Економічна еволюція влади

Економічна політика Президента та його команди за 100 днів отримала від експертів оцінки від «3» до «4» за п’ятибальною шкалою. За цей час нова влада прийняла бюджет, встановила ціни на газ та написала економічні реформи, проте щодо реальності їх втілення у багатьох є сумнів, тому що реальний виконавець – уряд далекий від сповідання ліберальних принципів.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень, президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло, президент Центру ринкових реформ України Володимир Лановий та президент Київського міжнародного енергетичного клубу Олександр Тодійчук.

Володимир Лановий: «Якщо програма реформ буде красивою, а фактично здійснюватимуться інші заходи, то всі очікування є примарними»

Варто зазначити декілька ключових пунктів, в якій ситуації знаходиться Україна, наскільки вона відстає від світового цивілізаційного процесу і які сподівання у нашого народу на владу. Ситуація, в якій ми перебуваємо, – це глибока рецесія. Падіння виробництва та звуження внутрішнього ринку, зменшення рівня добробуту в країні та інвестиційного потенціалу держави вимагає декілька ключових цільових постановок для нової влади. Тоді ми можемо зробити висновки, чи здійснюються ті актуальні завдання за ці 100 днів та будуть вони у найближчій перспективі.

Першим питанням для України є структурна трансформація її економіки, тому що без цього країна не зможе вийти з кризи. Ми можемо досягти високих темпів зростання, але маємо 20 років збереження старої консервативної структури економіки, і саме через це отримали величезний провал її в 2008-2009 роках. На жаль, структурні зміни, яких потребує економіка, поки що не є пріоритетом для нової влади.

Є необхідність створення конкуренції в країні та обмеження державних втручань в економічні процеси, в діяльність підприємств, у фінансування тих чи інших компаній, покриття збитків, підтримку позицій виробників і високу монополізацію різних ринків та галузей економіки.

Друге – це створення інститутів реальної ринкової економіки. Поки що це завдання теж не є першочерговим для нової влади. Тут існує скоріше консервативний погляд, що ми самі укріплюватимемо інститути влади, які будуть контролювати ті чи інші ринки. Абсурд такої ситуації спостерігаємо майже щоденно. Квоти на ринках, відпуск продукції, забезпечення платежів, зростання боргів на окремих позиціях за підтримки влади є достатньо звичним для нас процесом. Наприклад, Київська міська державна адміністрація вирішила підвищити тарифи на послуги ЖКГ для киян через те, що «Київенерго» має борг перед енергопостачальницькою компанією «Нафтогаз України». Борги минулих років замість того, щоб їх покривати силами самої ж компанії, будуть причиною підвищення тарифів для киян. Такий абсурд важко собі уявити.

Третє – це макроекономічна ситуація та необхідність сучасного макроекономічного регулювання економіки України. Саме макроекономічні провали привели до того, що знизився курс гривні вдвічі, що інфляція досягає щорічно двозначних знаків і інвестиції просто не здійснюються в Україні. Останні два роки просто зупинилося банківське кредитування промисловості та інших господарських секторів економіки, окрім тих, де за вказівкою влади здійснюються різного роду кредити. 20 років мати такі відсоткові ставки, незрозуміло, як взагалі підприємство витримує таке втручання в прибутки з боку банківської системи.

Нам потрібна реальна реформа механізму грошової емісії, яка, на жаль, є завжди інфляційною. Нам потрібна нова податкова система, яка б включала реальні пенсійні накопичення, а не так, як відбувається зараз. Нам потрібний перехід до макрокритеріїв у виробленні позицій дефіциту бюджету, сталості курсу, його можливої прив’язки та встановлення цільової інфляції для політики і т.д.

Четверте – це трансформація відносин власності, які створені в Україні. На жаль, вони є досить архаїчними. Я б сказав навіть феодального типу, коли приватні власники, які в ході приватизації отримали права на величезні підприємства монополістичного типу, без будь-яких монопольних обмежень прав таких виробників, без будь-яких спеціальних регуляцій отримали величезні можливості отримання надприбутків. Плюс сталі зв’язки, об’єднання, союзи з корумпованим чиновництвом в окремих міністерствах і т.д. створюють фактично державно-капіталістичні об’єднання, коли протекціонізм приватному сектору створює політичну ренту для таких підприємств, а монополістичне їх становище на ринках дає можливість отримати надприбутки. В таких умовах ці підприємства не здійснюють ніяких технологічних змін, організаційних оновлень, модернізації - їм це непотрібно.

