10 років без Гонгадзе

Схоже, нова влада вирішила поставити крапку у так і не завершеній за десятиріччя справі Гонгадзе. Проте намагання назвати єдиним замовником вбивства журналіста покійного вже генерала Кравченка не знімуть запитань до Кучми та Литвина. В Україні досі зникають безслідно журналісти, можливо, тому, що справжні винуватці впевнені у своїй безкарності.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили правозахисник, голова правління Інституту «Республіка», співкоординатор акції протесту «Україна без Кучми» Володимир Чемерис та медіа-експерт, журналіст, виконавчий директор Інституту масової інформації Віторія Сюмар.

Вікторія Сюмар: «Те, що за 10 років Україна не змогла дати чесної відповіді, що сталося з Георгієм Гонгадзе, є діагнозом для цілої країни щодо її спроможності бути реально незалежною і правовою державою»

Я хочу оприлюднити заяву, яку підписали представники чотирьох журналістських організацій, зокрема, генеральний секретар Міжнародної федерації журналістів Айдан Уайт, Мирослава Гонгадзе як представник Фундації Гонгадзе, Джеремі Дір як представник Національної спілки журналістів Сполученого королівства та Ірландії, а також представник Інститут масової інформації Алла Лазарева. Це заява, яку ми традиційно щороку оприлюднюємо на річницю зникнення Гонгадзе. Це невеличкий звіт того, що відбулося у розслідуванні справи.

«16 вересня, на десяті роковини з дня загибелі нашого колеги Георгія Гонгадзе, журналісти в Україні та в усьому світі вшановуватимуть його пам\'ять. Отож, ми знову закликаємо українську владу провести серйозне розслідування щодо тих, хто замовив його вбивство.

Нас серйозно непокоїть інформація про те, що головним замовником вбивства Гонгадзе може бути названий покійний генерал Юрій Кравченко. Ці застереження в першу чергу пов’язані з тим, що слідство не пояснює мотиви, за яких Кравченко міг віддати наказ про вбивство. Зважаючи на умисне затягування розслідування та серйозні помилки слідства, це виглядає як спроба приховати справжніх замовників вбивства та свідоме перенесення провини на покійного Кравченка, аби реальні замовники уникли покарання.

Ми закликаємо українську громадськість та міжнародне співтовариство і далі вимагати розслідування в цій справі, аби отримати відповіді щодо справжніх мотивів замовників.

Ми ще раз наголошуємо, що недбалість у слідстві має системний характер. Навіть ще до арешту Пукача не розслідувалися питання про замовників злочину, які виникали з давно доступної громадськості інформації. Конкретні питання, що піднімалися Парламентською Асамблеєю Ради Європи, нашими організаціями та нашими українськими колегами, майже повністю було проігноровано.

Очевидно, що українська влада не дала відповіді щодо діяльності майора Миколи Мельниченка, який нібито записував розмови про Гонгадзе в кабінеті Кучми. Відтак, його плівки не можуть бути використані як доказ. За декілька тижнів дії Мельниченка підпадуть під захист положення про закінчення строку давності, і шанс на отримання важливих доказів у справі Гонгадзе буде втрачено.

Справа Гонгадзе демонструє безкарність, з якою політики та інші впливові особи чинять змови, щоб примусити журналістів мовчати. Те, що винні не понесли покарання у справі Гонгадзе, можливо, серед іншого стало причиною зникнення та ймовірного вбивства нашого харківського колеги Василя Климентієва.

Відтак, з приводу роковин трагічної смерті Георгія ми ще раз закликаємо:

- владу України - передивитися та відновити розслідування щодо замовників вбивства, а також гарантувати те, що вони будуть притягнуті до суду; порушити кримінальну справу проти вищих посадовців, які чинили навмисні перешкоди слідству;

- уряди, журналістів та міжнародну громадськість - продовжувати боротися проти безкарності тих можновладців, які переслідують та чинять насильство проти журналістів».

