Випробування для Януковича «східним партнерством»

Україна скептично ставилася до «Східного партнерства», проте нинішній самміт підняв у вазі цей проект, тому що Віктору Януковичу потрібен був черговий майданчик для спілкування із західними лідерами.

Але загалом самміт не мав особливо вирішального значення, бо Європа і в Ялті, і на особистих зустрічах європейців з українським Президентом уже все сказала, зайнявши вичікувальну позицію. А очікує вона не лише на позитивну розв’язку у справі опозиційного лідера, не менше її турбує виборчий закон, який, на їх думку, не дає рівного доступу до виборів. Тому навіть у разі підписання угоди про асоціацію, вона може бути нератифікована багатьма парламентами країн ЄС. На жаль, парламентів, які висловлюють занепокоєння з цього приводу, стає все більше і більше.

Позитивні моменти самміту стосуються економічної співпраці, а саме зникла формула про візи як про далекотремінову перспективу та зафіксована можливість закінчити до кінця року переговори по асоціації і парафувати її.

Про це на прес-конференції в «Главкомі» говорили екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко та директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук.

Альона Гетьманчук: «Те, наскільки позитивно агресивно спілкувалися з Віктором Януковичем, означає, що Євросоюз готовий боротися, щоб Україну не втратити»

Відзначу спочатку кілька позитивних результатів саміту. Незважаючи на те, що «Східне партнерство» за два роки своєї діяльності не набуло такого змісту, як би багатьом хотілося (в тому числі його авторам і засновникам – Польщі і Швеції), але тим не менше стало певним брендом, його знають, на нього звертають увагу. Всім відомо, наскільки обережно і навіть скептично Україна ставилася до «Східного партнерства». Але останній саміт у Варшаві підняв у вазі цю ініціативу, зокрема тому, що Віктору Януковичу потрібен був черговий майданчик для спілкування із західними лідерами, такими як канцлер Ангела Меркель і керівництво Європейського Союзу. Якщо зважати на статусність цього майданчика, то для Віктора Януковича Варшава у минулу п’ятницю прирівнялась до Брюсселя чи Вашингтона.

Головний позитивний момент, як на мене, – це пункт в підсумковій декларації щодо безвізового режиму. Нарешті знято формулювання про «довгострокову перспективу» у тому, що стосується періоду переходу на безвізові подорожі з ЄС. Тепер 90% залежить від нас, а саме від того, як швидко ми приведемо до ладу законодавство, введемо біометричні паспорти, наведемо порядок на кордонах.

Позитивним моментом є також те, що в підсумковій декларації була зафіксована можливість закінчити до кінця року переговори про асоціацію та зону вільної торгівлі, а також парафувати її. За деякою інформацією, відбулась дискусія з цього приводу на вечері лідерів ЄС та країн «Східного партнерства» напередодні пленарного засідання. Деякі країні-члени виступали за більш обтічне формулювання з цього приводу, аби в Києві, очевидно, не подумали, що ЄС зобов’язується парафувати угоду з Україною до кінця року.

Найбільш негативним моментом є демократичний відкат у всіх країнах «Східного партнерства» за два роки існування цієї ініціативи. За винятком, можливо, Молдови, але ситуація з так званим «українським синдромом» у цій республіці теж не вселяє особливого оптимізму.

Що стосується України, то тут було очевидно: справа Юлії Тимошенко великим чином «засліпила» дуже багатьох європейських політиків та дипломатів, але все ж вони дуже уважно стежать і за іншими процесами та питаннями в Україні. Зокрема, від кожного співрозмовника я чула зауваження і стурбованість щодо нового виборчого законодавства.

Взагалі показово, що Україна і Білорусь однаково активно обговорювалися в кулуарах саміту і польських медіа. Причому у схожому контексті: звільнення з-за грат політичних в’язнів у Білорусі і звільнення Тимошенко та представників її уряду в Україні. Звичайно, не можна порівнювати ситуацію в Україні і Білорусі на сьогодні, але те, що у Варшаві ці країни постійно йшли в тандемі, є дуже тривожним сигналом. Єдиний позитивний момент те, що всі європейські дипломати та політики казали, що Білорусь ми вже фактично втратили на якийсь час, а з Україною інша ситуація – ми її ще не втратили і маємо за неї поборотися. І те, наскільки позитивно агресивно спілкувалися з Віктором Януковичем його європейські партнери, означає, що Євросоюз готовий боротися, щоб нас не втратити.

Готовий боротися, щоправда, не відступаючи від формули, зафіксованої в оновленій Європейській політиці сусідства – «більше за більше». Тобто, чим більше країни СП проводять реформ, тим більше допомоги та інших преференцій вони отримають від ЄС. Я думаю, у Києві після саміту у Варшаві повинні були б зрозуміти, що формула, на яку українській владі не варто сподіватись від ЄС зовсім, це формула «більше за менше».