Ще одним пунктом власності, яка висмоктує кров, є державні холдинги, різного типу державні монополії. Вони виступають в різних формах – місцевого та центрального монополізму. На жаль, такого типу об’єднання виникли вже за часів незалежної України, бо за радянських часів їх не було. Ці холдинги просто перерозподіляють і нафтогазові ресурси, і послуги, і включаються прямо в розподіл прибутків і т.д. Це ще один тип українського капіталізму дуже негативного характеру, коли холдинги та монополії діють на користь корумпованого чиновництва шляхом заниження тарифів. Зростання таких монополій з апаратом досягло викривлених форм: перші заступники та заступники міністрів є керівниками державних монополій. Це просто дикунство в наших умовах. Такі деформації у відносинах власності потребують активних втручань реформаторського характеру.

Останній пункт – це необхідність реформи державного управління. Такий тип багатоповерхневої, багатоетапної системи прийняття та реалізації рішень у виконавчій владі не дає змогу реалізувати якісь програмні підходи, апарат дискредитує навіть ті політично сучасні ідеї, які виношуються в політичному класі. Багаточисельний склад заступників прем’єр-міністра ускладнює систему. Міністри в цих умовах взагалі ні за що не відповідають. Вони перекладають відповідальність на певних віце-прем’єрів, от і виходить, що у них є дуже багато часу для непрофільної роботи, для різного типу зв’язків та відносин.

Додам ще про аграрну реформу. У нас її ще не було, немає прав власності селян на земельні ділянки, вони не є власниками продукції з цих ділянок, яка належить рейдерам, постачальникам, кредиторам, а не селянам. Саме тому селянський клас у нас винищується, продукція є дуже примітивною, однорядною (зерно, кукурудза, рапс і вперед!).

Дуже важко говорити в цілому про здійснення якихось кроків Президентом, його апаратом чи урядом у відповідних напрямках. Ми знаємо про пожвавлення політичних відносин з Росією, які є для нас дуже важливими через кращі виходи на ринки Росії – це для нас ключовий момент для відновлення наших підприємств. Проте я знову зазначу, що нам необхідні системні реформи, погляд на нашу систему та її модернізацію.

Дуже складно здійснювати реформи в принципі, навіть якщо програма реформ дуже якісна та сучасна, тому що це має бути запитом політичного класу, який очолює державу та її установи. Якщо програма реформ буде красивою, а це ми переживали багато разів, а фактично здійснюються інші заходи, і люди, які працюють міністрами ніякого відношення до програм реформ не мають, значить вони не будуть їх здійснювати. Тоді всі ці очікування є достатньо примарними.

Ярослав Жаліло: «Підсумок 100 днів нової влади полягає в тому, що в країні підвищився рівень стабільності»

Економічне пожвавлення, яке ми спостерігаємо цього року, є наслідком, на жаль, впливу зовнішніх чинників, а не об’єктивної тенденції всередині країни. Поки про цілеспрямовану реалізовану антикризову стратегію говорити зарано. Це абсолютно природно, 100 днів зазвичай в світовій практиці надається на період конституційного становлення нової влади, проте ми можемо говорити сьогодні про підсумки її роботи.

По-перше, владі вдалося зберегти та зміцнити стабільність в країні. Ми пам’ятаємо, в якому стані Україна знаходилася перед президентськими виборами. Очікування були дуже негативні в умовах економічної та політичної дестабілізації. Те, що сьогодні ці очікування покращились, а побоювання послабились – дуже велика заслуга саме процесу формування нової влади протягом 100 днів.

По-друге, все-таки не порушено можливостей та позитивної реакції на ті об’єктивні чинники пожвавлення, про які я сказав.

