Валентина Семенюк-Самсоненко: «Продаж портів – це питання цілісності території»

Нова програма приватизації від Фонду держмайна є лише намірами, конкретне наповнення яких відбудеться саме в Кабінеті Міністрів. Але озвучені ініціативи щодо нових правил приватизації та можливого продажу портів з 2012 року вже викликають критику.

Про своє бачення приватизаційного процесу в «Главкомі» розповіла екс-голова Фонду держмайна Валентина Семенюк-Самсоненко. Але крім економічних, їй довелось дати відповідь ще й на політичні запитання напередодні з’їзду СПУ, бо Валентина Петрівна є одним із кандидатів на посаду голови партії.

Як ви оцінюєте Програму приватизації, яку подав Фонд Держмайна на розгляд Кабінету Міністрів?

Валентина Семенюк-Самсоненко: Я була автором Закону «Про управління об’єктами державної власності», прийнятого в парламенті і підписаного Ющенком. З прийняттям цього закону ми подали програму управління об’єктами державної власності, тоді в сесійній залі ліберали нас не підтримали. Зараз у новій програмі приватизації зазначено, що Фонд держмайна буде управляти об’єктами державної власності, але з 2014 року. Отже, до того часу все розпродамо, а що буде потім, ніхто не знає.

Нова програма приватизація – це лише наміри. Я думаю, що і Президент, і Кабінет Міністрів кардинально її змінять. В програмі Президента «Україна для людей» нічого для людей не зазначено, тому що немає детального аналізу про ситуацію в галузі. Якщо ми говоримо про виконання програми Президента України, то треба виходити з того, що ми отримали в результаті приватизації, яка вже відбувалася.

Якщо взяти по галузевому та територіальному принципах, аналіз, проведений мною, вказує, що 49% підприємств, які були приватизовані, припинили свою роботу. Ця приватизація проводилася для знищення підприємств як конкурентів на внутрішньому і зовнішньому ринках. Знищили підприємства, в результаті люди втратили робочі місця, відповідно, бюджет втратив наповненість.

У нас продовжується тенденція розпродажу прибуткових підприємств, при цьому не несучи ніяких зобов’язань. Але я жорстко ставила це питання, бо приватизація не закінчується з ударом молотка. Прикладом є компанія «Криворіжсталь», і ті 253 підприємств, які довелося повернути за невиконання інвестзобов’язань. Проте раніше існував департамент по контролю за інвестзобов’язаннями, а після того як мене «ушлі», департамент відмінили, Фонд держмайна реорганізували, тепер існує департамент договірних зобов’язань. Скажіть мені, будь ласка, хто від імені народу України може «договорюватися» з інвесторами, який не виконує інвестиційних зобов’язань?

31 травня 2004 року я як народний депутат пішла в суд, щоб зупинити приватизацію «Криворіжсталі», бо були порушені статті 57 і 58 Програми приватизації, і стаття 4 Закону «Про приватизацію державного майна». Почалися судові процеси, але приватизація «Криворіжсталі» відбулася. До 31 грудня 2004 пройшло 21 судів і завод я повертала вже будучи керівником Фонду держмайна. Я говорила, що не потрібно продавати його, хай би один завод був в руках держави, він би був регулятором в металургійній галузі на ринку металу, сировини на всьому просторі України.

Мені тоді навіть імпонувала пропозиція Пінчука, який говорив: «Так як у держави немає грошей, я згоден повернути завод, через десять років будуть у держави гроші, тоді мені повернете, але не продавайте іноземним компаніям». Я тоді переконувала і Президента, і Тимошенко, що не можна йти на приватизацію. На жаль, до мене не прислухалися. Мого підпису під приватизацією об’єкту немає. Одне, що я зробила, запропонувала в умови конкурсу великий соціальний пакет для захисту робітників, бюджету, в тому числі техніку безпеки, екологію і всі контролюючі питання. Поки я працювала, ці умови були виконані. Після того, як було проголосовано мою відставку, від прем’єр-міністра Тимошенко надійшло доручення і умови конкурсу були повністю переписані, весь соціальний пакет був викинутий. Я пішла в суд, звернулася до профспілок, які разом зі мною знаходяться в суді з тим, щоб умови конкурсу, переписані потайки, були відмінені. Тут не тільки Семенюк може подати до суду, а і ті потенційні покупці, які також хотіли купити цей об’єкт. Цей судовий процес буде показовим, переписувати умови конкурсу ніхто не має права.

