Традиції святкування Великодня

В неділю українці відзначатимуть Великдень. У святковому кошику, крім паски і яєць, обов’язково мають бути м'ясо, сало, хрін та сіль, якій здавна приписують магічне значення. Наші предки освячували навіть ніж, яким розрізали свячену паску, а потім використовували при ворожіннях та відшіптуваннях.

Після освячення паски родина в повному складі має зібратися за святковим столом, щоб триматися купи протягом всього року. Розговлятися потрібно паскою або яйцем, хоча наші предки розговлялися навіть хріном, щоб зуби не боліли. Святкуватимуть три дні, протягом яких віруючі христосуватимуться, битимуться крашанками, співатимуть гаївки, обливатимуться та навідуватимуть родичів.

Про це в преcцентрі «Главкому» розповіли доценти кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олена Чабанюк та Наталія Салтовська.

Наталія Салтовська: «Коли господиня вимішує паску, бажано, щоб не було ніяких чужих очей»

Великдень – це не лише свято, яке ми будемо святкувати в неділю, це цілий комплекс обрядодій, яких дотримувалися наші пращури з сивої давнини. В першу чергу це Сорокаденний піст, Чотиридесятниця або Великий піст, впродовж якого люди намагалися утриматися від розваг та споживання скоромного. В цей період люди роздумували над своїм їством, думали про те, що є Бог, і готувалися до недільного свята Воскресіння Господнього.

Останній тиждень посту потрібно було ретельно підготувати господу та родину до самого дійства. Тут цілий набір ритуальних атрибутів. Це і готування ритуального хліба – паски, різних ритуальних яств на кшталт запікання ковбас, в деяких регіонах запікали навіть ціле порося, це і фарбування великодніх яєць. Яйцю надавали особливого значення – символ воскресіння. Яйце символізує модель всесвіту, з яйця починається життя. Традиція випікання пасок зараз увійшла в християнську традицію, але вона з’явилася ще задовго до введення християнства.

Олена Чабанюк: «Маленькі дітки ходять до сусідів, родичів, хресних, приносять їм паску, яйця і христосуються»

Для українців Великдень – основне річне свято. Воно пов’язано не тільки з Воскресінням Бога, а і з воскресінням всієї природи. Традиції Великого дня, який припадав на велике рівнодення 21-22 березня стягнулися до дня Воскресіння Ісуса Христа, тому протягом останніх тисячоліть до нього приєдналися і дуже прадавні звичаї та обряди.

Це оновлення всієї природи, тому відповідним чином використовували вогонь. Ми знаємо про життєдайну силу віфлеємського вогню, але і в українців була традиція загасити вогонь і запалити новий, який добували ще прадавнім способом тертя. Приготування пасок і всіх страв до великоднього столу відбувалося саме за допомогою цього вогню.

До Великодня обов’язково має бути новий одяг та щось нове в хаті для того, щоб протягом всього року у нас все було нове і множилося. В «Повісті временних літ» ведеться саме весняне літочислення, тому новорічна символіка присутня в усіх великодніх звичаях та обрядах.

На Поділлі, Галичині, Покутті та Гуцульщині готують паску в четвер або в суботу, на решті території починають готувати з п’ятниці. Пасок пекли дуже багато, до двадцяти штук, тому що обов’язково треба було поділитися цим хлібом з усіма, кого ви бачили. На перший і другий день Великодня ходили христосуватися, і цей звичай існує по сьогоднішній день. Маленькі дітки ходять до сусідів, родичів, хресних, приносять їм паску, яйця і христосуються. На Яворівщині дуже довго зберігався звичай, коли ватаги хлопців ходили від хати до хати, особливо, де є дівчина на виданні, і співали пісні, які дуже нагадують колядки, але там інший приспів: «Вже Христос, вже Воскрес, вже Воістину, вже Воскрес!»

Це свято родинне, тому всі обов’язково мусять зібратися за великоднім столом, тоді родина буде триматися купи протягом року.

