Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    «М`яка сила» України в Польщі

    • Інститут світової політики
    • Розсилка
    «М`яка сила» України в Польщі

    Одна пісня, різне виконання ...

    Одна пісня, різне виконання

    Hej, tam gdzieś znad czarnej wody,

    Wsiada na koń kozak młody,

    Czule żegna się z dziewczyną,

    Jeszcze czulej z Ukrainą.

    Гей, десь там, де чорні води,

    Сів на коня козак молодий.

    Плаче молода дівчина,

    Їде козак з України.

    Ця пісня звучить під час польських народних святкувань та на весіллях, а викликає в уяві образ українця. В одних джерелах її називають польською, в інших – українською. Її автором прийнято вважати польсько-українського поета Фому Падуру, проте беззаперечною є схожість сюжету з українською народною піснею «Їхав козак за Дунай». Поляки співають однакові перші строфи національного гімну, говорять співзвучною мовою, боролися за свою демократію в часи «Солідарності» і за українську – в часи Помаранчевої революції. Вони приїздять до Львова як до рідного міста, є шанувальниками українського пива і сучасних українських літераторів. Україна дедалі більше присутня у Польщі – в дискусіях політиків та на культурних заходах, проте обидва народи розмежовані кордоном Європейського Союзу та різними темпами розвитку сучасної історії.

    Формування іміджу України у Польщі не є послідовним та однорідним. На дипломатичному рівні поляки сприймають Україну як молоду демократію, підтримують європейські прагнення сусідів, критично ставляться до політичних процесів та рівня корупції в державі. На рівні міжлюдських контактів картина інша: поляки завжди позитивно відгукуються про щирість українців, почуття самостійності та культурну схожість. Таким чином образ українця і самої України в сприйнятті поляків різний: ті поляки, які часто бували в Україні або ж працювали тут, говорять про відкритість та доброзичливість українців, але не завжди позитивно оцінюють управлінську систему та ведення бізнесу.

    Із жодною іншою європейською країною Україна не має стільки контактів як з Польщею. Такі взаємини між країнами пояснюються не лише стратегічним підходом двостороннього співробітництва, лобіюванням Польщею українських інтересів в Європейському Союзі чи зростаючим товарообігом між країнами. Польсько-українські відносини завжди були «нюансовані» історичними подіями. Історична пам’ять – причина конфліктів, а згодом і примирення – до сьогодні подекуди забарвлює відносини між українцями і поляками: певна аналогія з піснею – історія одна, проте її переживання та сприйняття різниться. З боку України дуже відчутний локальний вимір у польсько-українських дискурсах на історичні теми. «Все-таки коли ми говоримо про польську сторону, то там в діалозі з Україною – зокрема, щодо історичного минулого – заангажована ціла Польща. У нас же, фактично, тільки Західна Україна. Київ давно вже від нас відсепарувався в цьому питанні – мовляв, вирішуйте свої питання, розбирайтеся з поляками. Тобто Центр стоїть окремо, і Галицько-Волинська територія – окремо», – стверджує Богдан Гудь, директор Інституту європейської інтеграції у Львові. За його словами, певна історична заангажованість притаманна і українській громаді у Польщі, тому часом вона сприймається як опозиційна у самій Польщі.

    Сьогодні Польща і Україна творять новітню історію взаємин. Польща намагається по максимуму наблизити Україну до Євросоюзу, вболіваючи за завершення переговорів між Україною та ЄС щодо Угоди про асоціацію до кінця 2011 року. Тобто, за польського головування в Євросоюзі.

    Зобов’язання для обох країн в рамках підготовки та проведення чемпіонату з футболу Євро-2012 стали платформою для спільних зусиль України і Польщі і водночас створили певну взаємозалежність не лише в міждержавних відносинах, але й на міжнародній арені. Ця популярна тема пробудила ще більший інтерес у поляків до України. Згідно з результатами опитування Інституту світової політики серед провідних журналістів, громадських діячів та політологів, які формують суспільну думку у Польщі, найбільш вагомим елементом «м’якої сили» України у Польщі є культурний чинник. Цікаво, що внутрішній і зовнішньополітичний курс України оцінено на рівні з роллю української громади в Польщі, хоча їхні позиції та месиджі про Україну часто є різними. Популярність української продукції оцінено не надто високо, та це пояснюється, зокрема, специфікою українського експорту до Польщі, який охоплює здебільшого сировинну базу.

    У цілому індекс «м’якої сили» України в Польщі становить 4 бали (максимальний рівень – 10 балів) та визначався за п’ятьма параметрами. Детальніша інформація – на Таб. 1.

    Таб. 1. Індекс «м’якої сили» України в Польщі

    Дипломатичність versus дружба

    Фраза про те, що «немає незалежної Польщі без незалежної України», підтверджується з перших днів незалежності України. Польща вважається першою країною в світі, що визнала незалежність України після розпаду Радянського Союзу. У політичних колах Польщі в українському питанні стабільно існував консенсус: Україну потрібно підтримувати. Україну, яка рухається у бік Євросоюзу та НАТО – підтримувати з подвійною силою. У Варшаві приймали українських президентів за будь-якої геополітичної кон’юнктури. Леонід Кучма міг приїхати до Польщі у моменти найглибшої ізоляції провідними західними столицями після так званої «кольчужної історії». Віктор Ющенко знаходив підтримку у польській столиці, коли в інших європейських столицях йому дорікали за політичну нестабільність та хаос в країні. Віктор Янукович у травні 2011 року був прийнятий з усіма почестями у Варшаві, коли з Брюсселя та Вашингтона вже на повну потужність сипались заяви про антидемократичні тенденції в Україні.

