Ризик для Януковича

Президента Віктора Януковича може підкосити тягар відповідальності за все, що відбувається в країні. Експерти застерігають, що максимальна концентрація повноважень на Банковій на початку першого терміну президентства може зарубати всі плани Віктора Федоровича щодо другої каденції.

Про це в прес-центрі «Главкому» дискутували директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський та науковий директор Школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії Олексій Гарань.

Михайло Погребинський: «Януковичу взяти на себе таку величезну відповідальність і потім входити на другий термін буде надзвичайно важко»

Я старий противник збору повноважень в одному місці. Після рішення Конституційного суду ми повернулися на вісім років назад, коли у великих людей, до яких і я належав, виникла ідея запропонувати Кучмі політичну реформу як етап переходу до парламентської європейської системи. Далі ішов процес переконання Леоніда Даниловича, оскільки він не був до цього готовий, завжди ставився погано до парламенту. Наших впливів було недостатньо, і, насамперед, завдяки Віктору Володимировичу Медведчуку в 2002 році вдалося переконати Кучму, що варто відмовитися від значної кількості президентських повноважень на користь парламентсько-президентської моделі. Попри те, що Кучма зараз вважає неправильним скасування політреформи, зрозуміло, якщо б не те, що він вже пішов і, що ці повноваження зменшилися не для нього як для Президента, а для майбутніх, навряд чи тоді б це стало реальністю. Ми це розуміли, на кінець другого терміну був шанс для реалізації цієї ідеї.

Зараз ми повернулися в ту саму ситуацію. Янукович нібито говорить про те, що треба починати якийсь процес конституційної реформи. Який він має бути - можна тільки здогадуватися. Зараз, за законом про Кабінет Міністрів, немає навіть маленьких деталей, які залишали б колегіальному органу - Кабінету Міністрів підготовку певних пропозицій для Президента. Тобто є збирання повноважень в одному місці - кабінеті Президента. Я це інтерпретую як реакцію на ситуацію в українському політичному класі.

Я замислююсь над тим, чому зараз це стало можливим? У Президента насправді і так було достатньо повноважень – у нього парламентська більшість, свій уряд, він призначає губернаторів і т.д. Мені видається, що велика відповідальність за те, що сталося, лежить на нинішній українській опозиції. Юлія Тимошенко, яка все ж таки зберігає найбільший рейтинг в опозиційному середовищі, навіть результати президентських виборів не визнала. Було досить важко прогнозувати наступну спільну роботу, як це має місце в демократичних країнах, коли владна група і опозиція якимось чином співпрацюють, навіть опонуючи один одному. Важко собі уявити співпрацю з опозицією, яка взагалі не визнає перемогу президента на цих виборах. Я вважаю, що частину відповідальності за це має нести і опозиція.

В законі про Кабмін навіть повноваження, які були в своїй команді, зменшені на користь прямих рішень самого Президента. Я вважаю, що тут є просто налаштування Президента на модель керування, яку він мабуть вважає найефективнішою, що випливає з його досвіду керування Донецьком. Цей досвід пов'язаний з механізмом прийняття управлінських рішень, коли будь-які складні процедури, пов’язані з узгодженням позицій різних гравців, затримують або просто не дають можливості прийняти управлінське рішення. Він колись говорив про те, що йому подобається, як влаштована влада в Росії, де є проста і чітка система, яка не потребує складних узгоджень.

От ми зараз живемо в цій системі, яка крім збирання повноважень в одному місці, передала саме в це місце величезний обсяг відповідальності за те, що відбувається в країні. Зараз якщо відбуваються якісь складні процеси – невиплати, підвищення комунальних платежів, будь-що, то абсолютно для всіх зрозуміло, що є один відповідальний. Це надзвичайно ризикована ситуація. Якщо б сьогодні ми жили у другому терміні президента Януковича, тоді було б це менш несподівано. А оскільки це перший термін, то взяти на себе величезну відповідальність і потім входити на другий термін буде надзвичайно важко, тому що тут фактично система «пан або пропав».

