Депутати мають обрати один із чотирьох законопроектів про мову
На Погоджувальній раді, яка відкрила цей пленарний тиждень, спікер Андрій Парубій озвучив ключове завдання – ухвалення закону про мову. Глава парламенту нагадав, що у Раді зареєстровані чотири законопроекти на цю тему, які пройшли комітет, і він наполягатиме у четвер, аби цей закон розглядали за повною процедурою. «Так щоб доповідачі всіх чотирьох законів мали можливість виступити, і ми змогли їх обговорити, – пропонує Парубій. – Щоб під час обговорення ми обрали один з них, який зможемо ухвалити в першому читанні і розпочати роботу до другого читання». Спікер нагадав, що наразі питання мови в Україні не є врегульованим, після того як Конституційний суд скасував «закон Ківалова–Колесніченка».
10 стаття Конституції України визначає, що державною мовою є українська, але уточнює, що мовна сфера має регулюватись відповідним законом. До 2012-го мовне питання регулював закон, ухвалений ще за радянської влади «Про мови в Українській РСР». Проте за часів Віктора Януковича 3 липня 2012 року Рада з численними порушеннями процедури ухвалила скандальний «закон Ківалова-Колесніченка». Українська мова залишилась державною, але для 18 мов нацменшин, включаючи російську, забезпечувався статус регіональних. Органи місцевого самоврядування мали право надати такий статус мові на території, де понад 10% населення є її носіями. Звісно, що найпопулярнішою стала російська мова, регіональний статус якій надали кілька обласних та міських рад, але регіональними були також визнані угорська, румунська та молдавська мови. Це надавало можливість окремим регіонам ігнорувати державну мову під час друку виборчих та референдумних бюлетенів, використовувати російські топоніми, здійснювати судочинство російською тощо.
В 2014-му на хвилі загальної ейфорії після втечі Януковича Верховна Рада одним із перших рішень за нового голови Олександра Турчинова скасувала цей закон. Як люблять розповідати російські пропагандисти, це й стало спусковим гачком для заворушень в Криму та на Донбасі. Втім ані Турчинов, ані Порошенко, коли став президентом, це рішення так і не підписали, і «закон Ківалова-Колесніченка» припинив дію тільки 28 лютого 2018 року, коли Конституційний суд визнав його неконституційним через порушення процедури під час ухвалення.
Наразі у Верховній Раді зареєстровані чотири мовних законопроекти: про державну мову групи кількох десятків депутатів різних фракцій, який приписують авторству Ірини Подоляк з «Самопомочі» (№ 5670); про забезпечення функціонування української мови як державної (№ 5670-д) ще розширенішого авторства на чолі знову-таки з Пололяк та головою комітету з питань духовності Миколою Княжицьким; про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні, серед авторів якого значаться переважно «свободівці» (№ 5669), та про мови в Україні авторства групи депутатів, яку очолює депутат від БПП Ярослав Лесюк (№ 5556). По суті, № 5670 та № 5670-д – це один й той самий проект, який був доопрацьований комітетом з питань культури і духовності, тому фактично слід казати про три законопроекти, між якими доведеться обирати Раді.
Депутати з «Народного фронту» наполягають на прийнятті законопроекту № 5670-д. Його співавтори Микола Княжицький та Леонід Ємець вважають цей проект єдиним професійно підготовленим документом, який забезпечує функціонування української мови як державної. Експертна група з питань мовної політики, яку очолює віце-прем’єр Павло Розенко, також звернулась до Парубія з закликом розглянути та підтримати в першому читанні саме цей законопроект. В той же час у фракції БПП схиляються до голосування за законопроект Лесюка, який «фронтовики» вважають сирим та суто декларативним.
Цікаво, що багато парламентарів значаться авторами одразу кількох цих проектів і зізнаються, що просто «підмахнули» їх, не особливо вчитуючись у суть. Втім «Главком» проаналізував кожен з проектів. Загальне у них те, що кожен впроваджує українську у всі державні сфери як обов’язкову, але також усі проекти регулюють застосування мови у приватному бізнесі – сфері обслуговування, книговидавництві і т. д.
Законопроект Подоляк (№ 5670, 5670-д)
Для визначення рівня володіння державною мовою, необхідного для набуття громадянства України та роботи в органах влади, створюється новий орган – Національна комісія зі стандартів державної мови. Перевірку рівня володіння державною мовою президентом, членами уряду, держслужбовцями, депутатами, медичними працівниками, лікарями, адвокатами, нотаріусами та деякими іншими категоріями, здійснюватиме Центр української мови.
Театральна вистава іноземною мовою у державному чи комунальному театрі супроводжується субтитрами державною мовою. За законопроектом, телерадіоорганізації незалежно від форми власності мають здійснювати мовлення державною мовою. Іншомовні телерадіопрограми мають озвучуватись або дублюватись державною мовою (окрім пісень). Якщо під час прямої трансляції хтось з її учасників послуговується іншою мовою, телерадіоорганізація має забезпечити синхронний переклад державною.
