Чорнобиль: вплив на здоров’я нації

Сьогодні в Україні вшановують учасників ліквідації чорнобильської аварії. Не стало вже 41 із 189 пожежників та персоналу станції, які перенесли гостру променеву хворобу в перші дні аварії. Через 25 років після трагедії постраждалі від її наслідків найчастіше хворіють на серцево-судинні захворювання. Частими є випадки раку щитовидної залози та лейкемії, зокрема, в тих, хто на момент аварії був дитиною або підлітком.

З роками негативний вплив катастрофи поступово зменшується, відбувається природне самоочищення території, радіоактивний фон падає. При цьому найбільшою проблемою медицини залишається вплив Чорнобиля на психічне здоров'я українців.

Про це в прес-центрі «Главком» розповіли завідувач відділу координації, планування та аналізу наукових досліджень ДУ «Науковий центр радіаційної медицини АМН України» Анатолій Чумак та доктор історичних наук, автор серій книг про Чорнобиль Наталія Барановська.

Наталія Барановська: «Після війни за 10 років величезна територія була приведена до нормального стану, а ми за 25 років маємо один єдиний об’єкт, проблеми навколо нього досі не вирішуються»

Я особисто як історик досліджувала чорнобильську проблему з 1991 року. В Інституті історії України в 1995 році вийшов унікальний збірник документів та матеріалів «Чорнобиль: проблеми здоров’я населення в Україні». Там є перший лист від 30 квітня 1986 року на ім’я Щербицького від Міністерства охорони здоров’я, підписаний заступником міністра Касьяненком. Він доповідав, що рівень радіації у воді в Дніпрі піднявся у тисячу разів, і рукою Щербицького на полях цього документу було написано: «А що це означає?». Наше державне керівництво настільки було неготове до цієї проблеми, що вони навіть не уявляли, що це таке…

Причини аварії залишилися дискусійними, в науковому середовищі досі не має остаточної думки. Перші кроки по ліквідації аварії, перші прийняті рішення, наскільки вони були раціональні та розумні, - це зараз теж викликає в середовищі спеціалістів досить критичне сприйняття. Були речі, які не потрібно було робити, як-то стіну в ґрунті чи реакторну плиту під зруйнованим енергоблоком. Скільки людей отримали додаткове опромінення, скільки потім мали проблеми зі здоров’ям? Хто лишився живим з тих, хто з даху третього енергоблоку тоді без особливих засобів захисту, тільки у свинцевих фартухах, скидав осколки радіоактивного графіту, які було викинуто, і через що починалися пожежі на даху?.. Наскільки розумно була проведена евакуація населення? Чи правильно було переселяти людей із сіл в зону, в той же Іванківський район, де теж забруднена територія? Проте на той час рівень знань був настільки недосконалим і недостатнім, що правильні висновки зробити було просто важко. Проблеми евакуйованих лишаються досі: є люди, які мали б бути переселені із зони обов’язкового чи добровільного відселення, але цього так не відбулося. Були питання і щодо зонування забруднених територій. Спочатку називалася десятикілометрова санітарна зона, потім тридцятикілометрова, потім зробили зону відчуження, яка є більш правильною назвою. Її кордони змушені були розширити у 1997-98 рр. Пройшло 25 років, а проблем досі лишилося дуже багато.

Об’єкт «Укриття» став предметом зіткнення інтересів. Науковцям хотілося б, щоб продовжувала існувати ця проблема, бо їм цікаво дослідувати все. Але в інтересах суспільства прикрити все це якомога скоріше. Чорнобильська проблема, на жаль, продовжує залишатись такою ж болючою, такою ж гарячою. Однозначно стоїть проблема зі здоров’ям нації, але наше керівництво країни говорить про необхідність будівництва нових атомних енергоблоків в Україні, підписує договори з Росією. Говорять, що нібито новий тип реактора будуть будувати, але ж відомо, що експлуатація ядерних об’єктів на території країни приводить до проблем, в тому числі із здоров’ям населення. Потужне ядерне лобі робить свою справу, не зважаючи ні на що, не рахуючись із суспільством.

