Місцеві вибори зруйнували двопартійність

Партії влади набрали близько 50%, опозиція - близько 30%, 7% - проти всіх, решта – за маленькі партії. Такими є попередні висновки місцевих виборів-2010. Така ситуація, в свою чергу, дає підстави говорити, що влада не піде на парламентські вибори у березні 2011 року, а буде максимально їх відсувати подалі.

Із втратами можуть вийти із цієї кампанії «Батьківщина» та «Сильна Україна», а маленьку перемогу, скоріше всього, святкуватимуть «Свобода» та «Удар».

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили політолог, один з лідерів партії «Єдиний Центр» Ігор Попов та керівник компанії Research&Вranding Group Євген Копатько.

Ігор Попов: «Влада, оцінивши ситуацію, не піде на парламентські вибори у березні 2011 року»

Практика показала, що закон про місцеві вибори не відповідає українським реаліям. Він давав можливість для неоднозначних тлумачень і навіть для фальсифікацій. Багато чого треба змінювати, можливо, по гарячим слідам, зокрема, вводячи виборчий кодекс. Треба повертати норму про те, що печатки виборчої комісії ставляться на бюлетень, про те, що якщо спостерігачів ми вигнали, то вибори можна визнавати недійсними. Треба трохи подовжити термін кампанії і переглянути її графік, тому що попливли всі терміни. Треба щось робити з нічним підрахунком. Вже не перший раз кількасот тисяч чоловік раптом дізнаються, що бюлетенів так багато, що рахувати треба до ранку, а здавати протоколи в територіальну комісію - ще дві доби, а нормальна людина не може три доби не спати. Треба змінювати принципи формування виборчих комісій всіх рівнів. Треба вводити два тури голосування на виборах мера, щоб була абсолютна більшість. Однотурове голосування було подарунком парламентської коаліції діючим мерам. Звичайно, одна частина з них виграла дуже переконливо, а інша - маючи лише 25-30%. Другий тур навів би більше порядку.

Щодо організації виборів і процесу голосування, то вони знову ж таки в першу чергу базувалися на законі. Те, що було багато бюлетенів (в середньому 5-7, інколи 10), призвело до черг та загального безладу. Те, що комісії формувалися дуже швидко, за поданням політичних партій, призвело до того, що до комісій потрапило багато людей, які вперше там працюють. Навчання комісій взагалі не було, тому що терміни були стислими. Призвели до збільшення безладу на дільницях помилки в бюлетенях, їх недостача, опечатки, не включення прізвищ окремих кандидатів, неповні комплекти інформаційних плакатів про кандидатів, недопуск спостерігачів в окремих випадках.

Суди по «Батьківщині», в першу чергу у Львівській, Київській областях, стільки разів перегравали свої рішення, що «вибув» штампували прямо під час голосування.

Провокації, про які попереджав Янукович, частково мали місце. Це провокації типу підкупу, спроби виносу бюлетенів, «каруселей», анонімні дзвінки і смс. Проте, це не було масово, скоріше, це інформаційний непотріб і сміття.

Щодо загальної чесності кампанії, якщо на першому етапі в конфлікті двох мотивів влади перемогти будь-якою ціною або організувати честі вибори, «перемогти» переважав, то на завершальному етапі переважила установка на чесні вибори. Переважна більшість проблем була виправлена там, де влада була компетентна щодо цього. Був збережений головний індикатор на кампанію - це те, щоб всі рейтингові кандидати потрапили в бюлетень. Тобто, повідміняли скасування реєстрації і по Кременчуку, і по Сєвєродонецьку, виборці вже могли визначатися.

Залишаються «гарячими точками» по виборах міського голови, якщо брати великі міста, - Харків, Івано-Франківськ, Луганськ, Запоріжжя, Житомир. Там екзит-поли показують досить близькі результати кандидатів, підрахунок продовжують і можуть статися якісь проблеми. Гаряча точка, яка є ближчою до курйозу, в Поліському районі Київської області, де в 22.00 вигнали всіх спостерігачів, зараз закінчується підрахунок, і 40-60% бюлетенів визнаються недійсними.

Важливими індикаторами демократичності виборів будуть прозорість підрахунку і відсутність фальсифікації чи підміни цифр у фінальних протоколах. Можливо, на 0,5% дільниць будуть перевибори. Це там, де бюлетенів радикально не вистачило або вони не відповідали реальному набору кандидатів. Будуть кадрові висновки по керівникам виконавчої влади на місцях в обласних і районних державних адміністраціях щодо того, хто і як впорався з організацією виборів.