Ті, хто мають освіту, мають можливість аналізувати, порівнювати моделі в різних країнах, бачать можливість небезпечного розвитку ситуації в напрямку авторитаризму. Президенту зараз потрібно переконати саме цю частину суспільства, тому що загал не проти такого розвитку - парламент дискредитований тисячу разів, якщо відібрати у парламенту і віддали Президенту повноваження, то більшість людей буде не проти цього. А решта, меншість, має побачити від Президента, що все не так, як їм здається. Для цього треба швидко запропонувати проект реформ і показати, хто буде відповідати за ці реформи, які терміни, де будуть гроші і т.д. Треба запропонувати своє бачення не тільки конституційних змін, й механізму їх прийняття.

Я залишаю Президенту і його команді можливість для того, щоб вийти з цієї складної ситуації гідно, на що час у Президента ще в принципі є. Я проти того, щоб взагалі припинити будь-які контакти, пропозиції, роботу, наче кінець світу, конституційний переворот і т.д. Ми пішли готувати революцію! Ну, не буде революції, дуже далекі вони від народу.

Олексій Гарань: «Янукович фактично починає зараз з того, чим Кучма тільки завершив»

Очевидно, що на опозиції теж лежить частина відповідальності, вона виявилася неготовою до перемоги Януковича і того, що далі відбулося порушення формальних та неформальних правил гри. Опозиція дійсно думала, що матиме голос, з нею будуть рахуватися, відповідно до процедур. Але відбувся такий розвиток подій, який більшість експертів не прогнозувала. Ми передбачали більш спокійний та збалансований розвиток подій, так мало бути за логікою. Але сталося те, що сталося.

На відміну від Михайла Борисовича, я думаю, що йде узурпація влади. Вона почалася не з цього рішення Конституційного суду, а із закону про Регламент ВР, який підписав Президент, а потім схвалив КС. Ми маємо розвиток подій, цілком очевидний тренд. Недавнє рішення КС це чітко підтвердило.

Цікаво, що далі відбуваються речі, які Партія регіонів та Президент Янукович можуть робити набагато коректніше, але продовжується бульдозерна політика. Вчорашнє прийняття закону про Кабмін – це теж яскраве підтвердження, тому що порушена процедура: немає можливості внести правки, має бути період між першим та другим читанням, відповідне рішення в комітетах. Тепер все може бути скасоване через порушення процедури і це дуже насторожує.

Цей закон про Кабмін в окремих положеннях суперечить навіть Конституції 1996 року. Наприклад, призначення Президентом заступників міністрів або заступників голів органів центральної виконавчої влади. Дійсно, є всі повноваження, але це спроба підстрахуватися. Що станеться на місцевих виборах в певних регіонах? А що може трапитися на парламентських виборах, з ким тоді створювати коаліцію – з Тігіпком, Яценюком? Тож ми все уніфікуємо та перенесемо в один центр. Це виправдовується тим, що має бути концентрація влади заради реформ. Але поки що їх немає, а порушення є.

Дуже погане повернення до Конституції 1996 року, тому що в парламенті тепер буде фракційний хаос. Фракції будуть розпадатися, ми пам’ятаємо, що у Верховній Раді до реформи було більше десятка фракцій в кожній каденції. Почнеться дрейф депутатів, структурування не буде, буде ситуативна більшість під кожне голосування і це дуже погано.

Замість того, щоб пропонувати чіткі й зрозумілі реформи, влада займається пропагандою, просто перекручуючи те, що відбувається. Кажуть, що ПАРЕ схвалило нормальну резолюцію, не критикує, підтримує демократичні процеси. Але відкрийте цей документ, там кожний абзац починається словами «ми стурбовані», «ми пропонуємо», «ми висловлюємо занепокоєння». Насправді, це дуже жорстка резолюція, щоб нам не казали наші дипломати.

З’являється аргументація, що у нас буде французька модель у співвідношеннях повноважень президента та прем’єра. М’яко кажучи, це не так, тому що французький президент насправді має формувати уряд залежно від результатів парламентських виборів та не має права автоматично знімати прем’єра. Отже, це не є французька модель.

Зараз з Януковичем відбувається те, що відбувалося з Кучмою. Він хоче мати повноваження, навіть більші, ніж у французького президента, але при цьому мати можливість легко перекладати відповідальність на прем’єр-міністра. Але думаю, що якраз цього не вийде, тому що Янукович фактично починає зараз з того, чим Кучма тільки завершив. Тенденції до авторитаризму у Леоніда Даниловича з’явилися вже у другий період президентства, а перший період був достатньо успішним. Тут же починається з самого початку. У мене таке враження, що влада на повних парах тягне всю критику та протест на себе.

