Чи врятує люстрація опозицію?

Чи врятує люстрація опозицію?

В Україні існують дві опозиції: парламентська та вулична

В Україні існують дві опозиції: парламентська та вулична. Проте в даному випадку кількість абсолютно не впливає на якість: протистояти владі на гідному рівні поки не спромігся ніхто з них. Причина ще й в тому, що люди вже не довіряють нинішнім опозиціонерам, які, побувавши у владі, втратили запал і самі не вірять у власну перемогу. Аби повернути довіру українців, опозиції треба провести внутрішню люстрацію. Про це в прес-центрі «Главкому» говорив лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок:

-- Про поліцейську державу Януковича

Маємо 100 днів після того, як новий Президенту країни Янукович приступив до своїх обов’язків. Не хочу детально зупинятися на аналізі перебування Президента та його команди при владі, оскільки про це вже дуже багато говорили. Зрештою факт залишається фактом: в Україні будують поліцейську державу. Один із кримінально-олігархічних кланів прийшов до влади та намагається повністю узурпувати її. Будується авторитарне керівництво, руйнуються будь-які принципи демократії та народовладдя в українські державі, знищується свобода слова.

-- Про новий закон, який обмежує мирні зібрання

Під Верховною Радою розпочалася акція громадських діячів щодо голодування з приводу нового закону про мирні зібрання, який має бути ухвалений в українському парламенті. Він так само є повністю руйнуванням народовладдя в українській державі і обмежує права громадян протестувати проти того, що робить влада. До речі, законопроект №2450, який будуть розглядати в парламенті 17 червня, абсолютно не відповідає жодним європейським принципам демократичних засад побудови держави. Саме тому «Свобода» підтримує прагнення тих людей, які висловлюють свій протест в різних формах. Ми всіма політичними методами будемо сприяти цьому.

Навіть злегка проаналізувавши цей закон, можна побачити, що, починаючи з першої статті, вже є ціла купа розбіжностей з демократичними принципами побудови держави. Наприклад, пропонується запровадити такий термін як «контрзібрання», чим фактично за допомогою провладних партій та різних громадських організацій буде знівельована практика боротьби з непотрібними владі маршами, походами, мітингами.

Більше того, як показала практика, останнім часом коли проводилися подібні заходи в Києві чи в регіонах, кожного разу органи правопорядку мали повну співпрацю з отими так званими провладними громадськими організаціями і політичними структурами. Їм давалися всі можливості, їх охороняли, пропускали в найкращі місця, а представників опозиції, навпаки, відтісняли.

Що говорити вже про останні заяви міністра внутрішніх справ Могильова стосовно того, яким чином, як він вважає, треба проводити акції протесту в Україні.

В тому ж законопроекті з’явилось поняття «спонтанне мирне зібрання». З одного боку, нібито забезпечується право громадян для того, щоб висловити свої позиції. А з іншого - фактично міліція отримує повне конституційне право сама собі вирішувати: розганяти це мирне зібрання чи ні. Звичайно, у міліції завжди знайдеться виправдання. Наприклад, розігнали, тому що учасники акції порушують правопорядок чи заважають мирному співіснуванню громадян, чи тому що… матюкаються. Це є найкращий аргумент для теперішніх органів правопорядку для того, щоб затримати будь-кого. Коли суддя одного з київських судів запитав представників спецпідрозділів міліції, за що були затримані представники ВО «Свобода» під час одного з опозиційних мітингів, ті відповіли, що «свободівці» нецензурно лаялись. Коли ж суддя наполягла, щоб правоохоронці промовили це нецензурне слово, виявилось, що матюком є слово «Ганьба!». Отже за те, що люди кричали «Ганьба!», їх затримували органи правопорядку.