Візьміть Другу світову війну, коли була зруйнована вся європейська територія Радянського Союзу, евакуйовані люди, вивезені підприємства і т.д. Але вже в 1955 році завершилася відбудова народного господарства та реставрація всього, що було в цій європейській зоні. Тобто, за 10 років величезна територія була приведена до нормального стану. А ми за 25 років маємо один єдиний об’єкт і проблеми навколо нього досі не вирішуються.

Анатолій Чумак: «Якщо ми візьмемо серцево-судинні захворювання у осіб, які постраждали, то їх кількість значно вища, ніж травми та злоякісні пухлини разом взяті»

Так, тодішнє керівництво було «невинне» в радіаційному плані, але ж була команда фахівців, які давали вірну інформацію. Є міжнародна оцінка, що в цій ситуації Україна та тодішній Радянський Союз справилися з аварійною ситуацією так, як не могла справитись жодна інша країна. Звичайно, набагато менше можна було кинути людей на її ліквідацію, диференційовано підійти до виділення цих контингентів, але те, що зроблено, було досить ефективним.

Я теж ліквідатор ІІ категорії, і з 25 серпня по 13 вересня 1986 року очолював всю медицину у Чорнобильській зоні. Ми контролювали всіх, хто входив у зону, хто за станом здоров’я не міг працювати і т.д. Зараз у нашому Центрі радіаційної медицини, який є великою лікувальною науково-дослідною установою, є найбільш постраждала група хворих, у яких у 1986 році була гостра променева хвороба. Вони щорічно один-два рази госпіталізуються і проходять повне обстеження. Це і учасники ліквідації наслідків аварії з різними дозами опромінення, і евакуйовані, і мешканці контрольованих територій.

Одна з проблем здоров’я, визнана міжнародною спільнотою, - це рак щитоподібної залози, насамперед у дітей. Понад 6 000 дітей і підлітків, які були на момент аварії в Україні, мали нещастя нею хворіти. Технологія боротьби з цим недугом була вироблена ще задовго до аварії: видаляється пухлина, оскільки вона чутлива до дії радіоактивного йоду, то якщо навіть десь пішли метастази, людям вводиться радіоактивний йод і його висока концентрація їх вбиває. І людина все життя має приймати гормони щитоподібної залози. Але ця проблема є абсолютно для всіх категорій. При чому ризик захворіти на рак щитоподібної залози для ліквідаторів та для мешканців контрольованих територій в п’ять разів вищий серед загального населення. Серед евакуйованих цей показник десь на рівні півтора рази. Пухлина – це коли клітина стає безсмертною і починає жити за своїми законами. Цей процес тривалий, тож чим раніше виявляється пухлина, тим вища ефективність лікування. Люди, які перебувають на обліку у нашому центру, мають все життя обстежуватись кожні два роки. Але саме завдяки цьому щорічно ми діагностуємо десь 28-30 випадків злоякісних пухлин, які клінічно людина ще не відчуває, тож маємо можливість вилікувати її на ранній стадії.

Від яких ще хвороб страждають ліквідатори?

Анатолій Чумак: Якщо ми візьмемо серцево-судинні захворювання у осіб, які постраждали, то їх кількість значно вища, ніж травми та злоякісні пухлини разом взяті. Але не треба забувати і про інші фактори ризику: серед ліквідаторів більше 50% є курцями.

А алкоголізм?

Анатолій Чумак: Алкоголізм теж трошки вищий, ніж у загальній популяції, і теж робить свій вклад, як і неправильне харчування, надлишкова маса тіла. Але радіація теж дуже несприятливий фактор для серцево-судинних захворювань.

Завдяки спільному з американцями дуже складному дослідженню було доказано, що опромінення підвищує ризик розвитку хронічної лімфоцетарної лейкемії. Ми відібрали з поміж більше, ніж із 110 000 ліквідаторів тих, хто захворів на лейкемію. Особливість лейкемії полягає у тому, що у нас найбільше хронічної лімфоцетарної лейкемії, якою практично не хворіють ні японці, ні китайці, тобто вся Південна Азія, у них інший генотип.

В пресі часто згадується лист до Горбачова, де радянські радіобіологи за участю Ліхтарьова закликають припинити паніку щодо чорнобильської аварії. Вони це обґрунтовували досвідом Хіросіми, який показав, що опромінення до 100 бер є безпечними. Чи є у вас доступ до цього листа? Що є в ньому вимислом, а що - правдою?

