На парламентські вибори повернуть мажоритарку?

Вся країна дискутує про дату наступних парламентських виборів. Але якщо в Раді депутати записали в перехідних положеннях до Конституції жовтень 2012, ще не означає, що під цю дату знайдеться більше 300 голосів. Тож не виключено, що влада буде послідовно дотримуватись Конституції 1996 року та проведе вибори вже в березні 2011-го. Саме місцеві вибори багато в чому визначать подальшу долю парламенту. Більше того, саме за тиждень буде апробовано також і змішану систему виборів в дії, якщо вона буде ефективною, то мажоритарка, хоч і частково, але повернеться в Раду.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна Володимир Фесенко та директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко.

Володимир Фесенко: «В залежності від результату на місцевих виборах, може виникнути спокуса продовжити цю переможну ходу і провести вибори вже у 2011 році»

Дискусія про те, коли і як у нас будуть відбуватися парламентські вибори, вже розпочалася. Це пов’язано, зокрема, із скасуванням конституційної реформи, поверненням до норм Конституції 1996 року. Виникла юридична проблема, оскільки тут йдеться і про термін повноважень парламенту чотири роки, згідно Конституції 1996 року, чи п’ять років – термін, на який він обирався. Також питання, коли саме проводити, або наприкінці березня, як це записано в Конституції, або якщо п’ять років повноважень нинішньої Верховної Ради, то наприкінці 2012 року чи наприкінці березня 2012 року.

Тобто, існує юридична проблема, але є і політична. Чинник місцевих виборів може бути прямо пов'язаний з питанням, коли і як будуть відбуватися парламентські вибори. Тому що вже є відчуття, що нинішні місцеві вибори є не лише тестом на те, як буде розвиватися політична система країни в найближчому майбутньому, а і своєрідною репетицією перед майбутніми парламентськими виборами. Зараз і правляча партія, і керівництво країни в цілому для себе оцінює, наскільки можна контролювати виборчий процес і впливати на громадську думку навіть не в зовсім оптимальній соціально-економічній ситуації. Якщо вдасться отримати запланований позитивний результат на місцевих виборах, то для правлячої партії може виникнути серйозна спокуса: а чому б не провести парламентські вибори вже найближчим часом. Тобто, не чекати 2012 року, бо за півтора-два роки може багато чого змінитися, а провести їх вже в 2011 році, як це і випливає з норм Конституції 1996 року. Тому, в залежності від результату на місцевих виборах, може виникнути спокуса продовжити цю переможну ходу і провести вибори вже у 2011 році.

Тут можуть виникнути ще декілька важливих аргументів «за». Зокрема, влада стоїть перед необхідністю проведення достатньо серйозних і не зовсім популярних соціально-економічних реформ. Якщо їх починати зараз, то десь в 2012 році вони будуть в розпалі і не факт, що до цього часу вдасться отримати від них позитивні результати. Всі фахівці стверджують, що для проведення реформ або неоднозначних і не зовсім популярних соціальних-економічних трансформацій потрібна певна електоральна пауза, хоча б років три. Якщо починати ці реформи зараз, то 2012 рік буде десь посередині і також можуть виникнути ризики для результату парламентських виборів. Якщо парламентські вибори провести в 2011 році, тоді якраз буде витримана та сама електоральна пауза і можна буде не турбуватися про те, як реагуватиме населення, а до наступних парламентських і президентських виборів можна буде отримати певний позитивний результат.

Існує багато розмов про те, що треба поєднати дати проведення президентських і парламентських виборів через продовження терміну повноважень парламенту до 2015 року. Така ідея існувала ще до скасування конституційної реформи, але вона не дуже популярна, бо неминуче викличе серйозну і гостру критику як всередині країни, так і закордоном. А якщо, наприклад, парламентські вибори пройдуть в 2011 році, то в принципі 2016 року можна поєднати проведення наступних парламентських і президентських виборів. Тут трошки, десь на рік, продовжать термін повноважень Президента, але, думаю, що його це цілком може влаштувати. Це припущення, але це ще один технологічний аргумент щодо проведення виборів в 2011 році.

