«Ми з вами – супергерої, дорогі українці!» Військові звернулися до народу

Новорічні свята цього року відбуваються за надзвичайних обставин: виття сирен, обстріли, гупання ППО і постійне очікування новин з фронту. Попри неймовірну національну трагедію, напругу і виснаження Українська армія змогла захистити столицю, вигнала рашистів з Київщини, звільнила Харківщину та Херсон.

Напередодні Нового року «Главком» звернувся до українських військових із словами подяки та проханням сказати напутні слова всьому українському народу.

«Новий рік мої діти зустрінуть із посмішкою і, дай Боже, без салютів»

Олександр Носенко

Боєць ЗСУ

Для мене Новий рік завжди був родинним святом. І мене тішить, що цей рік мої діти зустрінуть із посмішкою і, дай Боже, без салютів.

Зараз кожен день на війні запам’ятовується. До кожного дня потім повертаєшся думками. Але підбивати підсумки ще зарано і, певно, не варто – бо боротьба триває. Наразі підсумок один: ми, попри те, що війна триває вже багато років, нарешті прокинулися від сну, у який поринули після 2014 року. Добряче прокинулися від вибухів 24 лютого. І кожен українець став частинкою Збройних сил. Не лише той, хто став до зброї, а і той, хто не злякався ворога і долучився до боротьби. Кожен з нас – це українська армія, і кожен готовий битися за свою правду. Продовжуйте бути її невід’ємною, потужною частиною. Нам ще рано розслаблятися.

Тим, хто зараз не воює, я хочу сказати: поважайте тих, хто зі щитами та «на щитах». Незважаючи на те, брудні ми чи чисті, веселі чи у журбі. Просто шануйте людину діями, поглядом, вчинками – для нас це важливо.

«Цей рік увійде у наші підручники історії як переломний»

Олексій Бик

Заступник командира роти 3-ї окремої штурмової бригади

Пам’ятаю, як 24 лютого, до мене прийшли двоє неповнолітніх хлопців – вони хотіли воювати проти росіян, але їх ніхто не брав до себе, оскільки їм ще не було 18. Для того, щоби дійти до мене, з надією потрапити в «Азов», вони чотири години йшли через Київ. Я взяв під свою відповідальність і зараз ці двоє успішно воюють. Це для мене було серйозним моральним стимулом і аргументом нашої перемоги. Тому що не може бути такого, щоби уся нація, згуртувавшись від малого до старого проти ворога, не перемогла. Це колосальне відчуття.

Ми всі маємо усвідомити, що цей рік є визначальним у долі кожного з нас, нашої нації і держави. Ми вперше встали всі як один на боротьбу зі споконвічним ворогом і показали, що ставимо перед собою абсолютно адекватні задачі – і перемагаємо. Тому цей рік увійде у наші підручники історії як переломний.

Не можна розділяти військових і тих, хто зараз працює у відносно мирних містах, бо разом ми – країна, об яку зламали зуби путінські посіпаки. І на цьому ґрунтується наша національна ідея, яку інші нації шукають століттями.

Я бажаю всім терпіння. Справа, яку ми робимо, ворог, з яким ми боремося – це не дається легко, тому треба терпіння. Я дякую всім, хто допомагає і хто готовий ще потерпіти атаки, відключення світла, аби тільки ми перемогли. Дякую нашим воїнам. які жертвують своїм життям, щоби наша країна була вільною.

«Навчіться помічати хороше там, де раніше не бачили»

Володимир Левченко

Cтарший лейтенант ЗСУ

Початок року був націленим на позитивні зрушення, але грім і блискавки, які ми чули взимку, точно були до війни – це народні прикмети з прадавніх часів. Цей воєнний рік не можна назвати вдалим чи нормальним. Це найважчий рік за часи Незалежності України. Проте і найважливіший. Ми вистояли, боремося і обов'язково переможемо.

Ми адаптуємося до важких часів, перемагаємо і стаємо кращими. Те, що робимо ми, іншим складно навіть усвідомити. Коли я дізнаюся про подвиги, які роблять побратими на полі битви, у повітрі, на воді та під водою, та навіть у кіберпросторі, як координують роботу у тилу у пошуках зрадників, це вражає так, що сироти виступають! Я це ототожнюю із голівудськими кінострічками про апокаліпис, коли з’являються супергерої і рятують людство. Так от ці супергерої зараз – ми з вами, дорогі українці. У кожному з нас це прокинулось у перші хвилини вторгнення, коли ми пішли записуватися у військо, почали укріплювати свої міста, допомагати армії.

Я хочу попросити усіх – продовжуйте трудитися. Кожен на своєму місці може бути корисним для своєї країни. Від школяра, який попри все повинен вчитися, адже ми потребуватимемо високоінтелектуального майбутнього покоління, до наших унікальних бабусь і дідусів, які в’яжуть сітки, роблять консервацію, випікають хліб для бійців та навіть зі своєї маленької пенсії донатять на ЗСУ. Це все потрібно продовжувати робити і, як би дивно це зараз не звучало, робити з позитивним налаштуванням.

Якщо ти навчишся бачити хороше, якого раніше не помічав, то точно витримаєш у складні моменти. Ми саме силою духу відрізняємось від москалів і саме з хорошим настроєм переможемо. Тож продовжуємо жити і цінувати кожен момент життя, трудитися, щоби допомогти своїй країні, відчувати вдячність до тих, хто нас захищає.

«Припиніть чвари всередині країни, бо ми всі робимо одну справу»

Олекса Ворон

Майор ЗСУ

Олекса Ворон 21 вересня повернувся з полону, у який потрапив під час виходу з Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. Каже, що для нього це було тривале й нелегке випробування, проте найважче зараз – знати, що у полоні перебувають понад 10 тис. захисників. І серед них – побратими, які розділили з Олексою найважчі місяці випробувань.

Я хочу побажати всім перемоги і миру. Але не за будь-яку ціну. Особисто від себе хотів би попросити всіх не забувати наших загиблих і витягнути полонених додому. Не робити собі ідолів і героїв. Зробіть все для того, аби притягнути до відповідальності усіх тих, хто змусив нас бути героями. Припиніть чвари всередині країни, бо ми всі робимо одну справу... А звертаючись до наших отців-командирів, прошу дослуховуватись до підлеглих і рахуватись із втратами.

«Зміни у ставленні до військових колосальні і це дуже важливо для нас»

Руслан Ткачук

Полковник ЗСУ

«Цього року я, вперше за 34 роки служби в армії, пишаюся тим, що я військовий. Зараз я свою військову форму ношу постійно. А раніше за будь-якої нагоди перевдягався у цивільне. Зовсім інше ставлення тепер до людей у військовій формі, я повернувся з фронту і дуже чітко побачив цю зміну. Раніше такого не було, навіть під час АТО. Зараз я заходжу у громадський транспорт і у мене водій навіть не питає посвідчення. Зміни у ставленні до військових колосальні і я вдячний нашим людям за це, бо це дуже важливо – відчувати, що ти воюєш заради тих, хто за це вдячний.

І ще я хотів би звернутися до усіх українців із закликом – живіть, святкуйте. Мабуть не з таким розмахом, як до війни, але ж ми воюємо для того, щоб усі ви жили! Тому святкуйте, але моліться за захисників, за їхні життя, везіння, удачу і натхнення боротися з ворогом.

Аліна Євич, «Главком»