Можна говорити про попередні результати. Це поки що лише дані екзит-полів, проте окремі випадки дуже показові. Ми замовляли у GFK дані щодо популярності партії на всеукраїнському рівні, що є цікавим аргументом, звичайно, більше для аналізу потужності партії. Я порівнював дані не з 2006 роком, а 2010-м - першим туром президентських виборів. Ми бачимо радикальне падіння популярності «Батьківщини», «Сильної України» - з 13% до 4%, ріст лівих та «Свободи». Якщо раніше Тігіпко розглядався як альтернатива Януковичу, то зараз нею в біло-синіх областях розглядаються більше ліві партії – Комуністична та Соціалістична. Крім того, Тігіпко позиціонував себе як реформатор, але за 9 місяців у владі він не показав жодної результативної реформи, не допомогла навіть коштовна кампанія. Голосування за «Сильну Україну» – це оцінка діяльності однієї особи, але постраждали тисячі кандидатів, які балотувалися під її прапором.

Партія регіонів не досягла результату Януковича в другому турі, якщо брати голосування до обласних рад. За списками до облрад середній результат Партії регіонів мінімальний. Тоді Янукович був в опозиції, зараз при владі, але ми бачимо, що базовий електорат зберігся.

Однією з причин зростання рейтингу лівих сил та «Свободи» є погіршення соціально-економічного становища. Люди в таких випадках починають голосувати за тих, хто висуває гасла радикального вирішення всіх проблем. Загалом можна оцінити, що партії вчорашньої влади втратили виборця, партії сьогоднішньої влади - його не здобули. Саме тому дуже показовим є результат, який має насторожувати: більше 7% виборців голосували проти всіх, при тому, що в бюлетені було по 50 партій і був вибір. В деяких же областях і містах проти всіх проголосували більше 10%. Якщо додати до цього, що середня явка по Україні склала десь 50%, то це повинно насторожити. Це, власне, недовіра до політиків, протестні настрої і незадоволення тим, куди рухається країна.

У «Батьківщині» могло бути на декілька відсотків більше загалом по Україні, якби вони не втратили вибори у Львівській і Київській областях, хоча і так голосували по 4-7%, тому втрати по результату не такі великі.

Із партій, які не мали своїх кандидатів на президентських виборах, хоч якийсь помітний результат показав «Єдиний центр» та «Удар».

Партії влади набрали близько 50%, порядку 30% набрала опозиція, 7% - проти всіх, решта – за маленькі партії. Висновок з цього можна зробити такий, що влада, оцінивши ситуацію, не піде на парламентські вибори у березні 2011 року, а буде максимально їх відсувати подалі з тим, що зрозуміти, як краще працювати.

Перші результати виборів показали, що закінчується двопартійний поділ України. На сьогодні Партія регіонів не є однією партією, яка б домінувала, а серед опозиційних голосів «Батьківщина» вже не збирає навіть половини. Це показує, що ми мабуть вийдемо на існування 4-5 партій, які будуть відрізнятися ідеологією, всі вони будуть працювати з виборцями, для всіх буде місце в нашому політичному спектрі.

Евгений Копатько: «Результаты местных выборов будут говорить о том, что у нас произошла политическая диффузия»

Я бы обратил внимание на несколько вещей. Что касается экзит-полов, то, действительно, я не говорю, что мы знаем всю ситуацию, но в некоторых областных центрах проходило несколько опросов, причем иногда я слышал парадоксальные цифры: от заявленных нескольких сотен до десятков тысяч. Это тоже некое ноу-хау этой избирательной кампании.

Комментировать результаты действительно сложно, но я бы разделил выборы в областных центрах на несколько групп. Первая, это безусловные фавориты – Винница, Донецк, Ровно, где никто не спорит по поводу выборов мэров. Вторая, где присутствует легкая интрига, когда у фаворитов есть довольно приличный отрыв, но и есть два-три кандидата, которые могут потенциально либо его сократить, либо оставить. Абсолютно верно, что есть несколько регионов, откуда мы получаем непредсказуемую информацию, где очень плотно идет группа лидеров. Если оценивать то, что вчера было на телеэфирах и в информационном пространстве, можно сказать, что социологи достаточно корректно подошли к этой ситуации. В некоторых случаях, когда есть разрыв в 1,5-2% при погрешности выборки в 3%, есть смысл просто не говорить, что кто-то побеждает, потому что с такими вещами очень легко работать.