Проте, я не впевнений, що рішення буде ухвалено саме на користь ідеї проведення парламентських виборів наступного року. Тут можна нагадати ситуацію, яка була після президентських виборів, коли ми чекали, будуть чи не будуть місцеві вибори навесні. В принципі правлячій партії було б вигідно провести ці вибори саме весною, якраз під час так званого медового місяця. Раціонально це було б вигідно, але психологічно існувала втома після президентських виборів, тому місцеві вибори відклали. Зараз психологічний чинник також буде присутній, а ще треба заспокоювати парламентарів, тому що і спікер Верховної Ради Володимир Литвин, і більшість парламентарів не хочуть проведення парламентських виборів вже у березні 2011 року. Тому Президент і керівництво держави будуть вирішувати, вигідно чи не вигідно проводити вибори, після місцевих виборів в листопаді. Будуть враховуватися настрої в парламенті. Можливо, вирішальну роль зіграють якраз суб’єктивні, особистісні чинники: хто, як з ким домовиться.

Є ще один цікавий момент щодо 2012 року. Деякі впливові фігури керівництва країни, Партії регіонів для себе також запланували парламентські вибори в 2012 році, оскільки це буде пов’язано з Євро-2012.

Зараз поки формально виглядає, що варіант №1 для проведення виборів – це все ж таки 2012 рік, але я повністю не виключаю і варіант з проведенням навесні 2011 року.

Щодо системи виборів, тут знову згадаю про місцеві вибори, оскільки вони будуть і тестом, і репетицією перед парламентськими виборами. Якщо правлячій партії та провладним силам вдасться отримати позитивний результат, то дуже велика вірогідність, що варіант з мажоритарною системою, а точніше зі змішаною, коли половина депутатів обирається в одномандатних територіальних округах, буде реалізовано і на наступних парламентських виборах. Чуток про це багато, про це навіть публічно каже голова Верховної Ради Володимир Литвин. На мій погляд, вірогідність повернення змішаної системи на парламентських виборах дуже висока, оскільки технологічно це може відповідати інтересам правлячої партії, а також тієї частини оточення Президента, яка хоче трохи дистанціювати його від партійного впливу, щоб він не був просто представником однієї партії, а був над партіями. Крім того, парламент розпорошений і не буде залежати від можливої перемоги чи навіть тактичного успіху тих чи інших опозиційних сил на парламентських виборах по партійних списках. А якщо серед депутатів буде багато одномандатників-мажоритарників, то вони скоріше за все будуть домовлятися з Президентом, урядом, і з ними буде легше вибудовувати ту чи іншу більшість у Верховній Раді.

Юрій Якименко: «З точки зору партії влади, я би віддав перевагу варіанту 2011 року»

На сьогодні дійсно розглядається три можливих дати парламентських виборів – березень 2011 року, 2012 і 2015 роки. З правової точки зору, найбільш чистим варіантом виглядає проведення виборів в 2011 році, тому що це прямий термін, на який вказує Конституція. Стосовно 2012 року є питання, перш за все, щодо терміну каденції Верховної Ради – чотири чи п’ять років. Оскільки закон не має зворотної сили, то існують думки, що ця Верховна Рада обиралася на п’ять років, відтак, вона повинна відбути свій термін повноважень. Проте, логіка дій цієї влади, зокрема, в питанні зменшення кількості віце-прем’єр-міністрів, вказує на те, що вони керуються іншими принципами: зараз вже діє Конституція 1996 року і вони приводять у її відповідність кількість віце-прем’єрів у складі уряду. Тобто, вони де-факто легітимізують варіант 2011 року.

2015 рік дійсно може розглядатися поки тільки з теоретичної точки зору. Тому що пролонгація повноважень Верховної Ради на такий термін – це безпрецедентний крок, який очевидно не буде сприйнятий суспільством, навіть якщо припустити, що можуть бути внесені відповідні зміни до Конституції. Тут дійсно більш логічним виглядає варіант проведення виборів 2011 року і потім одночасних виборів в 2015 році. Тобто, з правової точки зору, існує найбільш чесний варіант виборів 2011 року.

