Завтра відзначатиметься День перемоги
Завтра відзначатиметься День перемоги. Людські втрати України у Другій світовій війні оцінюють у 8-9 мільйонів, Радянського Союзу - у 27,7. Але це неточні дані, бо кількість втрат для партійного радянського керівництва завжди мала ідеологічне значення. Та навіть в наш мирний час ця дата є однією з найзаполітизованіших, для політичних ігор використовують і термінологію, і паради, які вже давно перетворилися на демонстрацію військової техніки, і радянську символіку, і заохочення ветеранів. Але не зважаючи ні на це, ні на відсутність пишного параду цьогоріч, кожен повинен цінувати героїзм ветеранів і пам’ятати, що сучасна Україна була звільнена ціною величезних жертв.
Про це на прес-конференції в «Главкомі» говорили доктори історичних наук, професори Станіслав Кульчицький та Анатолій Чайковський.
Станіслав Кульчицький: «Якщо взяти мирне населення, то у нас втрат було найбільше»
День перемоги – дуже значна дата в житті нашої країни і всього людства. Але вона є однією з найбільш політизованих, тому що, по-перше, кожна країна хоче відвоювати собі трошки більшу площу під загальним фундаментом перемоги. І, по-друге, хоча уже немає тих первинних політичних сил, але наступники їх є, і вони хочуть привласнити собі цю дату. Але для України найбільш болюче питання – це співвідношення вартості перемоги і її ціни, тому що ціна перемоги була страшенно великою.
Перемога одна на всіх, одна на всі об’єднані нації, з яких потім виникла Організація Об’єднаних Націй, але серед усіх країн, які воювали на боці об’єднаних націй, було лише кілька, які справді воювали. Немає вже Радянського Союзу і тепер виникає питання, якою була частка України в цій перемозі. Коли існував Союз цього не підраховували, а тепер доводиться підраховувати, при чому при підрахунку жертв виникає безліч різноманітних питань, тому що на території України гинули громадяни інших тепер уже незалежних республік, українці гинули на території інших держав «плюс» ще й коли увійшли в Європу. Скільки їх, як їх підрахувати? Питань дуже багато.
На жаль, ті, хто знаходить поховання, не можуть визначити, кому належать ті чи інші останки, тому що немає жетону, який завжди у всіх війнах був пізнавальним знаком. В Червоній армії відмовилися від цих жетонів.
На початку 1990-х років відмовилися від назви «Вітчизняна Війна». Дійсно не було держави, але ж Вітчизна була. Треба пам’ятати про цю війну і про те, що наша Вітчизна - сучасна Україна - була звільнена ціною величезних жертв. Те, що чорна хмара, яка згустилася в кінці 1930-х-1940-х роках не тільки над Європою, а і над усім світом, ціною колосальних жертв була розвіяна - це величезне досягнення всіх народів Радянського Союзу. Та цивілізація, яка розвивалася, нащадками якої ми всі є, була врятована - це найголовніше, про що треба пам’ятати.
Анатолій Чайковський: «Паради, можливо, не кожного роду, але у ювілейні дати проводити потрібно»
Це в першу чергу перемога над злом, це порятовані народи колишнього Радянського Союзу і Європи. На превеликий жаль, сьогодні ця проблема набула політизованого характеру. В першу чергу тому, що є бажання декого принизити роль народів колишнього Радянського Союзу, зокрема, і українців, які воювали на фронтах великої Вітчизняної Війни і здобували цю перемогу. І навпаки – бажання показати свою неперевершену роль у цій війні.
Якщо говорити про зникнення з підручників слів «Велика Вітчизняна Війна», то це велика помилка, тому що не дивлячись на те, що сьогодні Радянського Союзу вже немає, за своїм змістом, характером та великим жертвами - це боротьба за свою Вітчизну, за долю своїх дітей і близьких.
До Сталіна можна ставитися по різному, я ні в якому випадку не захищаю його, м’яко кажучи, прорахунки та біди, які він створив. Але потрібно віддати йому належне, бо в тій війні він відіграв свою позитивну роль. Коли носили якісь манекени і намагалися принизити його, думаю, що вони в першу чергу принижували самих себе.
Здобули перемогу, і це визнав весь світ. Інша справа, що сьогодні Сполучені Штати Америки, Англія та дехто інший намагаються всіляко принизити роль Радянського Союзу в тій війні і показати, що Другу світову війну начебто виграли в Північній Африці. Так, в Північній Африці відбувалися запеклі бої, але чи можна їх порівняти з тими боями, які були в районі Сталінграду, при форсуванні Дніпра і багато інших? Ми повинні пам’ятати про героїзм і відвагу наших дідів, а також не забувати про ті помилки та недоліки, які мали місце. Якщо ми пам’ятатимемо, тоді і в суспільстві може з’явитися взаєморозуміння і примирення.
Яке ваше ставлення до того, що фактично припиняє існувати військовий парад, який дає можливість нащадкам пам’ятати, що було?
Анатолій Чайковський: Паради потрібно проводити, бо це нагадування про героїзм наших дідів і батьків, ми віддаємо їм шану і виховуємо на цих парадах молодь. Можливо, не варто їх проводити кожного роду, але у ювілейні дати потрібно робити.
Інше питання, що коли я їхав на цю зустріч, то тільки в двох місцях побачив привітання до Дня перемоги на біг-бордах. На мій погляд, це не правильно, цим ми демонструємо неповагу до тих людей, про яких так багато говорять, особливо напередодні виборів.
