Після крену Віктора Януковича в бік Росії, зараз зовнішньополітичний вектор України владна команда намагається виправити візитами Президента до Китаю та США.
Після крену Віктора Януковича в бік Росії, зараз зовнішньополітичний вектор України владна команда намагається виправити візитами Президента до Китаю та США. Що це - балансування в режимі багатовекторності чи продовження колишнього курсу України?
Про це дискутували у прес-центрі «Главкому» заступник генерального директора Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова Валерій Чалий та завідуючий відділом зовнішньої політики Національного інституту стратегічних досліджень Євген Шаров.
Валерій Чалий: «Центр вироблення зовнішньої політики повертається, як це було раніше, ближче до Банкової»
Цей захід багато в чому заповнює той вакуум дискусії не лише суспільної, а й парламентської стосовно важливих питань стратегії зовнішньої політики України. Вчора парламент фактично відмовився включити питання розгляду цих важливих тем в парламентські слухання, не тільки на 20 жовтня, а й на наступний рік. Аргументація була не переконливою, скоріше, це бажання уникнути серйозної розмови із зовнішньополітичних питань. Таким чином і парламент поступово усувається від своєї ключової ролі – визначення базисних речей у зовнішній політиці. Закон про основи зовнішньої та внутрішньої політики не вирішив цього завдання. Його мета тепер всім зрозуміла – це усунення слова НАТО зі всіх документів та нашої зовнішньополітичної стратегії, але далі він не пішов і чіткого бачення пріоритетів та механізмів їх досягнення у зовнішній політиці ми сьогодні фактично не маємо. Не діє відмінена вже парламентська постанова про основні пріоритети зовнішньої політики, напрями, закінчився термін дії стратегії європейської інтеграції, і сьогодні, на мій погляд, існує такий концептуальний вакуум, який супроводжується відсутністю достатньої нормативно-правової бази.
Стратегія національної безпеки не може заповнити ті прогалини, які склалися. Тому ми робимо висновок про стратегічне бачення зовнішньої політики сьогодні переважно з декларацій Президента України, який, згідно Конституції, керує зовнішньою політикою і це абсолютно для нього природно. Він може робити заяви, не узгоджуючи їх з відомствами та міністерствами, але важливо, що поступово і центр вироблення зовнішньої політики повертається, як це було раніше, ближче до Банкової. Думаю, що позитивом тут є і залучення державних наукових установ, зокрема, Національного інституту стратегічних досліджень, особливо те, що стосується східного напряму зовнішньої політики України. Але факт залишається фактом, що сьогодні послаблені концептуальні позиції по ключовим напрямам європейської інтеграції. І мова йде не про те, що у нас відсутні механізми співпраці. Нагадаю вам, що сьогодні те, що декларується Президентом, зокрема, у виступі у США – залишились незмінними завершення питання по угоді про асоціацію, розробка плану безвізової поїздки до шенгенської зони на короткостроковий період, секторальна взаємодія щодо приєднання України до енергетичного співтовариства, що я вважаю позитивним. Але це багато в чому напрацювання попереднього періоду і просто виконання тих цілей, які були вже давно заявлені. Якогось чіткого подальшого бачення сьогодні немає. Єдине: констатується, що Україна буде наполягати на наявності в Угоді про асоціацію питання про можливе членство України в Європейському Союзі після виконання угоди. Але невідомо, чи піде на це Європейський Союз в сьогоднішніх умовах. Тим не менше, у нас немає відповіді в разі негативної позиції ЄС.