У великодньому кошику, крім паски і яєць, обов’язково мусило бути м'ясо, сало, сіль, бо великодній солі приписувалося магічне значення. Там мусив бути ніж. На сьогодні це пояснюється тим, що кроїти святу паску треба освяченим ножем, хоча цей ніж використовувався в дуже багатьох магічних практиках при ворожіннях та відшіптуваннях. Голка теж мала магічне значення, говорили, якщо подивитися у вушко на сонце, то це лікує від курячої сліпоти. Все, що було в кошику, навіть рушничок, яким він покривався, наділяли магічним значенням. В українців була заборона будь-що свячене викидати, його закопували, і вважалося, що там буде родити нива, не буде бур’янів, або підкурювали людей чи тварин, якщо ті хворіли. Навіть кісткам приписувалося магічне значення. Шкарлупу від першого яйця треба було кинути в річку. Казали, що там за рікою, за водами знаходиться країна Ірій, де живуть наші давні предки рахмани. І коли ця шкарлупка через тиждень дійде до їхньої країни, вони теж будуть святкувати Великдень.

Три дні обов’язково святкували. Це і відвідування родичів, і розваги. На сьогодні у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській областях зберігся звичай гаївок, коли під церквою збирається все село, дзвонять дзвони, яким приписувалася магічна сила розбуджувати всю природу і відповідним чином провокувати здоров’я. Треба постояти під великоднім дзвоном для того, щоб протягом всього року не хворіти. Водять ігри, співають спеціальні пісні. Якщо раніше ці ігри проводили тільки дівчата, то на сьогоднішній день в деяких селах збирається все село. Це дуже красиво і урочисто. Маленькі діти грають в довгої лози, б’ються крашанками, дорослі водять хороводи. Найголовніше – це створити настрій великого весняного свята, яке нас чекає.

Наталія Салтовська: Наші пращури надавали великого значенню четвергу перед Великоднем, Чистому четвергу. До схід сонця матері намагалися викупати дітей і самі викупатися. Вважалося, що в цей день вода набуває цілющого значення, забирає всі негаразди і хвороби. Купіль виливали на перехресті доріг, де ніхто не ходить. В цей день обов’язково йшли до церкви, вважалося, що всі речі навіть попіл з печі, освячені під час богослужіння в цей день, стають лікувальними і помічними. В четвер пізно ввечері обов’язково була страсна вечеря, подібна до вечері Святвечора. Вважалося, що в цей день поминають померлих пращурів.

Олена Чабанюк: Культ предків пов'язаний з тим, що в такий переломний момент природи межа між світом живих і світом мертвих, макрокосмом і мікрокосмом зикає. Тому вважається, що саме в четвер душі померлих предків Господь Бог з Дівою Марією відпускають на землю. Вони тут будуть перебувати до проводів, а в деяких випадків вірили, що навіть сорок днів - до Вознесіння. Протягом цих сорока днів було прийнято всіх одарювати, кого побачите, до всіх ставитися дуже приязно, особливо немічних та жебраків, бо дуже часто під виглядом цих нещасних людей по землі ходить Бог.

Уявлення, що предки присутні за великоднім столом існує по сьогоднішній день. Хоча церква виступає проти того, щоб в перший великодній день йти на цвинтар, але в Україні по сьогоднішній день зберігається звичай, коли після того, як розговілися, несуть пасхи та яйця на кладовище, і христосуються з померлими.

В залежності від традицій можна було розговлятися і пасхою, і яйцем. На сьогодні зберігається прадавній звичай, коли глава роду ділить яйце рівно на стільки частин, скільки є присутніх за великоднім столом. Цей розподіл їжі позначається ще і на тому, що не так багато за кількістю мусить бути їжі на столі, скільки вона має бути різноманітна. Таким чином ми наперед програмуємо себе на те, що рік у нас буде багатим. Але можна розговітися і хріном, у кого болять зуби. У великодній кошик обов’язково кладуть хрін, якому теж приписується магічна сила.

Ці обряди є язичницькими? Чи боролася з ними церква?

Олена Чабанюк: Спочатку церква намагалася жити в гармонії з оточуючим, бо всі ці ритуальні і обрядові дії формувалися дуже довго. Я б не казала про язичницький елемент, це скоріше загальнолюдський елемент радіти тому, що прийшло тепло та відбувається відродження природи.

