Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Олексій Кошель: рішенням щодо ЧФ РФ влада зробила опозиції подарунок

    • Антон Бузун, «УНІАН»
    • Розсилка
    Олексій Кошель: рішенням щодо ЧФ РФ влада зробила опозиції подарунок

    Ратифікація харківської угоди Януковича-Медведєва - і з огляду на значимість, і за емоційним забарвленням - дасть фору багатьом непересічним подіям у новітній історії України.

    Ратифікація харківської угоди Януковича-Медведєва - і з огляду на значимість, і за емоційним забарвленням - дасть фору багатьом непересічним подіям у новітній історії України. Для влади - це більш ніж принципова перемога, для розрізненої і незгуртованої української опозиції - це ще і неоціненний урок. Так вважає експерт Школи політичної аналітики при Києво-Могилянській академії, кандидат історичних наук Олексій Кошель. Своїми прогнозами щодо подальших дій влади і опозиції він поділився в інтерв`ю УНІАН

    Після інавгурації Президента Януковича минуло більш ніж два місяці, з дня формування уряду Азарова - півтора. Як ви оцінюєте, пане Олексію, діяльність нової влади упродовж цього часу?

    Однією з основних проблем, яка характерна для Україні впродовж останніх років є відсутність єдиного бачення розвитку держави, як у влади, так і у політичної еліти. Немає єдиного бачення відповіді на питання, якою має бути Україна за формою, за змістом, за напрямками розвитку.

    Власне через цю проблему у нас досі не проведені реформи державного механізму. До кінця не проведена реформа самоврядування, адміністративна, територіальна, судова реформи. Через цю проблему у нас відсутній основний принцип дій влади – принцип спадковості, коли кожен уряд, кожен парламент, кожен президент продовжує генеральну лінію свого попередника.

    Тому нова влада обрала найпростіший, я б сказав найпримітивніший шлях – це банальне копіювання російського політичного досвіду, який, на жаль, Янукович і владна команда вважають успішними.

    Які, на Вашу думку, будуть наступні кроки Януковича та всієї владної команди?

    Для того, щоб прогнозувати дії влади, достатньо подивитись на кілька останніх політичних п’ятирічок Російської федерації. Тому вже найближчим часом ми можемо бути свідками встановлення жорстких рамок для діяльності опозиції, згортання свободи слова, посилення силового апарату.

    Крім того, як і в Росії, ми вже сьогодні маємо надзвичайно просту і зрозумілу владну вертикаль, формування якої відбувалося у сумнівному правовому полі.

    Ознаками копіювання російської політичної моделі є і формат спілкування між президентом та прем‘єром, які повністю дублюють зустрічі Путіна-Медведєва.

    Що саме, на Вашу думку, може робити влада для нейтралізації опозиції?

    Сьогодні українська влада має дещо спотворене сприйняття опозиції. Вона розглядає опозиційні політичні сили не як опонентів, а, насамперед, як загрозу власному спокою та власному існуванню.

    Іншими словами – сприймає її як суперника у регбі, якого потрібно виштовхати із владного поля, поставити в жорсткі рамки, або ж повністю нейтралізувати.

    Я думаю що такий підхід вже найближчим часом може бути застосований і до окремих політичних союзників, а лідер Компартії Симоненко вже за кілька місяців буде із жалем згадувати про те вільнодумство, яке він міг собі дозволити, заявляючи про наміри його політичної сили не підтримати проект державного бюджету.

    Однак, позбавляючи опозицію демократичних механізмів впливу на владу, нова команда робить ведмежу послугу і для себе, і для суспільства. По-перше, такі дії неминуче призводять до радикалізації опозиції. По-друге, позбавляють країну альтернативи, адже опозиція – це місце, де можуть народитися нові, більш прогресивні ідеї, які влада могла б з успіхом використовувати.

    Водночас, такий спотворений формат підриває і саму опозицію, де на перший план виходять політики, які звикли працювати у мітинговому форматі. За таких умов такий ефективний механізм роботи, як опозиційний уряд, перетворюється на бутафорію.

    А що далі? До яких заходів може вдатися опозиція?

    Опозиція, втрачаючи парламентський майданчик, буде просто змушена шукати інші ефективні форми ведення політичної боротьби. Для цього у неї є класичний набір методів, які зараз ефективно використовуються європейськими політичними силами.

