Україні, то це неминуче призведе до серйозних політичних наслідків. Питання, що отримає Росія внаслідок такої політики? Думаю, що росіяни самі не знають відповіді.

Головне, як будуть реагувати українські керівники? Поки, як мінімум, інерційно. З точки зору раціональної економічної логіки, вони хочуть довести до завершення переговори про ЗСТ, не хочуть отримати нових конфліктів по СОТ. В цьому сенсі якийсь час буде така інерція. Дай Бог, щоб ми десь в жовтні завершили переговори про підписання угоди, тоді дуже важко буде повертати назад. Але осінь стане вирішальною. Думаю, або доведеться шукати більш-менш прийнятний компроміс по газові проблематиці, або ситуація буде загострюватись чи у внутрішньополітичному вимірі для України, чи у двосторонніх стосунках. Зокрема, українська сторона рано чи пізно буде шукати виходу з угоди 2009 року, бо так жити далі не можна. Якщо росіяни погодяться на якусь зміну формули, то таким чином, щоб отримати від української сторони нові компенсації. Думаю, це буде допуск росіян до контролю над українською ГТС. В якій формі та на яких умовах – це окреме питання. Інакшого варіанту компромісу я просто не бачу.

Сергій Солодкий: «Після здачі своїх інтересів у газовій сфері, вирішувати питання внутрішньої політики України будуть вже не в Києві, а в Москві»

Вчорашня зустріч прем’єр-міністрів була доволі невигідною і значною мірою принизливою для української сторони, адже апріорі було відомо, що російська сторона на жодні поступки не піде. Більше того, український уряд напевно був проінформований про те, що російська сторона зараз страшенно роздратована кроками України. Найбільше Москву за останній час турбували два кроки. По-перше, чутки про можливий виклик Путіна до Прокуратури для допиту у справі Тимошенко, і, по-друге, лист Азарова Путіну, який був написаний півтора тижні тому.

Тональність цього листа була доволі дружньою, але поза тим і Путін, і Медведєв доволі несприятливо поставилися до цього стилю спілкування. Основний акцент був на тому, що українська влада зараз має дружні відносини з Росією, на відміну від попередньої влади, і це зобов’язує Москву піти на певні поступки, компроміси. В Росії на це відповідають, що бізнес є бізнес, а дружба є дружбою, і цим моментом не можна спекулювати. Це певний сигнал щодо недалекоглядності політики Януковича, який розпочав своє президентство зі значних поступок російській стороні (відмова від НАТО, Харківські угоди).

В листі згадувалося, що ціна газу для України є дорожчою, ніж для інших країн Європи, зокрема, Польщі і Німеччини. Росія відповідає, що контракти є секретними, ніхто реальної ціни не знає, і вона не схильна приймати цей аргумент української сторони.

В листі також йшлося про поступки України. Перша з них, що російська сторона буде допущена до модернізації української газотранспортної системи України. Російська позиція з цього приводу: чому ми маємо вкладати гроші в ГТС, не маючи жодного контролю над нею? Інша поступка, яку запропонував Азаров в своєму листі, - це можливий перехід на розрахунок російськими рублями за поставки газу. Російська сторона відповідає, що це не може бути поступкою України, тому що Путін сам це запропонував як поступку для нас, мовляв, якщо Україні це вигідніше, то нехай собі переходить. В Росії це сприймають як своєрідне лицемірство з українського боку.

Інший момент, який роздратував Росію, - це те, що Україна має намір з 1 липня перейти на нижчу ціну за газ. Йдеться про 240 доларів за тисячу кубометрів. При цьому не зрозуміло, яким чином українська сторона сподівається це зробити. Жодних передумов для цього немає, російська сторона відмовляється сідати за стіл переговорів, якщо не буде серйозних поступок з боку України. В Росії є побоювання, що Україна якраз 1 липня може звернутися до Стокгольмського арбітражного суду. Чи зробить це уряд України, важко сказати, тому що наслідки такого кроку є непередбачуваними. Росія говорить про те, що краще не дратувати ведмедя. Вона боїться напевно тому, що може вийти дуже багато оборудок, пов’язаних з діяльністю «Газпрому».