Політична складова. Тут є момент прорахування ризиків для Партії регіонів і визначення відповідно до цього своєї позиції. Такими ризиками є соціально-економічна ситуація, можливе її погіршення і відповідне подальше зниження рейтингів Партії регіонів, це консолідація опозиції, це протесті настрої навіть в тих регіонах, в яких Партія регіонів традиційно лідирує. Для мінімізації цих ризиків доцільно провести ці вибори в 2011 році. Тут додатковим чинником виступить фактор місцевої виборчої кампанії, тому що машина вже на ходу: штаби створені і працюють, організаційні структури мобілізовані, кандидати більш-менш визначені, місцеві вибори по округах будуть першим праймеріз, хто і де може висуватися на парламентські вибори і т.і. Тобто, з точки зору і електоральної, і технологічної, це є найвигіднішим варіантом для Партії регіонів. Хоча я не виключаю, що може постати питання 2012 року. Але знову ж таки, на чинник Євро дійсно хтось розраховує, але, що буде, якщо Україна опиниться взагалі десь … Тобто, це додатковий ризик.

Тому з точки зору партії влади, я би віддав перевагу варіанту 2011 року. В принципі в парламенті він теж може бути підтриманий, коаліціанти можуть його підтримати в обмін на взаємні гарантії підтримки їхніх кандидатів в мажоритарних округах. Ми ж розуміємо, що між гарантіями і реальністю у нас в політиці велика відстань, потім вони можуть не спрацювати, але пообіцяти можна. Нові ж політичні сили мають бути більш зацікавлені в близьких виборах, тому що і у «Сильної України», і у «Фронту змін» є позитивна динаміка, яку треба трансформувати у парламентську присутність. Зараз недоцільно обмежуватися тільки представництвом в дуже обмеженому числі лідерів в парламенті чи в уряді, і чекати на 2012 рік, коли незрозуміло чим повернеться ситуація. Можливо, режим зацементується так, що там нікому більше не буде місця.

Що стосується БЮТ і «Нашої України», то тут є питання, тому у них зараз період внутрішніх трансформацій. В БЮТ - оновлення, ремобілізація, пошук нових іміджів і облич. А «Наша Україна» взагалі перебуває в такому стані, що відбувається нова кристалізація політичних сил, які можуть ще виходити на вибори. Для них краще було б взяти певну паузу до 2012 року. Тобто при такому розкладі очевидно, що мотивація Партії регіонів, коаліції і нових політичних сили, які більше зацікавлені, буде превалювати. Таким чином 2011 рік може розглядатися пріоритетним, порівняно з 2012 роком.

Зрозуміло, що не залишиться пропорційна система. Тому що в умовах такої Конституції, коли, по суті, роль партії і партійної системи знижена, вони не виступають чинником програмування діяльності уряду, ним виступає Президент. Взагалі, поєднання президентської моделі з пропорційною системою є невдалим з політологічної точки зору. «Плюс» численні заяви Президента та інших про те, що пропорційна система країні не потрібна, «плюс» фактор громадської думки: 47% підтримують мажоритарну систему, пропорційну – 8%, змішану в 2009 році підтримували 17,4%. Це може виглядати як певний компроміс, тобто ми не відступаємо і від пропорційної системи, але йдемо на зустріч людям, тому дозволяємо запровадити мажоритарний компонент. Виглядати це буде нормально.

Звичайно, змішана система в цій ситуації найбільше дає Партії регіонів, тому що в силу свого регіонального характеру отримати по повністю пропорційній системі більшість голосів вона просто не може. А за змішаною може, тому що заходять по списках партійні генерали, які будуть там впливати на внутрішньо парламентські процеси, а решта аморфна – опозиційні фракції фактично всіх політичних сил зменшуються вдвічі. І є 225 мажоритарників, з якими можна працювати, «плюс» зайдуть представники інших дрібних політичних партій. Зараз ми бачимо ренесанс нових малих партій на місцевих виборах, люди висуваються силами, про які ніхто не має уявлення.

Скажімо, у 1998 році було вісім списків і ще 15 партій та блоків були присутні в одномандатних округах. Така структура дозволяє зробити Партії регіонів сформувати парламентську більшість, не маючи електоральної підтримки більшості, і це головне завдання. Такий варіант дозволяє владі наростити свій потенціал і звузити можливості опозиції, тому що сума голосів, які перерозподіляються в партійні списки, зменшується вдвічі. А голоси, які віддаються в одномандатних округах за опозиційних кандидатів, що не проходять, просто відкидаються. Таким чином, це оптимальна з точки зору партії влади виборча система, і, очевидно, саме вона буде застосована. Плюс її апробація на місцевих виборах з виключенням блоків з числа суб’єктів виборчого процесу.