    Один із секретів польсько-українських відносин – особисті контакти перших осіб держави. Дружба Квасьнєвського з Кучмою, а потім Ющенка з Качиньським цілком могли б увійти в підручник міжнародних відносин як приклад того, наскільки гармонійно можуть розвиватись відносини двох країн з більш ніж складним бекграундом, якщо є гарні стосунки між президентами.

    Для Александра Квасьнєвського після складення президентських повноважень у Польщі Україна взагалі стала щось на зразок проекту життя. І місією, і справою однозначно. Пік його заангажування в українські справи припадає на Помаранчеву революцію. Хоча Квасьнєвські був лише одним з закордонних медіаторів, проте його роль у тодішніх подіях вважається найбільш помітною. Не в останню чергу тому, що для екс-Президента Польщі не існувало жодних мовних бар’єрів – вільна російська мова дозволяла йому значно швидше порозумітись з українськими партнерами. Плюс глибока обізнаність в українських реаліях, якій він має завдячувати дружбі спочатку з Леонідом Кучмою, а потім з його зятем – бізнесменом та меценатом Віктором Пінчуком. Починаючи з 2010 року Квасьнєвські - голова правління Ялтинської Європейської Стратегії (YES), головної міжнародної платформи Пінчука. У 2010 році, коли між Польщею та Україною зависла пауза у зв’язку з трагічною загибеллю Президента Качиньського з польського боку та приходом до влади в Україні Януковича з українського, Квасьнєвські певний час виконував роль посередника між Януковичем та новообраним Президентом РП Броніславом Коморовським. Якщо простежити хронологію зустрічей Коморовського та Януковича, то стає очевидним, що перші кроки назустріч один одному (в Ялті, а потім Давосі) Коморовські та Янукович зробили під крилом Пінчука і диригувались вони особисто Квасьнєвським.

    Це, звісно, якщо не рахувати правильного польського жесту на початку президентства Януковича, як участь в прощальній церемонії з Лєхом Качиньським у Кракові. Яцек Ключковські, в минулому посол Республіки Польща в Україні якось, зазначив, що Віктор Янукович був лише одним з трьох глав держав, які прибули до Кракова після смоленської трагедії: «Я знаю, що в нашій країні це було сприйнято позитивно, підкреслило особливий характер польсько-українських відносин і бажання українського Президента продовжити традицію…».

    Якщо говорити про найбільш популярного у Польщі українського Президента, то ним, очевидно був Віктор Ющенко. Саме «був», оскільки сьогодні ставлення до нього в Польщі не є однозначним. Хтось пов’язує саме з ним тупцювання України на місці після Помаранчевої революції, хтось не може забути «прощальний подарунок» Ющенка як Президента України польському народу – присвоєння Степану Бандері звання Героя України. Ющенко, всупереч прогнозам окремих експертів, навіть не став польським Валенсою. Так, він, як і лідер «Солідарності», теж був Президентом одного терміну, але він, на відміну від Валенси в Польщі, не забезпечив в Україні надійний перехід від авторитаризму до демократії.

    Сьогодні поляки намагаються знайти відповідь на питання, чи стане Янукович українським Квасьнєвським. Тобто, людиною, яку спочатку асоціювали з Москвою, але яка зрештою привела Польщу до Євросоюзу. Не секрет, що після останніх президентських виборів в Україні багато експертів пророкували збайдужіння у відносинах між Україною та Польщею. Дехто пояснював брак інтересу Віктора Януковича до Польщі тим, що під час президентських виборів в Україні правляча партія Польщі «Громадянська платформа» більше схилялась на користь іншого кандидата, хоча публічно, звісно, це постійно заперечувалось. Дехто звертав увагу на те, що в Президента Коморовського немає відчуття певної місії до України, яке було у польського Президента Качиньського.

    Поки що багато наших сусідів приємно здивовані тим фактом, що Янукович не пішов на подальше зближення з Москвою, а зупинив свій вибір на інтеграції з Євросоюзом. Сьогодні Польща, як влучно висловився шеф-редактор видання «Gazeta Wyborcza» Адам Міхнік на відеоконференції, організованій Інститутом світової політики, намагається всіляко продемонструвати Віктору Януковичу, що Україна не приречена на диктатуру Кремля.

    Намір продемонструвати українському лідеру подібну не приреченість України та довести до логічного кінця перше серйозне зближення України та ЄС на основі Угоди про асоціацію настільки серйозний, що у Польщі готові закрити очі як на певні антидемократичні тренди в Києві, так і на певну пасивність з боку української влади впродовж першого року президентства Януковича. Найпоказовішим виявом такої пасивності називають той факт, що перший офіційний візит Януковича-президента до Польщі відбувся фактично через рік після того, як він вступив на посаду. Тобто, після щонайменше двох десятків інших офіційних візитів за кордон. «Це перший офіційний візит президента України за майже рік перебування на посаді. Це дивно у випадку держав, які задекларували стратегічне партнерство. На відносинах двох держав тяжіє підтримка у минулому польської влади «помаранчевих» сил в Україні. Для Президента Коморовського ситуація дещо полегшується тим, що перебуваючи з візитом у Києві за часів Ющенка, він зустрівся і з лідером опозиції Януко- вичем6», – коментувала тоді цю подію «Gazeta Wyborcza».

    Запізнілий візит Януковича-президента до Польщі особливо дисонував на тлі його політики як прем’єр-міністра України у 2002 році. Свій перший офіційний закордонний візит на посаді прем’єра Віктор Федорович здійснив тоді саме до Польщі. Як згадує Лешек Міллер, прем’єр-міністр Польщі у 2001-2004 роках, тоді, після візиту Януковича, послідували конкретні справи. «Київ не став запроваджувати візовий режим для громадян Польщі, в той час, як Варшава була змушена ввести візи для українців, виконуючи вимоги Європейського Союзу. Пожвавилися культурні контакти. До важких моментів спільної історії, у тому числі до трагедії на Волині, в Києві почали ставитися з розумінням і повагою до чутливості поляків», – нагадав Міллер.

