Кримськотатарське питання для влади

Щороку до річниці депортації кримських татар, який відзначається 18 травня, українська влада робила символічні жести в інтересах кримськотатарського народу. Цьогоріч таким жестом міг стати закон про поновлення прав депортованих за національною ознакою, однак днями він був провалений в парламенті.

Татари є корінним народом Криму, у них немає іншої етнічно спорідненої держави закордоном. Ресурс захисту своєї мови, культури, традицію вони мають тільки на теренах України. Саме тому вони сподіваються не на локальне вирішення своїх проблем, а на винесення їх на загальнодержавний рівень. Водночас кримськотатарська спільнота вважає, що допоки не будуть відновлені її права, ситуація з геноцидом, утисками та подальшими переслідуваннями кримських татар триватиме.

Про це на прес-конференції в «Главкомі» говорили директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос та експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика Наталія Беліцер.

Наталія Беліцер: «У татар відчуття загрози і несправедливості, браку політичної волі, щоб вирішити їх питання, особливо загострене»

Я як громадянка України, як представник українського суспільства відчуваю страшенний сором за те, що відбулося при голосуванні законопроекту «Про поновлення прав депортованих за національною ознакою». Це надто прикро символічно, бо протягом попередніх 20 років, коли наближалася дата чергової річниці депортації, завжди робилися символічні, а інколи і реальні дії назустріч прагненням кримськотатарського народу, який і досі перебуває в дуже важкій ситуації, бо реально подолати наслідки цього тривалого перебування у вигнанні після депортації дуже важко. Це все при тому, що офіційна позиція і Президента, і прем’єр-міністра Криму полягає в тому, що на державному рівні це відзначається як трагедія не тільки кримськотатарського народу, а і України загалом. Такий шокуючий результат призвів і може в подальшому призводити до дуже негативних наслідків.

Ігор Семиволос: «Відчуття того, що утиски тривають, у кримських татар залишається»

Для народу, який переніс травму і перебуває в ситуації постгеноцидного синдрому, дуже важливим є повернення гідності та всіх прав. Значна кількість кримських татар пов’язувала повернення гідності із законом, який ганебно провалили у Верховній Раді. Відчуття того, що утиски тривають, у кримських татар залишається, незважаючи на те, що більша їх частина вже 20 років тому повернулися в Україну, в Крим.

Кримськотатарська спільнота вважає, що поки не будуть відновлені її права, ситуація з геноцидом, утисками та подальшими переслідуваннями кримських татар триватиме. Це відчуття дуже негативно впливає не лише на ситуацію в Криму, а й загалом в Україні, оскільки кримські татари з тих чи інших причин пов’язують ці ганебні результати з сучасною українською державою, з політичним класом, який не готовий бачити їхні проблеми. Прірва між кримськотатарським народом і українською державою може збільшуватися, недовіра збільшується. Це вкрай небезпечно, особливо для Криму.

Наталія Беліцер: Чому кримські татари більшою мірою пов’язують надії на справедливість, об’єктивне та розмірне розв’язання своїх проблем саме з центральною владою? Крим, так сталося історично, як регіон не просто єдиний, де переважна більшість не українського, а російського населення, там після розпаду Радянського Союзу надто велика частка пенсіонерів колишньої партійної та економічної номенклатури, спецслужб, військових. Від самого початку репатріації кримських татар кримське суспільство було налаштоване дуже вороже. Переважно завдяки зусиллям самих кримських татар обійшлося без кровопролиття, без жорстких сутичок.

Хоча на побутовому рівні в Криму часто можна почути: у мене друзі кримські татари, на роботі колеги татари, ніяких проблем не виникає. Але загалом, як показують дані соціологічних опитувань, ця радянська пропаганда «народ-ворог» посилена негативними стереотипами щодо мусульман в ментальній зв’язці «мусульмани-іслам-ісламський фундаменталізм-радикалізм-тероризм» триває. Тому в Криму кримським татарам дуже важко сподіватися на розв’язання їх проблем на суто регіональному республіканському рівні.

Наскільки конфліктною зараз є ситуація в Криму, і яким чином вона розвиватиметься?

Наталія Беліцер: При тому, що на загальнокримському рівні багато хто стверджує, що вони навчилися в мирний спосіб розв’язувати численні конфлікти, включно з земельними, міжетнічними, міжрелігійними, на мій погляд, напруження зростає. Зокрема, по лінії міжетнічних відносин.

Коли відбуваються локальні конфлікти з бійками, а інколи і вбивствами, не називають, хто саме за етнічністю були представники цих груп. Насправді тенденція останнього часу дуже небезпечна. Постраждалі - кримські татари, в тому числі вбиті, а щодо тих, хто здійснив вбивство, в багатьох випадках правоохоронні органи вдаються до абсолютно неадекватних методів і шляхів розслідування. Зокрема, відпускають їх під підписку про невиїзд.

Був випадок, коли один постраждалий важко поранений кримський татарин, який був викликаний як свідок (при чому в п’ятницю наприкінці дня, щоб унеможливити будь-які подальші дії) не вийшов після цього допиту, оскільки був перекваліфікований з потерпілого на звинувачуваного.