Все залежить не тільки від написаних законів і програм, а і від того, як вони виконуються і діють. Тому сьогоднішня програма приватизації повинна мати аналіз наслідків приватизації, виконання рішення РНБО і указу Президента №200, щоб кожне міністерство проаналізувало ситуацію в своїх галузях. В Україні діє принцип галузево-територіального управління, тому метою приватизації повинно бути в першу чергу те, щоб людина мала роботу, зарплату і бюджетне відрахування. Потрібно, щоб влада виробила такі інституційний механізми у вигляді закону, які б в першу чергу захищали людину.

На жаль, ця програма є лише деклараціями і намірами без урахування галузевого підходу. Це не тільки мої слова. В свій час, коли Юлія Тимошенко хотіла продати енергетику у 2009 році, я також пішла в суд, де чітко показала, що поки немає галузевої енергетичної програми безпеки, йти на приватизацію об’єктів неможна. 12 березня 2010 року в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва чітко вказано, що приватизації енергетики бути не може.

Що буде з продажем обленерго? Зараз вони призупинили цей процес на підставі того, що це поки що невигідно. Якими будуть ваші прогнози?

Валентина Семенюк-Самсоненко: Це може призвести до того, що наразі постане питання енергетичної безпеки. Обленерго приватизували, обласні адміністрації говорять про борги населення перед власниками. Парадокс, якщо це приватна структура, то чому органи виконавчої влади повинні вибивати борги у населення за несплачену електроенергію? Є господарюючий об’єкт, хай він і вибиває борги.

А чому піднялася ціна на електроенергію? Чому держава не бере на себе функцію контролю щодо тарифів, які виставляють нові власники? Атомні електростанції, які виробляють електроенергію, в руках держави, а обленерго, які є монополістами, належать приватним власникам. Якщо раніше обленерго виконували технічні роботи по прокладенню ліній електропередач до будинків, то сьогодні це кинуто напризволяще. Хочеш, щоб тобі підтягнули електроенергію, сам купи стовпи і проведи. Навіть в африканських країнах забезпечення енергетичної безпеки в руках держави і проведення електроенергії в населені пункти стимулюється.

Так що буде з обленерго за цієї влади?

Валентина Семенюк-Самсоненко: Можна продавати пакети акцій на основі вказівок, але відповідати треба буде по Кримінальному кодексу. Те, що Президент заявив, що ніякої приватизації не буде без програми приватизації і галузевої програми, говорить про його компетентність у цьому напрямку. Я впевнена, що указ Президента №200, який був виданий при Ющенко, зараз працює.

Фонд держмайна запропонував проводити приватизацію за новими правилами, відмовившись від поняття «промисловий інвестор» при продажу держпідприємств, бо не завжди можна знайти інвестора, який вже працює в тому ж профілі, що й приватизоване підприємство. До чого це призведе?

Валентина Семенюк-Самсоненко: Не може інвестор, який, наприклад, займається торгівлею цінними паперами, відповідати за розвиток підприємства, якщо він не є промисловим інвестором. Не може бути абсолютної вільності, бо вона породжує хаос. Якщо ми почнемо продавати все вільно, то вся енергетика чи інші підприємства будуть належати іноземним компаніям, які будуть керувати із-за кордону, при цьому не несучи ніякої відповідальності. Державі треба визначитися, що їй вигідно, чи захищати дядю «забугорного» або все ж таки інтереси держави, людей України. Тому що стосується промислового інвестора, я за те, щоб він був, бо якщо об’єкт перепродався на вторинному ринку, якщо він знятий з контролю, то він уже не керований.