    Богуміла Бердиховська, польський публіцист, що вже майже 25 років досліджує Україну, стверджує, що попри культурну та ментальну подібність, саме політика найбільше єднає українців і поляків. «У тому розумінні, що як би не складалися відносини між Варшавою і Києвом, однак політичні цілі, пов’язані зі стабільністю і безпекою нашої частини Європи, з імпульсом на користь економічного розвитку у нас спільні. … І тому, коли між Варшавою і Києвом відносини стають менш динамічними, мені здається, це несе загрозу не тільки для наших добросусідських відносин, але також для того, що діятиметься в Східній Європі». Чітко усвідомлюючи важливість цього політичного курсу, Україна завжди намагалась демонструвати свою близькість до Польщі.

    Поляки аналізують політичну ситуацію в Україні як за формальними ознаками, так і змістом державотворчих процесів. Більшість польських експертів називають позитивним зрушенням відносну політичну стабільність в країні після виборів 2010 року, відсутність відкритого протистояння на вищих щаблях влади.

    У діалозі на найвищому рівні фактично відсутній делікатний для обох країн історичний аспект. Представники Партії регіонів у неформальних бесідах зазначають, що вони, на відміну від попереднього керівництва України, не мають наміру робити акцент на історії у діалозі двох країн, і за це, мовляв, польські партнери їм дуже вдячні. Проблема полягає в тому, що цей акцент постійно намагається робити партія «Свобода». Причому в абсолютно неприйнятному для будь-якого поляка вигляді. Це й активне використання посилань на неприємні для поляків історичні факти в політичному дискурсі, й агресивна риторика та організація радикальних акцій у Львові.

    В України та Польщі достатньо численних майданчиків для міждержавного діалогу – починаючи від Консультаційного Комітету Президентів Польщі і України та Парламентської Асамблеї Польща-Україна і закінчуючи Польсько-Українським комітетом з питань підготовки і проведення Чемпіонату Європи з футболу Євро-2012 на рівні прем’єр-міністрів. Водночас, Україна має дуже розвинуту систему Генеральних консульств у Польщі. До речі, восьме урочисто відкрили у місті Бидгощ на початку липня 2011 року за участі глави українського зовнішньополітичного відомства.

    Економічна вартість «м’якої сили»

    Хоча польські експерти, які взяли участь в опитуванні Інституту світової політики оцінили популярність української продукції в Польщі досить низько (3 бали), економічне співробітництво між сусідніми державами сягає рекордних показників: п’яте місце в українському експорті та четверте в імпорті. У 2010 році товарообіг між Україною та Польщею становив 5,7 млрд. дол. США.

    Польський експорт значно перевищує український імпорт. Це одна з причин, котра змушує Польщу цінувати зв’язки з Україною: порушення відносин між двома державами зумовить втрату для Польщі великого ринку збуту для своєї продукції. Реально діє майже 600 українсько-польських підприємств, загальний обсяг капіталу яких становить понад 37 млн. доларів США. Кількість підприємств з польським капіталом на території України сягає близько 1000. 80% з них - це невеличкі фірми, зосереджені на Заході країни.

    Структура українського експорту до Республіки Польща більше представлена сировинними матеріалами металургійної промисловості, транспортного машинобудування, хімічної промисловості та деревини. Україна дедалі більше розширює інвестиційну діяльність у Польщі. За даними Державного комітету статистики України, обсяги українських інвестицій в польській економіці станом на 1 січня цього року склали 49,1 млн. дол. США, що становить 0,7% від загального обсягу українських інвестицій за кордоном. За наявною інформацією, обсяг реальних українських інвестицій в Республіку Польща, які з різних причин не зараховуються українською статистикою, перевищує 1 млрд. дол. США. Натомість польські інвестиції в Україну за останні 10 років (2001-2010рр.) зросли у 13 разів.

    Українські інвестиції – це інвестиції великих підприємств. Окрім Індустріального Союзу Донбасу (далі – ІСД), що є інвестором металургійного комбінату «Гута Ченстохова» та суднобудівельного заводу «Сточнє Гданське», найвагомішими українськими інвестиційними проектами в Республіці Польща є Варшавський автомобільний завод (інвестор - «Авто-ЗАЗ») та металотрейдер “Центросталь Бидгощ” (інвестор - «УГМК»). Щонайменше десять підприємств з українським капіталом діють сьогодні у Польщі.

    Варто зазначити, що інвестиції ІСД в Польщі спричинили певну зміну у двосторонніх торговельних відносинах між Польщею та Україною. За словами Сергія Скрібки, голови Торгово-економічної місії посольства України у Польщі, «до того часу польські бізнесмени були зацікавлені у торгівлі з Україною, в інвестуванні в Україну, але не шукали українських інвесторів. Тепер ситуація змінилася».

    Попри те, що український продукт не часто вважають конкурентоздатним на зовнішніх ринках, у Польщі одними з найкращих і найякісніших вважають алкогольні напої з України (зокрема, «Оболонь»), солодощі, гірчицю та соуси. Історією успіху українського бренду у Польщі є Nemiroff: обсяги продажу компанії у 2007 році у Польщі перевищили 280%. Такий зріст товарообороту змусив власників компанії купити польського дистриб’ютора. Присутня на польському ринку з 2004 року, продукція компанії Nemiroff стала популярною не через низьку ціну, адже належить таки до дорожчих марок. Лише зараз передбачається розвиток продукції для середнього класу споживача. Про успіх компанії свідчить і зацікавленість польської групи Central European Distribution Corporation (CEDC) у придбанні акцій українського виробника.