Наталія Барановська: Мені не вдалося вилучити цей документ, але він існує. До Ліхтарьова я ставлюся дуже негативно. Це людина, яка робить в Україні політику, спрямовану на приниження значення доз опромінення, які отримували люди.

Анатолій Чумак: Ліхтарьов, як і всякий науковець, має свої позитиви і негативи. Щодо цього прикладу, то це не його думка, візьмімо хоча б наше законодавство і виконаймо його. Звичайно, ми можемо говорити про відмову від атомних електростанцій, але чим ми тоді будемо грітися?

Нашим завданням як установи, що займається медичними проблемами аварії, є захист людей від її негативного впливу. Зокрема, ми розробили заходи, згідно до яких особи, які ідуть працювати на об’єкт «Укриття», в 30-кільметрову зону, мають проходити детальне медичне обстеження. Незважаючи на те, що ці люди отримують рекомендації з місць проживання, що вони абсолютно здорові і можуть працювати в тих умовах, ми відсіваємо більше половини – тільки 46% отримують доступ і то не на всі об’єкти. А якби цього не було і людина пішла б у зону, маючи погане здоров’я? В результаті здоров’я ще більше погіршується і ця людина потім пред’являє такі компенсації, що не витримає ні соціальний, ні інший фонди.

Вегето-судинна дистонія у багатьох людей теж є наслідком трагедії?

Анатолій Чумак: Вегето-судинна дистонія є проявом регуляторних розладів. Вона не сприяє розвитку злоякісних пухлин, але захворюванням серцево-судинним, зокрема, церебральних, сприяє. У професора Логановського є графік, де вказується, що в перші 10 років було переважання вегето-судинних реакцій, а потім вже органічні розлади типу дисциркуляторної енцефалопатії, атеросклерозу судин головного мозку і т.д.

Скільки ще населення буде відчувати негативний вплив чорнобильської трагедії?

Анатолій Чумак: Якоюсь мірою негативний вплив зменшується, тому що відбувається природне самоочищення території і радіоактивний фон падає. Але залишаються ті ж самі невирішені проблеми, які стосуються не тільки так званої чорнобильської медицини, а і нашої загальної медицини. Де безкоштовна медицина, яку згідно до закону ми повинні надавати? Де профілактичний напрямок? Як це не дивно, але в 1978 році ВООЗ визнала систему медичного забезпечення Радянського Союзу найкращою в світі. А ми її зруйнували і зараз ідемо до сімейного лікаря.

Через скільки років ще будуть виявлятися ракові захворювання, ініційовані чорнобильською катастрофою?

Анатолій Чумак: Ми ж говоримо не тільки про чорнобильські раки. У всьому світі іде тенденція до зростання злоякісних пухлин. Все залежить від того, яка пухлина і де вона розташована. Для хронічної чи гострої лейкемії період піку вже пройшов, вона поступово іде на зменшення. А у пухлин шлунку чи щитоподібної залози так званий прихований період може тривати до 30 років.

Скільки ліквідаторів, які працювали в перші дні вибуху на реакторі, залишилися живими?

Наталія Барановська: Це питання ніхто не досліджував, мене в архів не пустили, а в Інституті історії цю проблематику закрили.

Анатолій Чумак: У нас є дані по особах, які перенесли гостру променеву хворобу. Вони спостерігаються у нас з 1986 року. Доля в них незавидна через те, що у них багато хвороб, практично у кожного по 10-12 діагнозів. Вони мусять постійно перебувати під медичним спостереженням. Їх було, здається, 189, на сьогодні 41 особа вже померла. А якщо взяти до уваги, що більшість з них на момент аварії були десь у віці до 40 років, то це значні втрати. Переважно це пожежники та персонал станції.

Після Чорнобиля ви стикалися хоча б з одним випадком гострої променевої хвороби, отриманої у якихось аварійних ситуаціях?

Анатолій Чумак: Був випадок в Краматорську, коли була замурована капсула, а під нею спала дитинка. Виявлялася вона також у деяких пацієнтів, які були в інших аварійних ситуаціях, але уже не в гострому стані, а під час дослідження їх медичних документів, де їм встановлювали діагноз гострої променевої хвороби.

Слайди надані «Главкому» Анатолієм Чумаком