Якщо говорити про елементи зовнішньополітичної стратегії та впровадження зовнішньої політики, то Центр Разумкова проводив багато досліджень, які сьогодні не беруться до уваги діючою владою. Інакше б уже зрозуміли, що не можна їхати в кожну країну, навіть ЄС, і оголошувати її стратегічним партнером. Є певні принципи, важливі елементи, які мають бути основою такого стратегічного партнерства. По-перше, цілі, які перед собою ставлять партнери, не можуть бути досягнуті окремо, тільки спільними зусиллями. По-друге, вони повинні бути стратегічними, відповідати національним інтересам. І, звичайно, має бути потенціал партнерів для досягнення результату. В цьому сенсі до поняття стратегічного партнерства для України реально наближаються Сполучені Штати Америки, Росія і за певних обставин Польща. Що стосується заяви про стратегічне партнерство з Китаєм, то це ще потребує наповнення. Думаю, було не зовсім вдале формулювання відповідних спільних декларацій про наповнення змістом стратегічного партнерства. Треба спершу мати такі цілі, а потім вже діяти відповідно до них.
Другий момент – це зрозумілість зовнішньої політики всередині країни для громадян. Я не переконаний, що зараз те, що констатується (зняття напруження, громадяни повністю все підтримують), не зовсім так. Треба проводити ефективну роботу із суспільством, політикумом, проясняючи свою позицію і залучаючи парламент та всі інституції. Те, що заявив Президент Янукович, я це підтримую, сподіваюсь, це буде підкріплюватися діями. Маю на увазі тези про розвиток громадянського суспільства і задіяння недержавних інститутів.
На мій погляд, зовнішня політика України не стала більш зрозумілою для громадян. Назовні з’являються елементи сподобатись на всіх напрямках нашої багатовекторної політики. Тож деякі дії для підготовки візиту, очевидно, робляться тільки задля того, щоб мати позитивну інформаційну картинку. Зокрема, поява на президентському сайті матеріалів про Голодомор, включно з тим, що він визнається геноцидом всередині країни. Я вважаю це позитивним. В МЗС поспішили познімати всю інформацію, а Президент тут продемонстрував більшу послідовність, аніж дипломатична служба, хоча дипломат, як правило, два рази подумає, щоб тертій раз не зробити поспішних кроків.
В цьому сенсі така упередженість в деклараціях потрібна, тому що можуть повернутися ті часи, коли декларувалось в Москві одне, у Вашингтоні – інше, а в Брюсселі – третє. Мені здається, що зараз відновлюється така ситуація: ми констатуємо на автопробігах з президентом Росії дружбу та порозуміння, а в Нью-Йорку говоримо, що є проблеми з Росією. Тут треба знайти якусь модель, яка була б більш відвертою і зрозумілою для суспільства.
Стосовно передбачуваності. Президент і у своєму виступі в Атлантичній раді, і в інтерв’ю американським виданням, і навіть під час роботи Генеральної асамблеї ООН знову повернувся до теми позаблоковості. Позитивним є те, що термін є невдалим, від нього віє періодом «»холодної війни, і це визнав Президент України. Це абсолютно правильний хід. З іншого боку, поки що далі справа не йде і не зрозуміло, чим це буде наповнено. Хоча є вже певні сигнали під суспільним та політичним тиском, вже якась підтримка армії буде збільшуватися, тому що мати нуль на модернізацію озброєнь – це не те, що підтримує позаблоковий варіант забезпечення безпекової ситуації в Україні.
Ще раз повторився заклик до гарантій безпеки України як країни, яка відмовилась від третього за розміром ядерного потенціалу. Це було зроблено в ООН, це було зроблено правильно, світовому співтовариству треба нагадувати про рішучі кроки України, але при цьому треба розуміти, що поки що ми не отримали ніяких чітких юридичних гарантій від тих країн, які тоді підписалися, що будуть гарантувати нам безпеку. В першу чергу, хотілось би отримати такі гарантії від Росії, США, Великобританії, Франції та Китаю. Один із варіантів – це закріплення в двосторонніх документах, як це пропонується. Але я зрозумів, що Президент все-таки наполягає на зобов’язуючому багатосторонньому документі з позитивним гарантіями безпеки України. Важко сказати, яким буде результат, тому що насправді позиція тут обережна і поки що немає відповідного успіху – юридичного закріплення таких гарантій.