    У прикордонних з Україною регіонах поляки значно більше обізнані з українською продукцією. Відносно новий закон про малий прикордонний рух між Польщею й Україною перетворився на досить «великий рух» під гаслом «купи-продай-зароби», проте обороти транскордонної торгівлі, з якої живуть як українці, так і поляки (в останніх перевага – непотрібно віз) оцінити важко з огляду на те, що велика частка закордонної торгівлі між Польщею й Україною не реєструється жодними органами державного контролю.

    «Норма» – це вже кодове слово як для прикордонних українців, так і поляків. Воно означає літр горілки та блок цигарок, які можна за один раз провезти через митний контроль, щоб продати на польській стороні кордону. Така ситуація ще раз підтверджує наявність в українсько-польських відносинах певного регіонального забарвлення, що більшою мірою пов’язане з близькістю кордонів та напрямами виробництва. Навіть ділові зустрічі польських та українських підприємців відбуваються поблизу до кордону, а також в містах-побратимах.

    Українська продукція в прикордонних регіонах користується попитом серед поляків через порівняно низькі ціни. Збільшення попиту на українські товари різко збільшується перед святами, особливо різдвяними. Цікаво, що інформацію про закупівлю українських товарів у прикордонних місцевостях інколи публікують у місцевих польських газетах Підкарпатського та Люблінського воєводств, навіть вказуючи ціни на українську горілку, цукерки (які зазвичай дешевші на 20%), тютюнові вироби, згущене молоко, халву та масло. Найчастіше поляки приїжджають «скупитися» до Хирова, Добромиля та Самбора. Чималою популярністю користуються солодощі компаній «Світоч» та «Roshen».

    Справжнім брендом в українсько-польських відносинах стали економічні форуми «Україна-Польща», які відбуваються ще з 1997 року. У 2011 році Київ і Варшава намагались вдихнути в них нове життя: участь у X Економічному форумі у Варшаві взяли обидва Президенти, хоча у 2010 році форум пройшов на рівні віце-прем’єр-міністрів. Привабити український бізнес до Польщі постійно намагається і посольство України в РП, регулярно організовуючи Місячник українсько-польської економічної співпраці під почесним патронатом міністра економіки Польщі – такі собі форуми та фахові обговорення серед підприємців і представників державного сектору. Український Економічний Центр в Республіці Польща спеціалізується вже на галузевих виставках та ділових економічних місіях польських підприємців до України і навпаки.

    Запуск національного індексу українських компаній (WIG Ukraine) на Варшавській біржі є свідченням зростаючого інтересу до українського ринку. «Створення індексу українських компаній є наслідком все більшої кількості емітентів із цієї країни на Варшавській біржі. Індустріальна молочна компанія вже є сьомою українською компанією на ринках Варшавської біржі і шостою, акції якої котуються на основному майданчику», – говориться в повідомленні біржі.

    Таб. 2. Україна та Польща в провідних міжнародних рейтингах

    До польщі, як додому

    Польський рейтинг ТОП-5 Асоціацій з Україною єдиний, в якому перше місце посідає образ України останніх років. Надто гострим виявилося розчарування поляків «дефіцитом демократії» і відсутністю серйозних економічних реформ, на які вони так сподівалися після Помаранчевої революції і за які так вболівали. До речі, показово, що жоден з опитаних ІСП польських експертів Помаранчеву революцію навіть не згадав, натомість присутня асоціація з «невиправданими надіями». Відомий польський журналіст, оглядач видання «Gazeta Wyborcza» Марчін Войцеховські пригадує: «Після 2004 року українці стали найулюбленішою нацією в Польщі». Зараз Україна вже не є авторитетом ані для польського уряду, ані для експертного середовища. Частково таке сприйняття формує польська преса: експерт Центру східних студій Славомір Матущак зауважує, що після приходу до влади Президента Януковича в Україні польські медіа продукують багато критичних оглядів української політики. На відміну від Білорусі, у Польщі демократичне «сковзання» України не пройшло непоміченим: переслідування опозиції та сумнівно демократичні реформи (особливо резонансною в Польщі стала зміна до Конституції 2010 року) висвітлюються польськими ЗМІ часто і гостро.

    {-3}

    Польські експерти також пов’язують з Україною такі образи як «гостинний народ», «роздільність/невизначеність» та «партнерство». Славомір Матущак підтверджує, що польський стереотипний поділ України на Західну і Східну є спрощеним кліше. Втім, якщо така асоціація панує серед інтелектуальних еліт Польщі, значить, курс на європейську інтеграцію, проголошений на державному рівні, недостатньо переконливий для деяких держав-членів ЄС, навіть сусідів. При цьому поляки, опитані ІСП, не відмовляють Україні в партнерстві, але стратегічним його більше не називають.

    За даними польського Центру досліджень громадської думки (CBOS), поляки, у своєму ставленні до українців, поділені на три майже одинакові групи: ті, які мають позитивне ставлення, негативне та нейтральне. Відповідно до опитування 2011 року українці посідають 26 місце серед 38 націй, з позитивними відгуками серед 32 % опитаних поляків. Таке ж ставлення поляків і до росіян. Водночас, на симпатії поляків до окремих націй впливають зокрема відносини між обома країнами та зовнішня політика відповідної держави. Так експерти зазначають, що в проміжку між 2003 та 2004 роками позитивне ставлення до українців серед поляків зросло на 10 % з огляду на події довкола Помаранчевої революції, але знизилося після.

    Мал.1 Зміни у позитивному ставленні поляків до сусідніх націй.

