Українцям ще не до Європи?

Нас у зближенні з Європою зупиняє посттоталітарна розтроєність особистості. Українець говорить одне, думає – друге, а робить – третє. Хоча в рівних умовах він цілком конкурентноздатний із своїми західними сусідами, і на рівні персоналії є більшим європейцем, ніж болгарин, румун, албанець, серб. Але коли збирається десять українців, вони починають поводитися зовсім не по-європейськи. І поки Європа привчає українське суспільство приймати закони і жити за ними, нам загрожує звичайний жлобізм, що з’їдає нас зсередини.

Про те, що ж заважає українцям стати частиною європейської спільноти, у прес-центрі «Главкому» напередодні Дня Європи в Україні розмірковували директор Міжнародного інституту соціоніки Олександр Букалов та письменник, громадський діяч Володимир Цибулько.

Олександр Букалов: «Украинцы лишь доведенные до отчаяния проявляют навыки самоорганизации, а у европейцев это в крови»

В этой проблеме есть экономическое, социальное, культурное и ментальное измерения. С первым все понятно: наши успехи таковы, что Украина на последнем месте в Европе по экономическим показателям. Социальное измерение – отношение власти и населения – это вопросы демократии, самоуправления, федерализация, территориальные аспекты и т.д. То есть, Европа представляет собой сообщество стран, а те в свою очередь - совокупность самоуправляемых территориальных общин, у которых большинство вопросов решается демократическим путем – путем референдума. В Швейцарии даже вопрос о частоте уборки улиц решается через местные референдумы.

Патерналистская модель, которая навязывалась нам в Советском Союзе и в постсоветском пространстве, антиевропейская. В соответствии с ней человек надеется только на государство и не может отстоять свои права, он даже не знает, как их отстоять. Пока мы не уйдем от этой модели, нас не будут считать Европой. У нас люди собираются только, когда ущемлены непосредственно их интересы – строят рядом дом, захватывают участок и грозят выселением. Украинцы лишь доведенные до отчаяния проявляют элементарные навыки самоорганизации, а у европейцев это в крови. Этот момент демократической политической культуры должен быть принят украинцами, иначе будут большие проблемы.

Володимир Цибулько: «Коли збирається десять українців, вони починають поводитися зовсім не по-європейськи»

Найперше, що зупиняє нас у зближенні з Європою, – це певна посттоталітарна розтроєність особистості. Українець говорить одне, думає – друге, а робить – третє. В Євросоюзі ділова, бізнесова, суспільна і політична етики є найбільшою нематеріальною цінністю. У нас ставлення до політичної етики є знущанням над здоровим глуздом. Український успішний політик чи бізнесмен, в першу чергу, не етична людина, а шахрай. На жаль, в українській свідомості всі успішні посттоталітарні люди, які піднеслися і стали багатими, або пройшли по межі закону, або переступили її. Це принципова річ, яка є в свідомості європейців, і не дає їм прийняти до себе Україну. Європа весь час наполягає і привчає українське суспільство приймати закони і жити за ними.

Існує внутрішня дилема: на рівні персоналії українець - європеєць більше, ніж болгарин, румун, албанець, серб, тобто в рівних умовах українець цілком конкурентноздатний із західними європейцями, але коли з’являється соціум…. він починає демонструвати абсолютно інші результати. Формула «два українці – три гетьмани» іронічна, але ж це правда. Коли збирається десять українців, вони починають поводитися зовсім не по-європейськи - це принципова логіка, яку неможливо пояснити.