По-третє, можна говорити про те, що все-таки зроблено і також сприяло стабільності та створило умови цього пожвавлення. Перше - це прийняття державного бюджету. Можна окремо критикувати та обговорювати цей документ, але факт прийняття державного кошторису на поточний рік – це вже елемент визначеності. Друге – це газові домовленості як елемент визначеності. Тим більше, що ми бачимо економічне поліпшення ситуації. На підґрунті такої визначеності поліпшується інвестиційний клімат, почали зростати іноземні інвестиції, стабілізувалися очікування внутрішніх суб’єктів. Про це свідчить стабілізація курсу гривні, дефляційні тенденції, які спостерігаються в останні місяці. Головний позитивний підсумок 100 днів нової влади полягає в тому, що в країні підвищився рівень стабільності і поліпшилися очікування в економічному та політичному плані.

Ще один момент – це те, наскільки нова команда, прийшовши до влади, змогла запропонувати стратегічний курс розвитку України. Те, що має сприяти не сьогоднішній, а завтрашній та післязавтрашній визначеності. Планується оприлюднення програми, яка зроблена Комітетом реформ. Позитивним є сам факт, що створено таку структуру, яка працювала із залученням дуже потужних експертів. Перед нею Президентом було поставлено завдання розробити так звану дорожню карту. Це говорить про те, що зроблено потужний крок, аби забезпечити стратегічну економічну програму для України. Цей документ є предметом окремого обговорення.

Повертаюсь до того, що відбувалося в Україні, на жаль, мушу констатувати, що переважна більшість поліпшень економічної ситуації в першому кварталі пов’язана насамперед із зовнішніми чинниками – покращення ситуації на світових ринках. Про це свідчить, зокрема, випереджаюче зростання експортно орієнтованих секторів економіки. Промислове виробництво за 4 місяці зросло на 19,6%, металургія – понад 22%, машинобудування – 28%, хімічна промисловість – майже на 24%. Ті сектори, які орієнтовані на внутрішній попит, на жаль, сьогодні знаходяться в скрутній ситуації. Харчова промисловість на 4 місяці мала трохи більше 1%, легка промисловість – 7%, виробництво будматеріалів – (-4,6%). Фактично – це єдиний сектор, який залишився в мінусі за перший квартал. Інші показники, на жаль, теж говорять про те, що в Україні не завершився період економічної депресії.

Ми маємо екзогенно сформовані тенденції пожвавлення при збереженні загально депресивної тенденції в економіці. Зберігається падіння інвестиційної діяльності. За перший квартал – це мінус 12,5%. Зберігається падіння в будівельній галузі (-21%) при тому, що галузь вже падала протягом двох років. Це мінус у динаміці роздрібної торгівлі, і дуже слабке зростання фізичного обороту оптової торгівлі, що теж говорить про те, що пожвавлення є фрагментарним та непоширеним.

Отже, зараз перед владою стоїть ключове завдання – як перетворити екзогенно збуджені чинники пожвавлення у стабільне поліпшення економічної ситуації в країні. І тут існує серйозний ризик. Спираючись на поліпшення ситуації (за три місяці цього року експорт збільшився на 23,5% ) при чому це зростання відбулося в основному за рахунок СНД – майже 34%, а з Європейським союзом – 19%, є спокуса в тому, що ці зовнішні мотиви поліпшення призведуть до певного самозаспокоєння. Це веде не лише до відновлення зростання показників і ВВП, і промислового виробництва, але й до поліпшення фінансової ситуації. Відбувається покращення платіжного балансу. За даними НБУ, за 4 місяці ми маємо вже позитивне сальдо і поточного, і капітально рахунків платіжного балансу. Це сьогодні підштовхує до зміцнення гривні. Зараз фактично без зусиль Нацбанку відбувається стабілізація курсу гривні, навіть її подорожчання. Нацбанк навпаки має можливість поповнювати валютні резерви, чого не було вже протягом тривалого часу.

Начебто відбувається поліпшення ситуації, але ми наголошуємо на тому, що воно є нестійким. Ми бачимо, що є виклики із збереженням складної фінансової ситуації в українських банках та пов’язані з другою хвилею кризи в Європі. Хай мені пробачать грецькі студенти та румунські пенсіонери, але я б сказав крамольну фразу, що криза в Європі мала б відіграти позитивну роль для України, аби ми позбулися цього самозаспокоєння і зрозуміли, що це зовнішнє пожвавлення є тимчасовим.