    Сучасна українська міграція до Польщі має дві характерні ознаки: етнічну та трудову. Це зумовлено історичними факторами, територіальним поділом та близькістю кордонів. За словами експертів з Інституту публічних справ Республіки Польщі Мірослава Бєнєцького та Міколая Павляка, які є авторами дослідження «Стратегії виживання. Адаптація українських трудових мігрантів до польської інституційної дійсності», наразі порахувати, скільки українців працює в Польщі, можна лише за кількістю виданих віз з правом на роботу. Проте ці цифри не відображають повної картини.

    Польська журналістка Кристина Курчаб-Редліх стверджує, що «послами» культури України в Польщі є українські нянечки та домашні працівниці, які формують дуже позитивне враження про українців. Окрім домашнього господарства, галузевий розподіл української робочої сили у Польщі охоплює також будівництво, промислове виробництво і торгівлю. Більшість українців, що приїздять до Польщі на роботу, зареєстровано в столичному Мазовецькому воєводстві. За інформацією польського Міністерства праці та соціальної політики, українці отримали у 2010 році 35% офіційних дозволів на роботу – найбільше з-поміж представників інших держав. Кількість отриманих дозволів для українців зросла на 40% порівняно з 2009 роком та становить 13,2 тисячі.

    Загалом трудова міграція з України є часто сезонною і не висококваліфікованою. Проте працівники з України не викликають негативного ставлення поляків: культурна близькість позитивно впливає на порозуміння між роботодавцем та працівниками.

    Окрім трудових мігрантів з України, в Польщі проживає велика етнічна українська громада, частина якої вже цілковито асимілювалась. Українська громада в Польщі має міцне коріння, стрижнем якого виступає Об’єднання Українців у Польщі. Створена у 1956 році, тоді ще під назвою Українського Суспільно-Культурного Товариства, організація працювала задля проведення культурної та освітянської діяльності та збереження української мови та побуту. Саме її заслугою є популяризація «українства» на території Польщі там, де інтерес до нього не був надто великим. Так з’являлись масові культурні заходи, такі як «Битівська ватра», «Прикордонні зустрічі», «Ніч на Івана Купала», «Дні української культури».

    Загалом, за словами Богдана Гудя, «українська діаспора не дуже спілкується з новою хвилею мігрантів (певна закономірність не лише в Польщі). Діаспора є трохи замкнутим середовищем. Була і є політичною, з образами на акцію Вісла».

    Певну нішу в польському традиційно католицькому суспільстві займає українська церква, що є одним з осередків гуртування української громади в Польщі. Храми Української Греко-Католицької Церкви діють у 13 містах Польщі, в тому числі у Варшаві, Кракові, Любліні, Гданську та ін. Церква служить певною ланкою з Україною, адже виконує також комунікаційну та інформативну функцію. Її також називають «клубом за інтересами», адже в церкві можна отримати більше інформації про роботу, поспілкуватися з вихідцями з України після служби (Парафія Успення Пресвятої Богородицї і Священномученика Йосафата у Варшаві). Цікаво, що ставлення українців з діаспори до цієї ролі церкви є неоднозначним, адже раніше вона була більш «елітарним» осередком гуртування українців.

    Часто на україномовних службах присутніми є і поляки, здебільшого зі змішаних сімей. За даними Вроцлавсько-Гданської Єпархії за 2010 рік було зареєстровано 30 змішаних польсько-українських шлюбів, що становить 2/3 укладених в єпархії подружжів. Вважається, що найміцніша українсько-польська родинна спільнота знаходиться у Вроцлаві.

    Отримавши польське громадянство, українці, що мають сім’ї з поляками, є носіями певного образу України у Польщі. Відомий польський кінорежисер Кшиштоф Зануссі часто згадує про українське коріння своєї дружини Ельжбети, яка походить від графського роду Грохольських (Вінниччина). Найуспішнішою українкою у Польщі називають Вероніку Марчук-Пазуру, колишню дружину популярного польського кіноактора Цезарія Пазури. Популярна телеведуча, голова журі рейтингового у Польщі телешоу «Просто танцюй», а згодом засновниця юридичної фірми, у своїх інтерв’ю постійно наголошує на тому факті, що в неї українська душа і що вона охоче працює над зміцненням дружби між Польщею та Україною: «… Я хочу, щоб моє українство проявило себе. Тепер будь-що роблячи – чи як продюсер, чи як юрист, - я намагаюся, щоб це було пов’язано з Україною». «Популярну українку» також обрали головою Товариства друзів України у Польщі, яке вона сама називає українським центром культурно-економічної інформації та дій.

    Українці в Польщі є активними учасниками громадсько-політичного життя. За роки незалеж ності України в польському Сеймі було три депутати українського походження – усі активні члени Об’єднання Українців у Польщі. Перший депутат Володимир Мокрий працював у сеймі першого скликання 1989-1991 років, був представником «Солідарності», сьогодні – професор Краківського університету. Другий – це Мирослав Чех, депутат двох скликань від «Громадянської платформи», сьогодні - політичний коментатор видання «Gazeta Wyborcza», засновник українського журналу “Зустрічі”. Упродовж 1997-2001 років виконував функції генерального секретаря партії “Унія Свободи”, у 2005-2006 роках був генеральним секретарем Демократичної партії Польщі. Третій депутат українського походження і єдиний на сьогодні діючий – це Мирон Сич. Він потрапив до сейму за списком «Громадянської платформи» у 2007 році. Попри те, що його батько був спочатку у лавах польських військ, а згодом – членом УПА, засудженим до смертної кари, Мирон Сич займається у сеймі питаннями національних меншин, а також є заступником голови польсько-української парламентської групи. Сич розповідає: «… і до обласної ради, і до сейму Польщі мене вибрали не тільки українці, хоча їх там є багато, але також і значна частина поляків. Вони дивляться на те, що ми робимо, а не обов’язково на те, яких ми мали батьків і ким ми є14». Будучи українцем за походженням, народний обранець Польщі вважає, що його «присутність у польському Сеймі, як і його попередників-україн-

    ців, сприяє тому, що польські політики Україну теж пізнають не такою, якою б хотіли деякі організації в Польщі її показувати, не такою, якою вони вчились її бачити з комуністичних підручників».

