Після Обами. Хто очолить США в 2016 році

Результати президентських виборів у Сполучених Штатах Америки засвідчили, що, незважаючи на складну економічну ситуацію в США (рівень безробіття понад 7,2% та національний борг, що продовжує зростати), господарем Білого дому залишився демократ Барак Обама. Віе випередив свого основного опонента республіканця Мітта Ромні майже на 3 млн. голосів, залишився на посаді президента ще на чотири роки.

Основні фактори, що сприяли перемозі Обами:

1) Зменшення кількості білих американців не латиноамериканського походження та зміна співвідношення основних етнічних груп населення в окремих штатах (зафіксовані переписом населення США у 2010 році). Ромні явно не врахував цей аспект. Більш того: він розпочав свою кампанію з фрази про так звану самодепортацію нелегалів. Тобто, депортацію їхнім же коштом;

2) Імідж та особисті якості кандидатів. Про це німецький публіцист Крістоф фон Маршал так написав у своїй статті в Tagesspiegel: «Ромні - людина з минулого: білий, багатий, належить до класичної еліти. Порівняно з ним Обама справляє враження людини майбутнього: мультиетнічного походження і самосвідомості, перспективний типаж, який розширює ряди кадрів майбутньої еліти. Крім того, він добре відчуває нові тенденції»;

3) Ураган «Сенді», який вдарив по штатам Східного узбережжя США. Президент Обама в ролі національного лідера, який особисто керує рятувальними операціями, не сходить з телеекранів, натомість Ромні як кандидат міг лише закликати співвітчизників жертвувати на потреби «Червоного хреста».

Старий-новий президент Барак Обама залишається в Білому домі – це факт. Проте говорити, що курс Сполучених Штатів буде незмінним, не доводиться. Відсутність в Обами необхідності йти на перевибори в 2016 році та його бажання залишити свій вагомий слід в історії Америки не лише як першого чорношкірого президента, а насамперед як лідера нації, якому вдалося врятувати США від колапсу економіки, можуть спонукати його до кореляції курсу як у внутрішній, так і у зовнішній політиці.

Якими методами та засобами послуговуватиметься Барак Обама в досягненні своєї мети, стане більш-менш зрозумілим після зміни на посаді глави Державного департаменту Гілларі Клінтон, яка заявила, що піде у відставку у 2013 році. Принагідно варто зауважити, що це призначення та діяльність нового Держсекретаря стануть визначальними для ряду американських політиків як з демократичного, так і республіканського табору, які мають значні шанси взяти участь у президентських виборах 2016 року.

Експерти та ЗМІ, - як в Америці, так і за її межами, - намагаються спрогнозувати кандидатів на посаду Держсекретаря. Підігріваючи величезний ажіотаж до цього питання, час від часу в пресу просочуються чутки щодо того чи іншого претендента. Проте практично усі сходяться на думці, що найімовірнішими фаворитами є голова сенатського комітету у закордонних справах Джон Керрі та постійний представник США в ООН Сьюзан Райс.

Джон Форбс Керрі – 69 років. Член Демократичної партії. Був кандидатом у президенти США на виборах 2004 року, але програв Джоржу Бушу-молодшому (з різницею в 35 голосів виборщиків). Після смерті сенатора Едварда Кеннеді в серпні 2009 року став старшим сенатором від штату Массачусетс.

Сюзан Елізабет Райс – 48 років. «Теоретик нового «морального лідерства США»» (за визначенням французького журналіста Венсана Жовера).

Нинішній посол США в ООН донедавна мала досить високі шанси посісти крісло Держсекретаря, проте кілька місяців тому допустила необережне висловлювання, відповідаючи на питання щодо атак в Бенгазі (Лівія), і була жорстко розкритикована республіканцями. Зокрема, після вбивства американського посла США в Лівії 11 вересня Райс зробила заяву, що подія не була терактом, а це в підсумку розійшлося з офіційною позицією білого дому з цього питання. За твердженням Washington Post, Сюзан Райс разом з Хілларі Клінтон і Самантою Пауер несе основну відповідальність за бомбардування Лівії в 2011 році. Ця трійка переконала Обаму в тому, що США зобов’язані втрутитися, щоби попередити гуманітарну катастрофу в Бенгазі.