З метою задоволення потреб національних меншин чи іноземної аудиторії мовникам дозволяється здійснювати мовлення іншими мовами. Але водночас сумарна тривалість іншомовних телерадіопрограм і передач не може перевищувати для загальнонаціональних мовників – 10%, для регіональних та місцевих мовників – 20%, а для суб'єктів державного іномовлення – 60% від часу добового мовлення. Наразі, нагадаємо, діє «квотна» норма в 75% українською в телеефірі, тоді як гостей студії ніхто перекладати не зобов’язує.
Щодо друкованих ЗМІ мовна політика також посилюється – якщо вони зареєстровані в Україні, то мають друкуватися державною мовою. Законопроект допускає, що видавець може видавати дві чи більше мовних версій журналу чи газети, але водночас вони мають бути за змістом та періодичністю ідентичні україномовній версії. А наклад україномовної версії має становити не менше 50% сукупного тиражу всіх мовних версій цього друкованого ЗМІ. В окремих випадках видання друкованих засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, допускається «офіційними мовами Європейського союзу».
Те саме правило стосується книговидавців, які можуть видавати книги іншими мовами, але обов’язково з паралельною україномовною версією. Тоді як тираж книжкового видання державною мовою має перевищувати тираж цього видання, виданого будь-якою іншою мовою. Щоправда, це правило не поширюється на книжкові видання, видані коштом з державного чи місцевих бюджетів з метою задоволення потреб національних меншин, а також на словники та підручники з вивчення мов.
Мовні обмеження встановлюються і для книгарень, асортимент яких має складатись на 50% з видань державною мовою, окрім книгарень, які розповсюджують лише книги офіційними мовами ЄС.
Тоді як інформаційні агентства можуть поширювати свою продукцію державною, а також іншими мовами, «дотримуючи загальновизнаних етично-моральних норм слововживання». Як розшифрувати цю загадкову норму – мабуть, депутати пояснять в ході обговорення проекту.
Державна мова визначається мовою публічних заходів. Якщо ж хтось з учасників заходу виступає іншою мовою, організатор забезпечує повноцінний синхронний переклад державною. Українською за замовчуванням відбувається обслуговування споживачів, але на прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися іншою мовою, прийнятною для сторін.
Контроль над виконанням закону покладається на нові органи. Як вже зазначалося, створюється Національна комісія зі стандартів державної мови, яка буде опікуватись змінами до правопису та визначатиме вимоги до рівнів володіння державною мовою. Ця ж комісія утворює Центр української мови, який буде займатись більш практичними питаннями – організовувати іспити, напрацьовувати посібники, видавати сертифікати про рівень володіння державною мовою.
Окрім цього, з’являється спеціальний Уповноважений із захисту державної мови, який слідкуватиме за дотриманням прав громадян України на отримання державною мовою інформації та послуг й усунення перешкод у користуванні державною мовою. Його призначає та звільняє Кабмін. Уповноважений, своєю чергою, добирає на конкурсних засадах та призначає мовну інспекцію у складі 27 інспекторів. Мовну експертизу призначають на підставі скарги особи або за власною ініціативою Уповноваженого.
Недотримання мовних норм передбачає законопроектом адміністративну відповідальність – тягне за собою накладення штрафу від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А рецидив тягне за собою штраф від чотирьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів з позбавленням права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю.
Щоправда, на приведення діяльності згідно цього закону дається час – наприклад, стаття щодо мови друкованих ЗМІ вводиться в дію через рік після його ухвалення, а щодо мови у книговиданні та книгорозповсюдженні – через два роки.
Законопроект «Свободи»
Він багато чим схожий із законопроектом Подоляк, але має свої новації. Так, згідно з цим проектом, встановлюється відповідальність за навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах, застосування української мови з порушенням стандартів, її вульгаризація та змішування з іншими мовами. Тобто фактично встановлюється заборона на такий популярний в Україні суржик.
Знову повертається термін «регіональна (або міноритарна) мова», яким маніпулював «закон Ківалова–Колесніченка». Згідно з визначенням авторів законопроекту, це мова, яка традиційно застосовувалася громадянами України, що становлять кількісно меншу групу, ніж решта населення. Якщо кількість мешканців-носіїв такої мови, що проживають у межах територіальної громади села, селища, міста становить 30% і більше, вони мають право ініціювати збір підписів щодо захисту регіональної мови і надіслати їх до Верховної Ради. За наслідками розгляду такого клопотання у відповідному комітеті парламент ухвалює закон про порядок застосування відповідної регіональної мови у межах територіальної громади. Порядок застосування регіональної мови поширюється на комунальні підприємства, установи та організації. Тоді як листуватись з органами державної влади та іншими органами місцевого самоврядування вони мають тільки українською мовою.
Назви офіційних органів влади дозволяється дублювати англійською. Мовою засідань та робочого спілкування в органах державної влади, на державних та комунальних підприємствах є українська, а у випадку, якщо під час заходу застосовується іноземна мова, організатор має забезпечити переклад на українську мову, коли цього вимагає хоча б один учасник зустрічі.