    Коментуючи підтримку Україною власної діаспори у Польщі, Мирослав Сич зізнається, що підтримка є дуже незначною: «Раніше дещо реалізовувалося, особливо за посередництвом посольства України, програм МЗС. Зараз вони припинилися, проте хотілося б повернення до такої співпраці».

    Українці у Польщі проводять також активну роботу серед дітей – розвиток мережі пунктів навчання української мови та фестивалі творчості дітей, зокрема у Кошаліні та Ельблонзі, спортивні змагання, літні табори та поїздки в Україну, які дають змогу інтеграції наступним поколінням активних українців. Мають гарну перспективу Вчительське товариство та Союз українок. Організовані ними заходи відповідають часто на найбільш актуальні потреби української спільноти на місцях.

    У Польщі є окремі школи з українською мовою навчання у Перемишлі, Білому Борі, Ґурові Ілавецькому, Бартошицях та Лігниці. Діти навчаються хоч і українською мовою, та все ж за програмами, затвердженими польським міністерством освіти і спорту. А це в свою чергу означає, що вся термінологія в точних науках, а також географічні чи інші назви подаються по-польськи. На такі предмети, як історія чи географія України, академічних годин міністерством не передбачено. Тим часом, спостерігається тенденція до збільшення школярів, батьки яких є громадянами України. За словами голови Українського вчительського товариства у Польщі Ірини Дрозд, це здебільшого діти українок, котрі вийшли заміж за польських громадян і переїхали до Польщі. У Білому Борі є учні, котрі мешкали раніше і у Львові, і у Києві, і навіть на Донеччині.

    Україна присутня в Польщі і завдяки українським студентам та викладачам. Чисельність першої групи щороку збільшується. Факторами, які впливають на такий ріст, є, зокрема, дешевша, ніж в Україні, плата за навчання, диплом євросоюзівського зразка та можливість «затриматися» у Польщі на роботі.

    З метою мотивування повернення студентів після закінчення навчання до України в рамках Корпорації «Українсько-польський центр академічних обмінів» було впроваджено нововведення: відтепер українські студенти по закінченню навчання у вищих навчальних закладах Польщі отримуватимуть дипломи, які визнаватимуться однаково на теренах ЄС та України, тобто не потребуватимуть процедури нострифікації. За цією програмою перший рік навчання розпочався для 70 студентів в Опольському державному університеті та Вищій школі управління та адміністрації. Для того, щоб стимулювати повернення українських студентів на Батьківщину, Корпорація також уклала угоду з Федерацією роботодавців України про працевлаштування таких випускників.

    Загалом у Польщі навчається близько 2,5 тис. українських студентів та, їх кількість постійно зростає. За словами Наталі Макарової, експерта з науково-освітнього співробітництва посольства Польщі в Україні, «за останні три роки Польща щорічно приваблювала в свої вузи по 300-400 нових студентів-українців». А разом з білорусами та литовцями, українці становлять 21,5 % іноземних студентів у Польщі. Збільшилась кількість стипендій та програм пільгового навчання. Окрім цього, українців приваблюють можливості подорожувати та довіра до польських вузів. У Польщі відкрито чимало стипендіальних програм у дуже різних галузях: права і політичних наук – стипендія ім. Кшиштофа Скубішевського, під патронатом міністра закордонних справ Польщі; медицини - стипендія ім. Дітля; економіки та адміністрування - ім. Лейна Кіркланда.

    Таке збільшення українських студентів має подвійний ефект: з одного боку сприяє зміцненню позитивного іміджу українця у Польщі, адже вони з легкістю опановують мову, мають сильну базову підготовку та мотивацію. З іншого, українські студенти не поспішають повертатися до України, зіштовхуючись із труднощами визнання дипломів та працевлаштування.

    Водночас, польські ВИШі, які розширюють коло програм для українських студентів, починають «приглядатися» до українських професорів. Така увага пов’язана зокрема з новим польським законом про вищу освіту, згідно з яким польські викладачі матимуть певні обмеження щодо кількості вузів викладання (лише у двох). Українські професори вже сьогодні є частими лекторами у Польщі, проте офіційної статистики щодо кількості українського викладацького складу в польських університетах наразі нема. Відкриті лекції українських відомих дослідників проводить, зокрема, Європейський колегіум польських і українських університетів у Любліні, де Україну представляли Богдан Осадчук, Микола Жулинський, Ярослав Ісаєвич, Оксана Пахльовська.

    Про що говорять поляки?

    Польські медіа завжди були дуже активними у висвітленні подій в Україні. Деякі провідні польські оглядачі, котрі пишуть про українські справи, мають перевагу у вигляді вільного спілкування українською мовою. За результатами опрацювання публікацій19 про Україну в польських виданнях Інститут світової політики створив «хмарку» найуживаніших слів в заголовках статей про Україну (див. рис.1). До Топ-10 найбільш згадуваних слів входять:

    1. Росія

    2. Газ

    3. Право

    4. Євро-2012

    5. Тимошенко

    6. Янукович

    7. Схід

    8. ЄС

    9. Європа

    10. Вибори

    Домінантна позиція Росії демонструє увагу та прискіпливість, з якою польські ЗМІ відстежують всі впливи Росії на політику України в контексті конкурування з європейським курсом Києва. Цим також пояснюється присутність слів «Схід», «Європа» та «ЄС», при чому Схід необхідно розцінювати як комплексне поняття, що застосовується як для позначення східних орієнтацій України, так і в таких словосполученнях як «Східне партнерство», «східний сусід», «східні кордони ЄС», тощо. Окрім того російський чинник превалює у матеріалах, що пов’язані з енергетичною безпекою, газовою кризою («газ», «Газпром», «ціни», «паливо», «контракти»). При цьому відзначимо практичну відсутність таких термінів як «партнер», «сусід», тощо. Цікавою також є мала представленість Сполучених Штатів і НАТО в контексті України, особливо у порівнянні з Росією.

