Чому зростає кількість насильств у сім’ї?

В Україні в кілька разів збільшилася кількість випадків насильства в сім’ї, проте це світова тенденція, де зникають стримуючі механізми. Найчастіше жертвами кривдників стають жінки та діти, проте часто дістається людям похилого віку та інвалідам.

За 2011 рік до органів внутрішніх справ надійшло 168 000 звернень про насильство в сім’ї. З них порушено 758 кримінальних справ за різними статтями: 98 вбивств, 101 випадок навмисних тілесних ушкоджень, 143 ушкодження середньої тяжкості, 180 легких тілесних. За погрозу вбивства 107 випадків і лише 7 кримінальних справ щодо зґвалтування в сім’ї.

Про це на прес-конференції в «Главкомі» розповіли заступник начальника Департаменту громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ України Аркадій Запорожцев, експерт ПРООН Лариса Кобелянська та керівник Центру сім'ї та гендерного розвитку Державного інституту сімейної та молодіжної політики Антоніна Тарановська.

Аркадій Запорожцев: «У 2011 році складено 127 000 тисяч адміністративних протоколів за насильство в сім’ї»

Однією з проблем, з якою стикається міліція при виконанні своїх службових обов’язків, є допущення правопорушень у сфері насильства в сім’ї. Сімейне життя є латентним для інших громадян, відтак вплинути безпосередньо на проблеми насильства в сім’ї до певного часу було неможливим. 15 листопада 2001 року було прийнято Закон «Про попередження насильства в сім’ї», який набрав чинності 21 березня 2002-го. У квітні цього ж року Міністерством внутрішніх справ було підготовлено і зареєстровано в Міністерстві юстиції наказ щодо роботи з особами, які допускають насильство в сім’ї.

Через рік завдяки співпраці нашого Міністерства і Міністерства сім’ї, молоді та спорту було підготовлено і Кабінетом Міністрів прийнято постанову про порядок розгляду заяв і повідомлень про вчинення насильства в сім’ї. 15 травня 2003 року до Кодексу України про адміністративні правопорушення було внесено доповнення до ст. 173(2) та передбачено відповідальність за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису.

Згодом Міністерством внутрішніх справ і Міністерством сім’ї, молоді та спорту було підготовлено спільний наказ, яким було чітко регламентовано функції, обов’язки, права структурних підрозділів і центрального апарату щодо зазначеної проблеми. Але життя не стоїть на місці, тому 25 вересня 2008 року Верховною Радою прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї». Зазначеним законом було запроваджено на той час новітнє проведення з кривдником корекційних програм.

У вересні 2009 року розроблено і затверджено статистичну форму обліку роботи щодо реалізації вимог законодавства про попередження насильства в сім’ї.

На сьогодні в Міністерстві внутрішніх справ разом з громадськими організаціями, Мінсоцполітики, яке на сьогодні є координатором зазначеної проблеми, розробляється законопроект про домашнє насильство, яким будуть внесені відповідні зміни та доповнення до законодавства із зазначеної проблеми.

Спільно з Програмою розвитку ООН нами було видано посібник для дільничних інспекторів міліції «Запобігання насильства в сім’ї» та брошуру для населення «Ні - насильству в сім’ї». Протягом трьох років ми проводили тренінги для дільничних інспекторів міліції та працівників кримінальної міліції у справах дітей, де проводилися навчання, як діяти в тій чи іншій ситуації. Разом з Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда» ми надаємо консультації телефоном гарячої лінії в зазначеному напрямку.

На сьогодні за сприяння координатора ОБСЄ нами видано 15 000 посібників для роботи дільничних інспекторів міліції з попередження насильства в сім’ї. За сприяння ОБСЄ вивчено позитивний досвід роботи в зазначеному напрямку Австрії і запроваджено в 2009 році інтерактивну класну кімнату на базі Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Там майбутні і теперішні працівники міліції, які підвищують свою кваліфікацію, проходять практичні навчання, реально відпрацьовують по сценарію певні моменти, вчаться як працювати з жертвою, кривдником, свідками і т.і. Аналогічні кімнати минулого року відкрито у Київському та Львівському університетах внутрішніх справ.