Чи можливий таким чином перепродаж підприємств?

Валентина Семенюк-Самсоненко: На первинному ринку, маючи доступ до влади та депутатські мандати, вони купляли об’єкти на первинному ринку за безцінь, під них виписувалися смішні умови конкурсу, а потім ці об’єкти перепродавалися. Навар був страшний, тому в Україні з’явилися мільйонери, мільярдери.

Мені імпонує приватизація в Німеччині, де навпаки вкладали в приватизацію. Наприклад, вони продавали об’єкт за одну марку, але виписували жорсткі інвестиційні зобов’язання на 10-15 років, які жорстко контролювалися, причому як технологічно, так і в соціальному плані та щодо виконання бюджетних зобов’язань. Таким чином у виробництво пішли нові технології, нова продукція, яка виходить зараз на зовнішні ринки. Головне, що не виникло соціальної напруги, бо кожен інвестор, який купив підприємство навіть за одну марку, повинен був вкладати в нові технології, в створення робочих міст, відновлення виробництва, створення належних умов праці і, звичайно, відрахування до бюджету.

На жаль, у нас такого не буде…

Валентина Семенюк-Самсоненко:Треба розуміти, що у парламенті сидить багато лобістів, які обслуговують транснаціональні корпорації. Вони зацікавленні в прийнятті саме такої програми приватизації, щоб був вільний продаж, щоб в Україні скупити виробництво і, якщо воно є конкурентом на зовнішньому ринку, то його зупинити, а в себе наростити відповідні потужності. Наведу один приклад, коли фірма «Лафарж» скупила у нас цементну галузь за виключенням кількох підприємств. Ця фірма зупинила роботу цементних заводів, а у себе у Франції наростила потужності в 12 разів. У вісім разів піднялась ціна на продукцію, яка виходить на зовнішній ринок, і пан Тігіпко, він цього не приховує, отримав Орден Легіону з рук Президента Франції, де було написано «За внесення в економіку Франції». Наше виробництво було зупинене, а французька економіка запрацювала. Якщо такий принцип приватизації буде в Україні, то ми дійсно будемо лише сировинним придатком та дешевою робочою силою.

Якщо Програма приватизації на 2010-2014 рік говорить «все распродать до основанья, а затем» - після цього буде наша земля, а потім наші надра.

Нинішній голова ФДМУ прогнозує, що порти таки виставлять на продаж з 2012 року. Чи варто це робити і на яких умовах?

Валентина Семенюк-Самсоненко:У нас сьогодні діє закон «Про приватизацію державного майна», де в ст.5 чітко зазначено, що така галузь як порти заборонена до приватизації. Поки я не почула інформацію галузевого Міністерства, бо у нас сьогодні іде конкурентність та спір у владі. Фонду держмайна ставлять цифру до виконання, не називаючи об’єктів, а міністерства говорять, як можна управляти галуззю, якщо розпродати відповідні порти.

Крім того, питання продажів портів – це питання і цілісності території. Це ж не просто акваторії чи кран, це і берегова смуга, екологічна та економічна складова. У всьому світі порти є державними, і саме держава виступає регулятором у цьому напрямку. Одна схема мати право давати в користування, а інша – право розпорядження. Я не випадково сказала, що програма приватизації – це в першу чергу документ, який повинен базуватися на тих принципах, які говорять про економічну безпеку держави.

Зверніть увагу, що сьогодні в період кризи Франція, Німеччина, Португалія, Норвегія, Канада, США мають більше суспільної власності (так у них називається), ніж держава Україна. В період кризи вони ці об’єкти дуже задешево скупили, ефективно починають ними управляти, піднімати рівень економіки, рівень управління, а потім говорять про те, якщо є щось зайве, то його продати.