Крім того, представників «Свободи» притягають до відповідальності за події 27 квітня і періодично викликають наших активістів на допити, причому не лише в Києві, а в різних регіонах. Останні виклики були керівникам Хмельницької та Рівненської організацій «Свободи». Під час таких розмов постійно слідчі «делікатно просять» дати повний список членів обласної організації, при чому з датою народження, місцем проживання та контактними телефонами. Нібито це потрібно, аби завершити розслідування цієї кримінальної справи.

Цей закон про мирні зібрання буде ухвалений українським парламентом не для того, щоб ми мали можливість мирно збиратися і висловлювати свою думку. Тим більше, що статтею 7 проекту цього закону пропонується давати заявку на проведення будь-яких акцій аж за 4 дні. «Свобода» - це політична сила, яку можна назвати вуличною. Ми не є кабінетною партією і дуже часто проводимо свої акції на вулицях. Дуже часто є необхідність реагувати на дії влади – центральної чи місцевої – на другий день, коли вони щось зробили чи планують зробити. Якщо нас обмежують подачею заявки до 4 днів, це є намагання принизити та забрати наші права, права громадян України на декларацію та демонстрацію своїх принципів та свого бачення тих подій, які робить влада.

Якщо найближчим часом не буде постійного тиску громадськості на владу, тоді вона відчуватиме себе повністю безкарною і робитиме те, що вважатиме за необхідне: буде принижувати свободу слова, намагатися прикрити ті телевізійні канали, радіо чи газети, які співають не за нотами, які викладає сама влада.

Принагідно хотів би висловити солідарність ВО «Свобода» зі всіма журналістами, зокрема, і «5 каналу», і ТВі, і регіональних газет, львівської газети «Експрес», які протягом останнього часу зазнають серйозних репресій з боку нинішньої влади.

-- Про дві опозиції

В Україні утворилися дві опозиції. Зокрема, є так звана парламентська опозиція, або владна. І є опозиція позапарламентська, вулична, революційна. Відмінність між ними полягає в тому, що представники парламентської опозиції є представниками тієї системи влади, яка у нас укорінилася впродовж тривалого періоду. Вони борються за те, щоб самим прийти до влади, тож не хочуть змінювати владну систему. Подивіться: ті, хто декларує себе різними опозиціями, переважно це люди, які були при владі і ще раз хочуть туди потрапити. Отже, систему влади міняти їм немає ніякого сенсу, вони прагнуть поміняти лише таблички на владних кабінетах і все.

Що стосується позапарламентської, вуличної опозиції, яку репрезентує ВО «Свобода», то вона ставить собі інші завдання. Основне з них – зміна системи влади. Але за теперішніх умов потрібна координація зусиль як парламентської, так і вуличної опозиції. Зрештою, це ми і декларуємо.

Ми раніше заявили і послідовно дотримуємося позиції, що будь-хто, хто буде боротись проти режиму Януковича, отримає нашу підтримку. Ми застосуємо всі наші максимальні можливості – кадрові та політичні – для того, щоб підтримати цю боротьбу.

Але це не означає, що якщо будуть оголошені вибори чи до місцевої влади, які можуть бути відбутися восени, чи до парламенту, що Свобода» буде блокуватися з цими політичними силами, з якими зараз має певні тактичні координації та домовленості щодо боротьби з режимом Януковича.

-- Про люстрації

Чому «Свобода» постійно наголошує на люстрації? Є різні її види. Є люстрація, яку потрібно зробити, прийшовши до влади. Вона стосується очищення влади і заміни державних чиновників. Це прописано у програмі «Свободи», а також в проекті закону про люстрації, який був поданий мною як народним депутатом України ще в 2005 році. А є певна внутрішня люстрація, яка стосується питань політичної відповідальності і відчуття гарантій того, що той, з ким ти ідеш зараз до влади чи борешся проти режиму, тебе не зрадить.

Що ми сьогодні бачимо? Для нас важливо, щоб все те, що робить скоординована опозиція, не було просто струшуванням повітря. Це мають бути конкретні речі, які можуть приносити конкретний результат. Для того треба мати певну гарантію, що ті люди, з ким ти ідеш пліч-о-пліч, будуть поступати так, як було домовлено попередньо.

