В.Рибак: ми прагнемо, щоб ПР мала у майбутній Раді не менше 226 мандатів

    2010 рік став піком Партії регіонів. ПР не тільки у черговий раз у своїй історії взяла владу на центральному рівні, а й абсолютну більшість практично в усіх великих міських та обласних радах. ІМК зустрівся з першим заступником голови Партії регіонів Володимиром Рибаком, який стояв біля витоків ПР і очолював партію у перші роки її існування, щоб поговорити про шлях, який пройдено, економічні завдання, що стоять перед ПР на даному етапі, про плани на майбутнє.
    2010 рік став піком Партії регіонів. ПР не тільки у черговий раз у своїй історії взяла владу на центральному рівні, а й абсолютну більшість практично в усіх великих міських та обласних радах. ІМК зустрівся з першим заступником голови Партії регіонів Володимиром Рибаком, який стояв біля витоків ПР і очолював партію у перші роки її існування,
    • Олексій Біловол, «Інтермедіа консалтинг»
    • 16 Грудня, 2010, 16:07
    • Розсилка

    2010 рік став піком Партії регіонів. ПР не тільки у черговий раз у своїй історії взяла владу на центральному рівні, а й абсолютну більшість практично в усіх великих міських та обласних радах. ІМК зустрівся з першим заступником голови Партії регіонів Володимиром Рибаком, який стояв біля витоків ПР і очолював партію у перші роки її існування, щоб поговорити про шлях, який пройдено, економічні завдання, що стоять перед ПР на даному етапі, про плани на майбутнє.

    2010 рік став піком Партії регіонів. ПР не тільки у черговий раз у своїй історії взяла владу на центральному рівні, а й абсолютну більшість практично в усіх великих міських та обласних радах. ІМК зустрівся з першим заступником голови Партії регіонів Володимиром Рибаком, який стояв біля витоків ПР і очолював партію у перші роки її існування, щоб поговорити про шлях, який пройдено, економічні завдання, що стоять перед ПР на даному етапі, про плани на майбутнє.

    - Володимире Васильовичу, на Ваших очах невелика регіональна політична сила за десятирічний період зробила такий прорив...

    - Різні періоди за 13 років партійної діяльності ми переживали. Був період становлення. Це перші 3-4 роки, починаючи з 1997-го, коли я був керівником партії. Потроху почали заявляти про себе... Про нас дізналися... Надалі ми об'єднали 5 партій, партія зміцнила. Настав 2004 рік. Ми висунули Президента. Не хочу заглиблюватися у подробиці, але формально вибори ми програли. Хоча у другому турі ми їх виграли... Але піднялася хвиля всередині країни і за її межами...

    Далі настав період, коли партія опинилася в опозиції. 50 000 членів з неї пішли. Це були в основному люди, які стояли у черзі за посадами... На їхнє місце прийшли 200 000 уже в умовах опозиції. І на сьогодні партія нараховує 1 млн 300 000 осіб. Кілька років тому ми прийом закінчили, і сьогодні говоримо тільки про партійний відбір. І наразі у нас є кілька команд, які ми можемо запропонувати на будь-які вищі посади в Україні.

    - Місцеві вибори стали піком ПР?

    - Напередодні виборів до місцевих рад у 19 областях місцева влада належала БЮТ і Нашій Україні. За підсумками виборів, у 23-х областях з 25 - більшість очолює ПР зі своїми партнерами. Сьогодні Партія регіонів - це партія влади. І тепер усе залежатиме від того, як ми вирішуватимемо соціальні питання...

    Ми сьогодні думаємо над результатами виборів, думаємо над тим, як провести з'їзд, на якому плануємо затвердити програму щодо поліпшення життя людей, вирішення соціальних питань, створення комфортних умов для людей. Конкретні соціальні програми повинні бути прийняті у всіх регіонах країни, обласних партійних організаціях і в цілому на рівні з'їзду.

    Тобто це буде своєрідний звіт перед людьми. Чи зуміємо ми докорінним чином змінити ситуацію... Ми керуємось, в першу чергу, програмою Президента і конкретизуємо її на рівні регіонів. Це не просто, але іншого варіанту немає. Ніякі реформи не підуть, якщо люди будуть голодні та знедолені.

    Іноді до мене приходять і кажуть: ви за своїми принципами ліберальна партія. Нічого подібного... Ми просто беремо краще, що є у лібералів, ми ж у ринкових умовах живемо. Але в нас партія соціальної спрямованості.

    Головне - за цими реформами бачити людину... Як вона живе? Як вона буде жити після цих реформ? Тому Президент сьогодні нас спрямовує: «Зумійте побачити людину з її потребами!»

    - Ви говорили про те, що підготували десятки тисяч людей для участі у місцевих виборах. Ви припускаєте, що могли бути допущені помилки? Чи Ви впевнені, що відбір настільки ретельний, що кількість помилок зведено до мінімуму?

