рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    «Усе, що за Карпатами, це — Росія». Як змінюється ставлення Братислави до Києва?

    • Інститут світової політики
    • Розсилка
    «Усе, що за Карпатами, це — Росія». Як змінюється ставлення Братислави до Києва?

    Аудит зовнішньої політики: Україна—Словаччина

    Українсько-словацькі відносини важко пояснити в чорно-білій палітрі сприйняття світу. Їхня історія рясніє як позитивними прикладами співпраці, так і неоднозначними, складними подіями. На сучасному етапі експерту чи пересічному українському громадянину, який намагатиметься вписати Словацьку Республіку (СР) до системи координат «друг-недруг України в Європі», буде складно це зробити. Словацькі співрозмовники визнають, що Україну не­однозначно сприймають у словацькому суспільстві та політикумі, а українсько-російський конфлікт став випробуванням, яке оголило ціннісні суперечності в суспільстві, що має власний посткомуністичний синдром.

    Україна є невідомим сусідом, який, на відміну від сусідніх Угорщини чи Австрії, сприймається як далека периферія Європи. І річ не тільки в тому, що столиця Братислава, а й, отже, епіцентр словацького policy-making, географічно розміщена на кордонах із ­згаданими вище країнами і в найвіддаленішій від України точці. Однак дається взнаки й той факт, що «залізна завіса», яка за часів комунізму відділяла комуністичні країни Центральної Європи не тільки від Західної Європи, а й від своїх сусідів в СРСР, збереглась у вигляді вже не фізичної, а ментальної «завіси». Події в Україні привернули до неї увагу, але проблему непізнаності України та українців у Словаччині не було розв'язано, а інформаційний вакуум і далі заповнюється викривленими уявленнями та стереотипами.

    Причиною історичної «прохолоди» словаків до України є те, що вони сприймають її через російську призму, оскільки словацький націоналізм, на відміну від українського чи польського, був традиційно проросійським. Словаки завжди були симпатиками ідей панславізму. Словацький експерт Александр Дулеба пише з цього приводу:

    «Розглядаючи історії словацького та українського націоналізму, важко знайти приклади спільних інтересів і співпраці в минулому. З іншого боку, на відміну від польсько-українських відносин, також не існує історичних конфліктів, які могли би стати джерелом національної ворожнечі чи конфлікту в майбутньому. Скоріше словаки та українці — історично байдужі одне до одного».

    «Ми маємо спільний кордон з Україною, але нібито багато хто забув, що за тим кордоном Україна, а не Росія». Так характеризувала ситуацію зі словацькою позицією щодо України парламентар Народної Ради Словацької Республіки під час дискусій, присвячених ратифікації Угоди про асоціацію України з ЄС. Росія — це окремий культурний шар у словацькій колективній свідомості. Події придушення Москвою Празької весни в Чехословаччині в 1968 році не обов’язково мали однаково травматичний вплив на чеське та словацьке суспільство, а спротив диктатурі Кремля не став частиною словацького генетичного коду. Як наслідок, за даними опитувань, —ставлення до російської агресії проти України більш індиферентне. Як і у випадку багатьох інших країн, Росії вдалось автоматично успадкувати все те, що репрезентує російську (в широкому сенсі) культуру, яку в Словаччині поважають. За даними Євростату, Словаччина є четвертою країною-членом ЄС за кількістю школярів, які обрали російську мову як другу іноземну мову (після Литви, Естонії та Латвії), з 20,5 % у 2013 р. Тому в очах багатьох словаків більш жорстка позиція щодо російської агресії проти України прирівнюється до русофобії, і це грає на руку російській пропаганді в країні.