Ми всі говоримо, що Майдану не буде найближчі роки, але зараз у мене почав з’являтися сумнів. Протести підприємців цілком можуть бути, якщо буде продовжуватись така політика.

Чи будуть конституційні зміни в конструктивному напрямку, як про це говорить Президент? Ідея референдуму – це мінус, бо як вони проводяться, ми знаємо. Конституційна асамблея може бути в плюс, але в діях цієї влади я сумніваюся, бо вона почала роботу з порушення Конституції.

Наостанок хочеться сказати, що Кучма не зміг поставити під повний контроль парламент. Не зважаючи на те, що був референдум, який він виграв відомо якими засобами. Все таки є плюс в Конституції 1996 року, де фактично немає можливості розпустити парламент. Хоча, якщо постаратися, то можна. Але парламент все-таки може відігравати автономну роль. На це я й сподіваюсь. Хоча ті процеси, які ми бачимо зараз, на оптимістичний лад не налаштовують.

Михайло Погребинський: Я уважно прочитав рішення ПАРЕ і не погоджуюсь з тим, що воно надзвичайно жорстке. Треба просто порівняти його з попередніми рішеннями Парламентської асамблеї щодо України, вони по тону та змісту були значно жорсткіші. Треба просто чесно говорити: Європі на нашу демократію насправді… Вони приймають рішення досить м’які, порівняно з тим, що могли б прийняти за цих умов в інші часи.

Конституційна асамблея та референдум є неконституційними пропозиціями, тому певну частину відповідальності за те, що відбувається, крім опозиції, самої влади, парламентського корпусу, несуть також і експерти, політологи, які активно всі п’ять років критикували ту політичну реформу, не згадуючи жодних позитивних моментів. Абсолютна більшість моїх колег говорили, що це недолуга реформа. А зараз маємо долугу?!

Цю реформу хотіли скасувати Ющенко, Тимошенко взагалі її ніколи не підтримувала та не голосувала за неї. Ані громадської, ані експертної підтримки самої ідеї того, що це був крок у напрямку європейської моделі політичної системи. Тому коли зараз люди дізналися, що скасували політреформу, про яку весь час говорили всіляку гидоту, подумали: «Так і, слава Богу, що скасували». Уявлення про парламент було таким, що це 350 мільйонерів, які ходять на роботу з годинником за 100 тисяч доларів (я знаю багатьох, хто з таким годинником ходить) і інколи там б’ють одне одному пику. Забрали у них повноваження – ну, й слава Богу. Тож маємо те, що маємо завдяки тому, що всі так чи інакше потроху долучалися до дискредитації нашого дуже «робкого» руху в сторону європейської політичної системи.

Олексій Гарань: Єдине, що дискредитація парламенту почалася за Кучми.

Михайло Погребинський: Так, я згоден. Він не любив парламент.

Як відреагують на ці реформи із забиранням влади до одних рук партнери по коаліції, той же Тігіпко?

Олексій Гарань: Що він може зробити в цій ситуації? Може бути, як ми бачимо зараз, якесь демонстрування незгоди напередодні виборів і т.д. Можливо, після місцевих виборів будуть якісь глибші суперечності, але на даний момент якихось різких рухів не буде. Тігіпко все ж таки занадто цінує місце, на якому він опинився, незалежно від того, які він має повноваження або не має. Об’єктивно роль комуністів і Литвина дійсно різко зменшується. По ідеї, вони мають бути не зацікавлені в такому розвитку подій, але знову ж таки їх беруть під «козирьок».

Михайло Погребинський: Тігіпко, коли проводив свою кампанію, пропонував президентську модель. Він навіть теоретично не може суперечити відміні, тому що він прибічник президентської моделі. Сергій налаштований на європейське існування в економіці, політиці, але ніхто йому не пояснив, що в жодній європейській країні немає президентської системи. Треба спокійно пояснити людині, і він тоді буде проти.