    - Помилки у нас були на місцевих виборах 2006 року. У результаті чого на 19 областей ми не мали ніякого впливу. Сьогодні такої проблеми немає.

    Для цього ми з 2006 року, займаючись відбором у партію, одночасно навчали як свої партійні кадри на місцях, так і представників інших політичних сил, безпартійних.

    Помилок я не виключаю, але більшість людей, яких ми рекомендували до виконавчої влади, це підготовлені люди. Свій вибір ми часто робили на користь того, як ця людина сприймається суспільством, а не керувалися її партійною приналежністю.

    Програму Президента виконуватиме не Президент. Робити це може лише чітка вертикаль виконавчої влади.

    - Так, але формування подібної вертикалі пов'язане з рейтинговими втратами. Адже вперше в Донецьку були такі масові мітинги протестів проти Януковича. Крім того, такої низької явки, яка була на минулих місцевих виборах, донецький виборець ніколи не демонстрував.

    - Проти Януковича мітингів я не бачив, а проти системи ось цієї, Податкового кодексу, так. Тому що Президент сьогодні - гарант Конституції, і він за те, щоб Конституція була дотримана, і тому він і не підписав Податковий кодекс.

    Але всі ці мітинги - це ж більше політична кампанія була. Ви бачили, коли дехто виходив і вплутував політику, таких за ручки-ніжки виносили зі сцени. Люди піднімали нормальні питання, тому марно сподівалися опоненти Президента, що в нього підніметься рука їх розганяти.

    - Як бути з Тимошенко!? Вона все одно другий політик за всіма рейтингами довіри, навіть, незважаючи на поразку на місцевих виборах. Чи чекає Партія регіонів, що БЮТ розчиниться, і на його місці з'явиться нова, потужна, опозиційна сила?

    - Нехай вони самі розбираються, у них усередині відбуваються свої процеси, і, відчуваючи, що вибори до місцевих органів будуть програні, вони кричали, Європу піднімали: фальсифікація, все погано... Виявилося - не так усе погано. Вони у себе всередині там посварилися. Наприклад, у тій самій Київській області створили дві організації, а потім почали говорити, що ми якесь відношення до цього маємо... Хоча у нас своїх проблем було достатньо у різні періоди, але ми не кричали, що хтось ззовні прийшов до нас і розвалив партійну організацію.

    Доки ми не побачимо пропозиції, що спрямовані на створення, ні про яку співпрацю з БЮТ і мови бути не може.

    І коли вибори минули, ми сказали, що на рівні центральному у нас є наші партнери з більшості, Блок Литвина і комуністи. І областям сказали - всі здорові сили, які хочуть виконувати програму Президента, об'єднуйтеся, створюйте більшість і вирішуйте питання, беріть владу у свої руки.

    Давайте спільні програми центрального уряду та регіональної влади і фінанси об'єднувати. Давайте вирішувати те, що десятками років не вирішується. Якщо сьогодні питна вода не відповідає жодним стандартам у багатьох регіонах, особливо де її п'ють із Дніпра, і регіони не можуть самі ці питання вирішити, давайте робити спільні програми. Я вам скажу, що всі обласні організації, всі області зобов'язані затвердити, хоча б на найближчі 2 роки, соціальні програми поліпшення життя людей і вирішення питань: у кого мостів немає, нехай мости будують, якщо там задихається місто; у кого шкіл не вистачає – значить, школи, у кого ще щось...

    - Тобто, крім загального фінансування, регіон може надати програму, і Ви з центру готові будете її фінансувати?

    - Так, ми вже починали впроваджувати подібне, коли я працював віце-прем'єром. Ми тоді підписали спільну програму зі Львовом, Донецьком, Луганськом, почали працювати, мені здається, з Харковом...

    А взагалі-то, ми вважаємо, що повинна проходити децентралізація системи управління і фінансової системи, так званий "бюджетний федералізм". Але не можна сьогодні централізувати гроші в Києві, а проблеми залишити у містах і регіонах. Держава повинна залишити фінанси на свої державні інститути і фінансове вирівнювання регіонів. Адже там економіка розвинена по-різному. І не винна Вінницька чи, припустимо, Черкаська області, що в них продуктивних сил, підприємств, бюджетоутворюючих підприємств менше, ніж у Луганську або Харкові.

    При цьому ми повинні такі умови створити, щоб стимулювати залучення інвестицій, створення нових робочих місць. Ви будете робити добро людям, робочі місця - вони вам платитимуть податки в місцеві органи. Зарплату ми ж із вами отримуємо і сплачуємо податки не у Державний бюджет, а місцевий.

    - І як скоро ми перейдемо до бюджетного федералізму?

    - Чекати цього не треба. У 2006 році, коли ми прийшли до влади, Прем'єр-міністр одразу поставив завдання: збільшити частку місцевих бюджетів у Державному. Тоді було 32%. Наприкінці 2007-го ми вже планували бюджет на 2008 рік. Але його не прийняли, ми тоді вже пішли в опозицію, і там цифра була до 50%.