Крім цього, є ще один фактор проти кандидатури Райс - зовнішній. Проти Райс виступають росіяни, з думкою яких Барак Обама намагається рахуватися, оскільки бажає всіляко підтримувати режим «умиротворення» Кремля. Росіяни вважають її «занадто амбіційною і агресивною», що може «ускладнити» відносини між США та Росією.

Є ще два моменти, які можуть вплинути на вибір Барака Обами. Перший: в Конгресі у республіканців більшість, а тому Бараку Обамі без їх підтримки не обійтися. Другий: після перемоги Обами на президентських виборах, вперше після виходу зі складу США в 1861 році шести штатів Півдня, відбувся масовий «сепаратиський» протест. Понад 100 тис. американців підписали петиції про вихід своїх штатів зі складу США. Петиції надійшли від жителів 20 штатів: Техасу, Нью-Йорка, Нью-Джерсі, Північної і Південної Кароліни, Алабами, Джорджії, Флориди, Індіани, Мічигану, Теннессі, Луїзіани, Кентуккі, Арканзасу, Колорадо, Північної Дакоти, Орегона, Міссісіпі, Міссурі і Монтани.

Враховуючи ці ризики Барак Обама цілком може повернутися до мотиву, з якого вісім років тому починався його шлях у велику політику, — теми міжпартійної єдності, і в цій ситуації кандидатура Джона Керрі більш ніж доречна.

Родина Джона Керрі належить до американської аристократії. Таких, як він, називають «бостонськими брахманами». Через свою бабусю Маргарет Тіндалл Уінтроп він споріднений з чотирма президентами США, в тому числі Джорджем Бушем-молодшим. Він — не цілком стандартний демократ. Зазвичай демократи схильні до лівизни, а Керрі, як і Білл Клінтон, скоріше центрист, аніж лівий. У економіці він — ліберал і схильний не змішувати її з політикою, вимагаючи від торговельних партнерів США надто вже буквального дотримання прав людини.

Усе це, імовірно, зможе гарантувати Обамі подвійний успіх, як всередині країни, в ході перемовин з республіканцями, так і за її межами (Росія, Китай). Хоча є одне «але». Невідомо, чи готовий президент ризикнути місцем для Демократичної партії у Сенаті. В разі затвердження Керрі на посаді Держсекретаря, будуть призначені вибори сенатора від штату Массачусетс до Сенату, в якому демократи зберігають незначну більшість. На виборах може перемогти республіканець, що порушить впливи демократів у Сенаті. І знову терези схиляються на користь нинішнього посла США в ООН Сюзани Райс.

Розглядаючи кандидатури Джона Керрі та Сюзан Райс, неможливо залишити поза увагою фактор, який, можливо, є основним при формуванні їх бачення шляхів розвитку внутрішньої та зовнішньої політики США, – віку політиків. В США відбувається зміна політичних поколінь.

Можливо, саме від вибору Барака Обами кандидатури на пост Держсекретаря залежить і те, чи зможе розраховувати на висунення та підтримку американців на президентських виборах 2016 року від Демократичної партії віце-президент США Джо Байден.

Джозеф «Джо» Робінетт Байден-молодший - 70 років. Сенатор США від штату Делавер (з 1973). З січня 2009 року віце-президент США. Двічі, у 1988 і 2008 роках, виставляв свою кандидатуру на виборах президента США, але обидва рази знімав свою кандидатуру на самому початку в кожній із кампаній.

Джо Байден був висунутий Обамою як кандидат на посаду віце-президента через наявність навиків у законотворчості і зовнішній політиці, а також через те, що він вмів взаємодіяти з республіканцями і вважався майстром компромісів. Проте, шансів у нинішнього віце-президента через чотири роки позмагатися за президентське крісло не багато. В Америці з’являється політична мода на нових лідерів – більш молодих та агресивних.

Під такі критерії в рядах Демократичної партії США підпадають двоє політиків «нової генерації», які мають значні шанси позмагатися за президентське крісло в 2016 році. Це Рам Емануель та Ендрю Куомо.

Рам Ізраель Емануель – 55 років, член Демократичної партії. З 1 жовтня 2010 року покинув адміністрацію Барака Обами і повернувся до Чикаго. 22 лютого 2011 року обраний мером Чикаго.