    Починаючи з кінця 2015 року, експерти характеризують стан словацько-українських відносин як «медовий місяць» — при­наймні в тому, що стосується політичної риторики. На двосторонніх зустрічах Україна отримує високу оцінку від своїх словацьких партнерів, які зазначають, що українська влада протягом останніх двох років зробила прорив у реформах, імплементувавши значно більше реформ, аніж упродовж двох десятиліть. «Дружнім жестом» Словаччини називають українські високопосадовці реалізацію проекту «малого реверсу», який допоміг Україні диверсифікувати поставки енергоресурсів і зменшити залежність від Росії. Обидві країни спільними зусиллями виступають проти російського проекту «Північний потік-2». У дослідженні European Foreign Policy Scorecard 2016 Європейської ради зовнішніх відносин Словаччина в питанні «Підтримка Україні» отримала найвищу оцінку «лідер» (разом з Данією, Швецією, Францією, Німеччиною, Польщею та Литвою), що було пов’язано в основному з реверсом газу. На питання «Хто є другом України в ЄС?» українська експертна спільнота висуває Словаччину на дев’яту сходинку, тобто в першу десятку країн, головним чином через реалізацію проекту реверсу.

    Вражає інтенсивність двосторонніх контактів в останні місяці: словацькі оглядачі називають Україну найчастішою дестинацією високопосадовців Словаччини. Міністр закордонних справ та європейських питань СР Мирослав Лайчак здійснив декілька візитів, зустрічаючись із президентом, прем’єр-міністром, головою Верховної Ради та міністром закордонних справ України. Головними питаннями обговорення були підтримка широкомасштабних реформ в Україні, надання безвізового режиму Україні, функціонування поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та ЄС. Такі обговорення є особливо важливими з точки зору головування Словаччини в ЄС у другій половині 2016 року.

    Проте позицію Словаччини можна також назвати неоднозначною з огляду на те, що меседжі, які отримували Україна та міжнародна спільнота від словацького уряду, були контроверсійними. Незважаючи на те, що в цілому Словаччина слідує курсом, спільним для всієї європейської спільноти, в питаннях міграційної кризи чи санкцій проти Росії уряд, зокрема прем’єр-міністр Роберт Фіцо, відомий своїми заявами про небажання приймати біженців-мусульман чи про те, що антиросійські санкції є контрпродуктивними. Однак важливо, що в питанні санкцій Словаччина ніколи офіційно не виступала в Брюсселі проти їхнього запровадження — на відміну від питання міграційних квот ЄС, щодо яких словацький уряд подав скаргу.

    На теперішньому етапі інтереси України і Словаччини збігаються в кількох напрямах. Інтереси України щодо Словаччини полягають у таких царинах:

    1) політична, що стосується насамперед вивчення уроків реформування та демократичного транзиту Словаччини, а також у питанні підтримки українських євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень;

    2) безпекова, що означає використання досвіду Словаччини щодо вступу в НАТО, досягнення взаємосумісності за натівськими стандартами, а також участі в регіональних безпекових ініціативах;

    3) економічна,що полягає у використанні переваг, які надає сусідство двох країн, посилення економічних зв’язків між прикордонними регіонами та використання нерозкритого потенціалу економічної взаємодії, зважаючи на ЗВТ між Україною та ЄС;

    4) енергетична, що означає продовження і розширення реверсу природного газу зі Словаччини до України, реалізації проектів з енергоефективності та імплементації словацьких кращих практик у цій галузі тощо;

    5) гуманітарна, яка пов’язана зі словацькою гуманітарною допомогою, питаннями української меншини в Словаччині, транскордонною співпрацею тощо;

    Інтереси Словацької Республіки щодо України полягають у тому, щоб:

    1) сприяти стабілізації політико-безпекової ситуації в Україні як елементу безпекової архітектури Центральної Європи;

    2) гарантувати стабільність на українсько-словацькому кордоні, — єдиному кордоні з країною, що не є членом Шенгенської зони, а отже є ключовим щодо протидії нелегальній міграції та організованій злочинності;

    3) ефективніше використовувати потенціал економічної співпраці, зокрема між прикордонними регіонами, що стимулювало б економічне зростання східних регіонів Словаччини;

    4) забезпечити в особі України надійного партнера щодо транзиту російського природного газу в Європу, мінімізувавши спільними зусиллями можливості реалізації проектів, що обходять їх (такі як Північний потік-2).