Від себе додам, що сьогодні ми знову говоримо про справу Гонгадзе і про те, чи змінила вона Україну. Ще кілька років тому я б сказала, що змінила, тому що кажуть, що саме справа Гонгадзе стала початком тих масових рухів, які зрештою привели до Помаранчевої революції, до якихось змін в суспільстві. Сьогодні я вже в цьому не настільки впевнена. Те, що за 10 років Україна не змогла дати чесної відповіді, що сталося з Георгієм Гонгадзе, є діагнозом для цілої країни щодо її спроможності бути реально суверенною, незалежною і правовою державою. Допоки не будуть дані відповіді на всі до останнього запитання, - і щодо Мельниченка, і ролі Кучми, і нині діючих політиків таких як Литвин, - ми повинні розуміти, що живемо не в правовій державі, і кожен з нас, на жаль, не є захищеним і не може почуватися захищеним.

Володимир Чемерис: «Призначивши Кравченка замовником, влада поставила не крапку, а знак запитання»

Почну з заяви Президента Леоніда Кучми про те, що справа Гонгадзе була інспірована Центральним розвідувальним управлінням. Я не слідчий прокуратури і не можу коментувати її дії, хоча призначення генерала Кравченка єдиним чиновником вбивства Гонгадзе викликало запитання в усіх. Ніхто в це не вірить, у Кравченка не було жодних особистих мотивів вбивати Георгія, тому що вони офіційно ніяк не перетиналися, очевидно замовлення було з вищих ешелонів.

Головне, що справа Гонгадзе стала приводом до початку акцій протесту. Саме приводом, а не причиною, тому що до Георгія зникали і гинули багато журналістів, ми пам’ятаємо і про Вадима Бойка, і про Мар\'яну Чорну. Після нього були випадки, ми пам’ятаємо про Ігоря Александрова, і зараз справа Климетьєва. Але жодне з цих вбивств не стало приводом до початку акцій, які б вимагали демократичних змін в Україні. Справа Гонгадзе стала сірником, який був піднесений до бочки з порохом.

Справа в тому, що соціальне протиріччя в Україні на той момент, десять років тому, дуже напружилося. Ініціаторами акції «Україна без Кучми» стали люди, які особисто знали Георгія Гонгадзе, і їх це заділо. Першою вимогою була відставка Леоніда Кучма, а головною вимогою була зміна системи економічних, соціальних і політичних відносин. Екс-президент Кучма говорив: чому ви говорите тільки про одного журналіста, у нас в країні зникає більше 7 тисяч людей щороку. Тому люди виступали саме проти тієї системи, яка призводить до зникнення 7 тисяч людей, і до смерті не тільки Георгія, бо вмирають люди, яких мало хто знає, вмирають селяни, тому що не отримують медичної допомоги чи мають дуже невеликі пенсії. Саме проти цієї системи був вибух, тому Україна після цього змінилася.

Тоді вдалося досягнути багато чого. Змушений був піти у відставку і Кравченко, і голова тодішнього СБУ Деркач, але тоді не була змінена система. На жаль, система не була змінена і в 2004 році. Питання в тому, що якщо акція «Україна без Кучми» була громадянською, тобто жоден політик не міг керувати тими протестними процесами. А в 2004 році люди, які стояли на сцені Майдану, обмежували свої вимоги лише одним – «Ющенко-Так!».

Зараз ми бачимо, що нова влада хоче відновити президентський авторитаризм часів Леоніда Кучми. Йдеться про відміну так званої політреформи і зміни до Конституції, які б повернули теперішньому Президенту повноваження колишнього Президента Кучми. Але ми знаємо, до чого привели ці повноваження в часи Кучми, – до безкарності верхівки України. Якщо ми під маркою стабільності чи керованості процесами хочемо нових смертей, нових зникнень не тільки журналістів, а й і інших людей, тоді ми будемо підтримувати ці зміни. Але я думаю, що громадськість уже навчена тим, що відбулося, тому намагання відновити авторитаризм не будуть підтримані, і суспільство буде активно протестувати.