    Фактично, якщо ми зможемо сформувати бюджет і до 60% передати в регіони, там будуть кращі дороги, будуватиметься житло, краще розвиватиметься соціальна структура, буде соціальна підтримка тих людей, які не можуть сьогодні платити за тарифами. Гроші повинні бути там, де формуються проблеми, там, де їх потрібно вирішувати.

    - Тобто мова йде про економічний федералізм, а не федералізм, як такий?

    - Ви знаєте, я свого часу пропрацював 7 років над докторською дисертацією, саме бюджетні та міжбюджетні відносини держави, регіонів, органів місцевого самоврядування. І тоді вже вчені ввели поняття «бюджетного федералізму», а я його розвинув. Тут у Києві мені заперечили, що федералізм - це розвал унітарної держави. А я їм відповів, що говорю про економічну категорію «бюджетний федералізм в унітарній державі». Простіше кажучи, це передача фінансів туди, де виникли проблеми, і де їх треба вирішувати.

    Адже, що маємо... Іноді губернатор чи мер міста виходить перед своїми жителями і каже: ви мене обрали, я вам обіцяв, але я не можу нічого зробити, тому що гроші в Києві. І починає рік розповідати, два, три... Добре, коли люди зрозуміли, і через 4 роки переобрали, а то ще й на другий термін, у нас тут у Києві були такі варіанти.

    Отже, панує утриманський настрій... Він не збирається створювати робочі місця, йому не треба, бо гроші підуть до Києва. З'являється можливість критикувати центр, прикриваючи свою бездіяльність. Так ось, щоб цього всього уникнути, треба під повноваження планувати фінанси, а люди повинні обирати керівниками тих, кого вони знають, які здатні щось робити.

    - Тоді ще зробити посаду губернатора виборною, про що, до речі, говорив Ваш однопартієць Сухий...

    - Я працював мером 10 років у важких умовах, з 1992 по 2002 рік у Донецьку. Фінансів не вистачало, але у мене були свої принципи. Я, по-перше, бізнес не створював для себе і своєї сім'ї. І гроші бюджетні витрачав за пріоритетами. Перший пріоритет - пенсію видати людям, це знедолені люди, вже не мають здоров'я. Бюджетна сфера - вона нас лікує, наших дітей вчить, розважає - віддати заробітну плату. А потім, що залишилося, не під бізнес, а ось тут треба відремонтувати дахи, щоб за шию не капало, ось тут за енергоресурси заплатити і так далі. Тому у найважчі роки в Україні, коли були страйки вчителів, лікарів, пенсіонерів, у Донецьку в мене жодного разу ніколи не було такого страйку. Так, людям важко було, це були невеликі зарплати, це були невеликі пенсії, але те, що належить, ми їм віддавали.

    - Тігіпко, Яценюк — їхнє майбутнє?

    - Часу ще дуже багато, вони ще визначаться, де вони більше себе бачать... Адже персонально один та інший висококваліфіковані. Де вони можуть користі більше принести: самі як особи чи їхні партії? В опозиції або у владних структурах, на центристських позиціях? Я думаю, тут постійного немає нічого, і рухи можуть бути будь-які. І на виборах ми розглядали питання про можливість співпраці.

    Думаю, ми вже стоїмо на шляху об'єднання цілого ряду партій, усе-таки буде формуватися політична система держави з великих партій. А зараз десь 185 партій, але укрупнення буде вже впродовж цих двох років. Зрозуміють, що вирішувати серйозні питання для країни можуть лише великі партії, що здатні об’єднати людей, фінанси і команди, які зможуть здійснити це. Я вірю у такий розвиток подій. Тому, я думаю, буде не 2-3 партії, а може бути – десяток: більше, менше.

    - Тобто десь у 10 разів менше, ніж зараз?

    - Я думаю, що блоки відімруть. Ви ж бачите на прикладі «НУ», 9 партій не знайшли спільну мову, бо всі гетьмани, всі повинні тільки самі себе чути, і у підсумку - нуль. Виборці сподівалися, зробили вибір, але минуло 5 років, а запитати немає з кого. Зверніть увагу: з тих, хто складав блок, практично нікого у місцевих органах не було видно.

    - Тобто, Ви вважаєте, що політична система буде формуватися за Вашим принципом, як у 2006, коли була можливість у ПР блокуватися з іншими силами, а потім у результаті просто відбулося злиття під вивіскою ПР?

    - Швидше за все, такий варіант. Ми вважаємо, що пропорційно-мажоритарна система в країні повинна бути. Щоб можна було і списки сформувати, і розставити найбільш підготовлених і авторитетних людей, яким довіряють українці: і як представникам цієї партії, і як конкретній людині, яку вони знають.

    Я думаю, що ми будемо ставити завдання за два роки (припускаю, що все-таки восени 2012 року вибори будуть) формувати більшість у парламенті. Більшість у парламенті - це 226, 227 чоловік.

    - Щоб ПР мала у Верховній Раді 226 осіб?

    - Будемо працювати на цей результат.

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