Станіслав Кульчицький: Одна справа Парад Перемоги в Москві, який залишився на всі часи. Але потім в Радянському Союзі паради, як правило, перетворювалися на демонстрацію військової техніки. Паради в розумінні демонстрації військової сили для виховання молоді не потрібні. Але для України на Хрещатику час від часу в круглі дати паради треба влаштовувати, хоча б для того, щоб підкреслити роль України в здобутті перемоги.
Як ви оцінюєте рішення місцевих органів влади, яким завтра забороняють використання радянської символіки, зокрема, червоних прапорів?
Станіслав Кульчицький: Радянську символіку використовувати як офіційну не можна. Мені здається, що не можна обійтися без тих символів, які були в 1945 році, але кожного разу, кожного дня використовувати їх не можна, бо у нас є своя національна символіка.
Анатолій Чайковський: Під цією символікою та прапорами здобуто перемогу. Якщо ми говоримо про заборону, яка має місце в західних областях України, то, з одного боку, я розцінюю це як політизований підхід до проблеми. А з іншого боку, ті, хто забороняє... мабуть це не їхня перемога, тому що якби це була їхня перемога, якби у них там загинули рідні і близькі, звільнюючи Україну, то вони б ставилися до цього належно.
Є влада місцева, а є державна. В даному випадку державна влада мала б також висловити свою точку зору на цю проблему.
Які країни найбільше постраждали у Другій світовій війні? Які людські втрати поніс Радянський Союз, і Україна, зокрема? Скільки героїв Радянського Союзу українців в загальній кількості?
Станіслав Кульчицький: Історично найбільше постраждала Польща, яка брала участь у цій війні від першого її дня і практично до кінця. У нас на півтора роки була перерва, але ми теж дуже постраждали. Дві країни, які сумарно найбільше постраждали і щодо військових втрат, і щодо мирного населення - це дві континентальні держави, які в результаті поділу Польщі одержали спільний кордон, навколо якого почалася концентрація військ і потім війна на знищення, – це Німеччина і Радянський Союз. Якщо взяти мирне населення, то у нас втрат було найбільше. 27,7 мільйона – це останні цифри втрат Радянського Союзу, але вони дуже неточні. Ці дані кілька радів переглядалися, тому що перша названа Сталіним цифра була 7 мільйонів, потім цифра Микити Хрущова – до 20 мільйонів, після чого Леоніда Брежнєва – понад 20 мільйонів.
Втрати Німеччини серед цивільного населення в основному припадають на 1944-1945 роки, коли Німеччина опинилася безборонною перед авіацією західних союзників. Килимові бомбардування були жахливі, найяскравішою ілюстрацією цього є Дрезден, де загинули десятки тисяч людей. Правда, першими такі нальоти почали німці в 1940-му році, коли англійське місто Ковентрі було практично стерте з обличчя землі.
Деякі країни втратили дуже мало. Наприклад, Данія – 1 тисячу. Німці захопили Данію за кілька годин, і там практично не було партизанського руху. А наші втрати – це і військові, і втрати від голоду, і на окупаційній території, і втрати партизанів.
Щодо українців, то є кілька видань книги Косика «Україна в роки Другої світової війни», де є порівняльна таблиця втрат, в тому числі і по Україні. Там є методика розрахунків, крім цього, є методика розрахунків Михайла Коваля. Але не всі вони співпадають. Ці втрати ми можемо визначити тільки з точністю до мільйона – чи то 8, чи то 9. Інколи кажуть 10, але мені здається ця цифра вже нереальна. Найбільший жах в тому, що ми свої втрати не можемо визначити з більшою точністю. Всі інші країни мають абсолютно точні дані, тому що у них вони ніколи не були таємними, а у нас втрати мали велике ідеологічне значення.
Анатолій Чайковський: Це було однією з помилок вищого партійного керівництва Радянського Союзу, коли після війни впродовж щонайменше десяти років були всі підстави і можливості порахувати поіменно кожного, хто, де і при яких обставинах загинув. Сьогодні ж змінилося багато речей, пішли з життя багато людей, які могли б засвідчити наші втрати. Сьогодні назвати абсолютно точні цифри навряд чи вдасться.
Але я не можу погодитися з тим, що найбільших втрат зазнала Польща. На моє переконання, найбільші втрати були в України і Білорусі. Ці країни були повністю окуповані, як в принципі і Польща, але по території Білорусі та України пройшли щонайменше два рази такі вогняні смерчі як наступ-відступ. Найзапекліші бої відбувалися тут, на території Білорусі і України найбільш активно діяли партизанські формування і підпілля. Якщо порахувати співвідношення втрат мирного населення до бойових втрат, то саме мирне населення на території України займає перше місце.
Втрати Америки складали біля 400 тисяч людей. Лише по одному цьому факту можемо побачити, що внесок Радянського Союзу був величезний. 70% всіх сил, які воювали у Другій світовій війні, були на Радянсько-німецькому фронті.
Після росіян українці по кількості нагороджених орденами і медалями займають друге місце – це біля 30%. Якщо говорити про Героїв Радянського Союзу, то також друге місце після росіян. Хоча тут проживали не тільки українці, а і представники інших націй і народностей, тому серед нагороджених не тільки українці. Але це говорить насамперед про героїзм і відвагу наших людей.
Коментарі — 0