Уряд України фактично опинився заручником власної недалекоглядності, одним із елементом якої є Харківські угоди минулого року. Те, що Росія зробила поступку - стодоларову знижку на газ, вона вважає проявом своєї великодушності та благородства, і на інші поступки вона йти не збирається.

На які поступки з українського боку Росія зараз розраховує? По-перше, це створення спільного підприємства «Газпрому» і «Нафтогазу», по-друге, користування газовими сховищами України і, по-третє, відмова України від європейської інтеграції і приєднання до Митного союзу. Або ж створення інших привабливих для Росії інтеграційних проектів, російська сторона зацікавлена в авіаційній і суднобудівній галузях України.

Чи піде на це українська сторона, зараз важко сказати. На мою думку, уряд України зараз не знає, як діяти. Додаткових аргументів, як спонукати російську сторону до переговорів фактично немає. Водночас відомо, що соціальна напруга в Україні зростає і буде ще більше зростати за умов падіння економічного та соціального розвитку. Може посилюватися тиск наближених до Президента бізнесменів з тим, щоб влада все-таки пішла на серйозні поступки. «Плюс» наближаються парламентські вибори.

Які будуть наслідки, якщо Україна піде на поступки чи щодо Митного союзу чи здачі своїх енергетичних, транспортних і т.д. потужностей через створення спільних підприємств? Україна може втратити серйозний елемент інтересу до себе з боку Європейського Союзу. Більше того, якщо влада буде користуватися бажанням перемогти на парламентських виборах, пішовши на певні постуки для зниження ціни на газ, то буде вже байдуже, хто переможе на тих виборах. Тому що при здачі своїх інтересів у газовій сфері, вирішувати питання внутрішньої політики України будуть вже не в Києві, а в Москві.

Богдане Івановичу, поясніть, чому ви так скептично сприймаєте можливість звернення України до Стокгольмського арбітражу? Чи є в України правові підстави оскаржити там газові контракти з Росією?

Богдан Соколовський: Я в цьому відношенні вірю переконанням Бориса Нємцова, який нещодавно заявив, що з росіянами краще не судитися, а домовлятися. Є дві альтернативи: з Росією можна або домовлятися, або воювати. Україні другий варіант ніяк не підходить, тому домовлятися - єдиний. Стокгольмський суд для нас не є перспективою навіть по відношенню до цих контрактів, тому що вони виписані таким чином, що ми в будь-якому випадку в програші. З точки зору господарського права, контракти повністю на стороні росіян.

За умов якого президента Росії можливий перегляд контракту?

Володимир Фесенко: Це питання не принципове ні для російських виборів, ні з точки зору прізвища президента. Коли йдеться про те, вступати Україні в Митний союз чи ні, між Путіним і Медведєвим ніяких розбіжностей немає – це спільна російська позиція. Питання газу, поступок або компромісу може бути додатковою темою в передвиборних перегонах. Медведєв і Путін можуть гратися, хто краще себе продемонструє як інтегратор України, адже після Харківських угод поки це не виходить.

Росіянам доведеться думати, як бути з Україною: чи кидати напризволяще і фактично ризикувати ще одним союзником в пострадянському просторі, чи вирішувати це питання в більш гнучкій формі, де можна зробити баланс економічних, бізнесових і політичних інтересів.

Відомо, що не будуть чекати 2019 року. Росіяни б, звичайно, почекали, але реальні політичні процеси і в Україні, і зовнішньополітичні такі, що коригувати угоду 2009 року будуть. Можливо, це не буде нова угода, а якась її корекція. Кріпацтво не лише в тому, що формула ціни не вигідна для нас, а в тому, що ми змушені закуповувати стабільні обсяги газу.

Щодо Стокгольмського арбітражу є і ризики, і слабка позиція української сторони, але тут теж є тактичні ігри. А от якщо був новий уряд? Можна переводити цей конфлікт в іншу площину, підштовхувати росіян. Азаров на це не піде, все залежить від того, хто буде новим прем’єр-міністром. Судовий розгляд – це крайній варіант. Скоріше ні, ніж так, але я б не давав стовідсоткової гарантії.