Якщо порівняти статистику від періоду запровадження законодавчої бази попередження насильства в сім’ї і сьогоднішнім днем, то кількість правопорушень зросла в декілька разів. Поставлено на облік осіб, що вчинили насильство в сім’ї, в 2004 році – 57 тисяч осіб, в 2011-му – 88 тисяч. Винесено офіційних попереджень про неприпустимість насильства в сім’ї в 2004 році – 65 тисяч, в 2011-му – 99 тисяч. Складено адміністративних протоколів за насильство в сім’ї в 2004 році - 83 тисячі, в 2011-му – 127 тисяч.

Це не говорить про те, що ситуація погіршилася і держава нічого не робить. З боку міліції і правоохоронних органів робиться все можливе, щоб зменшити напругу в суспільстві в плані попередження насильства в сім’ях.

Лариса Кобелянська: «Більше 70% постраждалих від насильства в сім’ях є жінками»

Більше 70% постраждалих від насильства в сім’ях є жінками. Така тенденція характерна для всього світу. Кожна третя жінка в світі хоча б раз в житті зазнавала насильства на підставі своєї гендерної ідентичності. Починаючи з моменту створення ООН та Декларації про права людини, права жінок щодо захисту їх від насильства є окремою частиною як міжнародного права, так і національного законодавства. Прийнявши закон «Про запобігання домашнього насильства», Україна була першою з країн СНД, які на національному рівні прийняли таке законодавство. Але наразі воно є досить недосконалим. Зараз у Верховній Раді знаходиться законопроект щодо внесення змін у діючий закон з тим, щоб криміналізувати домашнє насильство, надати різних статусів потерпілим від домашнього насильства та кривдникам, щоб на державному рівні зобов’язати реагувати на це всіма можливими інструментами державного впливу.

Минулого року в квітні Комітет Ради Міністрів Європи затвердив фінальний звіт нової конвенції про запобігання та боротьбу з насильством стосовно жінок та домашнього насильства. Україна однією з перших приєдналася до неї, зараз розробляються відповідні зміни до законодавства, щоб привести у відповідність до цих міжнародних зобов’язань наше внутрішнє життя.

Для України проблема насильства, особливо зважаючи на події останніх днів, є тією, яку нарешті суспільство побачило. Факт того, що збурилося суспільство різних верств, ментальностей, національностей говорить про те, що ця проблема наразі хвилює суспільство. Важливо, щоб це збурення було конвертоване у відповідні дії громадянського суспільства, держави, спільноти і кожної окремої людини.

Я передивлялася новини каналів і мій неформальний моніторинг змусив мене злякатися тієї країни, в якій живу я і моя родина. Суспільство, яке починає день з жахливих фактів, катастроф, трагедій і закінчує цим же, формує у людей страх перед вулицею, спільнотою, страх жити взагалі. Не треба ці факти приховувати, але для журналістів вважливо формувати таку громадську думку, яка би створювала активну позицію громадян, впевненість у тому, що ці негативи можна здолати, що суспільство сильне своєю єдністю, а держава спроможна дати адекватну відповідь негативним проявам.

Громадськість має бути свідомою необхідності таких дій, які би створювали безпечне середовище для життя в нашому суспільстві, і перш за все для тих, хто є найбільш вразливим, з точки зору потерпання від насильства – це жінки і діти.

Антоніна Тарановська: «Насильство в родині не залежить від економічних, соціальних і політичних чинників»

Насправді насильство існувало завжди, але з початку ХХІ століття до цієї проблеми почали приділяти більше уваги науковці і громадська думка. Те, що насильство в родині не залежить від економічних, соціальних і політичних чинників, доводять міжнародні дослідження. Держава як інституція одна не здатна і не повинна вирішувати ці проблеми. Це не проблема держави, це проблема кожної людини. Якщо людина сформувалася в світі, де насильство є прийнятним, де людина не знає механізмів та чинників, які можуть стримувати це насильство, то для неї насильницька поведінка є прийнятною і доступною.