Боролася церква, але «що край, то звичай», тобто в кожному регіоні є свої варіанти святкування Великодня. На правобережній Україні збереглися традиції колективного святкування. Це гаївкові ігри – Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області. Якщо в Тернопільській області в 1980-х роках за гаївки дуже переслідували, то у Львівській та Івано-Франківській їх не чіпали, розуміючи великий рівень релігійності в цих регіонах. На лівобережній і центральній Україні, звичайно, про це не могло бути й мови. Там традиція освячення пасок відроджується тільки останні 20 років. Я ще пам’ятаю, як біля Володимирського собору кордони міліції не дозволяли навіть заходити туди. Пускали тільки літніх людей або по спеціальним перепусткам.

Які найяскравіші особливості регіональних традицій?

Олена Чабанюк: В селі Котельва на межі Полтавської і Сумської областей на Великдень робили ліхтарі на кшталт китайського ліхтарика, які називали пузирями. Їх вивішували по периметру огорожі церкви та в кожному дворі на дереві.

На Покутті в страсну п’ятницю або суботу всі обов’язково ідуть на кладовище, прибирають могилки і залишають на них свічки. Коли ти йдеш ввечері на всеношну, все кладовище мерехтить ліхтарями.

На тому ж Покутті в селі Чортівець Городецького району під церквою, яка знаходиться на пагорбі, розкладають багаття, де спалюють всі старі та непотрібні речі, а навколо них стоять хлопці. Ніби це ілюзія з тим вогнищем, біля якого грілися апостоли, чекаючи на Ісуса Христа. І коли ти підходиш, дві великі ватри в темряві вже створюють святковий та піднесений настрій.

Що означає традиція поливатися водою, що збереглася на Закарпатті та Львівщині?

Олена Чабанюк: Поливальний понеділок згадував ще французький інженер Боплан, який працював на фортифікаціях на Запоріжжі. Він звернув увагу на те, що тут був звичай в понеділок поливати водою один одного. Це означало очищення, люстрацію. На сьогоднішній день це дуже жорстка забава, коли досить холодно, особливо поширена серед молоді, яка дуже чутлива до екстремальних способів повеселитися. Ця забава розповсюджується, і все ближче надходить до Києва. В понеділок вранці хлопці обходили всі садиби в селі і дівчину, яка заспала, обливали водою. А вже у вівторок дівчата обливали хлопців відповідним чином. Це молодіжний субстрат, який дуже яскраво проглядається у весняних звичаях та обрядах. Весна, відродження, молодість, юність – цей комплекс прийшов до нас з дуже прадавніх часів.

Наталя Салтовська: В деяких посланнях Вишенського згадується поливальний понеділок, і йдеться про те, що це «бісівські забави». Церква теж у 15-16 ст. виступала проти цього, бо це вважалося негативним впливом на релігійний обряд. Так, в Біблії написано про очищення через воду, але ж не йшлося про забаву.

Пані Наталія, ви говорили, що звичай випікання паски був ще до впровадження християнства. Зважаючи на те, що паску в церкві не освячували, яким ритуалом пасці надавали магічного значення?

Наталя Салтовська: Хліб освячувався моментом замішування та тими ритуалами, які пов’язані з дійством навколо тіста. Сьогодні ці елементи теж збереглися: коли господиня вимішує паску, бажано, щоб ніхто не заважав, не було ніяких чужих очей. В цьому сакральність, як і саме випікання в печі.

Олена Чабанюк: Декілька разів нам вдалося записати розповіді у селах Чорнобильської зони, Полісся, де дуже далеко старим людям іти до церкви. Вони говорять про те, що як тільки починає сходити сонце, виносять паску на вулицю і сонце благословляє цей хліб, тому що в цей час Божа благодать розлита по всьому світові.

Крім того, в чистий четвер на Поліссі можна і сьогодні побачити звичай очищення діжі. Беруть пікну діжку, в якій будуть розчиняти паски, дуже гарно вимивають, накривають великим рушником, підв’язують червоною крайкою, зверху кладуть гроші, виносять її та ставлять на стовпчики воріт, аби підняти вище до неба. Або ставлять на покуті, тільки з того боку хати, і коли буде сходити сонце, воно благословить цю діжу. Вона постоїть десять хвилин і потім її ставлять на покуті.

