Чи буде в Україні суд присяжних?

Задекларовані владою зміни до кримінально-процесуального законодавства можуть виконати давню вимогу щодо суду присяжних, бо це дійсно передбачено Конституцією України. Але є побоювання, що це пропишуть таким чином, що з цього суду присяжних толку не буде жодного, бо в країні досі на повну працює радянська каральна модель. Якщо людина потрапила в СІЗО, винна вона чи ні, виправдовувати її ніхто не поспішає, вона роками може чекати на вирок. Очевидно, спершу треба змінювати філософію, а потім вводити нові форми судочинства.

Про це в прес-центрі «Главкому» розповів відомий адвокат Андрій Федур.

Андрій Федур: «Суд присяжних ситуацію не покращить»

За сьогоднішніх реалій ніякого суду присяжних в Україні не буде. Суд присяжних – це лише одна з форм судочинства, її не може бути по тій простій причині, що в Україні немає суду як такого. Суд – це місце цивілізованого вирішення спору. А чи є той державний орган, який ми сьогодні називаємо системою судів в Україні, місцем цивілізованого вирішення спору? На мій погляд, це все, що завгодно, але не місце цивілізованого вирішення спору.

Якщо моє людське право буде порушено, то я, на жаль, не зможу його захистити в такому державному інституті як суд. Більше того, в цій країні, починаючи від Президента і закінчуючи Івановим, Петровим, Степановим, немає жодної людини, яка б змогла належним чином захистити свої права в суді.

Якщо з судами така ситуація, то чи може бути для нас панацеєю або якоюсь надією на покращення ситуації введення нової форми чи видозмінення форми самого судового процесу? Ні, тому що стоять зовсім інші завдання, сповідується зовсім інша філософія. На більшій частині планети земля за часів нашої цивілізації людське життя ніколи нічого не коштувало, і права людини реально ніколи не захищалися. Сьогодні це є лише міфом, балачками, байками для бідних, бо права людини не захищаються у абсолютній більшості країн світу, і ми живемо в одній з них. У нас будь-який державний чиновник, починаючи від начальника жеку, є намісником Бога на землі, а всі інші люди для нього мало що значать.

Я взагалі не вважаю Україну державою за своєю природою. Держава – це всього-на-всього інструмент, за допомогою якого ми мали б гарантовану можливість захисту своїх інтересів, а цей інструмент на сьогоднішній день не є ефективним.

Суд присяжних, особливо в тих формах, які нам зараз пропонують, нічого не дасть і ситуацію не покращить. Питання не в тому, як процесуально буде розглядатися ваша справа – судом присяжних, одноособово суддею чи колегією суду, - це не повинно мати значення. Вам повинно бути гарантовано одне єдине: розгляд справи буде справедливим, рішення будуть прийматися на підставі закону. Це сьогодні ніхто в нашій країні не гарантує, і не ставить перед собою таких завдань.

В Україні все ж таки розпочалася судова реформа, парламентом прийняті відповідні законодавчі акти. Ви кажете, що введення такої форми як суд присяжних нічого не вирішить, але ж змінювати щось потрібно. Якою ви бачите можливість покращення ситуації з захистом прав людини і покращення роботи судової системи?

Андрій Федур: Я особисто ніякої судової реформи не бачу. За останні 5-10 років я не побачив, що права людини в країні стали гарантованими, що людина зможе захистити своє право в суді. Прийняли новий закон про судоустрій і статус суддів, але кому від цього стало краще?

Більше того, я дуже скептично ставлюся до органів, які можуть помикати, потурати чи управляти суддями. Суддя має бути суддею, а коли ми створюємо якісь органи, які будуть за ним дивитися, спостерігати, то це, як правило, призводить до того, що той чи інший чиновник має можливість впливати на цю гілку влади.

Які механізми могли би бути дієвими саме в Україні, в системі судочинства, щоб людина могла захищати свої права?

Андрій Федур: Треба, щоб суд став судом. Між іншим, я не є противником суду присяжних, я «за» нього як за форму. Очевидно, що в нашій країні було б вірно, щоб будь-якій людині, яка може бути засуджена до позбавлення волі, був гарантований розгляд справи судом присяжних. Нам завтра пропишуть зміни до чинного законодавства, зокрема Кримінально-процесуального кодексу, і так чи інакше виконають давню вимогу щодо суду присяжних, бо це дійсно передбачено Конституцією України. Але пропишуть таким чином, що з цього суду присяжних толку не буде жодного.

Нам уже сьогодні розказують про те, що судом присяжних будуть розглядатися справи про особливо тяжкі злочини. Тобто, якщо йдеться від 10 років і більше, то справу розглядає суд присяжних, а якщо санкція статті передбачає людині до 10 років чи до 5, то їй конституційне право на судовий захист будуть гарантувати тільки частково? А це добре до тих пір, поки нас не стосується. Я знаю, про що говорю, стосовно мене більше п’яти років велися розслідування і було порушено п’ять кримінальних справ.