Багато хто намагався, в тому числі і сам Президент Кучма під час подій «Україна без Кучми», за допомогою фінансування проводити акції протесту. Це намагалися робити і Тимошенко, і Партія регіонів, але все це призводило тільки до того, що якась кількість людей стояли на Майдані, а потім розходилася. «Україна без Кучми» саме тому була така масштабна і результативна, що вона ніким не фінансувалася. Не можна профінансувати пасіонарність людей, не можна спонукати з ЦРУ чи Москви бажання, з яким люди хотіли змінити своє життя. Біда наших українських правителів в тому, що вони, коли виникають у них якісь проблеми чи протести, шукають їх причини у Вашингтоні чи Москві, замість того, щоб подумати, може вони щось роблять не так. Люди проти цього протестують. Думаю, це має стати уроком для Віктора Федоровича Януковича.

Якщо влада поставить крапку у справі Гонгадзе, які будуть наслідки для суспільства і України в цілому?

Володимир Чемерис: Призначивши Кравченка замовником, влада поставила не крапку, а знак запитання. Я сумніваюся, що навіть слідчі Прокуратури вірять в це. Що буде далі, побачимо. Сьогодні о 19.00 на Майдані буде акція пам’яті Георгія Гонгадзе, там зберуться люди, які в тому числі організовували акції протесту в 2000 році. Якщо буде намагання залишити в такому стані, то це буде не крапка, а знак запитання, можливо, три знаки запитання, на які суспільство буде шукати відповіді.

Вікторія Сюмар: Міжнародна громадська і українська спільноти чудово розуміють, що ця версія є надзвичайно дискусійною, сумнівною і вона не дає відповіді на ключове запитання: які мотиви це робити були у Кравченка? У зв’язку з цим, а чому Кучма з Литвином говорили про це в кабінеті у себе відомо в якій тональності? Очевидно, що просто не буде довіри до такого результату розслідування. Це не можна назвати крапкою, тому що запитання залишиться в самих українців, це буде постійний сумнів щодо влади. Запитання також залишиться у міжнародної спільноти. А найбільше запитань залишиться у рідних Георгія, у його дітей, які вже виросли і живуть у Вашингтоні. Вони сьогодні, як розповідала мені Мирослава, бояться їхати в Україну, бояться відпускати маму в Україну, тому що вони вважають, що це та країна, де вбивають людей. Відповіді на ці запитання треба дати рано чи пізно.

Чи зможе світова спільнота дотиснути нову владу, щоб вона все-таки продовжила розслідування цієї справи?

Володимир Чемерис: Як заявляє Кучма, це все спецоперація для того, щоб усунути тодішнього президента і зіпсувати імідж України. Імідж України був би зіпсований, якби суспільство не зреагувало на це. Якби воно це проковтнуло, то у нас би був Казахстан, а так у нас все-таки Україна саме завдяки тому, що те, що робиться на верхівці влади, у нас оприлюднюється і суспільство на це реагує. В цьому імідж України не постраждав, а навпаки – набагато виріс.

Вікторія Сюмар: На превеликий жаль, всі ці 10 років ми спостерігали за тим, як справу Гонгадзе намагалися розслідувати не у правовому руслі, а використати у політичних цілях в найрізноманітних сферах. Це дуже прикро, тому що йдеться про трагедію людини, і сьогодні це також є політичним чинником. Сьогодні ми спостерігаємо, як на окремих чиновників, очевидно причетних до справи Гонгадзе, просто тиснуть, і це стає інструментом впливу на цих людей. Я говорю в першу чергу про можливу фігуру в даному контексті – Володимира Литвина. Якщо був допит, якщо справді звучали тези від Пукача, про те, що Кравченко говорив йому при Пукачеві, що вони готові виконати будь-яке замовлення і це треба передати президентові Кучмі, то очевидно, що Литвин, який сьогодні залишається серйозною фігурою, є надзвичайно вразливим. При цьому ним дуже легко керувати за допомогою цієї справи. Це вже питання національної безпеки країни. Навіть в цьому контексті нам надзвичайно важливо знайти відповіді на питання, хто все ж таки замовив і був реальним вбивцею Гії.