Як змінилися українці за роки незалежності?

За роки незалежності українці стали більш розкутими. Помітно зросли суспільні очікування та самооцінка. Найбільшими стресами за двадцятирічний період стали зміна символіки України після здобуття незалежності, вбивство Георгія Гонгадзе та Помаранчева революція. Фінансова ж криза більшість не злякала, адже українцям в різні часи доводилося жити в бідності. Але як би добре чи погано не жилося, нам властива постійна готовність до переживання драматизму, і завжди знайдеться привід, з чого пожуритися.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили психологи Олег Покальчук та Олексій Шнеєр.

Алексей Шнеер: «Сейчас характерна для украинцев череда депрессивных и тревожных состояний»

Обсуждая тему, насколько изменилась психология украинцев на 20 лет независимости, стоит отметить большую раскованность наших граждан. Они стали говорить легче и не только о своих внутренних проблемах, но и о политических событиях, об общественной жизни.

Кроме того, за последнее время стало больше тревожных состояний, что связано с обстоятельствами, в которых они живут. Сейчас характерна для украинцев череда депрессивных и тревожных состояний.

В общем-то человеческие проблемы не меняются с годами, потому что в основном речь идет о вечных ценностях – о семье, о дружбе, о внутреннем состоянии. В то же время за последние 20 лет здорово изменились семейные атрибуты – стало больше гражданских браков и это связано с определенными особенностями отношений. Люди стали легче сходиться, жить вместе стало проще, но это связано с ослаблением определенных обязательств, соответственно, гарантий стало меньше.

Олег Покальчук: «Наші люди б вимерли, якби керувалися духовними ідеалами»

Зміни у психології українців відбулися в тому, що ми почали відчувати себе як певна сукупність. Але нас цікавить, як змінюється поведінка в наслідок зміни психології. Як нас бачать зовні? В останній книжці Джоан Роулінг про Гаррі Поттера є таке створіння, яке називається «залізногруз». Це найстрашніших із драконів, тому що він вагою 6 тон і роздавлює все, на що сідає. Тож психологія українців міняється таким чином, що ця сукупність на що не сяде, то розчавить. В результаті – плач над збиранням решток.

Зараз люди себе самоідентифікують більш цілісно, і тут дуже чітка градація між віком, статтю та територіальною приналежністю людей. Тому в загальному їх оцінювати не можна, бо немає такої загальної картини. В принципі зараз те саме, що було і 10 років тому, тільки динаміка змінилася. Стало більше старших людей, молодь стала більш динамічнішою в тому сенсі, що частіше виїжджає за кордон і менше хоче повертатись. Гендерний дисбаланс продовжує розвиватись і жінок більше, ніж чоловіків. Захворюваність, в тому числі психічна, наркоманія та алкоголізм зростають. Проте в Росії така сама картина, Східна Європа трошки інакша, але динаміка така сама. Суспільна психологія українців є інтегральною частиною східноєвропейського організму, а він трошки хворий.

В плані суспільних реакцій у українців завищені суспільні очікування, завищена самооцінка і, відповідно, більша кількість нарікань на те, що реальність не відповідає мрії.

З позитиву - це те, що молоді люди, які народилися за роки незалежності, навіть не розуміють, про що ми тут з вами говоримо. Вони не заморочуються такими ретроспекціями і рефлексіями, які притаманні пострадянському суспільству. Українське суспільство радянське і по домінанті історичних переживань (а те, що змінився плюс на мінус, абсолютно не має значення), і по способу прийняття рішень, і по механізму вертикалі влади, по типу корупції все те ж саме. Так, з’являється нова людина, інтелектуальна, але вона себе відчуває особистістю і особливо не хоче ні з ким кучкуватись, приєднуватись до якоїсь зграї, партії.

Якими українці будуть років через 15-20? Вони зміняться?

Олег Покальчук: Безумовно. Ми нічим, ні біологічно, ні демографічно не відрізняємось від пострадянської Східної Європи. Буде домінувати ментальність старих людей. В 2050 році в Європі буде більше 20% людей, яким за 60 років. Це означає, що всі установки, всі цінності будуть визначати вони. До речі, це тенденція після Другої світової війни. Якщо ви думаєте, що миролюбність Європи – це зусилля ООН і різних організацій бізнес-типу? Ні. Просто люди постарішали і менше хочуть воювати, це молодші чубляться невідомо за що. Буде більше жінок та менше чоловіків, причому більше старих жінок. От і вся історія. Молоді буде менше, тому що ніхто особливо не хоче народжувати, а якщо і хоче, то з розрахунку потім вивезти їх за кордон. Щодо молоді, яка житиме тут, то якщо працюватимуть соціальні ліфти, можливо, вона адаптується. Але оскільки тип зайнятості в суспільстві перейшов від промислової до посередницької та аграрної, то кількість робочих місць щороку зменшується. Думаю, що у нас через 15 років буде десь 35-38 мільйонів населення при такій динаміці.

Немає в суспільній динаміці понять «добре» та «погано», є так, як є. Якщо ми приймаємо на віру ті наводки політиків, як мало би бути, то вони завжди думають про власне благо. Їх поведінка спрямована на те, щоб ми їм повірили і краще обслуговували їхні інтереси.