В 2007 році, після того, як відбулися вибори до українського парламенту, 228 депутатів були обрані людьми на підставі тих обіцянок та декларацій, які тоді говорили БЮТ та «Наша Україна». Українці тоді дали їм можливість створити більшість. Взагалі, тяжко сказати, чому не зуміли скористатися тією владою протягом тривалого часу ті, хто називають себе зараз опозицією, націонал-патріотичними силами.

Я повернувся з кількох поїздок із-за кордону. Був у Австрії, де у Відні зустрічався з українцями, які зараз там мешкають. Туди приїздили і українці з Чехії. Так само цілий тиждень я провів за океаном в Канаді, де також було багато зустрічей із українською діаспорою. Українці не лише в Україні, а й по всьому світу обурені тією ситуацією, яка є зараз в Україні. І логічно задають запитання: а як так сталося, що був Ющенко-президент, Тимошенко – прем’єр, Яценюк – спікер, в парламенті більшість в 228 голосів, і вони нічого не могли зробити? Це є дуже прикро.

Але не тільки в парламенті ми маємо проблеми, а й на місцях. Саме органи місцевої влади в тих 15 областях України, де є більшість представників так званих опозиційних сил, мають відіграти зараз першу та основну роль. Особливо в літній період, коли відбуваються сесії в місцевих органах, а громадська активність спадає і до осені буде низькою. Їх же обирали для того, щоб вони могли відстоювати саме ці цінності, щоб могли у разі приходу до влади антиукраїнських сил боротися проти них. Уявіть собі, якби зараз почали відбуватися сесії всіх 15 обласних рад, які очолюють представники опозиційних сил, де б моментально реагували на всі політичні некоректні антиукраїнські промосковські рішення, які ухвалюють Верховна Рада, Кабінет Міністрів чи кожен з міністрів зокрема. Якби на тих сесіях ставилося питання про початок процедури імпічменту Президенту, про необхідність розпуску українського парламенту через антиконституційність дій, якби кожного разу ставилося питання про недовіру головам обласних адміністрацій, яких призначає Президент… Тоді Президент зобов’язаний би був враховувати думку отих 15 областей, які репрезентують обласні ради, а це є більшість України.

Отже постійний тиск на владу, тиск органів місцевого самоврядування – це має бути базовим принципом діяльності теперішньої опозиції.

І, звичайно, треба карати зрадників. Покарати отих «тушок». Вже пройшло дуже багато часу з того моменту, як фактично «тушки» допомогли Януковичу отримати всю максимальну владу. Якби не було отих зрадників, не мав би Янукович цієї більшості. Сьогодні ми маємо загрозу, що в українському парламенті взагалі може бути конституційна більшість тих депутатів, які обиралися за одними принципами, а сьогодні декларують зовсім інше. Мусить бути якась реакція тих політичних сил, які привели як на місцях, так і в парламент депутатів-зрадників. Зрештою ця реакція можливо зупинить деяку частину майбутніх потенційних зрадників до вчинення ними оцього нешанованого кроку. З іншого боку, вона покаже українському суспільству, що опозиції можна довіряти.

Я часто спілкуюся з людьми по різних регіонах України. Вони вийдуть на вулиці, але вони повинні вірити тим, хто їх веде за собою. Люди повинні мати внутрішню довіру до тих, хто себе сьогодні називає опозицією. Цю довіру можна повернути тільки реальними конкретними кроками, розправою над отими так званими зрадниками. Потрібно однозначно вибачатися, треба каятися, це і є політична відповідальність. І відповідно треба не робити таких помилок у майбутньому.