Суд присяжних може бути корисною формою. Я більше «за» модель суду присяжних царської Росії, але про це мова у нас взагалі не йде. Я є прихильником того, щоб у сторін процесу – прокурора і адвоката – було гарантоване право відводу будь-кого з присяжних чи всіх присяжних без пояснення причин.

Чи є в Україні кадри для суду присяжних?

Андрій Федур: Більше, ніж достатньо. Там не може бути суддів, прокурорів, адвокатів, працівників спецслужб. Це має бути будь-хто з громадян України пристойної репутації, які не мають ніякого відношення до цієї сфери діяльності. Вибір громадян повинен бути випадковим. Участь в суді присяжних має бути обов’язком громади в конкретному місці, повинен існувати реєстр для певної території. Очевидно, що треба передбачити певні обмеження щодо фізичного здоров’я людини. А далі вже проблема сторін, як собі вибрати присяжних.

Суд присяжних має працювати на громадських засадах?

Андрій Федур: Вони не можуть отримувати гроші, бо це стане непоганим бізнес-проектом.

Є інформація про те, що є дуже мала частка виправдальних вироків. Чи є у вас якісь дані?

Андрій Федур: Якщо брати розгляд судами лише кримінальних справ, то там виправдовувальних вироків малесенька частина по одній простій причині - у нас залишилась в спадок радянська система кримінального судочинства. У нас виправдати людину не можна. Немає значення, скоїла вона злочин чи ні, але якщо вже сидить на Лук’янівці, то як же її може виправдати суд? А тоді – що? Слідчий був неправий, чи прокурор, чи суддя? Вони апріорі праві завжди. Тож треба засудити хоч за що-небудь, щоб виправдати той час, який людина сиділа в буцегарні.

Люди ж там сидять роками. Я знаю один приклад, коли чоловік відсидів у Лук’янівському СІЗО більше, ніж була максимальна санкція його статті по Кримінальному кодексу. Максимальна санкція була 3 роки позбавлення волі, а він під вартою уже перебував три роки і три місяці. Коли після моєї поради терміново внесли клопотання про звільнення з-під варти, його відхилили. Прокурор заявив суду, що немає підстав для його задоволення, а суд, відмовляючи в задоволенні клопотання, сказав, що його розгляд зараз передчасний і суд до нього повернеться пізніше. Так і сталося: суд розглянув справу по суті, постановив обвинувальний вирок, призначивши людині покарання 3 роки позбавлення волі, і у зв’язку з тим, що людина цей строк уже відбула, звільнив її з-під варти із зали суду. Але на той момент людина просиділа під вартою 3 роки та 6 місяців. А ми говоримо про оправдальні вироки… У нас зараз люди по 8 років утримуються в слідчих ізоляторах, а обвинувального вироку так і немає. І це тоді, коли в законі прописаний граничний термін тримання під вартою – 18 місяців.

Зараз у мене є один із процесів, де обвинувачений у справі (ще не підсудний, бо його ніхто не віддав до суду) Олексій Пукач. У нього давним-давно закінчився граничний термін тримання під вартою, але питання продовження такого строку судом ще навіть не обговорювали. Я вже не кажу, що навіть не знаю, де він зараз перебуває. Я направив адвокатські запити в усі установи, де можуть триматися особи, які під слідством, і знаю, яка мені прийде відповідь, – там у них його немає. Він тримається десь в іншому місці, але питання, на яких умовах? Кажуть що недавно прокурор, виступаючи на процесі, сказав, що це для того, щоб гарантувати його безпеку, бо він цілий генерал-майор міліції. Вибачте, але в Лук’янівському СІЗО є міністри, заступники міністрів… Там сидять тисячі людей і ніхто не говорить про питання їхньої безпеки. Так тоді повипускайте всіх тих, кому не можете безпеку гарантувати.

Я не є адвокатом Пукача і захищаю в цьому процесі інших, але ж Пукач жодного дня не перебував під вартою на установлених законом підставах. Він тримається десь, невідомо де, нібито в СБУ. У нас же немає установ для утримання осіб, які знаходяться під слідством. Тому, з одного боку, є судове рішення про взяття його під варту, є судове рішення про продовження строку тримання під вартою, офіційно закінчився термін тримання, а він у слідчому ізоляторі не був і 5 хвилин. І на це ніхто не звертає уваги, це нікому не треба.

Тому тим, хто зараз заявляє про розгляд справи судом присяжних, безперечно, таке право має бути гарантовано. Я за введення суду присяжних, але, з іншого боку, можу їм поспівчувати, бо розумію, що навіть цим вони не зможуть себе захистити.

Тобто, це Луценку не допоможе?

Андрій Федур: Мені особисто Луценко не подобається. Він абсолютно ніякий міністр внутрішніх справ і на цій посаді зробив багато шкоди і для системи, і для народу Але йому стовідсотково має бути гарантовано судовий захист, зокрема, право на суд присяжних.

А з огляду на ментальність українців, чи буде довіра до суду присяжних?

Андрій Федур: Тут буде величезна проблема, бо одна з основних національних особливостей українців - щоб у сусіда було гірше. Але життя навчить, бо всі аплодують до того часу, поки це не стосується конкретної людини, її родича чи знайомого.