Мовлення державних, комунальних та громадських телерадіоорганізацій здійснюється українською. Але на територіях, де діють регіональні мови, дозволяється мовлення іншою мовою, проте воно не може перевищувати 50% ефірного часу.
Приватні телерадіоорганізації мають створювати та транслювати передачі українською мовою. У разі ж застосування іноземної телерадіоорганізація має повністю дублювати її українською.
Всі друковані ЗМІ, засновниками яких є органи державної влади і органи місцевого самоврядування, здійснюють діяльність державною мовою. Там, де діє регіональна мова, можна застосувавати її. Для приватних видавців правила жорсткіші – наклад іноземною мовою не може перевищувати 15% від загального.
Театральна постановка іноземною мовою у державному чи комунальному театрі супроводжується субтитрами українською мовою. Але там, де діє регіональна мова, таке правило для комунальних театрів не діє.
Виробництво фільмів в Україні коштом з державного бюджету здійснюється лише українською мовою, а усі іноземні фільми повинні бути дубльовані українською. Кількість сеансів іноземного фільму мовою оригіналу з українськими субтитрами не може перевищувати 10% від загальної кількості сеансів у кінотеатрі.
Як і в законопроекті Подоляк, тут виписана роль Національної комісії зі стандартів державної мови Центру української мови та Уповноваженого із захисту державної мови. Законопроект «свободівців» також передбачає відтермінування деяких норм у часі.
Законопроект Лесюка
Цей законопроект нібито підтримали 149 видатних учених, громадських діячів, письменників і митців. Cеред тих, хто поставив підписи на підтримку, виявились вже покійні Іван Драч, Левко Лук’яненко та Мирослав Попович, але пізніше деякі підписанти відхрестились від цього листа.
Згідно з ним, володіння українською мовою є однією з ключових умов прийняття громадянства України. Але ця умова не поширюється на претендентів на громадянство, які мають визначні заслуги перед Україною або становлять державний інтерес для України, у встановленому законом порядку проходять військову службу у Збройних силах України і нагороджені державною нагородою. Для вивчення мови їм надається рік. Посадові особи, які до призначення на відповідну посаду з різних причин не володіли державною мовою, зобов’язані оволодіти нею протягом шести місяців.
Як і в попередніх законопроектах, українська мова має бути обов’язковою в усіх сферах, за які відповідає держава. Але в офіційному спілкуванні з посадовими особами Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування, розташованих в межах сіл, селищ, міст, визначених законами місцями поширення і використання мов корінних народів або національних меншин, громадяни можуть користуватися іншими мовами. Для цього не менше ніж третина мешканців цих територій має відносити себе до відповідних корінних народів або національних меншин.
Мовою освітнього процесу в навчальних закладах усіх освітніх рівнів, а також в аспірантурі та докторантурі, у закладах позашкільної освіти є українська. Проект дозволяє навчання на мовах корінних народів або національних меншин до старшої школи, але у старших класах навчання має проходити лише українською мовою. Тоді як використання мов корінних народів або національних меншин в освітньому процесі не повинно зменшувати кількість освітніх послуг, що надаються українською. Окремо виділений статус англійської мови, вивчення якої держава має заохочувати.
Усі масові культурні і спортивні заходи мають проводитись і коментуватись українською мовою. В Криму разом з українською може використовуватися кримсько-татарська мова. В інших регіонах, де можуть використовуватися мови корінних народів або національних меншин, обов’язковим є синхронний переклад українською мовою.
Трансляція іноземних аудіовізуальних творів здійснюється з дублюванням українською мовою. На територіях національних меншин можлива озвучка іншими мовами із субтитруванням українською.
Щодо діяльності інформаційних агентств – теж такий туман, як і в законопроекті Подоляк. Інформагентства, зареєстровані в Україні, поширюють інформацію українською мовою і, за необхідності, англійською або іншою іноземною мовою. Хто саме буде визначати таку необхідність – незрозуміло.
Друковані ЗМІ, засновниками яких є органи влади, державні або комунальні установи, видаються українською мовою. Але на територіях, де діють мови національних меншин, це правило не діє.
Щонайменше дві третини тиражу видань приватних друкованих ЗМІ мають видаватися українською. Але «з метою поширення інформації про Україну» або якщо засновниками ЗМІ є іноземці, що постійно проживають в Україні, вони можуть видаватися англійською або іншою іноземною мовою.
Телерадіоорганізації, незалежно від форми власності, здійснюють загальнонаціональне мовлення лише українською, крім територій, де проживають корінні народи. У разі використання окремими учасниками під час ефіру іншої мови, окрім державної, забезпечується синхронний переклад українською мовою, але ця норма відтермінована до 2020 року.
На відміну від інших законопроектів, цей документ не передбачає створення органів контролю щодо його виконання, це перекладається на Кабмін.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0