Зараз дехто з представників опозиційних сил намагається критикувати «Свободу», мовляв, от вони починають розказувати про внутрішню люстрацію і це є нібито замовлення влади. Це смішно! Це певно параноїдальна реакція на слово «люстрація», тому що «Свобода» не тільки зараз про це говорить, а й раніше, перед виборами 2006-го, 2007-го… В тих заявах ми застерігали не включати в списки до ВР чи органів місцевої влади одіозних політиків, і саме вони зараз виявились зрадниками. Тоді, коли ми робили ці заяви, нас так само звинувачували, мовляв, «Свобода» провокує, ви не маєте права це говорити. І тепер на наші застереження ми чуємо такі абсолютно маячливі реакції. Я розумію, що «знає кіт, хто чужу сметану з’їв».

Для того, щоб була довіра між союзниками, щоб була довіра суспільства, громади, щоб було відчуття того, що в останній момент тобі в спину ножа ніхто не встромить, щоб ти відчував плече побратима і потрібна внутрішня люстрація саме в опозиційних лавах.

Минулої неділі я був в Берестечку. Там кожного року вшановується героїзм українських козаків. Але зовсім не хочеться, щоб у новітній українській історії повторилося нове Берестечко, коли були союзники татари і вони в останній момент зрадили. От щоб таких татар у нас в українській політиці було як можна менше, потрібно проводити в Україні внутрішню люстрацію. В першу чергу серед представників опозиційних сил.

Ліна Костенко в своїй поемі «Берестечко» дуже добре колись говорила такі важливі тепер слова про перемогу над поразкою. Це теж дуже важливо, оскільки є певне відчуття внутрішньої загальної зневіри, яке ми зараз бачимо не лише в середовищі українського суспільства, але і серед деяких опозиційних політиків. Часом, коли спілкуєшся на приватному рівні, не бачиш отого вогню в очах, не бачиш відчуття, що робиш страву заради перемоги. Є певне відчуття, що хтось мусить це робити, або чекає якихось пропозицій, або ще чогось. Не треба опускати руки! Треба і суспільству і політикам перемогти оцю поразку, тоді все буде добре! «Свобода» налаштована на це. Ми активно готуємось до виборів, які мали б відбутися в жовтні чи в березні. Подейкують, що це будуть вибори в органи місцевої влади, якщо відповідне рішення буде ухвалено в українському парламенті.

Але так само ми застерігаємо парламентську опозицію не робити глупих помилок, які вони роблять кожного разу. Чому Янукович разом зі своєю командою відмінив місцеві вибори в травні? Зрозуміло, що йому не вистачало часу для того, щоб замінити голів обладміністрацій, поміняти під себе голів районних адміністрацій, поставити своїх керівників органів внутрішніх справ, СБУ, зробити порядок зі ЗМІ. Тобто повністю підготуватися до фальсифікації місцевих виборів. Для того Януковичу потрібен був час. А вирішили провести в жовтні, бо розуміють, що економічна ситуація в Україні погіршується і чим далі рейтинг команди Януковича буде падати. Відповідно, їм потрібно було виграти отих півроку часу. Але мене дивує, чому майже вся опозиція дружно проголосувала за перенесення оцих виборів з травня на невизначений термін, розуміючи, що вони тим самим порушують закон? Міські та сільські голови фактично сьогодні є нелегітимними. Ті вибори потрібно було проводити, бо в суспільстві після перемоги Януковича була така ситуація, що українці на травневих виборах навряд чи б підтримали саме його команду. Але Янукович разом з групою людей, яка його оточує, зуміли перехитрити чи перекупити опозицію і знайти пояснення для українського суспільства, що не було реакції, що порушується пряме народовладдя.

Ми закликаємо так само представників опозиційних сил до внутрішньої люстрації та до припинення отих дитячих помилок, які вони сьогодні роблять в парламенті. Тоді все буде в порядку.

Ви згадали про позбавлення частот «5 каналу» та ТВі. На вашу думку, це політична ситуація чи вона має корпоративний вимір?