Проте я не виключаю і того, що якщо вибори будуть трішки далі, все ж таки може існувати і пропорційна система. Бо в умовах падіння популярності влади, провести своїх кандидатів та прямо висуватися чи підтримуватися владою в одномандатних округах, буде під питанням. До речі, вибори 1994 показали це, як люди дистанціювалися від влади і позиціонували себе як опозиційні чи незалежні кандидати. Тобто, на певному етапі пропорційна система може бути і вигіднішою.

Але на найближчу перспективу може бути підтриманий варіант змішаної системи. Звичайно, він не зручний опозиції і новим політичним силам, тому що зрозумілі умови застосування адмінресурсу на виборах в одномандатних округах.

Підсумок: вибори, очевидно, будуть у 2011 році і за змішаною системою 50/50.

Володимир Фесенко: Нагадаю одну важливу деталь: рішення про те, коли проводити вибори, ухвалює Президент.

Наскільки вірогідно, що в процесі зміни виборчого законодавства, може відновитися ідея про створення двопалатного парламенту, який найбільш зручний для президентської моделі правління?

Володимир Фесенко: Ідея двопалатності може з’явитися у тому разі, якщо продовжиться гра в трансформацію Конституції. Варіанти такі розглядаються, я не виключаю, що ідея може з’явитися. Але, якщо її оцінювати з точки зору інтересів Президента, то чи потрібний саме зараз Віктору Януковичу двопалатний парламент? Чому про двопалатність в останні роки президентства мріяв Кучма і Ющенко думав про це? Тому що заважав парламент існуючий. Двопалатна модель (якщо вона не пов’язана з федеративним устроєм держави) - це така модель функціонування парламенту, яка має створити додатковий баланс стримувань та противаг різних елітних угрупувань і зменшити роль нижньої палати, яка обирається, як правило, за партійними списками.

Якщо ж буде змішана виборча система і партійний чинник не буде домінувати у Верховній Раді, якщо цей парламент буде якщо не повністю підконтрольний, то лояльний Президенту, то в принципі такого безпосереднього мотиву обов’язково йти до створення двопалатного парламенту може й не буде.

Крім того, тут є ще один чинник: якщо все ж таки Партія регіонів знов повернеться до ідеї федералізації країни. Це не факт, але якщо цю ідею підтримає Президент, то дійсно двопалатність може розглядатися як один із варіантів поступового переходу до федеративного устрою держави. Але в мене є достатньо серйозні сумніви. На сьогодні та найближчу перспективу, мені здається, що Януковичу, який вибудовує достатньо централізовану систему влади, побудовану на так званій адміністративній вертикалі, немає сенсу йти на ускладнення цієї системи. Навіщо? Йти на децентралізацію чи федералізацію – це віддавати частину влади регіональним елітам. Мені здається, що зараз це не в інтересах Януковича.

Якщо ж йти на послаблення парламенту, так це можна зробити за рахунок тієї ж змішаної системи виборів та специфічної роботи з окремими депутатами. Тим паче, що сьогодні виглядає так, що Янукович може контролювати парламент краще, ніж це було за часів Кучми. Тому вагомих стимулів та мотивів для ініціювання двопалатної системи в парламенті у Януковича поки немає.

Але якщо в його оточенні з’являться люди, які його будуть переконувати в тому, що це найкращий варіант і на перспективу те, що потрібно Януковичу, можливо, вони його і переконають. Поки, на мій погляд, це не той варіант, який буде більш привабливим для Януковича.

Юрій Якименко: Наведу ще один аргумент «проти» запровадження двопалатного парламенту в цих умовах. Двопалатний парламент – це ускладнення законодавчого процесу, ослаблення процедури. Якщо зараз влада виступає як ініціатор реформ, то треба, щоб законодавчі ініціативи Кабінету Міністрів дуже швидко відображалися в законодавчому полі. Безумовно, що двопалатність цьому заважає.

Я погоджуюсь: Президент і владна команда вибудовують централізовану владу. Де ми останній раз чули щось серйозне з точки зору адміністративно-територіальної реформи чи підвищення ролі місцевого самоврядування? Десь воно говориться, але зрозуміло, що зараз вибудовується централізована вертикаль. Кого в оточенні Президента можна назвати представниками інших регіональних еліт, ніж донецької? Регіональні еліти зараз поступово втрачають свій вплив, тому з точки зору політичної логіки я думаю, що це питання недоцільне, і з точки зору реалізації, ще складніше.