Якщо ми не сформуємо тих системних зрушень, про які сказав Володимир Тимофійович, то на жаль це пожвавлення буде тимчасовим і може змінитися такою ж другою хвилею, як і в ЄС. Ці ризики мають усвідомлюватися. Ми маємо розуміти, що незалежно від вимог МВФ та інших організацій, незалежно від того, потребуємо ми цих коштів чи ні, мусимо проводити реформи, щоб забезпечити довгострокову фінансову стабільність і найголовніше – сформувати системну орієнтованість національної економіки на зростання.

На сьогоднішній день парадигма економічної політики, яка сформувалась протягом останніх років, говорить про те, що наша економіка може формувати тенденції до стабілізації, до усунення якихось екстремальних відхилень від тих чи інших показників. Але, на жаль, ми не можемо ігнорувати стійких посилів для ендогенно орієнтованого зростання, яке спирається на внутрішній попит, внутрішні інвестиційні процеси. Думається, що формування такої економіки, орієнтованої на зростання, значною мірою міститься в програмі економічних реформ.

Олександр Тодійчук: «За 100 днів і в Україні, і за її межами в енергетичному секторі очікували більш реальних конкретних справ»

Акцентую вашу увагу на енергетичних питаннях. Справедливо сказати, що сьогоднішній уряд отримав важку спадщину від попередників і йому нелегко вийти із цієї ситуації. Головне завдання - чітко визначатися, де ми сьогодні знаходимося і куди будемо йти.

Мабуть, основною помилкою уряду є те, що визначення оцінок сьогоднішнього стану і перспектив розвитку теж досить закритий процес. Більшість очікувала більш відкритого залучення громадськості та експертного середовища до обговорення найважливіших питань в цій сфері. Щоправда, є маленький прогрес, пов’язаний із входженням наших газовиків до певних спілок, як європейських, так і з Росією. Такі напрямки роботи через громадські організації досить ефективні сьогодні у світі, і Україна мала б скористатися такими можливостями. На жаль, НАК «Нафтогаз», який фокусує на собі основну увагу суспільства всередині країни та поза її межами, продовжує страусину політику. Ховається, значить визнає себе в чомусь винним, а це не на користь нашій державі.

Проблема в тому, що у нас нежиттєздатна енергетична стратегія. Наші країни-сусіди оновили свої стратегії у зв’язку з кризою. Ми поки що цього не зробили, тож будемо чекати зараз програм і бачення влади. Проте, здається, ми нічого конкретного найближчим часом не побачимо. Якраз відсутність чітких та прогнозованих для наших партнерів перспектив щодо України і є нашою основною проблемою.

Ще одна проблема – це кошти, інвестиції. Досі немає просування по Венко, хоча обіцяли, що буде знайдено якийсь рецепт несудового вирішення цих питань, поки його немає. Звичайно, після трагедії, яка відбулась на півдні США, цей процес сприймається в інших фарбах. Не дай Бог схожих аварій в Чорному морі, наслідки будуть катастрофічними для всього узбережжя. Україна отримала шанс бути більш акуратною та виваженою, але не розвивати чорноморський регіон чи азовський ми не можемо, у нас немає іншого варіанту.

З’явились нові тенденції, до яких Україна мала б долучитися, маючи хорошу базу. Це і сланцеві гази, і вугільні, які стали в світі досить модними. На світовому ринку ця газова складова може досягти 10-15% від загального обсягу продаж газу, і Україна може тут зайняти достойне місце, бо у нас є багато родовищ. Ідуть скромні посилання, що певні відомі у світі компанії розпочали детальне вивчення наших покладів. Раніше вони розглядається як вид твердого палива, їх газоносність нами менше вивчена.

Думаю, що за цих 100 днів ми могли б досягти більшого – зробити цю галузь більш атракційною. Великі очікування на цей медовий період для нового уряду і для Президента були і з боку наших партнерів. За більш швидкої адаптації до сьогоднішньої ситуації навколо нас та в самій країні, ми могли б в ці розчинені двері впустити значно більше потенційних партнерів.