Треба дивитися в суть будь-якого питання, де виникає конфлікт. Зрозуміло, що підставою можуть бути і певні технічні моменти. Десь хтось невчасно підписав якийсь договір, десь хтось не вирішив своїх бізнесових проблем чи ввійшов в особистий конфлікт з представниками колишньої або нинішньої влади.

Але нас обурює реакція теперішньої влади стосовно засобів масової інформації. Я не хочу зараз називати ті чи інші канали, але починаються дії через використання влади та безпосереднього тиску, маючи вплив на суди, на міліцію, на прокуратуру. Ми прекрасно розуміємо, що найчеснішу комерційну справу можна перевести у політичну площину. І теперішній режим Януковича ефективно намагається це використовувати. Звичайно, я не виключаю, що тут є якісь підводні течії і підкилимне протистояння, боротьба, навіть намагання заробити якихось певних дивідендів, в тому числі і фінансових, і політичних.

Але «Свобода» в будь-якому випадку буде виступати за принципи свободи слова в Україні і, звичайно, за можливість всім телевізійним каналам, радіо, українській пресі максимум висловлювати свою незалежну думку.

Поясніть, будь ласка, чому раніше в опозиції могли об’єднатися комуністи, соціалісти з націонал-демократами, аби протистояти владному режиму, а зараз навіть ідеологічно близькі опозиціонери не можуть сісти за одним столом, аби домовитись та захистити національні інтереси?

Коли в часи Помаранчевої революції соціалісти часом приходили на мітинги, які організовувалися тоді так званими націонал-демократами, «Свобода» завжди проти цього протестувала. Ми попереджали Ющенка і його оточення, що не можна іти на будь-яку співпрацю чи з червоними, чи з малиновими, чи з будь-яким, хто сповідує ідеологію марксизму-ленінізму. Це є власне потенційні зрадники, люди внутрішньо мають зовсім інші переконання і зовсім по-іншому бачать українську державу. Вони навіть ситуативними, тактичними союзниками бути не можуть. І перша найскандальніша зрада в українській політиці – це була зрада Мороза, який прошов парламент під гаслами Помаранчевої революції в 2006 році, а потім почав співпрацю з Партією регіонів. Це і стало аргументом того, щоб провести дострокові вибори 2007 року, оскільки Мороз декларував одні позиції, а в парламенті робив зовсім інші.

До речі, після того, коли «Наша Україна» намагалася створити «ширку» з Партією регіонів, треба було також проводити дострокові вибори і трактувати це як зраду інтересів. І коли БЮТ робив з Партією регіонів так званий ПРиБЮТ, намагався змінити Конституцію України, це був такий самий крок, який робив раніше Мороз. Кожна зрада повинна каратися. Але її треба краще передбачати, а не вдаватись до хірургічних методів після її здіснення.

Що стосується теперішньої ситуації, то це питання не до «Свободи», оскільки ми одразу задекларували, що підемо на будь-яке об’єднання з будь-ким, підпишемо будь-які меморандуми, документи, лиш би вони щось робили. Ми проти того, щоб засідати по 10 годин в день і обговорювати абсолютно ліві питання щодо організації чи того, хто куди буде їздити і які віршики читати. Треба обговорювати стратегічні конкретні моменти, які власне і приведуть до чіткої роботи опозиції.

Кожного разу під час засідання того ж Комітету захисту України представники «Свободи» наголошують на необхідності внутрішньої люстрації, кожного разу ми попереджаємо, що в такій-то області є загроза зради. Дуже часто на наступному засіданні обговорюють вже факт, що та зрада відбулась, хоча можна було б зробити певні профілактичні кроки.

Можливо, це питання до всіх решти представників парламентської опозиції, які ще вчора ішли разом на вибори та красувалися всіх на біг-бордах, а зараз вже не є єдиною командою. Кожен з них веде свій новий політичний проект. Чому вони між собою не домовляються, напевно, це питання до них.