Є таке вірування про те, що саме на Великдень сонце піднімається, грає, танцює над горизонтом та радіє з усім світом. Поліщуки кажуть, що це великий день, бо він довший він всіх інших.

Писанки - власне українська традиція чи ще десь є подібні аналоги?

Олена Чабанюк: Фарбовані кам’яні яйця з орнаментом були розкопані в Києві на Дитинці. Це свідчить про те, що ця традиція досить давня: яйце-райце, з якого розкривається весь світ. Потім наклалася легенда про те, що сама Богоматір привітала римського імператора білими яйцями, які стали червоними. Водночас червоний колір є символом крові, життя та відродження.

Дуже цікаво подивитися на орнаменти. При чому писання писанок до 20-х років ХХ ст. були характерні для всієї території України. Є каталог Кульжинського, де можна побачити, що від Херсонщини до Закарпаття існувала ця традиція. На сьогодні вона збереглася, і прийшла до нас в останні двадцять років як елемент міської урбаністичної культури. Орнаменти досить давні, там є і безкінечник, і меандр, і солярні знаки, і сорок клинців, які показують різнобарвність світу. А на тонкому кінці обов’язково буде намальовано два небесні олені, які на своїх рогах несуть сонце. З іншого боку обов’язково присутня рибка. Ми знаємо, що криптонім Ісус Христос Божий Син по-грецьки буде «іхтіос», відповідно, риба виступає як символ Ісуса Христа. В українській традиційній культурі риба є символом життя, народження та оновлення. Отже, давні образи збігаються, переосмислюються і приходять до нас.

Наталя Салтовська: Яйця фарбують в європейських країнах, зокрема, Франції, Італії, Іспанії. Є відомості, що цей звичай прийшов до нас від євреїв. Така традиція була і в древніх єгиптян, за міфологією яких також вважалося, що світ постав з яйця.

В Україні писанки розписували для старших людей одного кольору, зокрема темного, а для дітей були яскравіші цікаві мальованки. Обов’язково була писанка, яку дівчина мала подарувати своєму хлопцю. Були й такі, які писалися, щоб освятити їх та потім зберігати продовж всього року на покуті. Писанки, на яких було зображено сонце, призначалися для Бога. Загалом писанки писалися для кожного члена родини.

Найчастіше використовувався червоний колір за допомогою лушпиння, жовтий – з відвару кори дикої яблуні, брунатний з відвару шишок вільхи і т.д. В легендах йдеться про те, що саме писанки червоного кольору були найяскравіші їм завжди надавали перевагу. За повір‘ями червоний колір нагадує кров Спасителя.

Чи були ще якісь дитячі ігри, окрім того, що билися крашанками?

Олена Чабанюк: Влаштовувалася «Довга лоза», коли діти бігали та шмагали один одного лозинками, або перескакували один через одного, або ж утворювали ворітця (те, що ми називаємо «ручайком»). Але загалом це були молодіжні розваги. На Покутті по сьогодні зберігається звичай на останній третій день Великодня робити так звану вежу. Стають п’ять хлопців, їм на плечі стають троє, потім двоє та один, як правило, невеликого зросту. Такою пірамідою обходять навкруги церкви.

Була також гра «Жучок», коли всі граючі складали руки, а по ним йшла маленька дівчинка. При цьому співають про жучка, який лазить по жучині.

Для мене було повне здивування, коли виявилося, що такі форми весняних ігор та розваг є не тільки у південних слов’ян (болгари, серби, македонці), а збереглися і на Далекому Сході. Один до одного ті ж самі форми, тільки вони збереглися в карельській культурі: дівочі хороводи та маленька дитина, яка йде по руках. Наскільки розбігаються культури, а звичаї та обряди залишаються тими ж самими.

Наталя Салтовська: Впродовж Великого посту кожний четвер вважався сакральним днем. Особливо у перший четвер дівчата ворожили, варили кашу та закопували її на початку вулиці, щоб протягом посту спостерігати, чи прийдуть хлопці.