Ми повинні не лише розглядати можливість постачання нових обсягів енергоносіїв в Україну, а й більш ефективне використання. Наприклад, тепло- та енергозбереження в житловому секторі не вимагає надзвичайно великих інвестицій з боку держави. Це може сам споживач, але потрібно озвучити перспективи хоча б у вигляді планів, якою буде ціна на газ. Озвучити неминучість зростання цін, незалежно від того, хто очолить нашу державу, це було б чесно по відношенню до споживача. Це був би найбільш потужний мотиватор в питаннях енергозбереження та енергоефективності. Приклади ми маємо у країн-сусідів, таких як Румунія та Болгарія, які не могли занадто багато інвестицій вкласти в енергозбереження.

Україна за мудрої політики, за відсутності певних політичних тисків могла б протягом 7-9 років повністю відмовитися від закупівель енергоносіїв за нашими межами. При умові ефективного використання того, що ми маємо за цей період, а також при повному використанні своїх ресурсів.

Негативні тенденції, які були закладні ще попереднім урядом, прогресують. Видобуток нафти та газу за 4 місяці впав на понад 10%, транспорт нафти – на 25%. Сьогодні багато уваги приділяється газу, а нафтопроводи працюють на межі своєї рентабельності, тому що вони сьогодні завантажені менш ніж на ¼ своїх потужностей. І перспективи ще більш сумні, тому що Росія будує БТС-2 (Балтійська трубопровідна система), яка забере із всієї системи «Дружба» ще від 40 до 60 млн. тонн нафти. Разом з тим, ми бачимо, що сьогодні нафта іде в проектному напрямку вздовж Одеса-Броди. Тобто, штучно Одеса-Броди використовується в режимі Броди-Одеса, а залізницею венесуельська нафта іде на північ паралельно нафтопроводу за більш дорогими тарифами і при лімітованій можливості обсягів транспортування залізницею. Треба створити умови, коли газотранспортна система працювала б на користь Білорусі, Прибалтиці та ЄС.

Нафтопровідна система України продовжується використовуватися в міжклановій боротьбі за нафтопереробні потужності, за домінування на цьому ринку послуг. Це не на користь державі. Нова команда при нинішній концентрації влади в одних руках могла б знайти якісь компроміси, які б влаштовували і олігархів, і державу, як це було зроблено в тій же Польщі.

Є доручення зробити економічні обґрунтування будівництва терміналу зрідженого газу на Чорному морі. 10 млрд. на рік – це досить велика допомога в отриманні нами незалежності. За 100 днів і в Україні, і за її межами в енергетичному секторі очікували більш реальних конкретних справ. До цього часу ми могли б вже отримати діагноз, в якому ми знаходимось стані, з тим, щоб швидше розпочати реалізовувати стратегічну програму.

Яку б оцінку економічній діяльності Віктора Януковича та його команди ви б поставили за 5-ти бальною шкалою і чому саме?

Олександр Тодійчук: Я поки поставив би «трійку», тому що ще залишаються якісь надії на те, що все-таки щось буде зроблено. Вихід, який був знайдений щодо вирішення ціни по газу не є найбільш прийнятним. Можна було б знайти більш оптимальний, розуміючи позицію росіян. Ми знаходимося на самообслуговуванні при погіршенні ситуації на власному ринку. Один уряд припускається одних помилок, створює абсолютно надуману надціну, яка є відірваною від реальної в два рази. Інший уряд неадекватною ціною цю ціну приводить до більш-менш прийнятної. А Росія, не доклавши ні копійки, суто дипломатичними кроками отримує величезний позитив для себе.

Було багато рекомендацій уряду, якими частково варто було скористатися. Або хоча б продемонструвати нашим потенційним партнерам наміри, куди ми підемо і з якою швидкістю. Вони за ці 100 днів такої концептуальної інформації не отримали.

Ярослав Жаліло: Я б все-таки поставив «четвірку». З одного боку, дійсно хотілося більшого, насамперед в подоланні системних кризових явищ, які спостерігаються в Україні. Хоча і зрозуміло, що такого б дива не відбулося через зниження ефективності владної команди, яка отримала надто потужний інституційний шок. Стільки кадрових змін одразу – це не могло не привести до певної дезорганізації роботи. З іншого боку, серед плюсів я вже назвав бюджет та газові домовленості, досягнення стабільності загалом. Ситуація, яка сьогодні спостерігається з покращенням платіжного балансу та підвищенням довіри інвесторів до України говорить про те, що зовнішній незалежний рецензент все-таки позитивно оцінює еволюцію влади.