Як святкувати Старий Новий рік

Сьогодні українці зустрічають Новий рік за старим обрядом. Традиційно в цей вечір на Маланку господині готують вже не голодну, а багату кутю, основою якої є ячмінь, жито чи пшениця, до яких додається узвар, мак, горіхи. Здавна молодь ходить щедрувати, переодягаючись у Козу, Василя та Маланку, діда та бабу. Здавна вважалося, якщо щедрувальники обходили хату, це було трагедією для родини, а не пустити гостя в хату було великим гріхом. На Маланку дівчата ворожать, а на Василя зранку хлопці засівають.

Про це в прес-центрі «Главкому» розповіли професор, доктор філологічних наук, завідувач кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олена Івановська та заслужений працівник культури, директор Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Олексій Доля.

Олена Івановська: «В українській традиції чотири рази змінювалося святкування Нового року»

«Христос народився! Славімо його!» – це традиційне вітання, яке проголошується від Святвечора і аж до Водохреща. Українська святочність своїм кульмінаційним моментом має зимову тріаду – Святвечір, Різдво Христове, Маланка або Святого Василія, і свято Водохреща.

Сьогодні ми святкуємо Маланку – переддень, так би мовити, Старого Нового року. В українській традиції чотири рази змінювалося святкування новоліття, Нового року. У наших пращурів землеробів він збігався з початком землеробських робіт, тобто був навесні. Залишки цих прагматичних дійств, як-то висівання чи обрядодії з ралом, до сьогодні збереглися в деяких регіонах (на Поліссі) і відбуваються на Старий Новий рік. Пізніше воно було перенесено на осінь, а потім – на 1 січня. Але традиційно воно закріпилося за 14-м січня, як ми зараз і продовжуємо святкувати його за старою традицією. «Прилетіла ластівочка, стала щебетати, господаря викликати» - цей символ весни, який залишився у щедрівці, якраз і говорить про давність нашої традиції святкувати Новий рік саме навесні.

Сьогодні Маланки, або щедра кутя, або щедрик, або щедрий вечір. Проводити ми його будемо за святочною вечерею, щедрою кутею. На Святвечір було дванадцять пісних страв, а тут будуть вже і смажені ковбаси, і локшина, і пироги. В деяких регіонах є традиція, коли батько ховається за пирогами, а матір запитує дітей, чи бачать вони свого батька, на що вони відповідають: ні, не бачимо. Тоді батько відповідає: дай Бог, щоб і на наступний рік ви мене не бачили за горою пирогів. Цей обряд означає пророкування багатства, щедрого врожаю, достатку в родині. Ця давня обрядодія до сьогодні збереглася на Гуцульщині та Поліссі.

На Полтавщині фольклористом Маркевичом зафіксована легенда про чарівне зілля – нечуй-вітер. Його знаходять лише незрячі, але коли це зілля потрапляє до ваших рук, то допомагає зреалізувати всі ваші прагнення, мрії, думки.

Олексій Доля: «Новий рік святкувався на Василя до реформи Петра І»

Почну з куті. Ми були в експедиції на Житомирщині якраз на багату кутю, там вона готується з молоком, яйцем, маслом, вона солодка і справді багата. Там вони дотримується традиції, що від Різдва до Нового року з хати сміття не виноситься. Потім його збирають і з попелом несуть в сад, підходять до кожного дерева і проказуть: я тебе підсипаю, підв’язую і приказую, щоб ти родило і дітей кормило.

Починали щедрувати звечора діти, потім йшли дорослі. На Миколаївщині в селі Курячі Лози є звичай, який називається цигани, коли ходить, Василь з Маланкою, дід з бабою, щедрівники, засівальники. Беруть в цьому участь тільки хлопчики. Все село збирається десь на вигоні, потім відбувається обряд, коли всіх благословляють, і вони йдуть від хати до хати щедрувати, а зранку - засівати. Ці обряди дуже давні, можливо, у новорічних святкуваннях збереглося навіть більше дохристиянських звичаїв.

В кожному регіоні свої особливості. В західних регіонах - коза, Маланка. На Тернопільщині сьогодні ввечері спалювали дідуха або снопа. Там перед північчю біля кожного двору із соломи викладається хрест і спалюється. Це означає, що все старе відходить, а нове з Новим роком приходить.

Ми часто говоримо про відродження традицій, але часто, на жаль, явище відродження перетворюється на виродження, тому що багато свят пишуть якісь сценаристи чи науковці, які поняття не мають, що то за свята. Наші прадавні звичаї та обряди є, вони збереглися і відроджуватимуться, але над цим треба всім разом працювати.