Стосовно листа Азарова. Коли політики починають листування – це перша ознака серйозних проблем в стосунках.

В різні роки говорили, що для української економіки непідйомна ціна на газ 200 доларів, 250, потім - 300. Чи «потягне» наша економіка ціну 400 доларів за тисячу кубометрів?

Богдан Соколовський: Ніяк. За останні два тижні з російського боку пролунали три ціни на газ на четвертий квартал – 350, 400 і 500 доларів. В чому тоді перевага тієї хваленої формули? Дев’ять місяців давно минуло, всі параметри відомі, я рахував по калькулятору – виходить до 300 доларів. І тут раптом «Газпром» називає свої ціни. «Газпром»-Кремль для себе трактує формулу так, як він хоче. Така ціна в четвертому кварталі для України є непідйомною. Саме тому Фірташ вийшов на схему отримання 4 мільярдів кубометрів газу дешевше, аніж отримує держава України. Чому окремому бізнесмену вдається домовитися, а державі - ні? Можливо, Фірташа треба ставити керівником держави?..

Кажуть, що комунальні тарифи при ціні 400 доларів виростуть в 2,5-3 рази. В України є газ власного видобутку, якого вистачає для потреб населення. Наскільки збільшиться ціна на комунальні послуги, у зв’язку зі збільшенням ціни на російський газ?

Богдан Соколовський: У нас є внутрішній газ, виробник газу отримує його за 200 гривень за тисячу кубометрів. Ми видобуваємо на сьогодні стільки газу, якого би було абсолютно достатньо для внутрішнього користування конфорками та теплокомунгосподарствами, які багато використовують і вугілля. Тобто, тих 19,5 мільярда газу цілком достатньо. Тож якщо зростають тарифи для населення, це означає, що за його рахунок виживає бізнес.

Володимир Фесенко: Трохи не згоден з такою оцінкою. Питання підвищення комунальних тарифів – це вимога МВФ, який аж ніяк не виступає адвокатом українського бізнесу. Тут є економічна фінансова логіка, яка застосовується зараз і Росії. Це теж контраргумент на майбутнє проти російських пропозицій. Йдеться про так звані внутрішні ціни на газ. Міллер говорив про те, що ми можемо отримати внутрішню ціну на російський газ тільки, якщо станемо членами Єдиного економічного простору (це ще більш високий рівень інтеграції, а не просто Митний союз). Але Росія вже давно взяла курс на зближення внутрішніх та зовнішніх цін на газ і цей стратегічний курс не буде змінюватися. Тож ціна на газ буде тільки збільшуватись. В України та ж сама ситуація, і МВФ запитує українських урядовців, чому у нас низька внутрішня ціна на газ? Це ненормальна ситуація, бо є величезний дефіцит «Нафтогазу України», одна з причин якого різниця внутрішніх та зовнішніх цін. Цю проблему доведеться вирішувати. Думаю, що нинішній уряд значною мірою потрапив у пастку, яку йому підготували попередники. Якщо Балтійські країни, Казахстан, Росія збільшували внутрішні ціни та комунальні тарифи з 90-х років, то у нас цієї проблеми навіть не торкалися. Передвиборно це не вигідно робити, тому я розумію Азарова та інших регіоналів, які дуже побоюються зараз цього підвищення, бо це «повний капець» з політичної точки зору. Тому вони торгуються з МВФ, щоб збільшувати тарифи поступово на 20-30%, а не в два-три рази і відкласти більш різке підвищення на період після парламентських виборів.

Яким є баланс газу в Україні?

Богдан Соколовський: Минулого року баланс газу в Україні був приблизно 66 млрд. кубометрів. До цього часу не затверджений (а мав би бути) баланс газу на 2011 рік. Для населення ми спалюємо приблизно 27 млрд., враховуючи теплокомунгосподарства. Решта все йде у промисловість та частково у комунальну сферу. На технологічний газ написано, що йде 5,5 млрд. кубометрів, хоча фахівці НАК кажуть, що добилися зменшення за рахунок упровадження деяких сучасних компресорних станцій.