    Беззаперечною топ-темою є також спільне проведення Євро-2012, чим пояснюється повторюваність таких слів як «УЄФА», «Платіні», «втратити» (останнє найчастіше зустрічається у словосполученнях «втратити право на проведення Євро-2012»).

    Саме польські ЗМІ серед усіх досліджуваних ІСП країн приділяють найбільше уваги проблемам демократії в Україні («демократія», «вибори», «право» (у словосполученні «верховенство права»)).

    Серед інших заголовків привертає увагу присутність таких слів як «Бандера», «поляки», «прапор», що свідчить про підвищену зацікавленість польських ЗМІ процесами внутрішньополітичного життя України, які пов’язані з націоналістичними рухами і, потенційно, можуть становити загрозу польській меншині, що проживає на українській території. Слід відзначити, що часто така загроза змальовується польськими виданнями значно перебільшеною.

    Окрім того, присутність таких термінів як «могили», «жертви», «НКВС», що є особливістю саме польського медіа-простору, підтверджує суспільну зацікавленість у питаннях історичної спадщини.

    Кордони без колючого дроту

    Уже кілька років поспіль в рамках Європейських днів добросусідства на кордоні між усідніми ержавами молоді українці знімають колючий дріт та організовують «мобільний» пункт перетину ордону. Втілена Фундацією духовної культури пограниччя та МГО “Академія Української Молоді”, ака ініціатива сприяє єднанню родин та будівництву культурних мостів між державами.

    Кордонів також не знає українська культура, музика та література, яка стає дедалі сильнішим инником «м’якої сили» України у Польщі. Україну «читають» на сторінках перекладів сучасних країнських письменників, зокрема Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Любка Дереша, Оксани Забужко, Наталі Сняданко та ін. Разом з польським письменником Анджеєм Стасюком, Юрій Андрухович у 2000 році видав книгу під назвою «Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу».

    Найбільше підтримує українських письменників польське видавництво «Чарне» (Czarne). Його директор Моніка Шнайдерман відверта у своїй оцінці популярності сучасної української літератури у Польщі і не перебільшує її. Водночас зазначає, що завдяки перекладам знаних полякам українських імен вони намагаються привернути більше уваги до літератури, якою в її країні цікавляться щораз менше. У 2004 році видавництво підтримало не лише переклад «Колекції пристрастей, або Пригоди молодої українки» Наталки Сняданко, що відразу увійшла до десятки бестселерів у польських книгарнях, а й проведення літературного туру молодої львівської письменниці містами Польщі. Видавництво «Чарне» разом з Інститутом книжки у Кракові започаткувало і профінансувало у 2007 році програму перекладів української літератури на польську мову.

    Зростає кількість премій, що дістаються українцям у сфері мистецтва. Це свідчить про сприйняття та увагу до українського пера. Через свої тексти українські письменники, що пишуть українською та є доволі провокативними, творять іншу картину України в сприйнятті поляків, відмінну від тієї, яку висвітлюють медіа. Заснована Польським інститутом у Києві 2007 року, літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського налічує в списку лауреатів такі українські імена як Тарас Прохасько (2007 р.) та Сергій Жадан (2009 р.). Премію імені Малевича 2010 року в сфері візуальних мистецтв отримав український художник Стас Волязловський.

    У Польщі часто гастролюють актори Львівського державного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької, українські співаки та гурти, митці з України беруть участь у низці фестивалів та конкурсів у Польщі (до прикладу, Міжнародний фестиваліь Вуличних Театрів Дітей і Молоді в місті Пнєво, неподалік Познаня, Міжнародні Дні Краківських Композиторів, кінематографічна «Українська Ніч» та ін.). «Ми у Польщі були більше 10-ти разів, ми грали у Варшаві, у Сопоті, у Сяноку, в Кєльцях, у Столевій Волі, в Білостоку, в Ждині. Так що польську георгафію ми вже знаємо дуже добре. Виходить так, що ми більше граємо за кордоном, ніж в Україні», - ділиться враженнями гурт «Перкалаба». Призером польського музичного шоу «Must be the music» став гурт «Еней», учасники якого мають українське походження. Їх українська музика з елементами фольклору стала дуже популярною на польських радіостанціях. Так, за словами Петра Куспися, викладача Ягелонського Університету у Кракові, «гурт учинив більше за українську дипломатію у плані формування іміджу української культури в Польщі».

    «Долають сотні кілометрів, щоб побути разом», - так коментує феномен Фестивалю Української культури у Польщі Голова ОУП Петро Тима. За його словами, фестиваль мобілізує українську громаду в Польщі, він підносить цю громаду з такого «регіонального маразму» як зведення української культури до рівня фольклору. «Фестиваль формує інші стандарти, тому що в час фестивалю не лише глядачі, але й організатори мають контакт із живою, реальною Україною, з виконавцями з України, режисерами з України, з українськими медіа», – пояснює Тима. Ювілейний двадцятий фестиваль української культури навіть отримав підтримку держави, відповідно до розпорядження Президента «Про надання підтримки Президента України XX Фестивалю української культури в Республіці Польща».