Ендрю Куомо – 56 років, член Демократичної партії. З 1 січня 2011 року – губернатор Нью-Йорка. Останні місяці рейтинг його популярності стрімко зростає, що робить його одним із найбільш популярних губернаторів Нью-Йорка за останні десятиріччя – з рейтингом біля 60-70 відсотків.

Основна їх відмінність від колег демократів - це жорсткість висловлювань, напористий стиль поведінки та вміння приймати непопулярні (нестандартні) рішення.

Зокрема, мер Чикаго Рам Емануель (має подвійне ізраїльське та американське громадянство, батько - іммігрант із Ізраїлю) в червні 2012 року привітав рішення Луіса Фаррахана, лідера організації «Нація іслама», який відомий своїми антисемітськими і антиізраїльськими настроями, боротися з чикагською злочинністю. Емануель пішов на це, так як ріст злочинності загрожує реалізації його програми з відродження міського туризму. Готовність мера до співпраці з такою одіозною фігурою не зупинив навіть шквал критики на його адресу з боку єврейської общини.

Губернатор Нью-Йорка Ендрю Куомо першим з американських політиків підтримав рух «Захопи Уолл-Стріт» (започаткований 17 вересня 2011 року), спрямований проти соціальної нерівності в США. Він вирішив збільшити податки для найбільш багатих. Цікаво, що президент Обама зробив посилання на вимоги учасників руху в своєму виступі в штаті Канзас лише в грудні 2011 року.

В стані Республіканської партії ситуація є більш складною. Після поразки Мітта Ромні на президентських виборах республіканці змушені будуть переглянути свою виборчу стратегію на 2016 рік. Саме тому на особливу увагу заслуговує «Рух чаювання», який виник 2009 року як реакція прихильників Республіканської партії, розчарованих у своїх лідерах. Цікаво, що «Рух Чаювання» не оформлений як політична партія, але загалом підтримує кандидатів-республіканців (близько 80% прихильників Руху є членами Республіканської партії).

Представники руху відрізняються консервативними поглядами. Учасники руху виступають за скорочення оподаткування та видатків бюджету. Вони обрали за ідеал та орієнтир події 16 грудня 1773 року, відомі як «Бостонське чаювання», коли у Бостонському порту американці викинули в море вантаж чаю, що належав британській Ост-Індській компанії. Таким чином американці протестували проти несправедливої митної та податкової політики Британії у колоніях. З Бостонського чаювання історики традиційно виводять початок війни Штатів за незалежність. «Рух чаювання», таким чином, можливо було би порівняти з тим, якби в Україні у середовищі БЮТ або «Фронту змін» виникла група радикалів, яка називала б себе «Нащадками Хмельницького» або «Неогайдамаками».

Очевидно, що після чергової невдачі республіканців на виборах 2012 року «Рух чаювання» лише прогресуватиме, що призведе до підвищення його рейтингу. Найбільш впливовими «чаювальниками» із числа членів Республіканської партії, які реально можуть боротися за висунення на виборах 2016 року, слід виділити Марко Рубіо та Ренда Пола.

Марко Антоніо Рубіо – 41 рік. Син кубинських іммігрантів. Нині – сенатор США від штату Флорида. На думку журналу Time, входить до Топ-100 найвпливовіших людей світу.

Рендал Горвард «Ренд» Пол – 49 років. З 3 січня 2011 року сенатор від штату Кентуккі.

Шанси цих політиків у 2016 році отримати підтримку прихильників республіканців, яка у подальшому надасть можливість взяти участь у президентських перегонах, приблизно рівна. Проте вона значною мірою залежить від курсу, який обере для себе нинішнє керівництво Республіканської партії.

Якщо ставка буде, як і на виборах 2012 року, зроблена на електорат «Старої великої партії», скептично налаштований до «нових американців», тоді перший в історії США чинний сенатор Ренд Пол, батько якого Рон Пол є членом Палати представників США, - більш ніж вагома кандидатура для Республіканської партії. Принагідно варто зауважити, що деякі експерти не виключають, що і сам Рон Пол має значні шанси бути висунутим від республіканців на виборах 2016 року, проте, на той час йому виповниться 81 рік, а тому, імовірніше за все, послідовником його політичних поглядів та реалізатором його ідей стане син Ренд Пол.