В ситуації, яка зараз є, чи потрібні нам і чи мають якийсь сенс місцеві вибори? Чи матимуть місцеві ради будь-яку вагу в умовах побудови вертикалі влади?

Олексій Гарань: Місцеві вибори покажуть, наскільки падає рейтинг Партії регіонів, наскільки їм вдасться протидіяти цій тенденції, що вдасться зробити опозиції, які будуть конструкції більшостей в різних регіонах. Тобто, це будуть такі певні лакмусові папірці. Ці вибори тестом не будуть, як багато хто каже, тому що написаний відповідний закон, який дає фору певній політичній силі, ми бачимо, як все це розгортається.

Стосовно того, як реагує міжнародне товариство, я думаю, що там починають розуміти, що відбувається. Був певний кредит довіри Януковичу, зараз все зрозуміло, і за лаштунками переговорів відбуваються достатньо жорсткі речі. Що може зробити міжнародна спільнота для того, щоб допомогти українській демократії? От тут знак питання. Тому що свого часу, коли Кучма став ізгоєм, це його підштовхнуло до Росії. Це ставить питання Заходу, як реагувати, як знайти форми впливу.

Михайло Погребинський: Я залишаю команді Януковича шанс показати, що вони сконцентрували владу в один руках задля позитивних зрушень в економіці, соціальній політиці і будь-де. Я даю часткове виправдання пов’язане з тим, що дуже важко собі уявити, як співпрацювати з цією опозицію. Коли один з лідерів опозиції каже, що давай зустрінемося, яйця не постраждають, то важко собі уявити, що може бути якась конструктивна розмова.

Є дуже небагато часу, буквально 2-3 місяці, для того, щоб подивитися, які кроки будуть зроблені в напрямку реформ, конституційних змін, врешті якоїсь розмови з експертним середовищем, громадськими організаціями. Все ж таки час навчання Президента не закінчився, він ще не так давно обійняв цю посаду. Є речі абсолютно елементарні, от наші шахісти виграли світову олімпіаду вперше за дуже багато років, і їх ніхто не зустрів. Якби Президенту підказали, що треба їх зустріти, то він би це зробив.

Експерти говорять про те, що у зв’язку з поверненням Конституції 1996 року можливим є повернення до рішення, яким райради делегували свої повноваження міським державним адміністраціям. Чи може таке відбутися?

Михайло Погребинський: Я не думаю. Для Президента важливо, що про нього думають на Заході, хто з ним зустрічається, як до нього ставляться і т.д. Тема місцевої влади – це номер один, можливо, номер два після свободи слова для західних спостерігачів. Якби таке відбулося, це було б сильним ударом по нинішньому іміджу команди, тому навряд чи це можливо. В Конституції 1996 року така можливість не передбачена. Ми не знаємо, хто сьогодні поряд з Президентом, хто йому радить, будуть чи не будуть зважати на громадську думку.

На початку формування уряду багато експертів говорили, що нинішній прем’єр-міністр ненадовго затримається, тому що йому доведеться вирішувати багато складних питань. За нинішнього закону про Кабмін, наскільки комфортно працюватиметься Азарову, як довго він протримається в таких умовах?

Михайло Погребинський: Азаров дуже комфортний прем’єр-міністр для Президента. Для того, щоб відмовитися від Азарова, потрібна дуже форс-мажорна ситуація в економіці. Тільки за таких обставин Президент може просто зранку прокинутися і сказати «Все! Міняємо». Але колеги-економісти не кажуть, що завтра-післязавтра можуть відбутися такі обставини. Говорять, що серйозні проблеми можуть виникнути приблизно через півроку.

Олексій Гарань: Напередодні виборів він не буде цього робити, а далі дійсно ситуація покаже. Якщо виникнуть проблеми і треба буде перевести стрілки, переведуть.

Стосовно тієї складної ситуації, в якій Янукович змушений був діяти саме таким чином. Був конституційний шлях на самому початку – дострокові вибори і формування більшості в парламенті конституційним шляхом. Янукович мав конституційне право розпустити парламент, він на це не пішов. Думаю, що скасування нинішньої редакції Конституції - абсолютно невиправданий крок. Зараз було достатньо повноважень, щоб почувати себе комфортно і з цим урядом, і з цією більшістю.