Повинен бути механізм як приватизації, так і реприватизації, націоналізації, як це є в багатьох країнах. Чому США та Англія мають такі механізми управління власністю, а ми - ні? У нас говорять, що якщо прийняти закон про реприватизацію, то тоді буде падати імідж держави. На це мені колись англійські парламентарі сказали, що імідж держави падає тоді, коли там погано жити людям і йде соціальна напруга. Держава має виробляти такі інструменти у вигляді законів і користуватися ними, щоб вони були зрозумілі для людей.

Державна казна порожня, що можна зараз продати, аби наповнити бюджет?

Валентина Семенюк-Самсоненко:Поки не буде програми приватизації та не будуть вироблені нові правила, ніякої приватизації не може бути. Коли у нас є проблема з наповненням бюджету, то я вкотре хочу сказати: в Україні наші олігархи під гарантії уряду отримали кредити за кордоном. Ці кредити пішли на становлення їхнього бізнесу, ця сума становить 10, 7 млрд. дол. Сьогодні ми зі своїх пенсій та зарплат платимо відсотки за ці кредити замість тих, хто собі створив бізнес. Так поверніть ці гроші і тоді буде наповнений бюджет! Є відповідний перелік гарантій у Мінфіні.

Я була неугодна у Фонді держмайна, бо показувала об’єкти, за які забували платити гроші. Приведу лише один приклад: відбулася приватизація «Оріани» у Калуші, створилося спільне підприємство, 50% оцінила держава свій об’єкт і 50% мав внести гроші Алєкперов, аби відновити виробництво, це було його зобов’язання. Оцінений був об’єкт в 662 мільйони інвестицій, які повинен був внести Алєкперов, він 100 млн. заплатив, а 552 – «забув». Після того почалися різні ігрища, щоб зменшити пакет акцій у держави, але ця ж сама структура отримала дві гарантії уряду і отримала кредит 170 млн. євро і 20 млн. німецьких марок. Сьогодні цей кредит платимо ми зі своїх податків, а у Алєкперова процвітають фірми. Ми шукаємо, де взяти гроші, та нехай повернуть ті, хто сьогодні їх набрав. Для цього не треба великих дій. Від ФДМУ ми виграли перші судові інстанції, де було написано, що Алєкперов мав заплатити 562 мільйони, які були оформлені у вигляді відповідних цінних паперів, які не зареєстровані ні в Російській Федерації, ні в Україні. Друге: кредити, які він брав, він теж не повернув, але судді вирішили, що він не повинен нічого повертати державі. Тож нехай повертають гроші, а якщо не можуть цього робити, треба державі іти в суд та забирати бізнес у таких олігархів та знову виставляти підприємства на продаж. Чому ми за це повинні платити?

Зараз іде мова про створення спільних підприємств в авіаційній галузі, суднобудуванні і т.д. Це прийнятна форма для України та розвитку економіки? Чи варто росіян пускати туди?

Валентина Семенюк-Самсоненко:Нам не треба ділити інвесторів на російських, канадських, англійських… Держава Україна виробила свої принципи: є закон «Про холдингові компанії», є закон по управлінню державної власності, є нормативна база. Можна іти на створення спільних підприємств заради відновлення виробництва. Головне – треба виписувати все в статутах, які мають бути затверджені постановами Кабінету Міністрів. Коли ще Янукович був прем’єром, тоді прийняли постанову, яка чітко говорила, що якщо йдеться про створення якогось спільного підприємства, то відповідні статути повинні бути додані до постанови КМУ і всі сторінки завізовані, тому що шулерство з документами як додатками до постанов вже мали місце. Коли був створений холдинг «Украгромашінвест», до нього увійшло 43 підприємства сільгоспмашинобудування, потім було замінено другу сторінку статуту, де були делеговані повноваження самому керівнику холдингу робити з майном всіх підприємств, що завгодно. Були розмиті пакети акцій, продавались об’єкти самим холдингом і т.д. Ми пішли в суди, Генпрокуратура порушила кримінальну справу, але цей холдинг «кришують» дуже впливові люди, які постарались, щоб все було закрито і замовчано.