С социологической точки зрения, страну делать значительно легче, она менее подвижна, речь идет о президентских и парламентских выборах. На местах, даже в больших городах и областных центрах, технология такова, что за неделю ситуацию можно если ни поломать радикально, то существенно изменить. Например, в некоторых областных центрах еще месяц назад мы не знали кандидатов, которые зашли на выборы. То есть, в последнюю неделю многие, как правило, не делали социологию, но ее и сложно было делать, потому что там очень серьезное движение. Подвижки в этих местах происходили очень быстро, ведь социум в этих населенных пунктах пересекается достаточно плотно.

Сейчас данные экзит-поллов вывешены, их люди обсуждают, сравнивают. Я коллег не критикую, но они не могут дать корректную ситуацию в целом, потому что в каждом городе возникает своя история.

Буквально за три дня до выборов мы закончили национальное исследование по стране в целом, так что могу привести такие цифры. Что касается фаворитов, то Янукович опережал Тимошенко в целом в два раза (порядка 27% к 13%).

9,2% было у Тигипко, рейтинг «Сильной Украины» несколько стал снижаться. Здесь комментировать что-то излишне, потому что Игорь правильно сказал: на одного человека была возложена миссия тянуть паровозом большую группу людей. Но они получат свои голоса, и эта партия не будет абсолютным аутсайдером.

Тенденция такова, что есть неплохие позиции у «Фронта змин», в этом случае у них в некоторых регионах получается довольно интересная ситуация. Во многих регионах на местные выборы проходят местные партии, в некоторых случаях их паровозом тянут, условно говоря, лидеры местного рейтинга. Причем хотелось бы обратить внимание, что здесь уже политический аспект уходит на второй план. То есть, в некоторых регионах есть жесткая политическая борьба, а в некоторых - сугубо решение хозяйственных вопросов представителями различных финансовых групп, которые присутствуют на местах. Причем очевидна контрастность прохождения в городские советы. Например, в Донецке могут пройти три партии, во Львове - порядка 8-9-ти, в этом наши данные совпали с результатами наших коллег.

Также надо обратить внимание, что была очень низкая явка. У нас технически возникли затруднения при проведении экзит-поллов, потому что если наш шаг был достаточно большой, люди голосовали нормально, мы рассчитывали по явке, учитывая чуть больше 50%. Но наш предварительный прогноз на уровне 55% в некоторых случаях оказался оптимистичным. Уже второй замер мы делали с меньшим шагом, это говорит о том, что явка была достаточно низкая и в фиксацию данных пришлось вносить какую-то коррекцию.

Во многих случаях выборы на местах сопровождались очень жесткой конфликтной ситуацией, потому что зашедшие в последние недели перед выборами люди вступили в жесткую борьбу. В некоторых регионах было 4-5 кандидатов, которые могли бороться за кресло мэра.

Результаты выборов, скорей всего, будут говорить о том, что у нас все-таки произошла политическая диффузия. Последние четыре избирательные кампании, начиная с 2004 года, в 17-ти регионах побеждали Ющенко-Тимошенко и в 10-ти - Янукович. Сейчас уже эта конфигурация изменилась, потому что не принимал участия город Киев, где проживает около 5% избирателей. Кроме того, в некоторых регионах Центральной Украины в городских советах если не в большинстве, то примерно паритетные позиции у Партии регионов и других политических сил.

Какие бы ни были нарушения и ситуации, но я бы назвал это гражданской войной внутри социума, особенно во многих регионах Западной Украины среди представителей оппозиции. Там не была сильно представлена власть, но все усугубил внутренний конфликт, вызвав отрицательное отношение к этим партиям, что дало возможность выйти Тягныбоку. Причем он (будем надеяться, что наш прогноз совпал) по трем областным центрам побеждает жестко, с большим отрывом - это Львов, Тернополь и Ивано-Франковск. Это уже прецедент, он забирает в большинстве своем электорат Тимошенко. Ее электорат отчасти оттягивает также Яценюк и другие местные партии.

Ну, если Тигипко один на себе не смог достаточно вытянуть местные выборы, то похоже, Кличко это неплохо удалось. Чем объясняются неплохие позиции партии «Удар»?

Евгений Копатько: Да, там есть успех, но насколько я понимаю, его вытянула команда, очевидно, грамотно была позиционирована партия. Извините, но один человек такие вещи не вытянет. Плюс фактор новизны. Вероятно, это составляющие успеха на местах. Насколько я слышу отзывы людей, которые работали в регионах, у них одна из установок была на работу с избирателями. Очевидно, это самый сильный аргумент. Но давайте подождем подсчета голосов, и если партия проходит по многим регионам, то их можно будет поздравить с успехом.

Не хочу никого обижать, но есть лидеры, причем довольно сильные, но когда есть конфликт внутри среды, он садит партию.

Если взять фактор Тигипко, то он сохраняет во многом свои позиции, у него достаточно приличный личный рейтинг, но к нему люди уже привыкли, от него ждали новизны и на него отчасти возлагались ожидания на изменения. Но пришли иные времена, взошли другие имена…

Чи вважаєте ви доцільним введення в Україні електронного бюлетеню?

Ігор Попов: Я працював в країнах, де вводилася така система. В Казахстані 50% виборців голосують за електронним голосуванням. В Естонії вже двоє виборів пройшли, де можна було голосувати по Інтернету. Ні в якому разі в Україні не можна вводити жоден з елементів електронного голосування. У нас виборець не довіряє навіть паперовим бюлетеням, а якщо він буде бачити чорний ящик, де він щось натискає, а десь виголошують результат, то він просто перестане ходити на вибори. Це показує ситуація в країнах, де загальна недовіра до влади та організаторів виборів така ж, як і у нас. Тому треба поки що голосувати бюлетенями, щоб не прибити віру виборця хоч в якусь демократію влади.

Евгений Копатько: Перед выборами столько людей кошмарили тем, что закон о выборах неправильный, про нарушения в ходе избирательной кампании. Если запугивание есть, то это становится предметом обсуждения. Если нарушения будут подтверждены, то это одна ситуация. Но в президентской кампании многие социологи фиксировали, что перед ее началом больше 50% избирателей считали, что выборы пройдут с многочисленными нарушениями. Через неделю после выборов мы провели опрос, который показал, что выборы в более 80% предстали состоявшимися без особых нарушений.

То была одна Украина, а сейчас их 25, в каждой из которой еще сотни маленьких Украин. Представьте, внутри каждой есть конфликт интересов, и во многих случаях вы не найдете ни грамма политики. Там такие чудеса всплывали… Представители одной партии прикрывались позициями другой, то есть там решение каких-то личных проблем. Когда личностный фактор и взаимоотношения внутри этого социума доминируют над законом, то очень рано вводить электронное голосование. То есть, должна существовать культура.

Была очень низкая явка, ее можно трактовать по-разному, если сравнивать с Европой, у которой 30-40%. В Украине, во-первых, люди очень сильно устали от этого перманентного процесса выборов. Во-вторых, эта избирательная компания была внутренне напряженной.

В свете предварительных результатов, какой может быть судьба коалиции? Зачем Партии регионов такой аутсайдер как «Народная партия»? Возможно, нужно как-то пересмотреть отношения с коммунистами?

Ігор Попов: Згідно діючої Конституції, коаліції на сьогодні не потрібно в парламенті. Саме тому будуть відбуватися кадрові чистки і вже гуляє кілька шахматок того, яким буде новий Кабмін. Деякі з них виглядають досить оптимістично, по них я бачу і можливість скорочень державних видатків. Тому я впевнений, що молодших партнерів по колишній коаліції кинуть, образять у перерозподілі посад. Вони втрачають як мінімум половину навіть тих невеликих квот в уряді, які вони зараз мають. Тобто, розподіл буде більше між представниками Партії регіонів. Навіть низькі результати Тігіпка покажуть, що він не зможе висувати своїх людей на посади виконавчої влади

Литвин зможе зберегти крісло спікера?

Ігор Попов: Можливо, це буде останнім бастіоном, який утримає «Народна партія». Якщо вони втратять лісове господарство, Мінтранс або ще якісь речі, то посаду спікера він буде утримувати, тому що це головний статусний майданчик лідера партії, з втратою якого, у партії буде дуже незаздрісна доля. Тому, думаю, що спікером він залишиться, розмінявши це на багато інших посад.