Володимир Огризко: «У Європейського Союзу немає стратегії стосовного України»

Аналізуючи те, що відбулося у Варшаві, а саме документ, який ми маємо як підсумок, то мене порадувало, що вперше за багато років нашого спілкування з Європейським Союзом в текст введено поняття «східноєвропейські країни». Також в цьому документі є цікава фраза про те, що нас підтримують в наших європейських прагненнях і вітають наш європейський вибір. А ще зникла формула про візи як про далекотермінову перспективу. Враховуючи те, що ми ведемо цю роботу уже доволі практично, можна говорити, що ця тема для нас набуває більш конкретного вигляду. Хоча я трошки здивований заявами наших нинішніх керівників, в яких виходить певна неузгодженість. Президент говорив, що ми закінчимо підготовку до безвізового режиму вже цього року, прем’єр сказав, що через рік-півтора, а міністр закордонних справ говорить, що це буде через два-три роки.

До позитиву я відніс би момент, який прописаний в документі, про те, що практика укладання угод про асоціацію буде продовжена. Це означає, що ми були і є піонерами в цьому плані, але Європейський Союз на цьому не збирається ставити крапку. Наступними будуть Грузія і Молдова, а далі – решта країн по мірі того, як вони будуть підходити до готовності вести цю роботу.

В контексті безвізового режиму обіцянки Євросоюзу дати країнам «Східного партнерства» на першому етапі щонайменше спрощення візового режиму - теж дуже позитивний крок. Вже зараз почнуться переговори із Грузією, потім з Азербайджаном і Білоруссю, бо Молдова так само просувається в бік безвізового режиму доволі інтенсивно.

Наступний момент, який мені здається позитивним, що до тих форумів, які вже є в рамках цього «Східного партнерства», а саме ЄВРОНЕСТ і так званий Громадський форум, додаються ще два - Бізнес-форум і Конференція регіональних і місцевих влад, що є надзвичайно важливим для поступового процесу східноєвропейської синергії.

Диференційований підхід до наших країн також є позитивним. Зробив більше і отримав більше - це теж позитив, що буде стимулювати кожну країну до якихось конкретних речей, за що ці країни можуть отримати більше грошей. До речі, про гроші. Вперше запропоновано більш-менш солідна сума – 1,9 мільярдів євро, це не ті 600 мільйонів, які були перед тим. Це теж хороший знак.

Підсумовуючи позитивну частину, на моє відчуття, в політиці Євросоюзу стосовно країн Східної Європи починається невеличкий поступовий, але дуже позитивний тренд. Безумовно, в цьому плані ми повинні бути задоволені від такого потенційного повороту в європейській політиці. Ми мусимо бути вдячні полякам, литовцям, шведам, іншим нашим друзям, які справді зробили і на підготовчому етапі, і починаючи від самого старту цього партнерства дуже багато для того, щоб наші країни стали ближчими до Європи. Тут є два фактори. Перший з них полягає в тому, що та лінія Євросоюзу, яка визначалася як «Євро-Середземноморське партнерство», спрямоване на країни Середземного моря, враховуючи сьогоднішні реалії, відверто кажучи, стагнує. Тому об’єктивно іде перенесення центру на схід. І другим значно важливішим фактором є небажання зменшення власного впливу на європейську пострадянську територію, де ми відчуваємо постійне зростання тиску з боку Російської Федерації чи у вигляді примусу до ЄЕП, чи до Митного союзу, чи здачі газотранспортної системи.

Цей позитивний тренд ми маємо підтримувати двома шляхами. Перший – дати правильну політико-правову відповідь на те, що відбувається. Друге – перейти від розмов про економічну співпрацю до конкретики. Тут якраз Бізнес-форум дасть свій дуже позитивний ефект.

Але, як завжди, трошки дьогтю в діжку меду. Стовідсотково бути задоволеними результатами самміту навряд чи можна. Проблема в тому, що немає не європерспективи в словах, а немає стратегії у Європейського Союзу стосовного України – того, яким чином Євросоюз буде вибудовувати в стратегічному плані ці відносини. Кажуть, нам начебто Євросоюз, а начебто і ні – це дуже поганий стимул для наших внутрішніх реформ. Мені здається, що Євросоюз в даному випадку займає позицію страуса. Дуже шкода, що Європа перетворюється на батьківщину страусів, це, мабуть, наслідки глобального потепління, але нам від того не легше. Мені здається, що тут має бути двосторонній рух. З одного боку - те, що ми повинні зробити у себе, а саме політико-правові речі і суто економічні, а другий рух - з боку Європейського Союзу, коли ми відчуємо, що ми бажані в перспективі, і ми є партнерами не просто як сусіди, а як потенційні члени цього об’єднання.