Щодо політичних поглядів сім’ї Пол, то вони дещо специфічні як для республіканців. Для прикладу: ізоляціоністські погляди Рона Пола на зовнішню політику зробили його єдиним із усіх кандидатів в президенти 2008 року, які голосували проти війни в Іраку. Він виступає за вихід з ООН і НАТО задля підтримки і посилення національного суверенітету. Кім цього, Рон Пол виступає за вільну торгівлю і проти членства в північноамериканській зоні вільної торгівлі та ВТО як зонах «регульованої торгівлі», за посилення кордонів, проти матеріальної допомоги іммігрантам, громадянства за правом народження і амністії. І це далеко не повний перелік нестандартних політичних поглядів батька Ренда Пола.

Проте у «чаювальника» Ренда Пола є великій мінус, який був неналежно оцінений республіканцями на цьогорічних президентських виборах, - білі американці протестантського віросповідання втрачають вплив у США. Демократи, зробивши ставку на підтримку меншин, почувають себе все впевненіше. Так латиноамериканці дають їм біля двох третин голосів від свого чисельного складу, а голосування чорношкірих виборців консолідоване – завжди понад 90%. В національному масштабі це теж доволі великий відсоток голосів: при населенні США в 300 млн. чол. ці групи складають приблизно по 30 млн. кожна. При цьому число латиноамериканців невпинно росте: їх вже більше, ніж чорношкірих.

Щоб відновити «історичну справедливість» (оскільки саме республіканці дали чорношкірим свободу, а демократи довший час були партією-виразницею інтересів рабовласників Півдня), повернути собі прихильність меншин, «слонам» необхідно враховувати ці зміни в суспільстві та змінюватися самим. Саме тому кандидатура іншого «чаювальника», сина кубинських іммігрантів Марко Рубіо, який користується великою підтримкою вихідців з Латинської Америки, більш ніж підходить для вказаних цілей.

Поряд з цим, сенатор від Флориди Марко Рубіо нестримний у своїх поглядах та висловлюваннях. Виступаючи з питань зовнішньої політики в дослідницькому центрі Brookings Institution 25 квітня, він заявив, що обраний президент Росії Володимир Путін є «слабким політиком». У цьому виступі сенатор розкритикував курс на «перезавантаження», який Барак Обама проводить стосовно до Росії. Рубіо вважає, що деякі союзники США в Європі відчувають, що про них в ході реалізації цього курсу просто забули.

Республіканець Марко Рубіо реально може боротися з демократами за прихильність латиноамериканської спільноти Америки - поряд з мобілізацією білих виборців як меншості, особливо якщо президенту Обамі за чотири роки так і не вдасться нічого зробити для оздоровлення американської економіки.

Таким чином, вже зараз політичні процеси всередині США дають можливість прогнозувати недалеку перспективу розвитку цієї супердержави. Ті, кому здається, що президентські вибори в США 2016 року - далека перспектива, яка не варта обговорення сьогодні, помиляються. Дійсно, Барак Обама керуватиме Америкою ще чотири роки. Проте зміна поколінь в політичних колах США перебуває у активній фазі. Не за горами момент, коли основні партії на політичній арені будуть відігравати американські політики нинішнього «другого» ешелону. Тому саме зараз українським політикам необхідно налагоджувати зв’язки з ними, з основними претендентами на Олімп-2016, а не стояти в черзі на потиск руки нинішнього господаря Білого дому. Це буде свого роду стратегічною інвестицією, яка може лише посилити позицію України на політичній мапі світу.

Потрібно розуміти, що в американському суспільстві набувають популярності радикальні погляди, а тому заяви американських політиків, незалежно від їх партійності, стають більш категоричними та жорсткими. Незважаючи на значні економічні негаразди всередині країни, США – світовий лідер, і не виключено, що «нові» американські політики, маючи на меті відволікти увагу виборця від внутрішніх проблем, захочуть отримати перемоги в зовнішній політиці. В тому числі за рахунок використання важелів впливу на нові ринки і на нові країни-партнери.

Підвалини українсько-американських стосунків «після Обами» мають формуватися саме зараз. І ставки мають робитися теж зараз – з урахуванням того, що американська політика є більш стабільною і прогнозованою, ніж українська.