Янукович та Медведєв: ціна дружби

Попри розрекламовану дружбу України та Росії, між керівництвом двох країн існує недовіра. Про це свідчать непрості переговори з болючих питань, де поступками поки що і не пахне. Проте цей процес добре ховають подалі від людських очей, натомість пропонуючи усмішки президентів двох країн та ретроградні їх «побєди».

Про україно-російські стосунки в прес-центрі «Главкому» говорили виконавчий директор Інституту ОДКБ в Україні, виконавчий директор Російсько-українського інформаційного центру Олег Бондаренко та заступник директора Інституту світової політики Сергій Солодкий.

Олег Бондаренко: «Возрождение российско-украинского партнерства будет идти в фарватере избирательной кампании Дмитрия Медведева, позиционирующего себя как друга Украины»

Что дальше ожидать в формате украино-российских отношений? Будет развитие по нескольким линиям: безопасности, транспорта, энергетики, в том числе атомной, гуманитарной интеграции и инновационного сотрудничества. Сейчас хотелось бы раскрыть все эти пункты подробно.

Что касается интеграции в области безопасности, то после прихода Виктора Федоровича Януковича на пост Президента Украины началось поэтапное восстановление российско-украинского сотрудничества в области военно-промышленного комплекса. Конечно, за предыдущий период правления не только Виктора Ющенко, но и Леонида Кучмы довольно многие цепочки в этом сотрудничестве были разорваны, но сейчас можно говорить о том, что постепенно они будут восстанавливаться. Например, на недавней конференции нашего института координатор межфракционной депутатской группы по сотрудничеству Верховной Рады и ОДКБ Александр Кузьмук сказал о возможности создания совместной системы ПВО. Если такого уровня люди говорят о таких довольно смелых инициативах, то действительно какой-то процесс пошел.

Можно также отметить возвращение к обсуждению формата участия России в украинском проекте АН. Многими экспертами, и российскими в том числе, было отмечено, что новый проект АН-148, безусловно, является украинским прорывом, которого не было очень давно. И России в этом плане как раз есть чем похвастаться. На базе этого проекта может быть создана объединенная строительная корпорация. Об это также шла речь в рамках предыдущих встреч президентов.

Шла речь о создании машиностроительной корпорации, судостроительной. Что касается последней, то в России проявлен интерес к покупке шести украинских судостроительных предприятий: «Заря-Машпроект», Черноморский судостроительный завод, Судостроительный завод им. 61 Коммунара, Завод «Паллада», Херсонский судостроительный завод и Николаевский «Экватор». Это необходимо для обеспечения украинских предприятий заказами на замену устаревших кораблей Черноморского флота России, которые гораздо дешевле и со всех точек зрения интересней делать на территории Украины, а не где-то в другом месте.

Что касается транспорта, то Россия готова предоставить Украине несколько поездов типа «Сапсан». Это экспресс-проезд, способный развивать скорость до 250-300 км/час. При одном условии – участия Украины в модернизации железнодорожного полотна, которое находится в недостойном состоянии.

Главный вопрос для Украины на сегодняшний день – это поиск средств на инфраструктурную модернизацию. Это касается различного рода коммуникаций, железной дороги и главное, конечно, газотранспортной системы. Проект по сотрудничеству в области энергетики – Украине необходимо снижение закупочной цены на российский газ, о чем недавно говорил премьер-министр Николай Азаров. Это возможно исключительно при условии компромисса по формату объединения «Нефтегаза» и «Газпрома». Очевидно, что «Газпром» не пойдет на снижение цены на газ без данного условия. При этом же условии возможны российские инвестиции в модернизацию украинской ГТС в размере 2 млрд. долл. Германия, до недавнего времени рассматривающаяся в качестве возможного инвестора, не готова в одиночку брать на себя такие серьезные обязательства. Это стало понятно во время последнего визита Януковича в Германию и встречи с Ангелой Меркель.

Проекты в области интеграции атомной энергетики представляют довольно большой интерес. Их можно выделить в отдельную строчку, на мой взгляд, самую динамичную. Уже фактически «Турбоатом» готовится, если уже не поставляет оборудование на российские атомные электростанции, например, на Ростовскую. «Росатом», делегация которого летом была на переговорах в Украине, крайне заинтересована в интеграции с «Турбоатомом», поскольку это позволит возродить советские производственные циклы. Надо учесть, что «Турбоатом» – это единственное предприятие на территории СНГ, которое производит тихоходные турбины для АЭС. Ни в России, нигде больше такого рода предприятий нет, поэтому в интеграции с ним Россия крайне заинтересована.

Интересные проекты можно ожидать в области инновационного сотрудничества. Наверное многие уже представляют, о чем идет речь, когда слышат проект «Сколково». На данный момент в разработке находится проект по созданию украинского аналога «Сколково», который может быть создан либо в Крыму на месте имеющихся НИИ в районе Бахчисарая, либо в Киевской области на базе научно-исследовательских институтов.