    «Київ у тіні Москви»

    У політичній царині українсько-словацькі відносини пройшли різні стадії: «байдужого сусідства» ери прем’єр-міністра Владимира Мечіара (1993–1998), активної проукраїнської політики прем’єр-міністра Мікулаша Дзурінди (1998–2006), політики балансування між Україною та Росією — double-track policy Роберта Фіцо (2006–2010, 2012 – 2016). Історія цих відносин свідчить, що Київ найчастіше був у глибокій тіні Москви. Було уявлення, що все, що за Карпатами, це — Росія. «Ми собі придумали Росію, якої ніколи не існувало. У словацький націоналізм закладено ідеалістичний образ Росії. Панславізм винайшли не росіяни, а словаки й чехи. Логічний ланцюжок «комунізм–СРСР–Росія» працює у випадку Польщі, країн Балтії, але не Словаччини», — коментує словацький експерт глибинні причини особливого ставлення Словаччини до Росії. Словацький націоналізм оформився як проросійський через історичний досвід належності словацьких територій до Австро-Угорської імперії, коли Росію сприймали як єдиного союзника словацького національного проекту.

    Зовнішня політика СР щодо Росії є квінтесенцією цієї ідеології. Популярною ідеєю серед словацьких високопосадовців є ідея подвійної політики щодо Росії (dual-track approach): санкції мають базуватись на виконанні Росією певних умов (conditionality), потрібно зберігати діалог із Росією, коли це стосується словацьких інтересів. Сама словацька влада позиціонує себе як прагматиків, для яких немає суперечності між realpolitik та цінностями: тоді як «цінності є метою, realpolitik є засобом».

    Існують приклади як ефективної співпраці між Україною та СР (наприклад, у питанні реверсу газу), так і конфлікту: через суперництво двох країн на виборах Голови сесії ГА ООН у 1998 році та непостійного члена Ради безпеки ООН у 1999 році, через негативне сприйняття українською владою запровадження Словаччиною у 2000 році візового режиму та початок денонсації Україною Угоди про реадмісію. Важливо відзначити поширений щодо словацького політичного істеблішменту образ «ненадійної» України через негативний досвід, пов’язаний з українськими можновладцями. Наприклад, словацькі дипломати часто посилаються на негативний досвід з Україною, коли зустріч з питань енергоефективності в минулому році була скасована українською стороною, та у зв’язку з цим нарікають, що словацькі інструменти впливу й допомоги країнам Східного партнерства обмежені тим, що ці країни «часто задоволені тим, де вони є». Важливим суб’єктивним фактором є закріплення образу «ненадійної» України в словацькому політикумі, зокрема в дискурсі Фіцо, після інциденту в 2009 році, коли на тлі українсько-російського газового конфлікту прем’єр-міністр Юлія Тимошенко скасувала заплановану зустріч у Києві, зірвавши важливу домовленість зі Словаччиною в газовій сфері. Також на ранніх стадіях обговорення реверсу газу (з 2012 року) словацька сторона нарікала, що реверс не розглядався Україною серйозно, переговори між Eustream та Укртрансгазом часто зривались і використовувались українською владою лише як інструмент тиску проти Росії, були тактичним маневром, який лише втягував Словаччину в конфлікт із Газпромом. Нарешті, потрібно зазначити, що наразі в адміністрації словацького президента з нерозумінням сприймається те, що президент Петро Порошенко досі не відповів на запрошення Андрея Кіски відвідати Братиславу з офіційним візитом. Своєю чергою, українські дипломати переконують, що візит Порошенка до Словаччини стоїть на порядку денному. Вони також підкреслюють, що Кіска та Порошенко неодноразово зустрічалися на полях міжнародних заходів, що дозволяє їм «звіряти годинники».