Це окрема проблема – дискримінація, яка підсилює конфліктний потенціал. Це не тільки при розгляді кримінальних справ, у галузі працевлаштування в багатьох випадках, непредставленість їх в органах влади - також стовідсоткова дискримінація. Тобто, конфліктний потенціал на рівні локальних ситуацій стає небезпечним, і в цьому дійсно провина владних структур Криму і України.

Ігор Семиволос: В Криму, як і будь-де, відбувається конкуренція за ресурси. В умовах Криму одна група намагається забезпечити максимальний доступ до ресурсів, натомість не даючи іншій групі такого доступу. Відповідно, кримські татари вимагають такого ж самого доступу до ресурсу для забезпечення своїх прав, можливостей, розвитку. В цьому сенсі ситуація не змінилася з 1990-2000-х років: одна група так само намагається обмежити цей доступ, інша – максимально збільшити його. В цьому контексті, напруження в Криму зростатиме по мірі зменшення вільного ресурсу, і по мірі того, як виростає ціна за той чи інший ресурс.

Можна навести красномовний приклад з землею. На момент зростання ціни на землю в 2006-2008 роках конкуренція і конфлікти навколо землі набули гостроти і призвели як до самозахоплень, так і до спроб фізичного зіткнення різних груп. Ще однією причиною загострення в земельній сфері стало очікування припинення мораторію на продаж сільськогосподарської землі.

Важко прогнозувати, що без боротьби одна група перестане обмежувати доступ, а інша – отримає всі права і можливості. Тому очевидно таке напруження буде час від часу виникати. Тут важливо навчити людей розуміти, що конфлікт – це абсолютно нормальний стан речей, що вихід з нього може бути конструктивний на користь всіх сторін, і навчити людей вирішувати ці конфлікти.

Ситуація в Криму не буде катастрофічно загострюватися, але спорадично в тих чи інших напрямках, де буде виростати цінність ресурсу або цього ресурсу буде ставати мало, бачитимемо загострення. Ці загострення будуть використовуватися політичними силами в своїх інтересах, для мобілізації навколо цього своїх прихильників.

Наталія Беліцер: Ситуація кримських тартар насправді унікальна. Вона відмінна від ситуації українців в Криму, які також перебувають в стані меншини, від ситуації інших груп, до яких належать особи, депортовані за етнічної ознакою (вірмени, богари, греки). Кримські татари – це цілісний народ, корінний народ Криму, весь етногенез якого пов'язаний саме з цією територією, у них немає іншої етнічно спорідненої держави закордоном, на відміну від так званих класичних національних меншин. Татари, для того щоб не зникнути, щоб не втратити свою мову, культуру, традицію мають ресурс захисту тільки на теренах України. Тому у них відчуття загрози і несправедливості, браку політичної волі, щоб вирішити їх питання, особливо загострене. Чим довше буде зволікати Україна з реальним вирішенням їх проблем, тим більше цей потенціал зростатиме.

Які саме проблеми татар треба вирішувати з боку української влади?

Наталія Беліцер: Необхідно прийняти не лише цей законопроект, який провалений. Необхідно було б нарешті розробити і ухвалити закон про спеціальний статус кримських татар. Це не просто позиція окремих експертів чи самих кримських татар. Документи кінця 2011-початку 2012 років таких авторитетних міжнародних моніторингових структур як Комітету з питань ліквідації масової дискримінації, Комісії ООН, Комітету Ради Європи, прямо на цьому наголошують. Вони наполягають на тому, щоб Україна розробила і ухвалила відповідне законодавство щодо кримських татар, розглянула питання приєднання до конвенції Міжнародної організації праці №169 про корінні народи в незалежних країнах, і вжила цілу низку інших заходів.

Ігор Семиволос: Закони варто приймати, але цього недостатньо. Держава повинна мати стратегію вирішення цього питання на 2025 рік чи 2030-й, яка має бути узгодженою з кримськими татарами. При цьому варто зробити її не декларативною, а реальною, при яких умовах кримським татарам буде гарантовано розвиток їхньої ідентичності в повному обсязі, збереження мови, культури, відновлення топоніміки і т.д. Україна єдина держава, яка вкладала гроші у відновлення інфраструктури, і це великий внесок. Але дуже часто не інфраструктура є ключовою, а гуманітарна сфера і ідентичність.

Найбільша загроза, яка є сьогодні, - це зникнення кримськотатарської ідентичності, етносу, цілого народу. Навколо цього питання має бути доволі чесна, відкрита дискусія, але ця влада чи наступна має запропонувати цю стратегію, яка має бути чітка, зрозуміла, щоб всі бачили, що буде вкінці. Коли невідомо, в якому форматі має існувати кримськотатарський народ в Україні, дуже важко приймати будь-які рішення. До цього часу все приймалося переважно ситуативно або через тиск кримських татар або за обставин, коли вони потрібні були як союзники.