    Вагомим показником взаємної поваги до культури обох країн є вшанування історичних постатей та героїв. Пам’ятник Тарасу Шевченку у Білому Борі, зведений ще у 1991 році, є даром українського народу для українців у Польщі. Відкриття пам’ятника у Варшаві було дуже урочистим, ще за участі міністрів закордонних справ України та Польщі того часу – Анатолія Зленка та Влодзімежа Цімошевича. Інтерес поляків з’являється і до інших пам’яток, де особливу реакцію поляків викликають меморіальні написи, вшановуючі загиблих у історичних діях. Були випадки, коли напис “воїнам УПА” за поданням підкарпатського воєводи на таблиці було демонтовано. На нових таблицях написали “повстанцям”.

    У 2006 році в селі Павлокома у присутності Президентів Польщі та України було урочисто відкрито пам’ятник, який став символом польсько-українського поєднання. Але суперечки довкола можливості його встановлення та напису тривали кілька років. Аби отримати згоду мешканців села, які відстоювали власну позицію, полякам пообіцяли встановити пам'ятний хрест. Історія залишається одним з ключових елементів «м’якої сили» України у Польщі, проте має подвійний ефект через протиріччя та встановлення історичної справедливості.

    Попри численні фестивалі та культурні акції, є ще незаповнені ніші популяризації українського культурного продукту у Польщі. Практично невідомим для поляків є український кінематограф. За словами відомого польського режисера Марека Павловського, у Польщі знають лише Богдана Ступку. І це недивно: він зіграв у кількох польських фільмах. Його перевага з-поміж інших українських акторів, крім акторської майстерності, полягає у вільному володінні польською мовою. Свого часу Ступка зіграв роль Богдана Хмельницького у фільмі Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» та був відзначений Капітулою Нагороди Польсько-Українського Поєднання. Він став також героєм фільму Кшиштофа Зануссі «Серце на долоні». За роль у цьому фільмі він отримав відзнаку за найкращу чоловічу роль на ІІІ Римському кінофестивалі.

    До останніх фільмів, які асоціюються у польського глядача з Україною, можна віднести «Водій для Віри», співпродюсером якого виступив український телеканал «1+1». Кінофестиваль у Кракові, присвячений українському кінематографу, невідомий широкому загалу. Водночас, фільм, який Польща має намір подати на номінацію «Оскара» «У сутінках24», є висвітленням історії, що відбулася у Львові. Якби схожий фільм зняли українські митці, такий крок був би дуже вагомим для переконання поляків у визнанні спільної історії та підвищення інтересу до України.

    «Полякам було б цікаво побачити українське кіно. У ньому відбиваються ваша культура, спосіб життя. Дивуюся, чому не робите промоції своєї продукції, а поляки не проявляють інтересу до українських фільмів! … Так складається, що українці більше знають про Польщу, ніж поляки про Україну! І це проблема не лише поляків, котрі не мають інтересу до пізнання культури свого сусіда, а й українців, які не докладають достатніх зусиль, аби представляти українське кіно у світі, зокрема у Польщі.», - говорить Павловський.

    Розповідаючи про співпрацю в сфері кіно, зокрема з Гільдією кіноакторів України, Вероніка Марчук-Пазура зазначає, що більше було зроблено для Польщі в Україні, ніж навпаки. Наразі вона намагається через роботу Товариства Акторів Кіно і Телебачення підтримати українських колег у лобіюванні закону прав акторів на досвіді Польщі та створити спільну базу даних акторів.

    Поляків часто дивує, чому українці досі не можуть збагнути: кіно, з-поміж іншого, є інструментарієм національного визнання. «Гадаю, що Україні необхідне кіно. Я це постійно повторюю і намагаюся це завжди при нагоді сказати вашим політикам, тому що для України дуже важливо добитися своєї ідентифікації. Ідентифікація народу великою мірою виникає через культуру, особливо масову», - стверджує Кшиштоф Зануссі.

    Натомість у Польщі є українські радіопрограми. Попри недовгу тривалість ефірів (15-30 хв.), деякі з них виходять впродовж майже усього тижня та у зручний ефірний час. Так, приміром, «Українська думка» на радіо Біялисток (Białystok) є не лише висвітленням культурних та суспільно-політичних подій, пов’язаних з Україною. Гостями передачі є часто українці, що живуть та працюють у Польщі, розмовляють українською та роблять свій внесок у розбудову іміджу України у Польщі. Українські програми також присутні на радіо «Кошалін» (Український магазин), радіо «Ржешув» (Скриня), радіо «Ольштин» (Мовлення українською). Радіо «Полонія» (раніше Польське радіо для закордону) транслює свої передачі сімома мовами, серед яких і українська. Його редакція підписала договір про співпрацю з українською радіостанцією “Ера FM”. За словами президента Польського радіо Ярослава Гасінського, мова йде про 10-хвилинні включення з передач Української Служби Польського Радіо. Важливо зауважити, у Польщі радіо залишається досить популярним медійним фактором.

    Ця стаття є частиною дослідження «М’яка сила» України в регіоні: інструмент ефективної зовнішньої політики», яке було здійснене Інститутом світової політики та представлене 23 вересня 2011 року.

    Із рекомендаціями, які надала експертна група Інституту світової політики щодо посилення «м’якої сили» України в Польщі, а також із іншими матеріалами проекту можна ознайомитися тут.

    Публікація «М’яка сила» України в регіоні: інструмент ефективної зовнішньої політики» підготовлена Інститутом світової політики в рамках проекту «Об’єднуємося заради реформ (UNITER)», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact Inc.

    Також читайте: «М’яка сила» України в Білорусі, «М’яка сила» України в Грузії, «М’яка сила» України в Молдові

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