Ситуація виглядає таким чином, що начебто декларативно залишається пріоритет – європейська інтеграція. Але сьогодні дискусії стосовно можливості відмови України від мети членства в ЄС починаються активно розвиватися на фоні більш активної дискусії про можливість плідної співпраці з ОДКБ, з інтеграційно-економічними утвореннями вже в зворотному напрямі. Не хотілось би, щоб Україна звернула з магістрального шляху євроінтеграції, який має на меті вступ до Європейського Союзу. Принаймні поки такі позиції незмінні, потрібно діяти відповідним чином. В будь-кому разі міжнародна політика не може формуватись тільки в кабінетах президентів, прем’єрів. Міжнародна політика – це політика не лише держави, вона повинна включати всіх акторів і лише в цьому запорука ефективності.
Без сумніву ми не є глобальним гравцем, Україна є регіональною країною, і тому треба зважати свої ресурси, можливості та цілі. Заяви про входження в світову двадцятку дещо передчасні. Нам ще дуже багато треба зробити всередині країни, щоб вийти хоча б на рівень країн-наших сусідів на заході, які домоглись вступу до ЄС. Що б не казали сьогодні про складність розвитку самого Європейського Союзу, це країни успішні, порівняно з Україною, які використовують ресурси спільного об’єднання.
Ми спільно із медіа та експертним середовищем, науковими, державними та недержавними установами маємо замість парламенту розпочати серйозну дискусію про стратегію зовнішньої політики України.
Євген Шаров: «Нинішній курс Президента України - це курс на стратегічне балансування в контексті позаблоковості України»
Я не зовсім погоджуюсь з паном Валерієм в частині, що стосується незрозумілої зовнішньої політики. Вона чітка та конкретна, виходячи з прийнятого закону. Президент доволі послідовно проводить свою політику.
Я висловлюю свою особисту точку зору, в своєму аналізі не представляю офіційну позицію Національного інституту стратегічних досліджень.
Україна не продовжує попередній зовнішньополітичний курс, оскільки той базувався на моделі зовнішнього управління з боку США. Ніякого зовнішньополітичного курсу протягом останніх п’яти років не було. Ми робили те, що нам казали американці: сперечалися з Росією, демократизували пострадянський простір, вели газові війни з Росією, йшли у напрямку НАТО. Слава Богу, що наші суперечки не дійшли до того, що відбулось між США, Грузією та Росією навколо «війни 08.08.08». Тому нинішній курс Президента України, на мій погляд, це курс на стратегічне балансування в контексті позаблоковості України. Тобто, балансування не тільки по відношенню до Росії, але по відношенню до США та інших суб’єктів в глобальній регіональній політиці. Ми відновлюємо ті баланси, які були втрачені. Україна була опущена нижче плінтуса з точки зору зовнішньої політики як на пострадянському просторі, так і у відносинах з Росією та іншими нашими партнерами. Те, що зараз робить Президент Янукович, це фактично намагання принаймні вивести відносини на такий рівень, який би дозволив створити прагматичні, передбачувані відносини.
Щодо України та країн Заходу, то ключове питання – це відносини зі Сполученими Штатами Америки. Перед нашою країною та Президентом зокрема стоїть колосальне завдання – приучення США, що Україна вже є не маріонеткою, а незалежною демократичною країною, яка намагається відновити репутацію надійного та передбачуваного суверенного партнера. Я вважаю, що для Сполучених Штатів така модель є найбільш прийнятною. Для України постає питання повернення її геополітичної суб’єктності. Це буде болісний процес, бо будь-який наш крок по відношенню до Росії, Китаю чи Індії безумовно буде викликати певні ревнощі і інколи роздратування з боку Сполучених Штатів.
Я вважаю, що візит Президента до США був успішним, починаючи від представлення країни в рамках 65-ї Генеральної асамблеї ООН і закінчуючи низкою зустрічей з президентами та виступом в Атлантичній раді.