Але на щастя, не вся Україна знаходилася під тоталітарним режимом: західна Україна деякий період жила за європейськими правилами, по суті, там російський диктат почався після другого поділу Польщі. В тоталітарному Радянському Союзі західній Україні було дещо легше, і ментально внутрішньої конкурентноздатності західні українці мають більше, ніж великоукраїнці. В цьому сенсі, це є нашим людським капіталом, тому що, якби вся країна жила під тоталітарним диктатом, то у нас не було б звідки брати цей досвід. По суті, незалежність зустріли люди, які народилися за Франца-Йосипа в Австро-Угорській імперії – найдемократичнішої імперії. Ми маємо суспільний прошарок з іншим досвідом, звичайно, наш досвід є більше радянським, але десь на рівні міфології, суспільних фантомів – Австро-Угорська імперія, Франц-Йосип – Європа у нас є. Навіть географічний центр Європи знаходиться в Україні. Тому нам потрібно притаманну нам розтроєність доводити до органічного поєднання, дотримуватися єдності думки і дій. Це зробить нас більш успішними.

Олександр Букалов: Тут мы подходим к вопросу культуры, которая отличает украинцев от европейцев.

Наведу пример Литвы, где в неохраняемом, построенном по советскому проекту подъезде, везде стоят цветы. Момент внутренней культуры – люди обустраивают собственное окружающее пространство. Эта характерная черта европейцев отличает их от арабов, азиатов и от нас в том числе.

Володимир Цибулько: Це є характерною рисою осілих націй. У нас же половина населення – мігранти. В Європу українці приїжджають на місце роботи, а не жити: попрацювали і поїхати.

Олександр Букалов: У украинца вся великолепная роскошь его квартиры заканчивается за ее пределами. Он выходить в грязный расписанный поезд и ему плевать. Европеец так не может, его пространство не эгоцентрично, оно расширяется на всю страну, в отличии от украинского или постсоветского гражданина.

Недавно киевлянам задавали вопрос, можем ли мы быть европейцами. Сидит пожилая пара, лузгают семечки, бросают мусор на асфальт, и с усмешкой говорят: «Нет, конечно, мы не можем быть европейцами. Вот, у нас культура не доросла». То есть, люди сами сознательно опускают себя.

В плане культуры мы ближе к арабам, чем к Европе. В Иерусалиме арабы засыпали бытовым мусором даже гробницы принцесс.

Сейчас много говорят, угрожает ли Украине авторитаризм или фашизм. Перефразируя Михаила Ромма, я бы сказал, что Украине давно угрожает обыкновенный жлобизм, который ее съедает.

Европеец, приезжая в Украину, видит, какая у нас прекрасная Конституция, декларации, у нас «дуже хороші наміри», но когда он видит, как ведет себя милиция, бюрократы и рядовые граждане….

Володимир Цибулько: Українцям завжди потрібне дзеркало. Слава Богу, що під боком є Росія, яка виглядає набагато гірше. Це завжди є виправданням: а ви подивіться на росіян.

До 10% території України знаходиться під смітниками – це означає, що ми повільно вбиваємо себе і наступні покоління. В той же час в Німеччині рекультивовано майже всі смітники, відповідно до законодавства Євросоюзу. У нас це законодавство тільки розробляється, але знову проблема в ставленні до законів, які ми приймаємо для того, щоб не виконувати.

Держава сама толерує порушення закону і стає основним рознощиком антизаконної зарази. Суспільство заражається такою ж зневагою до закону і фактично втрачає всі перспективи розвитку. Ще двадцять років тому українська економіка входила в десятку найрозвиненіших країн Європи, а на сьогодні наша економіка остання.

На жаль, не виправдались сподівання на незалежність як стимул розкриття можливостей для самореалізації людей. Навпаки, через збереження своєї номенклатури фактично можливості ще більше обмежилися. Україна втратила людський капітал, кваліфіковані кадри виїхали.

З одного боку - це втрата, а з іншого – ми переходимо в інформаційне суспільство, і Україна буде там, де буде жити хоч один українець. Так саме як в Україні буде своя Індія, Росія, Ізраїль. До цього треба буде готовими. Забороненими методами конкуренції не створиш, тому треба готувати конкурентноздатну людину. Це наш єдиний шлях.

Якою б тяжкою не була криза, на неї потрібно дивитися як на стимул до самоочищення та оживлення суспільства. Польща, яка пройшла пострадянське очищення, стала шостою економікою в Епропі. Там надзвичайно висока впливовість художників, письменників, кінорежисерів на суспільні настрої. Якби в Польщі зібралися два десятки письменників і почали говорити, що потрібно починати діяти, то політики б їх слухали. Це ще одна принципова відмінність: в Україні політики займаються собою, а не суспільством.