Сьогодні (3 жовтня – Ред.) засідання Парламентської асамблеї Ради Європи, де буде пан Грищенко. Є інформація, що там також підніметься питання справи Юлії Тимошенко. Як ви вважаєте, які запитання будуть йому поставлені, і що пан Грищенко на них відповість? Чи матиме це якийсь позитивний ефект для домовленостей української сторони з Євросоюзом?

Альона Гетьманчук: В Європейському Союзі багато хто вважає, що останні події навколо Юлії Тимошенко (відтермінування суду на два тижні, невинесення вироку у п’яницю, розмови про декриміналізацію статті Кримінального кодексу) є якраз впливом Європейського Союзу та результатом бесід Віктора Януковича з європейськими партнерами в Ялті та інших містах, зокрема й у Варшаві. Сьогодні Євросоюз зайняв вичікувальну позицію. Вони виходять з того, що все, що вони могли сказати українському Президенту, вже сказано, що Віктор Янукович особисто отримав всі ключові месиджі Європейського Союзу, що він знає, яким чином звинувачувальний вирок може позначитися на підписанні Угоди про асоціацію, на проведення в Києві саміту «Україна-ЄС», на ратифікації угоди. В основному акцентують увагу на тому, що за обставин, аналогічних сьогоднішнім, Угода може бути нератифікована багатьма парламентами країн ЄС. На жаль, парламентів, які висловлюють занепокоєння, з цього приводу, стає все більше і більше.

Багато уваги також приділяється справі Юрія Луценка, тому що, з точки зору прав людини, вона є на сьогодні більш загрозливою та небезпечною, ніж справа Юлії Тимошенко.

Володимир Огризко: За моїми відчуттями, безумовно, підписання відбудеться. Спочатку парафування на самміті «Україна-ЄС» в грудні, потім технічна пауза для перегляду документів, узгодження, вибірки і т і., потім офіційне підписання. А от далі справді ситуація буде залежати від того, наскільки ми дослухаємося до тих пропозицій і порад, які нам дають. Це не тільки названі справи, це і виборче законодавства, і реформа судової системи в цілому. Це великий набір питань, які нам потрібно вирішити за європейським зразком, якщо ми хочемо мати перспективу. Безумовно, позитив буде уже в тому, що почнеться реалізація цієї угоди, якщо сторони домовляться, щоб не втрачаючи час на ратифікацію угода вже починала працювати. Я думаю буде працювати щонайменше частина угоди, що буде стосуватися зони вільної торгівлі. Цей процес буде корисним і для України, і для Європейського Союзу. Але частина друга – політична може просто стати заручницею тих речей, які відбуваються у нас в цілому. Тому я не знаю, які слова вибере Костянтин Іванович. Ви чули його останніми днями в кількох передачах та інтерв’ю, мені здається, що слова будуть приблизно такими ж.

Що сьогоднішня ПАРЄ дасть?

Володимир Огризко: Це черговий ще один потужний сильний сигнал, який вже не почути не може ніхто. Тому якщо сумувати все те, що відбулося і на індивідуальній основі, і недавно у Варшаві, і зараз в Раді Європи, то це якраз і є позиція, яка буде консолідовано висловлена. Сподіваюся, що наша влада до неї дослухається.

Альона Гетьманчук: Не можна очікувати будь-яких результатів, поки представники української влади будуть наголошувати на тому, що у нас є незалежна судова система, на яку вони не впливають, і не будуть розповідати про те, що Захід підтримує Юлію Тимошенко. Захід не підтримує Юлію Тимошенко персонально. Ні Євросоюз, ні США не мають ніяких особистих сентиментів, за винятком, можливо, деяких депутатів Європейського парламенту чи єврочиновників. Тривожною є сама справа. Хто б не був на місці Юлії Тимошенко, включно з Віктором Януковичем, реакція була б приблизно такою ж.

Ви сказали, що Європу турбує також закон про вибори. Про які саме позиції говорять єврочиновники?

Альона Гетьманчук: Є два моменти, які називались і в Брюсселі, і у Варшаві. Перший – те, що українська влада, в тому числі Віктор Янукович, начебто обіцяли європейським політикам, що будуть дослухатися до рекомендацій Європейського Союзу, а також Венеціанської комісії. Але ті побажання не були взяті до уваги. Другий момент – те, що на їхню думку, закон, який сьогодні готується, не передбачає рівного доступу і можливості для всіх політичних сил брати участь у виборах. Повертаючись до справи Тимошенко, хотіла б також додати, що сьогодні не йдеться про те, що вона має бути просто на свободі. Йдеться про те, щоб вона могла повноцінно брати участь у наступних виборах. Цей момент може позначитися на наших планах щодо ратифікації Угоди про асоціацію так само, як звинувачувальний вирок. Тобто, вони розглядають цю справу як штучне вилучення лідера опозиції з політичного процесу. Тому вони хочуть, щоб в цьому законі було чітко прописано повноцінну участь всіх бажаючих взяти участь у виборах.