Наші відносини із Заходом дійсно складні, але з точки зору Європейського Союзу, курс залишається незмінним, ми йдемо в напрямку європейської інтеграції. Ідуть досить складні переговори. Президент та Міністерство закордонних справ визначили три конкретні пріоритети: Угода про асоціацію, Угода про зону вільної торгівлі і безвізовий режим. Щодо Угоди про асоціацію, про вступ, про членство, то дайте нам хоча б п’ятирічну перспективу, визначте термін. Україні дають простирадло реформ і говорять, що ви маєте це зробити, але при цьому двері ЄС закриті. Нам не пропонують нічого з точки зору конкретних термінів.
В питанні зони вільної торгівлі теж не все так гладко. Проходять складні переговори, але фактично українцям пропонують відкрити свій ринок для товарів ЄС, при цьому ринок ЄС для українських товарів буде закрито. Але євроінтеграція залишається стратегічною метою України.
Але я хотів би зосередитись на тих проблемах, які у мене як професіонала-аналітика викликають занепокоєння. Я можу помилятись, але аналізуючи внутрішньополітичну динаміку України, а також міжнародне інформаційне супроводження навколо візиту Президента України до США, у мене викликала занепокоєння фактична матрична модель – повторення ситуації навколо Леоніда Кучми десятирічної давнини. Як відомо, США та відповідні органи традиційно діють за шаблоном. В мене складається враження, що саме зараз реалізовується модель «Гонгадзе-2». Я не виключаю, що протягом місяця зникне доволі розкручений відомий журналіст чи політик і в цьому звинуватять Президента Януковича. З’явиться новий касетний скандал на користь якогось перспективного політика. Всі ознаки окремих зовнішньополітичних чинників говорять про те, що міжнародний інформаційний простір цілеспрямовано підігрівається під крупний міжнародний скандал в центрі якого має бути Президент України та його найближче оточення. Після того, як у Харкові між Україною та Росією були підписані відповідні угоди, почався процес нормалізації відносин з РФ. Особливо після успішного візиту Президента Януковича до Китаю, на мій погляд, терпець США увірвався. У Вашингтоні зрозуміли, що Україна може вийти із сфери зовнішнього управління США.
Мета – послаблення Януковича, щоб він до кінця свого терміну виправдовувався, що не вбивав журналіста, та переформатування влади для приведення більш лояльного лідера. Тому аналізуючи поточну динаміку, хочу зазначити, що він в точності нагадує мені сценарій десятирічної давнини, який був відпрацьований на Президентові Кучмі аж до Помаранчевої революції.
Не виключаю, що під час візиту Президента Януковича до США йому або його найближчому оточенню були передані списки небажаних осіб. Аналогічна модель була реалізована в часи Кучми, коли небажані особи знімалися зі своїх посад. Вірогідно, що це більш стосується силовиків. Якщо це підтвердиться і відбудуться такі звільнення, то наступні силовики будуть шукати лояльності у американського посла, а не у Президента України. Якщо мої оцінки підтвердяться, Україна перетвориться на країну, яка живе від одного державного перевороту до іншого. Нинішній супротив української діаспори проти Президента у Нью-Йорку – не більше, ніж сценарій для відповідних заяв та отримання конгресових грошей. Діаспора не захотіла зустрітися з Президентом, а пішла на конфронтацію, що говорить про прийняті вже відповідні рішення та сформовану відповідну стратегію.
Як тільки незалежна Україна намагається посилитись та вийти на реальне стратегічне балансування та розвиток, її вганяють в зовнішнє управління через дискредитацію Президента та проведення державного перевороту. Не питання в особі Кучми чи Януковича, питання вищої політики – роль і місце України в глобальних розкладах. Кучма поплатився за те, що намагався проводити збалансовану політику, незалежну від Москви та Вашингтону.
В цілому ситуація надзвичайно складна. Україні потрібно вибудувати довгострокові відносини і зі США, і з ЄС, з Росією та Китаєм. Ключове питання зараз для Президента Януковича - витримати цей перший удар і вийти на конструктивну площину відносин з нашими стратегічними партнерами.
Коментарі — 0