Дослідники стверджують, що рівень прихованого насильства збільшується з часів Великої французької революції, коли відбувся серйозний цивілізаційний злам у світі. Наступний такий злам відбувся на початку ХХ століття. Коли ми перейшли до постхристиянського світу, насильство почало зростати, його почали частіше помічати і воно стало більш прийнятним для суспільства.

На сьогодні насильство зростає насамперед тому, що ми перебуваємо в дискредитованому антиціннісному світі, де цінності не працюють. На сьогодні основна цінність людини – вона сама, її потреби, бажання. А там, де є «я» над усім іншим, там насильству ширша дорога, тому що своє власне «я» дуже важко поставити в певні рамки, а тим більше в суспільство, де не працюють суспільні механізми. Тобто, ми знаємо що є проблема насильства, МВС дуже багато робить з цього приводу, але ми бачимо зовнішній світ, засоби масової інформації, дитячі мультики, рекламу, книжки навколо нас. Ми живемо в цьому світі і бачимо, що він формує цю насильницьку агресивну споживацьку поведінку.

Наприклад, багато дітей зараз займаються східними єдиноборствами, але ми не думаємо про те, що формується агресивна насильницька поведінка, дитина шукає, де їй проявити свою майстерність, вона вже не думає про наслідки. Ми не думаємо про наслідки віртуального життя, яким живуть підлітки. Світова спільнота говорить, що це негативно впливає, бо ігри, де дається багато життів, потім впливають на реальну поведінку. Скільки б не працював дільничний інспектор з підлітком, жінкою або чоловіком, йому буде важко змінити його свідомість, тому що світогляд вже сформований.

Родина не знає, де знайти розради. Дуже невелика кількість родин знає, де знайти допомогу, а частина навіть не думає, що таку допомогу варто чекати. Можливо, варто було поговорити з цією родиною ще рік тому, щоб потім через рік не відбулося ще страшнішої трагедії, яка іноді може призвести і до летальних наслідків. Так, я ідеалістка, але такі речі іноді врятують комусь життя, тому що кожен несе відповідальність за те, що зараз відбувається і за те насильство, яке поширюється.

Яке покарання зараз передбачено законодавством за насильство в сім’ї?

Аркадій Запорожцев: На сьогодні існує згадана вже мною стаття 173 (2), по першій її частині наступає відповідальність у вигляді штрафу від 51 грн. до 85 грн. або громадські роботи від 30 до 40 годин чи до 1 місяця. Якщо особа, яка вчинила насильство в сім’ї, порушила вимоги першої статті, тоді накладається адміністративний арешт терміном до 5 діб.

Другою частиною цієї статті передбачена більш серйозна відповідальність. Якщо ті ж самі дії були скоєні протягом року, тоді накладається штраф від 85 грн. до 170 грн., громадські роботи вже від 40 до 60 годин, виправні роботи від 1 до 2 місяців та адміністративний арешт до 15 діб. Адміністративні протоколи складають працівники міліції та направляють до суду, який приймає відповідне рішення.

Чи може стати стримуючим фактором для тих, хто піднімає руку на членів своєї родини, введення більш жорсткого покарання?

Аркадій Запорожцев: Крім адміністративної, існує ще й кримінальна відповідальність, наприклад, за вбивство, зґвалтування чи нанесення тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості.

Антоніна Тарановська: Адміністративне покарання іноді не спрацьовує, а штраф, як правило, несе навантаження всю родину і стає подвійним покаранням. Виправні роботи - доволі ефективний механізм покарання винного.

Проблема в тому, що люди мають зрозуміти невідворотність покарання – жорсткого чи ні. Є дія і відповідальність, але цей ланцюжок у суспільстві розірваний і людина впевнена, що не буде відповідальності. Ця безкарність призводить до рецидивів та поширення такої поведінки.

Лариса Кобелянська: Ми говоримо про наслідки вже скоєного злочину, але є ефективні механізми, що спрямовані на попередження. Тут особлива увага має бути від громадських об’єднань, муніципальних організацій та громад. Маємо самі створити середовище, нетерпиме до проявів насильства. Якими б жорстокими не були покарання, але доки саме суспільство буде миритися з тим, що насильство відбувається поруч і буде байдужим, змін не буде.