Чому росіяни хочуть зближення економік, особливо в машинобудівній галузі? Тому що Росія нахапалася підрядів, особливо в Індії, на десятки мільярдів доларів. Те, що ми не можемо вийти на ті ринки, – наша проблема. Росіяни забирають ці підряди, а виробити всього не можуть, і дивляться на Україну як на субпідрядника. Ми перебуваємо у статусі вічного субпідрядника.

Олександр Букалов: Это понятие неполноценности. В психологии, по Берну, это установка «Я-» - то есть ощущение себя второсортным, менее значимым. Противоположная установка «Я+» - ощущение своей адекватности и превосходства. Так вот, у России установка «Я+», у Украины – «Я-». В соответствии с моделью, которую предлагает Европейский Союз, у европейцев установка Я+, ты+ и они+.

Существует понятие интегральной ментальности. У украинцев этико-интуитивная ментальность, отсюда очень вольное совершенно ненормированное обращение к статистическим понятиям, а у европейцев – логическая и сенсорная, то есть практическая составляющая. Поэтому в областях, где в Европе нормы очень жестко прописаны, у нас полная вольность и беззаконие.

Володимир Цибулько: Це, до речі, місія церкви. Кальвінізм - мінімум споживання і багато праці - є етикою китайського і американського суспільства. У нас релігійна культура була більше чуттєвою та міфологічною, ніж практичною. Церква займалася порятунком душі, а в Європі – унормуванням суспільних відносин, вона фактично була другою державою.

Олександр Букалов: В Европе церковь взяла на себя функцию этики общества. А в Украине у каждого собственная этика поведения, отсюда – каждый сам себе гетман.

К этому же есть еще этнополитические комплексы. Один из руководителей ЕС прямо сказал, что Европа будет расширяться до границ Римской империи: «А больше нам не надо». Болгария менее развита, чем Украина, но она была частью Римской империи, она маленькая, под боком, и ее взяли. А Украина не была частью Римской империи, поэтому извините.

Этот подсознательный геополитический фактор еще доминирует в умах многих европейцев.

Що стане фактором зміни української ментальності: економічний чи культурний аспект?

Володимир Цибулько: Економічний, тому що через економічний стимул дисциплінувалися всі нації. Доки праця українців коштуватиме дешево, доти і не буде змін. Кордоном країну вже не зв’яжеш, адже є свобода міграції, пересування.

Як би не принизливо називали людей, які вільно продають свою працю, заробітчанами - це реальність, і навіть не сьогодення. Українці завжди були заробітчанами, вони мігрували в пошуках сезонних робіт. Згадаймо, нафтогазовий комплекс Радянського Союзу, який піднімався в режимі вахт. Люди приїжджали туди на два місяці, а решту року годували курей та поросят під Коломиєю. Так і зараз українці шукають підрядів в Росії, Польщі і т.д.

Олександр Букалов: Ямало-Ненецкий автономный округ на севере Тюмени, где «Газпром» проводит основную добычу газа, в просторечии называют татарско-хохляцкий автономный округ: 60% украинцев, 20% - татар, остальные – русские.

Володимир Цибулько: Якщо зросте вартість праці і українця припинять сприймати як дешеву робочу силу, зміниться ставлення до роботи і суспільство загалом.

Олександр Букалов: Экономика «плюс» самоуправление. Территориальное самоуправление неизбежно приведет к тому, что люди начнут понимать, что эта территория – их территория, и куча мусора, об которую они спотыкаются, – их куча мусора.

Британский профессор Валерий Грицак-Гренер исследовал самоуправление чисто математически. Он показал, что традиционная модель управления работает для сообщества количеством до 30 тысяч человек, чем больше количество, тем ниже падает коэффициент полезного действия. Сейчас рассматривается вопрос админреформы и самоуправления, и это необходимо иметь в виду.