Ви говорите, що українська влада ігнорує кримських татар, але всередині кримських татар є внутрішні конфлікти. Керівництво Меджлісу постійно знаходиться під обстрілом критики молодої порослі. Провалений Верховною Радою законопроект був розкритикований молодим керівництвом «Кримськотатарського народного фронту», вони навіть зраділи, що цей документ не пройшов…

Ігор Семиволос: «Кримськотатарський народний фронт» – це невелика група колишніх функціонерів або Меджлісу, або групи «Міллі Фірка», декількох релігійних організацій. Вони представляють лише себе, а не весь кримськотатарський народ, і мають право виступати тільки від імені своїх членів, кількість яких невідома. Але критика є і всередині кримськотатарського національного руху, ця дискусія не припинялася від самого початку. Меджліс та Курултай є представницькими органами, оскільки вони обираються, а не призначаються, тож можуть виступати від імені всіх кримських татар.

«Кримськотатарський народний фронт» свого часу запропонував та подав у комітет ВРУ альтернативний законопроект, але їм відмовили на підставі того, що він не відповідає українському законодавству. Насправді вони взяли за основу законопроект, прийнятий в Росії в 1991 році, про реабілітацію депортованих народів, який передбачає в тому числі відновлення територіальної цінності автономій. Цей закон дуже погано працює в Росії, він свого часу був «гачком» для початку збройних конфліктів на Кавказі (осетино-інгушський). Насправді це не просто популістський законопроект, а нереалістичний, який підриває взагалі всі зусилля по вибудовуванню дуже складних відносин та довіри між кримськими татарами та іншими групами в Криму.

Звичайно, для них добре, що провалився законопроект у Верховній Раді, бо для них добре все, що погано для Меджлісу.

Наталія Беліцер: Насправді, ситуація з «Кримськотатарським народним фронтом» парадоксальна. По-перше, це не нова генерація, молоді кримські татари, бо там значна частина осіб, які були в «Міллі Фірка», і інших структурах, опозиційних Меджлісу. Фактично жодної своєї позитивної програми у них немає, їм головне – підірвати авторитет Меджлісу, всіляко показати себе як альтернативу. Найгірше, коли прослідкувати історію кримськотатарського руху після повернення, такі опозиції Меджлісу не тільки завжди існувати, але й постійно підтримувалися українською владою з різною мірою відвертості. З дуже простих міркувань: ви знаєте імперське правило «розподіляй та владарюй». Занадто високий авторитет Меджлісу був для них небезпечним, бо це паралельний орган влади, етнічна мобілізація, вплив, тому його треба розпорошувати серед кримських татар. Кожна нова влада починала саме з цього, а це призводить до явно негативних наслідків, в тому числі конфліктогенного потенціалу, що зовсім не бажано для самої влади.

Схоже, така сама ситуація повторюється і зараз. По-перше, «Кримськотатарський народний фронт» з організаціями, які ввійшли до нього, заявили про свою лояльність до нинішньої влади як одна з ліній опозиції Меджлісу, що завжди дружив з національно-демократичними силами. При такій позірній лояльності значно радикальніше висуваються вимоги для того, щоб показати, що вони вимагають більшого для кримських татар, ніж Меджліс.

Але влада, очевидно, зрозуміла, що загралася з підтримкою опозиціонерів Меджлісу і намагалася відвернути акцію «Кримськотатарського народного фронту», і побоюється, що вже не в змозі їх контролювати.

Тобто, розколи в кримськотатарському середовищі існували завжди. До речі, лідери Меджлісу до цього ставляться спокійно та толерантно, бо якщо є демократія, мають бути різні позиції та точки зору, доки опозиція не переступала межі, яка не припустима в цивілізованому світі.

Ігор Семиволос: Незадоволення Меджлісом серед кримських татар є, причина в тому, що він має авторитет, але не має влади. Кримські татари не дуже розуміють ці дві речі, і вважають, що якщо вони прийшли до Меджлісу, там мають бути вирішені всі їхні питання. Дуже часто Меджліс не може цього зробити, хоча звертається в різні установи, і людина зрештою самотужки все вирішує. Насправді це така ще радянська психологія.

Але є одна важлива річ. Ми робили опитування з кримськими татарами з приводу того, наскільки Меджліс залишається важливим для них інститутом. Виявилося, що при всій критиці немає альтернативи Меджлісу. Ця структура працює і так чи інакше реально вирішує проблеми татар.

Наталія Беліцер: В законодавчих ініціативах має бути передбачена, в першу чергу, легалізація, легітимація Меджлісу. Тоді низка проблема буде знята і ситуація значно покращена. Якщо говорити про європейські зразки, то в трьох скандинавських країнах також є корінні народи саамі, є парламенти саамі, які дуже успішно функціонують, законодавчо відрегульовані їхні стосунки з національними парламентами.

Крім того, свого часу був розроблений дуже хороший закон України про національно-культурну автономію, є й такий шлях вирішення цього питання.

Як представлені кримські татари в органах місцевої влади?

Наталія Беліцер: На місцевому рівні вони представлені дуже непогано, практично пропорційно, а в деяких районах навіть трохи перевищує цей відсоток, що показує на певний авторитет. В деяких містах кримські татари користуються повагою не тільки кримськотатарського населення.