На Старий Новий рік дівчата ворожать?

Олексій Доля: На Маланки ворожать майже так само, як і на Катерини. Пекли пироги, давали собаці, чий пиріг він перший вхопить, та перша заміж вийде. Рахувати кілки в тині, названі по іменах, хто на якому зупиниться, з таким ім’ям і буде наречений.

Олена Івановська: Дивилися, якщо у тині кілок кривий, значить, у нареченого буде кривий стан, якщо рівний – буде стрункий, якщо товстий – багатий, якщо тоненький – бідак.

Олексій Доля: Під Києвом в селі Пироги бабусі мені казали, що вони до цього відносилися більше, як до розваги. Тоді до цього не відносилися так, як у теперішньому розумінні ходять до екстрасенсів, магів чи ворожок.

Олена Івановська: Ми не беремося стверджувати, що раніше це мало не розважальну функцію, а дійсно магічну. Мабуть деякі дівчата екзальтовані ставилися з більшою довірою, інші - як до розваги. Це залежало від характеру дівчат і того, як їх привчали старші сестри, тітки.

В який період в історії українців святкували Новий рік з 13 на 14 січня?

Олексій Доля: Новий рік святкувався на Василя до реформи Петра І. Але ж старі звичаї та обряди лишилися за старим календарем. Святкування Нового року 1 січня було введено штучно, тому штучним він і є сьогодні – це олів’є, шампанське, бенгальські вогні, хлопавки і все.

Олена Івановська: Перенесення святкування Нового року було ідеологічним способом зруйнувати національну святочність. При цьому вони розуміли, що прадавнім звичаям треба запропонувати якусь альтернативу. Тоді і почали створювати штучні замінники - Діда Мороза, ялинку і навіть звертання Постишева в 1935 році. Саме в радянські часи ми почали сприймати Діда Мороза як носія дарів, а до того часу це був демонічний образ. Перша офіційна ялинка проводилася у Харкові в 1935 році, і лише в 1937 році її встановили в Москві в Кремлівському палаці. Це свідчить про те, що Україна є майданчиком для випробування цих нововведень.

Олексій Доля: До ялинки був дідух, що є символом предків, роду. Тобто, всі свята відбувалися як вшанування предків. Кутя – це ж теж ритуальна поминальна страва.

Олена Івановська: До речі, ялинка у нас приймається як поховальне ритуальне дерево. Тобто, ми дуже сильні в своєму віруванні і поклонінні культу предків та солярному культу. Сьогодні на Маланки обов’язковою ритуальною стравою також є млинці, що також є солярною символікою. Навіть спалювання дідуха, який приносився в хату на Святвечір, був як своєрідні запросини духів померлих предків на гостину. А в Новий рік після спалювання дідуха разом з димом духи піднімаються у вирій.

Як відбувалася взаємодія прадавніх традицій і релігії після запровадження християнства?

Олена Івановська: Християни дуже толерантні до представників іншої віри. Наші прадавні предки сонцепоклонники та дажбожичі, які сповідували поганську або землеробську віру, відстоювали свою релігію. Для того, аби узгодити нову віру з предківською, потрібен був час та ідеологія. Наприклад, від самого початку колядки в церквах не виконувалися. В синопсисі і в звертанні архімандрита Києво-Печерської лаври в XVII столітті йдеться про те, що це ідольські пісні. Але згодом була розвинута ціла кампанія, аби стару колядку призвичаїти і узгодити з новою вірою. Братчики Києво-Могилянки були покликані, аби колядку створити на старій основі, додаючи біблійні образи. Тому колядка має свою дуалістичну природу, нашарування давніх і новітніх релігійних смислів.

Олексій Доля: Давні звичаї поєдналися. Часто нав’язують думку, що церква бореться з давніми звичаями, але насправді протиріч немає. Все змінюється, так і звичаї в дечому видозмінюються, але їх суть залишається та сама. Єдине, що церква дійсно заперечує поганські жертвоприношення та ворожіння, тому що це їй суперечить.

Звідки бере коріння традиція, що засівати ходять тільки хлопці? Це можуть бути тільки молоді хлопці чи і одружені чоловіки?