    Не лише Київ є в тіні Москви для Словаччини, а й Братислава — в тіні інших, пріоритетніших напрямів для Києва. Роль українського західного сусіда безпідставно недооцінювалась. «Ми сприймали Словаччину лише як маленьку область на заході, неважливий пріоритет», — коментує український дипломат. Так, реверс природного газу став «новим подихом» двосторонніх відносин. Однак і тепер розуміння, що Україна та Словаччина є важливими політичними партнерами, на жаль, обмежується вузькими колами, частиною політичних істеблішментів та експертами. Незважаючи на те, що до шляху європейської інтеграції країн Вишеградської четвірки часто звертаються як до моделі для України, Словаччина продовжує залишатись найневідомішим із Вишеградської четвірки партнером.

    Словаччина завжди декларує підтримку євроінтеграційним прагненням України. Можливо, складно порівнювати словацький та український кейси європейської інтеграції, адже дві країни рухались у різних режимах європеїзації: Словаччина — шляхом «європеїзації розширення», а Україна — шляхом «європеїзації сусідства». Водночас Україна, на погляд словацьких експертів, стикається з тими самими чинниками, що заважали прогресу Словаччини до вступу в ЄС — високий рівень корупції в суспільстві,  відсутність прозорості в діяльності державних інституцій, а також неефективна правова і судова системи.

    Словацька експертиза у сфері посткомуністичного транзиту, демократизації, енергоефективності активно пропагується в Україні. Імплементуються проекти з енергоефективності, де українські чиновники вчаться досвіду словацьких партнерів. Знавці у сфері реформи сектору безпеки діляться досвідом стратегічних комунікацій та strategic defence review з українськими державними службовцями й мас-медіа. Лідери Вишеградської четвірки та України окремо підкреслюють роль Центру передання досвіду інтеграції та реформ (Centre for Experience Transfer from Integration and Reforms) у Братиславі у сфері допомоги в демократичних перетвореннях та Міжнародного Вишеградського фонду у сфері проектів з демократизації, соціально-економічних перетворень, розбудови громадянського суспільства тощо. Урядова агенція SlovakAid надає технічну допомогу Україні у сфері обміну досвідом, підтримки громадянського суспільства, розбудови інституцій та ін. Іван Міклош, колишній міністр економіки та міністр фінансів СР, очолює Групу радників Президента України Петра Порошенка тощо.

    У сфері безпеки Словаччина надає допомогу в підготовці спеціалістів з розмінування у вигляді курсів для військових лікарів, а також лікування поранених у словацьких лікарнях. Питанням спільного інтересу стала участь України в оперативному чергуванні бойової тактичної групи ЄС країн Вишеградської четвірки (V4 EU battle group), що сприяє підвищенню оперативних і бойових спроможностей підрозділів ЗСУ.

    На жаль, говорити про гідний українських інтересів рівень дипломатичного залучення у Словаччині не можна. Тоді як робота словацького дипломатичного представництва в Україні традиційно отримує високі оцінки, на жаль, фінансові та кадрові проблеми української дипломатичної служби не оминули словацький напрям — Генеральне консульство України у Прешові було закрите в грудні 2014 року, дипломатичний персонал зазнав скорочення. Крім того, безпрецедентний скандал навколо українського посольства, пов’язаний із контрабандою цигарок, нарікання словацьких партнерів і журналістів, що вони не мали змоги ефективно комунікувати з українським диппредставником через незнання останнім англійської чи словацької мови, не додає позитивного іміджу Україні. Бракує й видимої інформаційної присутності України в експертних та мас-медійних обговореннях, соціальних мережах. Діяльність неприбуткових організацій чи української громади у Словаччині, хай би якою ефективною вона була, не може замінити діяльність державних органів.

    Аудит зовнішньої політики:

    Україна—Словаччина

    (повна версія Дискусійної записки)

     


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