Це така специфічна ситуація: люди вже були при владі і заробляли на цьому, по відношенню до багатьох із них можна відкривати кримінальні справи і карати їх за те, що вони робили, перебуваючи при владі. Звичайно, що тепер саме ці мотиви лежать в основі їхніх кроків. Нам легше, бо «Свобода» не перебувала при владі. Відповідно, для нас залишатися опозиційною є непроблематично.

Ті політичні сили мають свою синусоїду: то він досягнув всього, чого хотів, мав міністерське крісло, секретарку, автомобіль, хорошу зарплату, відкати і можливість тягнути гроші з державного бюджету, Йому здавалося, що так буде вічно, а тут «бабах!» і треба йти в опозицію. Тут «бабах!» і треба захищатися від можливого відкриття кримінальних справ. Психологічно це є дуже складно. Чи вони внутрішньо готові до цієї опозиції, як це було в 2004 році? Від того теж залежить, чи буде перемога, чи ні. А відповідно від того залежатиме і позиція «Свободи». Скажіть, для чого нам з кимось іти, коли ми бачимо, що він не вірить у перемогу?

Колись у Франції створювалась поліцейська держава і презентувалась як така, що діє на благо людей. Для чийого блага створюється у нас поліцейська держава?

Звичайно, представник влади може сказати, що кожна їхня дія є заради мирних громадян.

1 травня цього року затримували тих свободівців, які йшли по кримінальній справі 27 квітня, заходячи зранку до хати та виводячи їх примусово на допит, хоча слідчі мали телефони, могли попередити чи і дати повістку. Коли я прочитав постанову про примусове притягнення, там було зазначено, що таким чином громадяни притягуються до відповідальності у зв’язку з тим, вони під час акцій протесту 27 червня кричали гасла, які були безпідставно спрямовані до органів державної влади в Україні. Міліція сама тепер починає визначати, що є підставним чи безпідставним бажанням учасників акції протесу. Коли я виходжу і тримаю плакат «Ні – російському флоту в Україні!», то саме міліція визначить, чи маю я підстави це говорити. Це є поліцейська держава, це є намагання нав’язати свою думку через органи влади.

Ми, звичайно, за те, щоб в Україні була сильна влада. Ми проти хаосу і бардаку. Думаю, що більшість населення України має такі самі думки. Але коли вже починає іти перегиб в сторону приниження українців і узаконюється українофобія, то йде порушення не тільки соціальної солідарності, але і фактичне знищення всіх громадянських прав.

Раніше «Свобода» як політична партія виступала лишень за питання захисту українців як нації в царині національної справедливості та соціальної солідарності. Звичайно, наголошуючи на історичній справедливості. Але сьогодні дії влади нас примушують захищати в тому числі і громадянські права.

Влада починає показувати по ЗМІ (хоча і раніше таке робилось профілактично) різні інтерв’ю з представниками спецпідрозділів «Беркуту», ОМОН, де декларує та демонструє, як вони готуються захищатися від озвірілих мітингувальників. Ці спецпідрозділи репрезентують такі красиві хлопчики та дівчатка, що в пересічного глядача викликають прямо жалість до працівників міліції. А насправді правоохоронці б’ють уже набагато професійніше. Якщо раніше це відбувалось відверто палицею зверху до низу, по голові або по верхній частині тулуба, то тепер вони б’ють знизу догори, травмуючи пахову ділянку, особливо у мужчин боляче дуже. Дуже професійно знають, де є болючі точки, скажімо, в нижній частині ноги в районі гомілкової кістки. І чітко знають, де своїм чоботом з твердими або металевими підкладками копнути в перехрещення судинно-нервового пучка, щоб отримати болючу рану на тривалий період і, напевно, відбити бажання виходити будь-коли на акції протесту та на мітинги. Оце і є поліцейська держава. Є намагання повністю переламати цінності, якими жила країна. Зрештою і змінити майбутнє не тільки так, як вони декларували, коли йшли на вибори, а так, як їм це дозволить можливість довго керувати і не мати жодної альтернативи.

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: