Недореволюція

Третьої революції в Україні поки що не буде, як би про це не кричали опозиціонери. Відсутність громадських організацій під стінами ВР у вівторок – яскраве цьому свідчення. Скандальні події навколо ратифікації харківських угод, швидше, були симуляцією як з боку влади, так і опозиції.

Про це в прес-центрі «Главкому» говорили директор GMT group Анатолій Луценко та заступник директора Агентства моделювання ситуацій Олексій Голобуцький.

Анатолій Луценко: «Перспектива місцевих та парламентських виборів свідчить про нереволюційність цієї ситуації»

Вчора ми побачили, що відбувалося у Верховній Раді. Не буду оригінальним, якщо скажу, що насправді ця реакція була абсолютною симуляцією. З боку опозиції - симуляція того, що потрібно зірвати сам процес ратифікації. З боку влади - симуляція жорсткості, особливо це стосується не дуже приємних речей, які робилися на вулиці.

З політологічної точки зору, опозиції ця ратифікація вигідна для того, щоб у виборчих програмах своїх політичних сил на майбутніх виборах вписати прекрасний рядок про денонсацію угоди про базування Чорноморського флоту в Україні. Ця тема є мобілізуючою для електорату якраз опозиційних сил, який мешкає на західній Україні. Відповідно, для опозиціонерів було б дуже непоганим варіантом взяти на прапори тему денонсації харківських угод.

Насправді ми не побачили участі громадського сектору, він відреагував мляво. Невелика кількість демонстрантів під стінами парламенту є свідченням відсутності дискурсу супер-розриваючого суспільство, немає супер-однозначності у негативному ставленні суспільних та громадських інститутів до цієї угоди. Мені здається, громадський сектор зараз більше активізований по темам підняття акцизів, дерегуляції і т.д. Активність малого, середнього бізнесу та громадських інститутів зараз пов’язана із пошуком нових правил гри в економічній діяльності.

Революційна чи не революційна ця ситуація? Мені здається, що перспектива місцевих та парламентських виборів свідчить про нереволюційність цієї ситуації. У контреліти, яка представлена в опозиції, є шанс реалізувати свій потяг до влади парламентськими методами. Тому кінетична політична енергія буде сконцентрована якраз на тому, що потрібно боротися і пройти в парламент.

Єдиною проблемою цих рішень є поглиблення ментального розколу українського суспільства. Нова влада під час передвиборної кампанії активно переконувала, що вони, ніби, та сила, яка об’єднає Україну. На сьогодні розкол посилюється. Нова влада проявила себе прекрасним організатором вертикалі влади, але вона не проявила себе як комунікатор з групами лояльності, які забезпечують високий рейтинг.

Я думаю, можна було продумати адекватний сценарій для того, щоб ці харківські домовленості по Чорноморському флоту не поглиблювали розкол в суспільстві.

Олексій Голобуцький: «Якщо революція почнеться, то точно не з Києва»

Революційної ситуації нема, через те, що ми все ж таки достатньо провінційна держава, яка через низку своїх внутрішніх проблем не може усвідомлювати все політичне значення ситуації з Чорноморським флотом. По цій причині сама тема Чорноморського флоту не зможе викликати якоїсь революційної ситуації, окрім, мабуть Севастополя, більш національно геополітично свідомих представників Західної України чи інтелігенцію в Києві.

Якщо ми говоримо про можливість третьої революції, я так розумію, що перша – це революція в період отримання незалежності, друга – Помаранчева. Першу революцію з точки зору якихось змін назвати революцією складно... Просто радянська бюрократія злякалася відповідальності за ГКЧП і оголосила Україну незалежною. Це був момент рятування цієї бюрократичної системи, яка протягом 15-16 років до Помаранчевої революції практично повністю тривала владу у своїх руках.

Друга революція – революція середньої буржуазії чи середнього класу. Тобто людей, які не захотіли жити в рамках системи, що практично все диктувала. Знову ж таки був соціальний запит. Важко зрозуміти, який запит може бути на нову революцію, тому що як нація в політичному розумінні ми не склалися. Це треба усвідомити, Янукович робить все, щоб це усвідомлення прийшло до кожного: ми не є нацією, ми - просто народ, населення, яке має різні погляди на свою історію, майбутнє, мову, культуру. І треба виходити з того, що наступна передреволюційна ситуація знову буде мати в першу чергу економічну мотивацію. Я впевнений, що житлово-комунальний стан після ще однієї такої холодної зими спричинить більше хвилювання, ніж продаж всього Криму, тому що це стосується кожної людини кожний день.

Партія добре зробила, що підписала угоду саме на такий строк, бо якщо п’ять років наші люди ще розуміють, та коли вони не задумуються навіть на рік вперед, 25 – це вже безкінечність. Тому з точки зору українців, це питання для майбутніх поколінь, і судячи з соціологічних даних, більшості населення «по барабану», що буде через 25 років. Це абсолютно логічно, через те, що протягом останніх двадцяти років влада не зробила нічого, що б це усвідомлення і бажання жити заради наступних поколінь у нашого населення з’явилося, воно здебільшого виживає. Як в 1991 році наше населення голосувало за українську ковбасу, так само і зараз.

Чому зараз люди виступають проти НАТО, євроінтеграції, Шухевича та Бандери? Тому що вони думають, що у всьому, що було п’ять років при Ющенко, винні Бандера, Шухевич, НАТО і т.д. Якщо через п’ять років економічна ситуація погіршиться або не сильно покращиться, то будуть звинувачувати Чорноморський флот, Росію, газ, в тому, що ми, як жили на дні Європи, так і живемо. Наш єдиний рятівник – Молдова, бо не дай Бог, якщо вона буде жити краще, тоді нам вже буде зовсім соромно. Це поки що наш єдиний стабілізатор, бо ми можемо гордо дивитися в очі, принаймні, молдаванам (сміється).

Поки наші основні опозиціонери не проведуть обіцяну чистку, не визначать якісь ідеологічні пріоритети... Слава Богу, що з’явився Чорноморських флот, я сподіваюся, не буде популізму, балаканини з точки зору ідеології.

Скажу як громадянин, що Янукович реально виконує те, що обіцяв. Попередній президент, за якого я голосував, обіцяв дуже багато, взагалі нічого не зробив, і з першого для робив все, щоб не робити обіцяного, за що його обирали.

Як зробити, щоб народ полюбив нову владу? Одна частина вже проголосувала за неї, і зараз треба завоювати іншу, або, принаймні, зробити так, щоб вона не противилася. Зараз треба по максимуму забути про Бандеру та Шухевича, трохи заспокоїти Табачника, їздити на західну Україну, вдягнути вишиванку. Ну як всі робили, бо розуміли, що влада не може будуватися тільки на Банковій, вона повинна поширюватися на всю Україну. Так не можна, щоб півкраїни ненавиділо Президента. Якщо обирають президента, який є арбітром нації, він повинен виходити із загальноукраїнських інтересів. Принаймні, і Кучма, і Кравчук розуміли, що країна - це сукупність певних територій, населення, інтересів, які треба все ж таки об’єднувати.

Янукович пішов трохи іншим шляхом. До чого це призведе, ми дізнаємось через рік-два. Він пішов по партійному принципу, тобто він є партійним президентом, має практично партійний парламент і всю виконавчу владу також побудовано по цьому принципу. Він жорстко виконує обіцянки, але поки що політичні. Проте якщо протягом року не почнуться економічні покращення, які б відчувала більшість населення, то люди почнуть задавати собі питання, і серйозні питання.

Опозиція повинна шукати нові обличчя, нові підходи. Потрібно, щоб люди не тільки вірили в те, що вони говорять, а щоб вони приєднувалися. Опозиція має бути запорукою створення громадянського суспільства… як це вже не банально чи навіть вульгарно звучить в нашій державі. Бо прийде новий президент, який, можливо, все поміняє з ніг на голову, і, можливо, буде ще гірше. Люди будуть голосувати вже не просто за віддачу Чорноморського флоту, а за територіальну цілісність і т.д.

Ситуація з Чорноморським флотом не зможе бути постійно виправданням для економічних, скажімо так, нереформ Януковича. Тобто вони по всім параметрам домовилися: газ дешевий, все дешеве, а нічого на краще не змінюється. Це така собі погана гра: завтра ми домовимося ще про це, і тоді вже точно буде покращення. Головне, щоб вони не пішли по цьому шляху.

Юлія Тимошенко поїхала в регіони спілкуватися з людьми. Чи може революція початися з регіонів?

Олексій Голобуцький: Якщо революція почнеться, то точно не з Києва. Наприклад, моїм друзям бізнесменам абсолютно байдужі Чорноморський флот, Крим, але коли їм скажуть: при Тимошенко ви платили стільки, а зараз платіть в три рази більше, тому що держава в небезпеці, і таке буде відбуватися постійно, тоді в першу чергу в регіонах з’явиться запит на зміну влади чи якісь революційні дії.

Закликати маргіналів в киргизькому варіанті… ви ж розумієте, що ми всі постраждаємо. Постраждає не Янукович і не опозиція, бо вони всі мають чартерні літаки.

Якщо буде соціальний запит в регіонах, в першу чергу, економічний, - бо будь-яка революція це все ж таки гроші, інфраструктура, люди, - тоді якісь революційні дії можливі.

Слово революція у нас настільки заяложене…таке враження, що революція – це, коли люди просто вийшли на вулицю. Насправді революція вимагає певних змін. На жаль, за рахунок Помаранчевої революції політична система не змінилася, ми отримали незначні косметичні зміни.

Анатолій Луценко: Я переконаний, що революція в контексті, який ми вкладаємо в це слово, в регіонах початися не може. Тому що революційна чи навіть опозиційна діяльність вимагає досить серйозного фінансового ресурсу, а більшість капіталу та вся інфраструктура для революційної діяльності сконцентрована в Києві. Якщо будуть проходити якісь силові акції, то вони мають проходити в столиці. При всій повазі, якщо в Черкасах 100 тисяч людей оточать обладміністрацію, то на керованості Україні це ніяк не позначиться. Якщо ж це відбуватиметься в Києві, то – це зовсім інша справа.

Поїздка в регіони – це заклик людей на дії на центральному рівні. Я переконаний, що головним месиджем буде: сьогодні ми тут зібралися, а потім приїжджайте в Київ. Локальні акції потрібні тільки заради збурення середовища для того, щоб воно було готове до виїзду в центр.

Юлії Володимирівні вдасться це зробити?

Анатолій Луценко: Зараз для революції не дуже вдалий час: сільськогосподарські роботи, потім літо, відпустки. Якщо така катавасія буде якимось чином активізовуватися, то це буде восени, це традиційно. Матеріальні проблеми та проблеми проживання посилюються після літа. Також восени є студентський ресурс, це як розпущена армія. В наших традиціях ще з часів перших університетів Російської імперії, студентське середовище завжди активне, Помаранчева революція є цьому свідченням.

Можливо, вони і зроблять цей тур для певного імпульсу, але основна діяльність буде починатися з осені. Однак знову ж таки попереду перспектива місцевих виборів. Який сенс витрачати ресурс на вуличні акції, якщо треба концентруватися на підготовці до виборчої кампанії? А місцеві вибори пройдуть, там вже і парламентські не за горами…

Олексій Голобуцький: Все залежить від кількості, якщо в регіонах вийде півмільйона людей, то буде зовсім інша розмова. Я просто сумніваюсь, що вони вийдуть.

Якщо, наприклад, 11 травня вийде 20 тисяч людей, то владі краще спровокувати цих людей реально на кров, на бійки, і вирішити питання з опозицією ще на півроку як мінімум. Тут може бути гра в піддавки, в темну. Вони можуть стимулювати: збирайте людей 11 травня, ми вам автобуси дамо, людей дамо, охорону. Я, звичайно, жартую, але ці хлопці вміють цим займатися.

Чи є сенс збирати людей, якщо опозиція не впевнена, що збере 11 числа більше 200 тисяч? Якщо менше, то це не виглядає, і нікого не злякає.

Якщо буде така ж сама зима, то краще десь під кінець опалювального сезону, якраз під місцеві вибори проводити такі серйозні акції. Вони можуть не підняти тарифи, вони можуть підняти на пару копійок зарплату, пенсію, але це не вирішить проблем ЖКГ. Адже це величезні фінанси, жодна влада не розуміє, як цим займатися, вони бояться за це навіть братися.

Київ, м’яко кажучи, живе трохи краще, ніж провінція. Якщо ж замерзне велике мільйонне місто Львів, то люди почнуть цьому противитися.

Як щодо дострокових парламентських виборів? БЮТ обіцяє блокувати парламент, чи вдасться їм це?

Анатолій Луценко: Якщо ти входиш в політичний процес, треба розуміти, як ти будеш з цього виходити. Мені здається, що ці заяви поки що демонструють, що якась опозиційна частина не розуміє, як вони будуть з цього процесу виходити. Бо, однозначно, це не закінчиться достроковими парламентськими виборами.

Олексій Голобуцький: Дострокові парламентські вибори будуть тоді, коли Партія регіонів відчує, що до 2012 року вони просто не дотягнуть свій електоральний ресурс. Але знову ж таки зважаючи, як обираються ці люди, по якому принципу вони потрапляють в список, наявність комуністів, Литвина…Вони запланували величезні реформи, хочуть ввести мажоритарну і таким чином повністю видалити всіх помаранчевих, принаймні, із свого життєвого простору, тобто східної і південної України. Таким чином, якщо у нас щось і зміниться, вони будуть мати в електоральному плані як мінімум півпарламенту.

Коли Партія регіонів відчує, що не дотягує, а ще коли буде 500 тисяч-мільйон людей під стінами Верховної Ради, тоді, можливо, щось і зміниться. Інших варіантів немає.