    Так, у Польщі та Німеччині останніми роками відбуваються протестні акції, що об’єднують сотні тисяч громадян. А наприкінці минулого року в акціях протесту проти політики французького президента Ніколя Саркозі взяли участь понад 2 млн. громадян. І це, враховуючи той факт, що ця країна має значно менше соціальних проблем, аніж Україна. Погодьтеся, такі масштаби не можна порівняти із десятитисячною акцією протесту біля українського парламенту чи малочисельними акціями проти політики гуманітарного блоку уряду.

    Ці приклади наочно демонструють, що українська опозиція може знайти серйозні аргументи для влади.

    Багато розмов про можливість об’єднання опозиційних сил. Є як прихильники цього, так і ті, хто говорить про неможливість такого об’єднання. Як Ви вважаєте, такий розвиток подій можливий і за яких обставин це може статися?

    Найгірше, що могла зробити на сьогодні українська опозиція – це розпочати боротьбу за опозиційний трон. І за таких обставин завжди перемагає не опозиція, а влада.

    Завдання опозиції на сьогодні є не парадний формат об’єднання, проведення форумів чи розподіл посад. Зараз важливо максимально скоординувати роботу опозиційних політичних сил у парламенті, у місцевих радах при проведенні протестних акцій. Головне показати виборцям, що вона може досягати результату. Без таких дій опозиція не зможе бути сильною.

    Об’єднавчий процес не може бути ліками від усіх хвороб. Більше того – спроби підігнати опозиційні сили під одного політика, чи одну ідеологічну базу швидше можуть зашкодити опозиції, ніж принести користь.

    Варто згадати, що опозиційний калейдоскоп складається від крайніх правих до лівоцетристських політичних сил. І в багатьох питаннях внутрішньополітичного життя вони мають діаметрально протилежні погляди. До прикладу, не так давно батько економічних реформ у Польщі Лешек Бальцерович порівняв уряд Тимошенко із Святим Миколаєм, через небажання зменшувати соціальні видатки під час кризи. У такій площині уряд критикували і «Фронт змін» Яценюка, «Єдиний Центр» Балоги та «Громадянська платформа» Гриценка, які є прихильниками жорсткого режиму економії державних коштів. Важко уявити, що вони знайдуть своє місце в опозиції імені Тимошенко.

    Як, у такому разі, опозиція може працювати разом?

    На сьогодні найбільш болючою проблемою для української опозиції є не роз’єднаність, а дуже низька ефективність її роботи.

    Опозиційні партії зараз повинні зробити висновки із останньої поразки у парламенті, коли вони не змогли, або не захотіли відстояти свою позицію. Український виборець, який зростав за часів СРСР, має пам’ятати хрестоматійний приклад, коли Фідель Кастро, маючи лише 80 однодумців, змінив хід подій у своїй країні. Тому йому (виборцеві) буде дуже складно пояснити, чому понад двісті опозиційних парламентарів, які закликали людей до непокори владі, самі менш ніж за годину свідомо чи не свідомо програли і питання флоту, і бюджету, і регламенту.

    Для того, щоб надалі опозиція не загубилася, вона повинна формувати свою історію успіху. Імпічмент Януковичу і дострокові парламентські вибори – це гасла, які втілити на сьогодні нереально. Тому для опозиції важливо на травневі акції протесту вийти із чітким пакетом вимог до влади та планом дій, який буде зрозумілим для суспільства.

    Мітинги 27 квітня можуть стати початком більш масштабних акцій протесту?

    Якщо розглянути офіційну статистику опозиційних партій, то лише в столиці вони декларують не менше ста тисяч партійців. Тому та кількість громадян, яка протестувала біля Верховної Ради - це надзвичайно мало. Для того, щоб такі провали не стали системою, опозиції потрібно переглянути підходи до своєї роботи.

    Як не цинічно це звучить, своїм рішенням по Чорноморському флоту влада зробила опозиції подарунок. Вона фактично створила ідеологічну основу для опозиційних партій, витягнувши їх із дріб’язкової рутини на кшталт критики методів пересування президентського кортежу.

    Зараз влада діє за тактикою бліцкригу, коли сумнівні з моральної та правової точки зору рішення приймаються пакетом, без обговорення. Очевидно, що вона прагне перевести весь можливий негатив на перші місяці своєї роботи. Така тактика передбачає, що вже в найближчі місяці владу у режимі реального часу не буде за що критикувати.

    Зараз опозиція повинна продемонструвати свою силу і здатність системно протидіяти владі. В іншому разі вона може повторити долю російської опозиції, або ж український виборець переорієнтується на нові опозиційні обличчя.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