Подписание всего большого пакета документов по украино-российскому стратегическому партнерству возможно уже через неделю, 3-4 октября, на российско-украинском межрегиональном экономическом форуме, который пройдет в Геленджике. В нем будут принимать участие президенты обеих стран, ведущие бизнесмены и предприятия.

Что касается политического аспекта. Нельзя не отметить, что ренессанс российско-украинских отношений в российском обществе воспринимается исключительно как заслуга президента Медведева. Хотя объективно говоря, заинтересованность в гуманитарной интеграции и экономической кооперации в равной степени проявляют оба президента. Идеология гуманитарной интеграции со стороны России прописана в идее Патриарха Кирилла о «Русском мире» без привязки к конкретному государству. В данной связи Украина рассматривается как самый весомый участник «Русского мира» после России среди всего русского культурного пространства. То, о чем сейчас много говорят, фактическое становление русского языка в качестве официального в русскоязычных регионах Украины, никак нельзя воспринимать в качестве заказа Кремля, но исключительно как дань Януковича своим избирателям. Смею вас уверить, что Кремль в этом смысле играет далеко не первую скрипку.

В завершение хотел бы отметить, что довольно скоро в России начинается избирательная кампания. Она фактически уже стартовала. Это можно отметить по многочисленным предвыборного характера заявлениям Путина и Медведева. В октябре следующего года состоятся выборы в Государственную Думу России и через небольшой промежуток времени после этого будут президентские выборы. Так вот в преддверии начала избирательной кампании в России нужно подчеркнуть, что возрождение российско-украинского партнерства будет идти в фарватере избирательной кампании Медведева Дмитрия Анатольевича, который позиционирует себя как друг Украины, в отличие от Владимира Путина.

Сергій Солодкий: «Зсередини ситуація виглядає не так гарно, як зовні, і нібито своєрідне потепління у відносинах з Росією є щонайменше на рівні декларацій»

Я б хотів спершу дати оцінку загалом відносинам України та Росії, а потім власне відповісти на запитання: що ж буде далі?

Оцінку того, що відбувається, зроблю не з побаченого всіма у ЗМІ, а зі слів людей, які були причетні до багатьох рішень, що приймалися у відносинах України та Росії за часів президента Януковича. Виходячи з інсайдерської інформації, можу сказати, що зсередини ситуація виглядає не так гарно, як зовні, і нібито своєрідне потепління у відносинах з Росією є щонайменше на рівні декларацій. На рівні ж рішень та переговорів видно, що процес іде дуже складно і по багатьох питаннях є розбіжності в української та російської сторони. Все це дає підстави стверджувати, що у нас відбувається не перезавантаження відносно України та Росії, а своєрідна переоцінка. Перезавантаження очікувалось з приходом Януковича до влади з його промовами, де він одразу пообіцяв, що Україна відмовляється від євроатлантичної інтеграції і буде розбудовувати державу як позаблокову. Потім дуже швидко Україна пішла назустріч Росії в прийнятті рішення по Чорноморському флоту, хоча тут можна сперечатися, бо Росія стверджує, що це рішення було вигідним Україні, але ж було видно, що Україна не отримала того, що хотіла. З одного боку, було зменшення ціни на газ, але з іншого – цього виявилося недостатньо, щоб бути задоволеним. Інакше б так зараз український уряд не намагався познімати питання про перегляд минулорічних газових угод. Якраз суперечності відображаються у енергетичній сфері. Російська сторона не хоче поступатися у питанні перегляду газових угод, не хоче приставати на пропозицію України щодо «Південного потоку», хоча тут її позиція зрозуміла, у кожного є свої інтереси, як би Україна не намагалася відмовляти.

Щодо енергетичної сфери, ми пам’ятаємо минулотижневий візит до України Нурсултан Назарбаєва і досягнені рішення президентів двох країн про транспортування нафти. Проте ле з бесід із російською стороною, скажу, що Росія не погодиться на це хоча б тому, що значна кількість цієї нафти буде спрямована на переробку на Кременчуцькому НПЗ. А ми знаємо, що є певні суперечки між Україною та Росією щодо цього підприємства.

Є два найбільш гострих питання відносин України та Росії, і це визнають обидві сторони. Це делімітація в Азовському морі і питання Керч-Єнікальського каналу. Друге питання – це питання Чорноморського флоту. Принципово це вирішено: флот лишатиметься в Україні, але є питання щодо умов його перебування та щодо модернізації. Якраз зараз Росія веде активно переговори з Україною, щоб або внести правки у відповідні існуючі угоди, або підписати нові документи, які передбачають модернізацію. Таке питання може викликати політичний конфлікт, який ми бачили після харківських угод, тому що українським політикумом рішення по флоту сприймаються неоднозначно. Ми пам’ятаємо про димово-яєчну атаку в парламенті, не виключено, що щось подібне знов може відбутися.