Які конкретно заходи маємо зробити, аби не допустити погіршення цієї ситуації?

Лариса Кобелянська: По-перше, це освітні програми та задіяння школи. Об’єднання батьків, їх співпраця з громадськими організаціями та вчителями, тому що важливе закладання світоглядних засад у свідомості дітей. Повірте, все починається з дитинства.

По-друге, має бути більш ефективна та адресна допомога з боку громадських організацій. Те, що у нас є одна національна гаряча лінія, не вирішує проблему. Ще треба знати, що така лінія є, мати той доступний номер телефону і, додзвонившись туди, треба чітко розуміти, на що людина може розраховувати. Доки не створена ефективна система притулків, центрів, де певний час може находитись жертва насилля, теж важко розраховувати на ефективність. Має бути муніципальне житло, тому що всі сімейні скандали будуть відтворюватись, доки родина хоч на деякий час не буде розділена для проведення корекційних та реабілітаційних програм.

По-третє, має бути широка інформаційна кампанія, яка б не просто показувала, що насилля – це погано, але й давала альтернативу ненасильницьких форм поведінки.

Крім того, вся система надання соціальних послуг потребує сьогодні кардинальних змін та корекції.

Антоніна Тарановська: Так, це має бути освіта та виховання як профілактичні заходи та покарання винних. Тут і громада відіграє велику роль, ця традиція сягає ще 18 століття. Наприклад, коли жінка заявляла, що чоловік її побив, то він мав при всій громаді перед нею вибачитися. Якщо він цього не робив, тоді включалися інші механізми покарання на рівні старости та церкви.

Наші дослідження 2007 року в Білорусі показали, що там ситуація набагато краща. Жінка може звернутись до Товариського суду та «женсоветов» як у себе на роботі, так і на роботі чоловіка, якого починають пресувати ще з моменту, коли він не побив, але вже образив. Ці механізми там працюють дуже дієво. Там бабуся не буде сидіти осторонь, коли побачить сварку, а піде в ЖЕК чи Товариський суд. До цього можна ставитись по-різному, але не треба бути байдужим.

Який відсоток серед скоєного насилля в сім’ї припадає на дітей?

Аркадій Запорожцев: Минулого року на облік було поставлено 390 неповнолітніх, які допустили насильство в сім’ї щодо батьків та родичів.

А як щодо насильств в сім’ї проти самих дітей?

Лариса Кобелянська: Близько 100 000 звернень протягом минулого року.

Аркадій Запорожцев: За 2011 рік до органів внутрішніх справ надійшло 168 000 звернень про насильство в сім’ї. З них порушено 758 кримінальних справ за різними статтями: вбивства – 98, навмисні тілесні ушкодження - 101, ушкодження середньої тяжкості - 143, легкі тілесні – 180, за погрозу вбивства – 107 і лише 7 кримінальних справ щодо зґвалтування в сім’ї.

Лариса Кобелянська: Щодо цих 7 справ, то це лише говорить про прихованість проблеми та її закритість. Причиною може бути небажання жертви заявляти про скоєний факт, щоб ніхто не дізнався, не висоромив чи через страх помсти. Зараз це абсолютно закрита проблема як для суспільства, так і для можливостей її розв’язання.

Зараз багато жінок сидить у в’язниці саме за вбивство свого чоловіка. Яке тут співвідношення?

Аркадій Запорожцев: Не можна говорити, що тут домінує та чи інша стать.

Антоніна Тарановська: Тут треба досліджувати проблему, бо, як правило, йдеться про дуже довгу історію стосунків у сім’ї, де вбивство вже є останньою краплею. А вбивство жінкою власної дитини – це взагалі інша тема. Щодо цих випадків ми взагалі не можемо отримати статистику. Це теж форма насильства, яка сформована суспільством в тому числі. Тут важливо кричати на кожному кроці, щоб матері не вбивали немовлят, а віддавали туди, де тепло, та є люди: можна покласти під двері сусідам, віднеси в церкву, зрештою залишити в магазині чи у маршрутці, але не вбивати.