Алексей Шнеер: Для Украины характерно разделение на три серьезные части. Первая живет ближе к западу, там свой склад характера и тип мышления, у них есть определенная общность. Все, что южнее, имеет свои особенности. Беда в том, что за время независимости не пытались говорить о том, что это наше разнообразие может работать на пользу государства. В основном работали на разделение, и кто-то обязательно должен был быть сверху: сначала западный менталитет превалировать, потом - восточный, а южане пока сидят и наблюдают за всем этим. Имело бы смыл подумать о том, что может объединить этих людей в границах этого государства.

Вважається, що українці завжди були рабами то під Польщею, то Австро-Угорщиною, то в роки Радянського Союзу і т.д., тому відбулося становлення самосвідомості вільної людини. Скільки треба часу, щоб українці могли позбутися комплексу меншовартості, рабства і думки, що ми такі нещасті?

Алексей Шнеер: А кому выгодно, чтобы вы избавились от этого чувства?..

Олег Покальчук: Думаю, ця психологія не зміниться. Що стосується рабства, то в українців психологія не рабів, а набагато гірше – психологія вільновідпущеників. Психологія вільновідпущеника полягає в тому, що він, будучи звільнений своїм господарем, дякує йому за звільнення і продовжує жити та працювати біля нього і з ним, бо це економічно вигідно, доцільно і статусно. Тому в основі людської поведінки лежать не ідеї, ідеологія та дух, а вигода людей, вона може бути і духовна в тому числі, але мотиви людської поведінки завжди дуже практичні. Наші люди б вимерли, якби керувалися духовними ідеалами. За соціологією, людей, які дійсно цікавляться незалежністю або незалежністю країни, не більше 5%.

Алексей Шнеер: Хочу привести реальный пример из жизни. Один из моих коллег рассказал случай пациента, у которого, как он считал, расстройство. Он все свои житейские проблемы пытался решать открытым честный путем в суде. Что бы там не произошло, он подавал в суд, занимался тяжбой, пытался достичь каких-то привилегий. Жилось, естественно, тяжело, он обратился к специалисту. Мы обсуждали эту ситуацию, и один из коллег сказал очень простую вещь: мы сейчас обсуждаем проблему человека, который пытается в нашей стране жить честно, и считаем это психическим расстройством. Правила игры вот такие. И беда не столько в том, что мы даем взятки и откаты, а скорее в том, что эти правила постоянно меняются. Если бы мы с вами знали, что такая-то привилегия стоит сколько-то, деньги нужно отдать тому-то, и ты получишь, что хочешь, навечно. Однако, в наших условиях это невозможно. Может, когда-нибудь мы установим хоть какие-то правила, пусть они будут европейскими, азиатскими или чисто украинскими, то будет проще жить и расстройств будет меньше.

Які події в історії української незалежності стали стресами для українців?

Олег Покальчук: В українців є певна готовність до переживання драматизму. Якщо немає приводу, з чого пожуритися, давайте журитися з приводу історії. Є запит на стресогенність. Як тільки трапляється якась біда, то в загальному плачі Ярослави на валу відчувається нотка: ага, нас таки гноблять, значить, ми важливі.

Якщо говорити про події, то перше – це зміна геральдики. Тобто, не саме здобуття незалежності, а зміна геральдики, бо візуалізація – це сильний вплив. Друге – вбивство Гонгадзе, третє – Майдан. Ці три події на загальному рівні задавали якісь нові орієнтири і маркери.

Алексей Шнеер: Любое событие можно назвать стресогенным. А можно усиленно искать такое событие, которое можно назвать стрессовым, не найти его, и создать его искусственно, потому что есть такая потребность. Этот случай для нас нередкий.

Світова фінансова криза не стала стресом?

Олег Покальчук: Ні, тому що ми достатньо злиденні в принципі, і звикли жити в бідноті. Наші предки взагалі переживали кошмарні часи, і якщо в сім’ї є декілька поколінь, то бабця скаже: та, це не страшно, от ми лободу їли.

Чи властиві психології українця протестні настрої?

Олег Покальчук: Разговоры о протестный акциях и протестные акции – это разные вещи. В истории Украины сопротивление начиналось, когда враг уже у ворот, когда приходили какие-то армейцы-красноармейцы, тогда люди брались за топор и вилы. А когда проблема где-то там вообще, то с протестами уже сложнее.

Всі ненавидять олігархів, але в той же час всім хотілося б заробляти такі самі гроші. Всі ненавидять корупцію, але при цьому відкладають для того, щоб влаштувати сина в «поплавок». Це аномалія чи абсолютно нормальна суспільна риса?

Олег Покальчук: Це звичайна риса людської поведінки. Суб’єктивно я вважаю, що в українському етнотипі багато східного елементу – турецького, татарського. Тобто, на рівні генетичної пам’яті «восточный базар» у нас присутній. Ми, звичайно, страшенні європейці, але реально ці всі бакшиші у нас в порядку речей. І це завжди було у нас культурі, не зважаючи, яка влада чи імперія була.