По Керч-Єнікальському каналу - це найбільш принципове та найбільш гостре питання. Якщо ми говоримо про весь комплекс Керченської акваторії по Азовському морю, то там все більш-менш зрозуміло. Щодо Керч-Єнікальського каналу Росія ніяк не хоче визнавати того, що в часи Радянського Союзу саме там проходила лінія адміністративного контролю, наполягаючи, щоб він перебував у спільному використанні двох країн. Один із аргументів полягає в тому, щоб через Керч-Єнікальський канал, якщо він контролюватиметься лише Україною, не пройшли військові судна в Азовське море. Проте Україна ще в часи Леоніда Кучми після відомого тузлинського інциденту підписала спільну заяву із російською стороною, в якій зобов’язалася, що військові кораблі в Азовське море не ходять. За моєю інформацією, російська сторона навіть не відповідає таким документам – це ще один елемент того, наскільки попри вдавану дружбу і нібито перезавантаження на інсайдерському рівні існує певна недовіра у відносинах України та Росії.

Щодо останньої зустрічі президентів двох країн, за моєю інформацією, там мали бути підписані документи. Нібито українська сторона планувала підписати більше десяти, потім мова йшла про п’ять документі. Що саме за документи – невідомо, нібито вони стосувалися міжрегіонального співробітництва. Можливо, вони будуть підписані на зустрічі президентів у жовтні.

З одного боку, добре, що інтенсивність контактів не падає між країнами і зрозуміло, що це пов’язано із тим, що співробітництво переживало не найкращі часи в останні роки. З іншого, важливо, щоб був певний баланс у побудові зовнішньої політики країни, і його саме зараз українська сторона намагається досягти. Перше півріччя ми бачили, наскільки Україна робила крен у бік Росії, зараз же вона намагається збалансовувати це співпрацею з міжнародними гравцями в цілому. Мова йде і про Китай, і про країни Європейського Союзу. Цей момент, з одного боку, викликає довіру, а з іншого - свідчить про те, що Україна, переоцінюючи відносини з Росією, розуміє, що лише за таких умов Росія буде ставитись до України як до рівноправного партнера, а не як до партнера, на якого можна тиснути, добиваючись поступок.

Цікавий момент: у листопаді відбудеться міждержавна комісія Україна-Росія, на якій теж будуть підписані дуже важливі документи, в листопаді також відбудеться самміт Європейського Союзу, який принципово важливий для України. Не знаю, наскільки такий збіг є випадковим, але в принципі він справді позитивний для того, щоб Україна показала себе як партнера, який може вибудовувати відносини рівноправні і в інтересах своєї країни.

Я не очікую, що відбудуться такі ж речі, які сталися в Харкові, не очікую якихось поступок. Цілком можливо, що далі вирішуватимуться найбільш гострі питання між Україною та Росією, але вони залишатимуться за зачиненими дверима. Щось на кшталт того, що ми спостерігали в часи Кучми і Путіна. Тоді теж було багато гострих моментів, але публіка фактично про них не знала, тому що це все відбувалося на переговорах. Зрештою, зараз керівництво двох країн не зацікавлене в тому, щоб публічно сваритися. Це не в інтересах українського керівництва, бо воно готується до місцевих виборів, а російський фактор має великий вплив на політичну ситуацію в Україні. Політик з російським іміджем ізолює себе виборцями східних та південних областей. Тож якщо і відбуватимуться якісь конфлікти, то лише всередині переговорних груп, але не зовні.

Пане Олеже, які на вашу думку сьогодні є найбільш проблемні моменти у відносинах між Україною та Росією?

Олег Бондаренко: Сергей полностью раскрыл эти моменты, и я бы не хотел об этом говорить.

Як ви оцінюєте намагання України вибудувати гарні взаємовідносини з Китаєм, Казахстаном і т.д. Чи не зіпсує це відносини з Росією?

Олег Бондаренко: Та страна, которая на сегодняшний день не стремится развивать свои отношения с Китаем, либо не принимает происходящее на международной арене, либо не желает инвестиций в свою экономику. Думаю, что правительство Украины не является таковым. Это абсолютно нормальное стремление любого государства, которое на сегодняшний момент стремится развивать взаимоотношения с Китаем. По моей информации, были подписаны интересные соглашения, в частности касающиеся строительства железнодорожного полотна из Борисполя в Киев стоимостью 1 миллиард долларов. Мне кажется, что это уже является показателем.

Что касается Казахстана, то это несравнимые величины с Китаем.

Олег, вы упомянули о том, что на следующей встрече двух президентов будут подписаны документы. Речь идет о так называемом проекте деклараций или о конкретных соглашениях?

Олег Бондаренко: И правительство России, и правительство Украины заинтересованы в скорейшем подписании этого пакета документов, потому что иначе нечего будет модернизировать и не во что вкладывать деньги, ведь элементарно развалятся все коммуникации, которым необходимо обновление на сегодняшний день. Главной задачей нового посла Украины в России г-на Ельченко с первых дней его пребывания на этом посту была работа над этим проектом деклараций. Я нисколько не сомневаюсь в деловых качествах г-на Ельченко и верю, что ему эта задача удастся, и через неделю мы увидим результаты.