Евгений Копатько: Местные выборы – это подведение итогов определенному политическому процессу, изменениям, которые, происходили, включая законодательные. Коалиция, которая сложилась в парламенте, пока существует, потому что это не влияет на количество мест в парламенте. «Регионы», Литвин и коммунисты пока сохраняют союзнические отношения. Во всяком случае, несмотря на критику, у них это получается значительно лучше, чем у прошлой власти.

Сейчас политики будут больше сосредоточены на формировании коалиции на местах. На это потратится некоторое время, когда будут сформированы областные советы, городские, районные, когда будет понятно, какой мер. Еще я не исключаю такой момент, что знамена, под которыми шли люди в эти местные советы, могут быть сменены сразу или практически сразу после выборов. Потому что есть люди, которые специально дистанцировались от одних политических сил, и, в конечном счете, они будут примыкать либо к власти, либо к оппозиции. На мой взгляд, сейчас пока все сосредоточится на местах, а потом, очевидно, произойдут какие-то изменения в верхних эшелонах власти. Хотя после выборов руководителям некоторых регионов будет задано очень много вопросов.

Як ви оцінюєте в цілому ступінь застосування адмінресурсу та фальсифікацій результатів виборів?

Евгений Копатько: Я не специалист в этой области. Как говорят, я вам не скажу за всю Одессу, но то, что я видел на местах… Особенно там, где не доминируют ни регионалы, ни БЮТ, там такие взаимоотношения внутри избирательной ситуации, что все Санта-Барбары просто отдыхают. Там нет политики, а внутренняя жизнь этих социумов. Админ может иногда работать как в пользу власти, так и против нее, как это ни парадоксально. А есть некоторые случаи, что говорить об админресурсе, предположим в каком-то регионе Западной Украины, – это абсурдно. В некоторых регионах его не нужно применять просто потому, что это бессмысленно. Например, в Виннице нужно что-то кому-то объяснять? Нет, там все понятно. Причем таких регионов много как на Западе, так и на Востоке. Здесь фактор партийной принадлежности уже играет если не вторую, то третью роль.

Да, админ в этом случае может работать, но вы представляете, сколько должно быть качественных исполнителей этого процесса? Во многих регионах избирательный процесс сопровождал политический хлам, который, например, проявлялся в попытках запуска «каруселей», сброса какой-то информации. Все потому, что кто-то решил «проявить инициативу» на местах. Но это не имеет отношения ни к областному центру, ни к другому уровню.

Ігор Попов: Протягом виборчої кампанії адміністративний ресурс застосовувався досить широко. Як правило, це були муніципальні ресурси, які використовували діючі міські голови для того, щоб збільшити свої шанси. Наприклад, брали кредити та терміново ремонтували дороги, використовували муніципальні засоби масової інформації і т.д.

Так само використовувались ресурси державних адміністрацій, але це дало мінімальний ефект, як ми бачимо по результатах. Коли Янукович був в опозиції, за нього голосувало 35%, і коли прийшов у владу з її адміністративним ресурсом, за його партію проголосувало 36%. Тобто, якісь спроби були, але…

Щодо фальсифікації, то це абсолютно інша історія. Якщо вони будуть, то це буде помітно. Як я вже згадував випадок, коли вигнали всіх спостерігачів, а потім 60% бюлетенів визнали не дійсними, то це смішно. Непомітно фальсифікувати все це на сьогодні неможливо. Якщо, наприклад, у Харкові чи Запоріжжі хтось щось робить, то це все одно все випливе. Навіть не заважаючи та не, станеться це через три дні, коли поїдуть міжнародні спостерігачі, ми все ж це побачимо і будемо все розуміти.

Як ви в цілому оцінюєте демократичність та прозорість цих виборів?

Ігор Попов: Вибори ще не закінчились, рано їх оцінювати. Те, що поки що було, не мало великих проблем, воно було дуже нервовим, але конкурентним. Вчора було свято демократії. Але що буде сьогодні та завтра, залишається інтригою.

Евгений Копатько: Сейчас рано о чем-то говорить. Посмотрим, когда осуществиться подсчет голосов, а все обиженные и победители примут этот компромисс.

Что касается админресурса, то там, где он действует, его не видно. Когда это эффективная власть на местах, в любом городе, там о ней говорят меньше всего.