Завтра відбудеться з’їзд СПУ. Олександр Мороз нещодавно озвучив трьох кандидатів на пост голови партії, серед них і ваша кандидатура. Проте Олександр Олександрович найбільш вірогідним кандидатом назвав Василя Цушка. Отже, все вже наперед визначено, чи ви ще поборетесь за цю посаду?

Валентина Семенюк-Самсоненко:Все вирішуватиме з’їзд. Партія – це сім’я, якщо і ній чубляться, значить любляться. У своїй сім’ї ми розберемося самі.

Коли в 2008 році мене було висунуто кандидатом в президенти, тоді Олександр Олександрович Мороз зателефонував і сказав: «Рятуй партію, рятуй демократію! Тоді теж було три кандидатури: Ніколаєнка, Цушка та моя. Цушко свою кандидатуру зняв. Я ж рятувала партію. Я ж її створювала ще з 1991 на Житомирщині, це моє дітище, і я тоді виконала прохання Олександр Олександровича, виконала рішення з’їзду, який обрав мою кандидатуру.

Потім почалися ігрища, які більше привнесені з інших фінансових впливів. Почалися перемовини з Тігіпком у невизначений статутом спосіб. Коли я побачила, що партія вирішила йти не самостійно на вибори, а шукати якусь кандидатуру, я просто відійшла. Коли на з’їзді вирішили знову йти самостійно, то висунули дві кандидатури – Мороза та Семенюк, і проголосували за Мороза. Я як людина законослухняна виконала рішення з’їзду, хоча прекрасно розумію, що багато було розраховано на те, що я бахну дверима та піду з партії. Як це зробив Ніколаєнко та інші. Я ні на кого не ображаюсь. Це демократія. Кого обрали – працюй разом та не ображайся. Я не бахну дверима та не піду з партії.

Я не виключаю, що на з’їзді буде ще п’ять кандидатур від обкомів партій. Сьогодні не стоїть питання у прізвищах, а в командній грі. В тому, щоб партія на місцевих виборах увійшла в органи місцевого самоврядування.

Отже, якщо оберуть Цушка ви не бахнете дверима. Як будете далі працювати з ним?

Валентина Семенюк-Самсоненко:Я працювала з Василем Петровичем в парламенті. В мене не було ніяких амбіцій, навіть коли нас висували кандидатами в президенти – ми обнялися на трибуні. Ми доповнюємо один одного.

Про те, що я буду кандидатом на посаду голови партії, я теж дізналася зі ЗМІ. Зі мною Мороз не говорив про це. Я не була на засіданні політради, де вирішувалося питання про проведення з’їзду та переобрання голови партії. Тоді я була на лікарняному та лежала у Феофанії. По обкомах я майже не їздила та не вела розмову про те, щоб мене обрали.

Крім того, потрібно підготувати програму кандидата. Про що ви говорите? У нас є прекрасна програма Соціалістичної партії, є статут, не може кожний кандидат писати їх під себе. У нас уже є тенденція, коли кожний Президент пише під себе Конституцію. Тому ніяких програм я готувати не збиралася. Сьогодні ті, хто йде на вибори, навіть ліберали, більше говорять нашими лозунгами, ніж ми самі.

Мене не стільки цікавить головування в партії, скільки командна гра. Впевнена, що на з’їзді будуть говорити більше не про те, хто буде головою, а про те, як Соціалістичній партії стати альтернативою лібералам, які зараз намагаються розпродати все.

Як ви будете цьому протистояти? Василь Цушко є міністром економіки в уряді Азарова. Коли він очолить СПУ, на вашу партію теж ляже відповідальність за дії влади…

Валентина Семенюк-Самсоненко:Звичайно. Я думаю, що це теж буде темою розмови на з’їзді.