Олена Івановська: Ходять тільки молоді хлопці, бажано підлітки або маленькі хлопчики, не займані. Існує звичай першого полазника, тобто першого гостя, який переступить поріг оселі в Новий рік. З чоловіком в українській традиції пов’язано все, що стосується духовної сфери, а з жінкою - все, що стосується низів, а відповідно з потойбічним світом. Якщо дівчата і щедрували, то лише під вікнами, в хату не заходили, їх обдаровували на вулиці. Вважалося поганим знаком, коли першою заходила в хату жінка. Для того, щоб не випробовувати долю, господар оселі посилав свого сина, аби він переступив поріг хати і засіяв свою родину. Хлопчика садовили на лаву і казали: сядь, щоб у нашій хаті сідали кури, гуси, качки, рої і старости.

Олексій Доля: Я малим ходив посівати, то спочатку засівав у себе вдома, а потім йшов до інших. Новий рік та новий день мав починатися з хлопчика. Щедрування – це більше дівчаче, а колядувати ходили і хлопці, і дівчата разом.

Які основні компоненти куті?

Олексій Доля: Основа куті - це каша, а потім додавали узвар чи воду розведену з медом, мак, горіхи. При цьому кожен регіон мав свої особливості.

Олена Івановська: Ячмінь, жито, пшениця, на Полтавщині – рис. На Поліссі багату кутю заправляли ще і смальцем.

Зараз традицій дотримуються в основному по селах. На щедрування і коляду в квартирах навіть двері не відчиняють. Чи можна відзначити ці свята в місті та відродити давні традиції?

Олена Івановська: Наші студенти вже впродовж п’ятнадцяти років намагаються відновити традиції і повернути людей до того сприйняття гостя, як було раніше. З щедрувальниками, колядниками асоціювалося подавання долі, добра, прибутку, який хотілось би мати на прийдешній рік. В давнину, коли хату обходили щедрувальники або колядники, це було трагедією, таку родину вважали пропащою. Тому відкрити двері та пустити їх – це собі ж на краще. Не пустити гостя в хату вважалося великим гріхом. А лихі люди також мають збагнуть, що великим гріхом є переступати поріг і коїти зло. Якщо тебе асоціюють з гостем, значить, ти маєш виконувати цю роль і нести добро в дім, в який просишся.

Який зміст мають щедрівки?

Олена Івановська: Календарно-обрядова поезія – це прадавні сакральні молитви. Має значення те, що ці пісні виконуються певними людьми в конкретний час з певним настроєм, в певній обстановці. Це означатиме, що виповниться хоча б частина того, що вам бажають.

«Дайте дядьку пирога, не дасте пирога, візьму вола за рога». Віл або тур в нашій традиції є сакральними тваринами. В дохристиянські часи існували релігійні уявлення у першопредка звіра. В українців це був вепр, тому готують печене порося, всі ритуальні наїдки зі свинини. Водіння кози, коли вона помирає та народжується, символізує завершення та початок року. В щедрівках ми знову ж таки повертаємося до культу предків. Тому так, як ми їх задобримо, так вони впродовж року будуть сприяти у всіх наших справах.

Олексій Доля: Колядка – це вшанування господарів, родини, Господа, Різдва, а щедрівка – це побажання, тобто щедро, щиро побажати здоров’я, багатства, благополуччя.

Як пов’язані між собою Маланка та Василь?

Олексій Доля: Це два різних свята, сьогодні Маланії Римлянки, завтра – Василія Великого. Але в народі навіть в текстах їх поєднують, як, наприклад, в дитячій щедрівці: «Меланка ходила, Василька водила: Васильку, мій татку, пусти мене у хатку. Я жита не жала, золотий хрест держала, срібну кадільницю. Молітеся люди, ось вам Христос буде. Щедрий вечір, добрий вечір!». Тобто, це вже народне поєднання свят, які не поєднується, але суть цього - побажання.

Олена Івановська: Ми знаємо, що Маланія – це свята римлянка, яка жила в V столітті. Але Осип-Юрій Федькович зафіксував на Буковині, що є дохристиянський сенс, закладений в Маланію (Милу), що це сестра місяця, як прообраз весни. З нею пов’язане свято відродження, квітів. Василь і Маланка поєднуються, бо життя починається з любові, відродження, зачаття. В Карпатах якраз на Василя існувала обрядодія одружити піч. Піч як жіночий символ на Маланку фарбували, розписували, вичищали. А ритуальні страви жінка подавала у чоловічій шапці, що начебто означало запліднення. А взагалі в нашій традиції цінна ідея нескінченного процесу, ідея добра, ідея поділитися тим, що маєш, запросити до себе в гості, почастувати, віддати часточку своєї душі та любові, щоб світ став добрішим.

Фото: Олексій Плиско